Юридичного значення кровне споріднення набуває лише у випадках, прямо передбачених законом. Так, встановлення родинних зв'язків між дитиною і батьками здійснюється шляхом вчинення про це запису в свідоцтво про народження дитини.
Наявність родинних зв'язків прямої лінії споріднення є підставою для неможливості перебування цих осіб у шлюбі між собою відповідно до ст. 26 СК.
Трудовим законодавством також встановлена норма про наділення власника правом запроваджувати обмеження щодо спільної роботи на одному і тому ж підприємстві, в установі, організації осіб, які є близькими родичами чи свояками, якщо у зв'язку з виконанням трудових обов'язків вони безпосередньо підпорядковані або підконтрольні один одному (ст. 25-1 Кодексу законів про працю України).
2.Підстави виникнення сімейних правовідносин
Підставами виникнення, зміни і припинення сімейних правовідносин є юридичний факт. По своїй природі юридичні факти виступають як дії або події.
В основному дії входять в який-небудь фактичний склад (наприклад, волевиявлення усиновителя, особи, яку усиновлюють, що досягла 10 років і т.п.). Взагалі, закон не тільки визначає, яку юридичну дію потрібно зробити, але і в якій установі (органах РАГСу, виконкомі, держадміністрації), а також в загальних рисах її місцезнаходження (наприклад, за місцем проживання неповнолітнього).
Юридичними фактами визнані законодавством як правомірні дії (наприклад, визнання батьківства), так і неправомірні (наприклад, укладення шлюбу з недієздатною особою). Правомірні дії можуть бути юридичними актами і юридичними вчинками. Юридичні акти — дії, які направлені на певні сімейно-правові наслідки. Вони носять вольовий, спрямований характер, наприклад, заява осіб, які вступають у шлюб, вимога про сплату аліментів.
Юридичні вказівки — дії, що породжують сімейно-правові наслідки незалежно від напрямку волі особи, яка їх вчиняє. Так, дії батьків по вихованню дітей мають юридичне значення для виникнення в майбутньому права на отримання ними аліментів за наявності інших юридичних фактів, хоча воля батьків не була направлена при здійсненні виховання на ці наслідки.
За своїми правовими наслідками юридичні факти можна поділити на правопороджуючі (наприклад, укладення шлюбу), правозмінюючі (наприклад, прийняття при вступі в шлюб прізвища іншого з подружжя), правоприпиняючі (наприклад, смерть учасника сімейного правовідношення), право-перешкоджаючі (наприклад, вагітність дружини позбавляє чоловіка права на розлучення без її згоди).
За допомогою правопороджуючих фактів здійснюється звичайно реалізація сімейної правоздатності, з'являються конкретні суб'єктивні права у подружжя, усиновителя і усиновленого і т.д. Так, при укладенні шлюбу виникає можливість набуття в майбутньому тих сімейних прав і обов'язків, які до цього у даної особи взагалі не могли виникнути.
Правоприпиняючі факти одночасно можуть бути для окремих правовідносин правопороджуючими (наприклад, при скасуванні усиновлення відновлюються взаємні права між дитиною і її батьками).
Дії учасників сімейних правовідносин, які направлені на створення, зміну і припинення прав і обов'язків, часто зачіпають права інших осіб (наприклад, дітей) або інші суспільні інтереси. Тому для виникнення сім'ї необхідно також настання певного факту або оформлення події у встановленому законом порядку. Так, для визнання шлюбу дійсним необхідна згода на це осіб, які вступають в шлюб, але разом з цим необхідна і реєстрація шлюбу в органах РАГСу.
16.Суб`єктивні сімейні права і обов`язки
Правоздатність і дієздатність — це передумови для виконання особою сімейних прав і обов'язків. Суб'єктивні права і обов'язки реалізуються в сімейних правовідносинах, складаючи їх зміст.
Суб'єктивні права і обов'язки в сфері сімейних відносин за своїм характером можуть бути особистими і майновими. Майнові суб'єктивні права і обов'язки характеризуються тим, що вони тісно пов'язані з колом визначених осіб. Наприклад, подружжя мають взаємні права на матеріальне утримання один одного. Смерть одного з них припиняє такі права і обов'язки, із цього випливає висновок, що суб'єктивні права і обов'язки в сфері сімейних правовідносин не передаються іншим особам. Наприклад, не можна передати своє право на отримання аліментів, обов'язок по вихованню дітей, інше. Сімейні права і обов'язки не передаються, але можна покласти їх здійснення на інших осіб і можливість їх реалізації через своїх представників. Якщо батьки або усиновителі доручають нагляд за дитиною няні, то це не означає передачу батьківських прав іншій особі. Тут мова йде про покладання здійснення прав або виконання обов'язку на цю особу.
