Смекни!
smekni.com

Чернігівське князівство (стр. 3 из 4)

Торгували з Константинополем знову ж таки згадує Чернігів.

Швидкому зростанню Чернігова сприяло вигідне географічне розташування в басейні Десни і її приток Снов і Сейм. По Десні і Дніпру Чернігів підтримував зв'язок з Києвом і далі з Візантією. Десна крім того відкривала вихід до земель у верхів'ях Волги й Оки, а також до Новгорода. По волго-донському шляху Чернігів підтримував зв'язок з арабським сходом, основу господарського життя міста складали: ремесла, землеробство і торгівля. Давній Чернігів у період розквіту займав площу понад 200 га. Він складався з дитинця, окольного граду і третяка, передмістя і подолу. Найдавнішою частиною міста був добре укріплений глибоким ровом і земляним валом з дерев'яною стіною дитинець. Котрий мав 3-ри в'їзди: водні, київські і погорілі ворота. Тут розміщувався князівський двір, багаті маєтки феодальної знаті і головні собори міста. З півночі і заходу до дитинця прилягав окольний град – найбагатолюдніша ремісничо-торгова частина міста. Він також був оточений глибоким ровом, валом і дерев'яними стінами. Ці укріплення простягалися до річки Стрижень. Західну частину окольного граду в напрямку Єлецького монастиря називали третяк. Ремісниче-торгове передмістя швидко зростаючи до середини ХХІ ст. вийшло за межі укріплень. Так виникло передмістя, яке охоплювало дуже велику також зміцнену територію куди входила і площа сучасного міського ринку. Ремісничо-торгова частина міста була забудована одно і рідше двокамерними будівлями складеними у вигляді зрубу або глино-видними на дерев'яному каркасі. Та серед них зустрічалися і більш комфортабельні житла купців і багатих ремісників. Заможна частина населення зводила тут за свій рахунок кам'яні храми. У низинній заплаві Десни і Стрижня на південному-заході від дитинця розташовувався поділ - заселений простими людьми. Найбідніша частина мешканців подолу тулилась у тісних напівземлянках і землянках. Про могутність давнього Чернігова свідчить багато розташованих напівкільцем навколо міста курганів ІХ-Х ст. з похованнями князів і дружинників. Ще 100 років тому їх було понад 500-т. Світової слави набули кургани: «Чорна могила», «Гульбище» і «Безіменний». Віднайдена у кургані «Гульбище» зброя дружинника: меч, щит, кольчуга, сокира тощо,вражає своїми величезними розмірами. Видатною архіологічною пам'яткою Х-го ст. єдиним відомим похованням давньоруського князя є курган «Чорна могила». За народним повір'ям тут похований перший чернігівський князь Чорний, той самий з яким пов'язана одна з гіпотиз походження назви міста.

Наприкінці Х-го ст. великий київський князь Володимир завершив об'єднання східнослов'янських племен у складі давньоруської держави. Зміцнюючи великокнязівську владу Володимир Святославич замінив місцевих князів, які перебували у васальній залежності від нього своїми синами, призначивши їх намісниками.Після смерті великого князя у 1015 році, його спадкоємці вчинили криваву бійню. Почалося з того, що Святополк, якого прозвали Окаянним наказав убити своїх братів Бориса і Гліба і захопив великокнязівський престол у Києві.

Дізнавшись про це Ярослав Мудрий, котрий князював в той час у Новгороді здійснив похід на Київ і розгромив військо Святополка змусивши його втікати за кордон. Однак Ярослав не оселився у столиці, а став правити батьківськими землями з Новгорода до якого звик. Скориставшись відсутністю Ярослава до воріт Києва підійшов енергійний і заповзятий Мстислав Хоробрий, котрий князював у отриманій від батька Тмутаракані, теперішній Керчінський і Таманський півострови.

Він вимагав прийняти його, як великого князя, але як свідчить літопис: «не приняше его кияне». Тоді Мстислав пришов до Чернігова, де на той час не було свого князя. Тут його гостинно зустріли місцева знать і духовенство і запросили його на престол. Однак і Ярослава і Мстислава не полишала думка про об'єднання великої держави під власною владою. Використавши військову хитрість у 1024 році в битві під Листвином у 40 км під Черніговом Мстислав ущент розбив військо брата.

Для слов'ян ця перемога мала велике значення, оскільки армія Мстислава Хороброго складалася з його місцевих підданих, а у війську Ярослава служили вікінги, професіональні військові, котрі вважалися непереможними. Та не дарма Ярослав отримав прозвище Мудрий, того чого він не зміг домогтися силою, він частково досягнув дипломатією. Через 2-ва роки брати помирились і розділили Руські землі по Дніпру.

Чернігів став столицею князівства землі котрого сягали Оки, Дону й Азовського моря. З правлінням Мстислава Володимировича (Хороброго) почався «золотий» вік міста. Податки до князівської казни надходили з території, що дорівнювала сучасній Франції. У період свого розквіту Чернігів був одним з найбільших міст Європи. Його населення складало 25000 чоловік.

