є) завершальне редагування тексту Конституції апаратом Верховної Ради України і урочисте підписання тексту Конституції Президентом України і Головою Верховної Ради України 12 липня 1996 р.
4. Класифікація, форма і структура конституцій
Класифікація — це поділ тих чи інших явищ на види. Для наукової класифікації передусім необхідно встановити, яким вимогам повинен відповідати критерій поділу на види (такий поділ можливий з будь-яких підстав, в тому числі й неістотних).
У сучасній науці конституційного права виробилося декілька узагальнених підходів до класифікації конституцій. Класифікацію конституцій можна проводити за такими чинниками:
- за часом дії конституції бувають тимчасовими і постійними.
Постійна конституція – основний закон, який прийнято (затверджено, даровано) на невизначений строк. Конституції, що їх приймають на певний термін чи до настання певної події, називають тимчасовими.
- за формою виразу, конституції бувають писані, неписані і змішані
Писана конституція – це один або кілька документів (законів), які визначені власне як конституція держави. Неписана конституція – явище дуже рідкісне в сучасному світі. Під нею буквально розуміють групу політико-правових уявлень, концепцій, доктрин стосовно організації державного життя у суспільстві. Змішана конституція – Основний Закон держави, який органічно поєднує у собі як елементи писаної, так і не писаної конституції. Прикладом може служити те, що сьогодні прийнято називати Конституцією Великобританії. Це — класичний приклад конституції змішаного типу, яка інкорпорує також парламентські закони; судові рішення-прецеденти; доктринальні тлумачення; статути, конституційні угоди, які містять так звані конвенційні (ті, що переносяться) норми.
- за змістом і формами, зокрема в залежності від існуючого державного режиму, або в залежності від форми правління чи територіального устрою.
- за державним режимом конституції бувають демократичні і авторитарні, серед останніх розрізняють тоталітарні.
- за характеристикою форми державного устрою країни конституції поділяються на федеративні (федеральні), конституції суб’єктів федерації і конституції унітарних держав.
- за формою правління конституції бувають монархічні і республіканські,
- за формою територіального устрою — конституції бувають федеративних й унітарних держав.
- за порядком внесення змін і доповнень конституції бувають гнучкі, жорсткі та змішані
Гнучка конституція – це такий Основний Закон, зміни й доповнення до якого вносять за порядком, встановленим для будь-якого іншого закону. Внесення змін і доповнень до жорсткої конституції передбачає наявність особливої процедури.
- за порядком прийняття, конституції бувають даровані, народні та договірні.
Даровані конституції, як звичайно, підготовлені і введені в дію одноособовим актом монарха, диктатора, хунти.
Народні конституції – це ті, що прийняті загальновизначеними демократичними способами (тобто прийняті на підставі проведення референдуму), прийняті парламентом, установчими зборами, місцевими представницькими органами.
Договірна конституція – Основний Закон, прийнятий через укладання відповідної угоди між різними суб’єктами конституційного процесу. (Приклад: договір про зміст Основного Закону федеративної держави укладений між субєктами федерації, Конституція СРСР 1924р.-Договір між РРСФР та УРСР, БРСР).
Форма конституції — це спосіб вираження і організації конституційних норм та інститутів. Істотне значення тут має те, що конституція може функціонувати у вигляді як моноконституційного (моно від грец. - один, одне, єдине) акта, так і багатьох актів, що у сукупності складають конституцію.
У переважній більшості структура конституції має спілий вигляд, включає низку елементів: преамбулу, основну частину з заключні, перехідні та додаткові положення.
Преамбула є носієм так званої дескриптивної (описової) інформації, яка дає відповідь на такі питання, як цілі та завдання конституції,, історичні шляхи її становлення й розвитку, проголошення конституційних ідеалів тощо.
Основна частина Конституції включає інститути та норми, які "вичерпують" її зміст. Предметне уявлення про структуру конституції дає Конституція України від 28 червня 1996 р.
У вступній частині зазначається, що Український народ, виражаючи свою суверенну волю, спираючись на багатовікову історію українського державотворення і на основі здійсненого українською нацією, усім Українським народом права на самовизначення,
дбаючи про забезпечення прав і свобод людини та гідних умов її життя, піклуючись про зміцнення громадянської злагоди на землі України,
прагнучи розвивати і зміцнювати демократичну, соціальну, правову державу,
усвідомлюючи відповідальність перед Богом, власною совістю, попередніми, нинішнім та прийдешніми поколіннями,
керуючись Актом проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 р., схваленим 1 грудня 1991 р. всенародним голосуванням,
приймає цю Конституцію — Основний Закон України.
