З візантійських джерел відома точна дата нападу Аскольда: 18 червня 860 року. На світанку того дня руські лодії стрімко вдерлись до Золотого Рогу - чомусь не був напнутий захисний ланцюг,- висадили десант і розпочали облогу циклопічних мурів візантійської столиці. Незабаром потому наспіла й піша рать. Патріарх Фотій в "Окружному посланні" емоційно передав почуття й страх обложених при появі небаченого раніше грізного ворога: "Народ (руси) від країни північної..., і племена піднялись від країв землі, тримаючи лук і спис; вони жорстокі й немилосердні, голос їх шумить, мов море"13. Не варто особливо вірити словам патріарха про жорстокість і немилосердність русів - подібними стереотипними виразами візантійські оратори описували звичайно будь-якого ворога імперії.
Візантійські джерела повідомляють, що імператор Михаїл залишив військо, яке продовжувало йти проти арабів, і ледве пробрався до оточеного ворогами міста. Він доклав великих зусиль, щоб налагодити оборону столиці. Становище обложених ставало важчим з кожною годиною. У своїй другій проповіді Фотій пригадував, що "місто ледве не було підняте на спис", як у давнину називали здобуття фортець приступом.
І раптом, без видимих причин, після тижневої облоги руські воїни організовано, неначе за наказом, почали відходити від мурів Константинополя. Несторова "Повість" наводить барвисту легенду: "Цар (Михаїл) же з труднощами увійшов до міста і з патріархом Фотієм усю ніч молився у церкві святої Богородиці у Влахернах . І винесли вони (з церкви) з піснями славну ризу святої Богородиці, і вмочили в море її полу. Була в той час тиша, і море було спокійне, та тут раптом здійнялася буря з вітром, і великі хвилі розкидали кораблі язичників-русів, і прибило їх до берега і переламало так, що небагатьом із них пощастило уникнути цієї біди й повернутись додому"14.
Цю легендарну історію Нестор запозичив із візантійської Хроніки Георгія Амартола, не дуже-то подбавши про її обробку. Тим часом розповідь хроніки Амартола про загибель руського флоту під час походу 860 р. зовсім не відповідає дійсності, на що вже не раз звертали увагу історики.
Насамперед нічого не відомо про бурю й винищення руських лодій очевидцям і сучасникам того походу: вже згаданим Фотієві й Нікіті Пафлагонському, а також Георгію, авторові "Слова на покладення ризи Богородиці у Влахернах". Навпаки, вони (а також пізніші візантійські історики, що користувалися свідченнями очевидців) пишуть, що відхід русів від стін Константинополя був для всіх несподіванкою. Римський папа Ніколай І дорікав імператорові Михаїлу за те, що він не зумів помститися північному ворогові. У другій своїй проповіді патріарх Фотій визнав, що Візантія 860 р. не зуміла покарати "варварів"- русів. А венеціанський хроніст Іоанн Диякон навіть твердив, що ті, хто облягав візантійську столицю, повернулися додому "з тріумфом"15.
Звідкіля ж узялася візантійська церковна легенда (відбита в Хроніці Амартола) про чудесне спасіння Константинополя влахернською Богородицею? Відповідь на це питання, здається, можна знайти у Никонівському літописі, з якого відомі не один (як з "Повісті временних літ"), а три (!) походи Аскольда на Візантію. Невдачею завершився не перший, 860 р., а, мабуть, другий - похід 866 р. Розповівши про поразку русів, це джерело веде далі: "Повернулися Аскольд і Дір від Царгорода з малою дружиною (залишками війська), і був плач великий"16. Можна припустити, що саме 866 р. шторм нагнав Руську ескадру у відкритому морі й розкидав легкі лодії. Натомість буря не могла завдати жодної шкоди руським воїнам, що облягали Константинополь на суходолі 860 р. Обидва різних за наслідками походи візантійська церковна традиція об'єднала в один - однозначно переможний для імператора.
Є певні підстави гадати, що раптовий і організований відхід воїнів Аскольда в червні 860 р. від укріплень Константинополя стався завдяки таємним перетрактаціям поміж київським князем і візантійським імператором - настільки таємним, що навіть патріарх Фотій, котрий, поза сумнівом, мав знати про такі переговори і, мабуть, брав у них участь, не зважився згадати про них у своїх творах.