Оскільки суб'єктивні сімейні права реалізуються, як правило, в правовідносинах, вони по своїй юридичній природі виступають як відносні права. Суб'єкту сімейного права завжди протистоїть інший суб'єкт. Так, батьківське право існує тоді, коли інший суб'єкт, до якого воно звернено — дитина. Будь-яке особисте право подружжя існує лише тоді, коли зареєстрований шлюб. Припинення шлюбу означає припинення і особистого сімейного права. Отже, суб'єктивне сімейне право — це відносне право.
В деяких випадках сімейні права залишаються відносними, але набувають також змісту абсолютних прав. Наприклад, батьки вправі вимагати повернення дітей від будь-якої особи, яка утримує дітей у себе не на підставі закону чи судового рішення (ст.68 КпШС України).
Що стосується особистих немайнових прав, то вони виступають взагалі як відносні, оскільки проявляються тільки в сфері відносин шлюбу і сім'ї.
17.Строки і позовна давність у сімейному праві України
Однією з важливих обставин, з якою законодавство пов'язує виникнення, зміну і припинення прав і обов'язків, є строки. В законодавстві про шлюб і сім'ю строкам надається важливе значення.
Важливим елементом строку є його початок. Тільки встановлення цієї обставини дає можливість поширити правові наслідки на певний проміжок часу правовідносин в цілому.
Поряд із загальними для права способами визначення моменту початку перебігу строку (ст.76 ЦК України) в сімейному праві для цієї мети широко використовуються посилання до будь-якої обставини чи дії, яка характеризується в законодавстві. Зокрема, такими обставинами є розірвання шлюбу, народження дитини, подача заяви в певний орган та ін.
Правила про строки частіше формулюються як імперативні положення. Однак учасники правовідносин в певних випадках можуть самі визначати строки здійснення певних дій, які складають зміст сімейних правовідносин. Так, батьки самі встановлюють час побачень з дитиною, якщо вона проживає від них окремо.
В певних випадках закон не встановлює безпосередніх строків виконання відповідних дій, надаючи це право певним органам. Так, в ст.651 КпШС України таке право надано органу опіки і піклування, якщо батьки відмовляються від надання діду і бабі можливості спілкування з онуками.
Часто законодавство визначає лише загальну продовженість строку, а право встановлення строку для конкретних ситуацій закріплюється за державними органами. Так, в межах шести місяців суду надано право встановлювати строк для примирення подружжя при розгляді справи про розірвання шлюбу.
Органу РАГСу надано право скорочувати або збільшувати місячний строк для реєстрації шлюбу (ст.14 КпШС).
Сімейні правовідносини можуть бути безстроковими (наприклад, подружні відносини) і строковими (наприклад, правовідносини по вихованню дітей обмежуються досягненням дитиною 18-річного віку).
Настання строку викликає різні правові наслідки: припинення прав, які раніше мала особа, або зняття з неї обов'язків, або перше і друге одночасно. Наприклад, з часу реєстрації шлюбу, який визнаний недійсним, припиняються права і обов'язки подружжя, які були набуті в такому шлюбі.
Значення строків в сімейному праві визначається і тим, що їх вплив не обмежується тільки безпосередньою сферою сімейних правовідносин, але вони поширюються іноді і на інші правовідносини (цивільні, трудові, інші). Так, відмова від реєстрації народження дитини від даної особи означає не тільки відсутність сімейно-правових зв'язків між ними, але й відсутність у дитини права на спадщину після смерті даної особи.
Серед строків особливе місце належить позовній давності.
Як уже зазначалось, особливість сімейних правовідносин, на відміну від більшості цивільних правовідносин, полягає в тому, що на них не поширюється, за загальним правилом, позовна давність. Це обумовлюється, по-перше, тим, що в сімейному праві переважають особисті немайнові права, і по-друге, сімейні правовідносини є тривалими, тому не втрачають властивість до позовного захисту поки не припиняться зі смертю особи, досягненням особою повноліття.
Не поширюється позовна давність на вимоги про розірвання шлюбу, визнання його недійсним, про встановлення батьківства, про стягнення аліментів; на вимоги про повернення дітей та інші спори про дітей, про скасування усиновлення та визнання його недійсним.
Позовна давність може застосовуватись судом згідно з цивільним законодавством, якщо інше не встановлено законом.
Зокрема, сімейно-правовими нормами передбачено: трирічний строк позовної давності — для вимог про поділ майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя (ст.29 КпШС); річний строк оспорювання запису в органах РАГСу про батьківство чи материнство (ст.56 ч.І КпШС); трирічний строк давності — для стягнення аліментів за минулий час (ч.І ст.93КпШС).
Перебіг строку позовної давності згідно з ст.11 КпШС починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.