У цей час був зведений новий князівський терем, закладений Спасо - Преображенський собор, який став починаючи з Мстислава усипальницею чернігівських князів, а також заснований Єлецький монастир. Прокнязювавши у Чернігові 10-ть років Мстислав раптово помер і чернігівські землі відішли до Ярослава Мудрого. Той не задовго до смерті розділив землі Руські між своїми 3-ма синами: старший Ізяслав – отримав Київ, Всеволоду дістався Переяслав, а Чернігів Святославу. Котрий князював у ньому 19-ть років і заснував династію Святославичів. Деякий час брати жили в мирі, але після нападу половців і повстання 1068 р. в Києві їхній союз розпався. Почалася боротьба за великокнязівський престол. Святослав Ярославича підтримував великий церковний діяч уродженець Любеча Антоній Печерський. Він був засновником Києво-Печерської Лаври, а в Чернігові мешкав у 1069 – 1072 роках. Антоній оселився в печері на Болдіних горах де згодом виник печерний монастир с кількома ярусами галерей і підземних храмів. У 1073 році місце Ізяслава у Києві посів Святослав, а Чернігівським князем став Всеволод Ярославич. Після смерті Святослава у 1076 році міжусобиці спалахнули з новою силою в них крім Ізяслава і Всеволода активну участь брали син Святослава Олег і син Смоленського князя В'ячеслава Борис. У 1078 році після розгрому Олега і Бориса на Нежатиній Ниві (є версія, що на цьому місті сучасне місто Ніжин) чернігівський престол зайняв син Всеволода – Володимир Мономах. Однак через 16-ть років він все ж був змушений передати правління сину Святослава - Олегу. Той у 1094 році в союзі з половцями здійснив новий наступ на місто. Після 8-ми денної облоги Володимир Мономах залишив Чернігів і відступив до своєї вотчини Переяслава – котрий вже тоді був центром самостійного князівства.

Основна маса мешканців Чернігова, за винятком князівських, боярських і церковних ремісників і челяді була особисто вільною, але обкладалася різними зборами і виконувала повинності пов'язані зокрема з будівництвом міських укріплень. Повноважним представником князя в місти був тисяцький, котрий відав судом і командував міським ополченням – тисячою. Як і в інших давньоруських містах у Чернігові для розгляду найважливіших питань суспільно-політичного життя скликалася віче. В якому брали участь усі особисто вільні громадяни, але керували представники міської аристократії і духовенства.

В літописах, збереглася датована 1139-м роком згадка про чернігівське віче, яке дає певне уявлення про характер цього народного зібрання. «Люди черниговци» змусили князя Всеволода Олеговича припинити уособицю, що загрожувала черговим розоренням міста, й укласти мир зі своїм противником. Написи на ремісничих виробах і стінах кам'яних будівель вказують на поширення грамотності серед міщан. Один з таких написів, що належав вотраку: «Ионий из Чернигова» був віднайдений на стіні Софійського собору в Києві. Високоосвіченими для свого часу людьми були деякі з чернігівських бояринь і князів. Так Всеволод Ярославич знав 5-ть іноземних мов, грецькою і англійською мовами володів Володимир Всеволодович Мономах. Відомими книголюбами були Святослав Ярославич ХІ ст.і Святослав Давидович ХІІ ст.. Книги зібрані Святославом Давидовичем згодом стали основою бібліотеки Києво-Печерського монастиря.

У ХІІІ ст. розвиток Чернігова як і всієї давньої Русі був перерваний нашестям численних орд хана Батия.

У жовтні 1239 року до міста підступила орда хана Менгу. На допомогу оточеному місту намагався пробитися князь Мстислав Глібович 2-й брат чернігівського князя Михайла Всеволодича котрий не задовго до цього залишив місто. Під Чернігівськими мурами почалася запекла битва. 18 жовтня 1239 року орди Батия: «град взяша и запалиша огнем».9Короткі нариси історії Чернігова

На території, яку зараз займає сучасний Чернігів, виявлені сліди людської діяльності ІV тисячоріччя до нашої ери. На початку І тисячоріччя нашої ери тут осіли слов'янські племена. Їхні поселення розросталися і міцніли, у другій половині VІІ століття кілька таких поселень злилися, утворивши місто.

Топонім Чернігів уперше згадується в "Повісті врємєнних літ", у якій, зокрема , викладається перший договір Русі з Візантією, який було заключено влітку 860 року князем Аскольдом після успішного походу київського війська на Константинопопь. У списку російських міст, яким, згідно договору, греки зобов'язувалися платити данину, Чернігів стоїть на другому місці після Києва, що свідчить про важливість головного міста слов'янського племені Сиверян як економічного, політичного і культурного центра землі Російської.