Прискіпливо і неквапливо вивчивши увесь комплекс джерел, що зберегли звістки про похід 860 р., вчені-візантиністи дійшли висновку, що Аскольд і його воєначальники зрозуміли: їм не подолати могутніх фортифікацій Царгорода. А Михаїл, що залишив військо в Малій Азії, у свою чергу був безсилим відкинути ворога. У виголошеній вже по знятті облоги Константинополя своїй другій проповіді Фотій мимохідь згадав про захоплені русами "незліченні багатства". Тому можна припустити, що мирну угоду досягнуто завдяки сплаті контрибуції Русі Візантією.
Никонівський літопис повідомляє, що імператор Василій І "сотворил мирное устроение" з Аскольдом. Кілька візантійських авторів, серед них Константан Багрянородний, згадують про укладення мирної угоди між Візантією й Руссю. Майже всі вони вважають хрещення князя Аскольда неодмінною умовою такої угоди. Найімовірніше, договір було підписано в Константинополі, куди близько 867 р. прибуло посольство з Києва.
Русько-візантійська союзна угода 867 р. частково піддається реконструкції, виходячи з подальшого розвитку подій, а також за договором Олега з Візантією 911 р. Є підстави думати, що Візантія у 60-х рр. IX ст. зобов'язалась виплачувати Русі щорічну данину, а Русь за це - надавати військову допомогу імперії. Напевне, Аскольдова угода забезпечувала привілейоване становище руських купців у Візантії, а візантійських - у Київському князівстві. Незабаром після підписання цієї угоди руське військо, виконуючи союзницькі зобов'язання, завдало удару арабам у південному Прикаспії, поблизу м. Абесгуна,- можливо, щоб послабити тиск Арабського халіфату на імперію в Малій Азії17.
Отже, наддніпрянське Київське князівство за Аскольда досягло високої могутності, вагомим свідченням чого стали успішний похід русів на Костантинополь 860 р. і укладення з Візантією мирної угода, вигідної й почесної для руського князя. Однак подальша доля Аскольда вкрита серпанком таємничості. Джерела втрачають з поля зору його самого й очолюване ним князівство на два десятиліття. Літописи знову згадують про Аскольда лише у зв'язку з появою поблизу Києва його непроханого суперника - Олега, прозваного Віщим. За легендою, 882 року новгородський Олег, приставши човном до дніпровського берега, убив Аскольда і Діра, що князювали в Києві, і сів на князівський престол. За літописним переказом, зробив він це не у відкритому двобої, а підступним способом. Якщо вірити легендам, Аскольда поховали на місці загибелі, на правому березі Дніпра в урочищі, що в давнину називалося Угорським. Зараз це частина мальовничого парку, що має назву Аскольдова могила.
Примітки
1. Повесть временных лет: Текст и перевод. - М.; Л., 1950. - Ч.1. - С. 211.
2. Рыбаков Б.А. Древняя Русь: Сказания. Былины. Летописи. - М., 1968. - С. 22-38.
3. Новгородская первая летопись старшего и младшего изводов. / Под ред. и с предисл. А.Н.Насонова. - М., Л., 1950. - С.103.
4. Повесть временных лет. - Ч.1. - С.209.
5. Древнехранилище Арм. ССР Матенадаран, рукопись 1328. - С.272-273.
6. Рыбаков Б.А. Древняя Русь: Сказания. Былины. Летописи. - М., 1968 - С.32-35.
7. Прокопий из Кессарии. Война с готами. - С.295.
8. Толочко П.П. Древний Киев. - Киев, 1983. - С.26-29.
9. Повесть временных лет. - Ч.1. - С.213.
10. Шахматов А.А. Разыскания о древнейших русских летописных сводах. - С.322-323, 477.
11. Повесть временных лет. - Ч.1. - С.215.
12. Никоновская летопись. - С.9.
13. Рассейкин Ф.М. Первое правление Фотия, патриарха константинопольского. - Сергиев-Посад, 1915. - С.279-280.
14. Повесть временных лет. - Ч.1. - С.215.
15. Сахаров А.Н. Дипломатия Древней Руси. - М., 1980. - С.56.
16. Рассейкин Ф.М. Первое правление Фотия, патриарха константинопольского. - Сергиев-Посад, 1915. - С.280.
17. Новосельцев А.П. Русь и государства Кавказа и Азии // Пашуто В.Т. Внешняя политика Древней Руси. - С.99.