Конституція складається з 15 розділів, які об'єднують 161 статтю, в тому числі 2 статті Прикінцевих положень, та 14 пунктів Перехідних положень.
Розділ І "Загальні положення" включає 20 статей (ст.ст. 1—20).
Розділ II "Права, свободи та обов'язки людини і громадянина" складається із 48 статей (ст.ст. 21-68).
Розділ III "Вибори. Референдум" включає 6 статей (ст.ст. 69-74).
Розділ IV "Верховна Рада України" (ст.ст. 75-101),
Розділ V "Президент України" (ст.ст. 102-112).
Розділ VI "Кабінет Міністрів України. Інші органи виконавчої влади" (ст.ст. 113—120).
Розділ VII "Прокуратура" (ст.ст. 121-123).
Розділ VIII "Правосуддя" (ст.ст. 124-131).
Розділ IX "Територіальний устрій України" (ст.ст.132,133).
Розділ X "Автономна Республіка Крим" (ст. ст. 134— 139).
Розділ XI "Місцеве самоврядування" (ст. ст. 140-146).
Розділ ХП "Конституційний Суд України" (ст.ст. 147-153).
Розділ XIII "Внесення змін до Конституції України" (ст.ст. 154-159).
Розділ XIV "Прикінцеві положення" (ст.ст. 160, 161).
Розділ XV "Перехідні положення" (пп. 1- 14).
Таким чином, структура конституції — досить чітка, логічно зумовлена система взаємопов'язаних і взаємозумовлених структурних елементів.
5. Функції конституції
Сутність конституції виявляється в її функціях, які зумовлені її змістом, роллю щодо регулювання суспільних відносин, задоволення соціальних потреб.
Функції конституції розкривають її сутність щодо тих завдань, які стоять перед суспільством на конкретному етапі його розвитку, причому часом одне й те саме завдання вирішується за допомогою кількох функцій.
Функції конституції поширюються на всі сфери суспільного життя, на ті суспільні відносини, які охоплюються дією конституції.
Функції конституції мають багато спільного з основними функціями права; більше того, вони базуються на них. За сферами впливу конституції на суспільні відносини насамперед розрізняють такі її функції, як політичну, економічну, соціальну, культурну, ідеологічну.
При цьому функції конституції не вичерпуються регулюванням відносин у згаданих сферах.
Конституції притаманні також установча, правотворча, системотворча, методологічна, прогностична та інші функції.
Зміст і особливості політичної функції визначається тим, що конституція, її норми безпосередньо пов'язані з політикою, у зв'язку з чим в конституції закріплюються основні засади політики в різноманітних сферах суспільства й держави. Політична функція конституції полягає в тому, що вона формує найактивніше, найістотніше в політиці: належність влади в країні, внутрішню й зовнішню політику, державний лад. Саме конституція закріплює інтереси і волю народу, його державний та національний суверенітет на найвищому законодавчому рівні.
Зміст економічної функції полягає в тому, що конституція фіксує основоположні суспільні відносини, які складають економічний лад (економічну систему) суспільства, базу, на якій функціонують усі інші інститути. Закріплення в конституції фундаменту суспільства, різноманітних форм власності створює необхідні умови для реалізації економічної політики країни, успішного функціонування її господарського механізму.
Конституція справляє величезний вплив на волю й поведінку мас. Акумулюючи найбільш істотні моменти світогляду, в основі якого лежить ідея народного суверенітету, суверенітет демократичної, соціальної правової держави, конституція водночас формує певний тип суспільної свідомості, невід'ємною частиною якої є правосвідомість. Це сприяє формуванню позитивних установок, подоланню деструктивних, антигромадських мотивів. З цих позицій можна стверджувати про наявність у конституції ідеологічної (культурної) функції.
Установча функція спрямована на здійснення первинного юридичного оформлення найважливіших соціально-економічних і політичних інститутів суспільства. За допомогою установчих норм визначається устрій держави, впроваджуються в життя передусім політичні та управлінські структури, різноманітні інститути демократії, закріплюється система державних органів, визначаються їх повноваження.
Правотворча функція конституції реалізує себе, зокрема, за допомогою норм, які визначають основи правового статусу суб'єктів конституційних відносин: громадян, державних і громадських органів.
Охоронна (правоохоронна) функція конституції полягає у забезпеченні належної дії інститутів і норм Основного Закону, що досягається за допомогою специфічного механізму відповідальності.
Сутність інтегративної функції в тому, що конституція відіграє роль своєрідного інструменту, який об'єднує всі ланки правової системи в одне ціле, причому таке об'єднання — не механічне, безсистемне, а ґрунтується на основі відповідних вимог і принципів.