Під цим документом надруковані прізвища Жукова і Тимошенка, але відсутні самі підписи авторів. Як згадував Г.Жуков, вони з С.Тимошенком не підписали цей документ, вирішивши спочатку доповісти Сталіну. Останній розцінив це як спробу спровокувати німців.
Але, не зважаючи на цю обставину Жуков у своїх подальших діях, керуючись вищезгаданою директивою як начальник Генштабу Червоної Армії, орієнтував М.П. Кирпоноса і його штаб, що вірогідний головний удар противника буде спрямовано саме на війська КОВО. Це й призвело до прийняття М.П. Кирпоносом і штабом КОВО до згаданих вище помилкових рішень. А це, в свою чергу, вкрай негативно позначилося на всьому ході початкового періоду війни.
Згідно з версією "вождя народів" Й.Сталіна, катастрофічна ситуація на радянсько-німецькому фронті була спричинена тим, що ворог начебто напав зненацька. Однак, про підготовку фашистської Німеччини до війни радянське керівництво регулярно інформувалося. Але сталінська верхівка ігнорувала інформацію Р.Зорге, якого вважали агентом-двійником Л.Треппера, який був керівником майже всієї радянської розвідки в Європі та багатьох інших. Досить лише згадати записку керівника військової розвідки П.Голікова, розіслану у всі ланки розвідки після повідомлення Л.Треппера про наближення війни: "Всі документи, що вказують на близький початок війни, повинні розглядатися як фальшивки, які походять з британських, або навіть німецьких джерел"10.
Радянській стороні інформацію про підготовку Німеччини до війни надсилав Віллі Леман -начальник контррозвідувального відділу гестапо. В 1941 році Леману доручається контроль за забезпеченням безпеки будівництва воєнних об'єктів. 19 червня 1941 року Леман в останній раз вийшов на зв'язок з радянською резидентурою, передавши повідомлення про точну дату нападу на СРСР. У 1942 р. Центр посилає свого агента Бека для відновлення зв'язку. Але його заарештувало гестапо і довідалося, що він ішов на зв'язок з Леманом. Після допиту радянського зв'язкового Лемана пізно увечері викликали на роботу, з якої він уже ніколи не повернувся. Його розстріляли в підвалі гестапо.
Один із керівників держбезпеки СРСР генерал І.Суслопаров, який у своїх спогадах заявляє, що він регулярно попереджав керівництво країни про загрозу нападу Німеччини на Радянський Союз, ні словом не обмовився про одну із своїх радіограм, яка показує його діяльність у зовсім іншому світлі: "21 червня 1941 року, як стверджує наш резидент Жильбер, якому я, само собою, аніскільки не повірив, командування вермахту закінчило перекидання своїх військ на радянський кордон і завтра, 22 червня 1941 року, раптово нападе на Радянський Союз". Красномовною є резолюція Сталіна червоними чорнилами: "Ця інформація є англійською провокацією. Довідайтесь, хто автор цієї провокації, і покарайте його"11.
Не можна не згадати про подвиг керівника інформаційного відділу розвідки підполковника В.Новобранця, який всупереч Сталіну, Жукову та Голікову, ризикуючи життям, розіслав у війська розвідзведення № 8, де йшлося про концентрацію на кордонах ворожих військ. Маловідомою є його подальша доля. За самовільну передачу військам інформації про концентрацію німецьких військ на нашому кордоні В.Новобранця за наказом Жукова було знято з посади і під охороною направлено до одеського санаторію ГРУ, в якому "ліквідовували" тих розвідників, які чимось провинилися. Від неминучої смерті його врятував початок війни. Потім він командував розвідкою 6-ї армії Південно-Західного фронту, яка разом з 12-ю армією була оточена під Уманню в серпні 1941 року. Наслідок - полон в числі 103 тис. обеззброєних воїнів. Надалі - страшні будні таборів для військовополонених. В останній рік війни - організація повстання в одному з них уже на території Норвегії, де він опинився. З в'язнів було створено перший радянський батальйон, який, перетворившись у полк, а потім у дивізію, рушив на визволення інших таборів. Поступово разом з норвезькими силами Опору була визволена вся країна. За це - 10 років таборів від радянської влади. В 1954 році члени норвезької делегації, які перебували з візитом у Москві, поцікавилися його долею у Голови Ради Міністрів СРСР Г.Маленкова. В. Новобранця спеціальним літаком доставили в Москву, відновили в армії, присвоїли звання полковника і організували зустріч з норвезькими друзями. Його спогади не опубліковано і понині.
Було відкинуто і інформацію українського художника і розвідника М.Глущенка (агентурне ім'я "Ярема").
Ще в червні 1940 р. він повідомив про підготовку Німеччини до війни з СРСР. Радянська розвідка з штабу ВПС Німеччини 16 червня 1941 р. передавала керівництву держбезпеки, що всі приготування Німеччини закінчено, і війна може початися у будь-який час.
Таким чином, радянському уряду було заздалегідь відомо про підготовку фашистів до війни. І аж ніяк ворог не міг напасти зненацька, принаймні для вищого керівництва країни. В.Косик притримувався думки, що "радянський солдат не мав великого бажання воювати і захищати режим терору, якого він боявся"12. Але подвиги радянських солдатів на протязі війни не дають підстави для такого судження, їх героїзм і самопожертвування визнавали навіть вороги. Так, начальник Генерального штабу сухопутних військ Німеччини Ф.Гальдер у своєму щоденнику в записі від 24 червня 1941 р. занотував: "Слід зазначити завзятість окремих руських з'єднань у бою. Мали місце випадки, коли гарнізони дотів підривали себе разом з дотами, не бажаючи здаватися в полон"13.
Безперечно, скрутне становище на фронті на початку війни було спричинене не якимось одним фактором, а цілою низкою причин, головною серед яких були нічим не виправдані репресії проти командного складу Червоної Армії напередодні війни. На ослаблення командного складу Червоної Армії звернув увагу навіть Гітлер, перед нападом на СРСР заявивши на одній з військових нарад: "Червона Армія обезголовлена, 80% командних кадрів знищено. Вона послаблена, як ніколи. Це основний фактор мого рішення. Потрібно воювати, поки кадри не виросли знову"14. Гітлер почав війну саме тоді, коли Німеччина вважала себе достатньо підготовленою. І ні хвилиною пізніше.
Крім того, що світ побачив агресивність СРСР, вочевидь усім став відомий дійсний рівень підготовки Червоної Армії до війни. (Про це свідчили сотні тисяч загиблих і поранених, обморожених у фінській кампанії.) Фіни, знаючи прагнення радянського командування все брати "в лоб" (ця тактика була основною і протягом всієї Великої Вітчизняної війни), своєчасно за допомогою Англії, Франції і Німеччини побудували в епіцентрі майбутнього театру воєнних дій надзвичайно міцні залізобетонні укріплення - "лінію Маннергейма". У своїх спогадах колишній кулеметник-фін, який воював на лінії Маннергейма під Хоттиненом, згадує: "... А потім ланцюгами пішла ваша піхота. Вона йшла так густо, що ми не встигали перезаряджати стрічки. Ствол розжарився до червоного - і всі кулі потрапляли в ціль. А ваші солдати продовжували по штабелях трупів повзти вперед. Потім знову піднімалися з гвинтівками. На повний зріст, з одними гвинтівками... Наш унтер сказав: "Ці росіяни на біса хоробрі хлопці, але у них там, наверху, хтось певно здурів..."16 Нічим не можна виправдати того, що напередодні війни були демонтовані укріплення, розміщені на лінії старого державного кордону. Правда, замість них стали споруджуватися нові. але закінчити їх будівництво до початку війни не встигли. Військові склади були присунуті близько до кордону, і ворог зміг швидко їх захопити, про що йшлося вище, хоча буквально перед самим початком війни було прийняте рішення про будівництво нових, але виконати його вже не було часу. Так, наприклад, рішення про будівництво складів боєприпасів для КОВО було, затверджене лише 21 червня 1941 року17. До того ж, Сталін та його оточення підірвали оборону радянських військ цілою низкою дій, незрозумілих навіть досі. Втручанням у керування військовими операціями Сталін завдав величезної шкоди радянським воїнам.
Саме Сталін наказав на другий день війни направити на Україну у район Тернополя для допомоги командуючому Південно-Західним фронтом у керівництві військами начальника Генерального штабу Жукова. Маршала Шапошникова було послано на допомогу командуючому Західним фронтом у район Мінська, а першого заступника начальника Генерального штабу генерала Ватутіна - на Північно-Західний напрямок. Подібна практика призводила до дезорганізації керівництва військами. Величезної шкоди для Збройних Сил було завдано підозрілістю Сталіна щодо військових кадрів. На протязі лише чотирьох років, з 1937 по 1941 рр. в армії двічі скасовувалася єдиноначальність та вводився Інститут військових комісарів, що підривало дисципліну у військах і створювало невпевненість у власних діях військових командирів.
Але Сталіну потрібно було знайти винуватих у поразках на фронті, а також у тому, що величезна кількість радянських воїнів потрапила до ворожого полону. Був розстріляний командуючий Західним фронтом Д.Г. Павлов та його найближче оточення за "ганебне званню командира боягузтво, бездіяльність влади, відсутність розпорядливості, здачу противнику зброї без бою і самовільне залишення позицій". А насправді Павлов, що отримав свою останню посаду внаслідок сталінських репресій, коли мало місце багато переміщень серед командного складу, як і багато інших командирів радянської армії, не мав достатніх знань і досвіду для керівництва фронтом. Мало того, на нього та інших воєначальників переклали вину Сталіна і його оточення за непідготовленість країни до війни. На її початок війська округу мали всього 300 тонн пального, оскільки не передбачалося, що округ стане вирішальним театром дій. До того ж, як згадує заступник Павлова генерал І.Болдін, Сталін через наркома оборони Тимошенка до вечора 22 червня 1941 р. забороняв військовим відкривати вогонь по німцях. Нарком особисто зателефонував Болдіну вранці 22 червня і сказав: "Товариш Болдін, врахуйте, ніяких дій проти німців без нашого відома не розпочинайте. Ставлю до відома вас і прошу передати Павлову, що товариш Сталін забороняє відкривати артилерійський вогонь по німцях"18. А хіба Павлов чи Кирпонос були винуваті в тому, що до війни підготовка механіків-водіїв танків становила всього 5 годин практичного водіння, в той час як у вермахті - 50 годин! Тому наші танки виходили з ладу після першої - другої атаки, а німецькі - після 10-ї - 15-ї. Це теж одна ж причин того, що в згаданій вище танковій битві в перші дні війни в районі міст Луцьк-Рівне-Броди-Дубно Червона армія зазнала важких втрат.