· виконувати роботу на умовах сумісництва, за винятком наукової, викладацької та творчої діяльності, а також медичної практики.
У той же час таке обмеження не поширюється на депутатів сільських, селищних, міських, районних, обласних рад, що виконують депутатські повноваження, паралельно з виробничою або службовою діяльністю.
І друге – це заборона, що існує в сфері підприємництва. Обмеження щодо здійснення підприємницької діяльності закріплено в ст. 4 Закону УРСР „Про підприємництво” від 07.02.91 р. (з 1 січня 2004 року цей Закон утратив чинність. На сьогодні його норма діє виключно щодо статті 4).
Обмеження у здійсненні підприємницької діяльності полягають у забороні здійснювати окремі види діяльності, перелік яких встановлює Закон України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" від 1 червня 2000 р.1, без спеціального дозволу (ліцензії). Цей Закон визначає види господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, порядок їх ліцензування, встановлює державний контроль у сфері ліцензування, відповідальність суб'єктів господарювання та органів ліцензування за порушення законодавства у сфері ліцензування.
Дія Закону поширюється на всіх суб'єктів господарювання, проте ліцензування банківської діяльності, зовнішньоекономічної діяльності, ліцензування каналів мовлення, ліцензування у сфері електроенергетики та використання ядерної енергії, ліцензування у сфері інтелектуальної власності здійснюється згідно з законами, що регулюють відносини у цих сферах (ст. 2 Закону).
Відповідно до ст. 9 Закону ліцензуванню підлягають, зокрема, такі види господарської діяльності:
· пошук (розвідка) корисних копалин;
· виробництво, ремонт вогнепальної зброї, боєприпасів до неї, холодної зброї, певної пневматичної зброї, а також торгівля зазначеними видами зброї та боєприпасами до неї;
· виробництво вибухових речовин і матеріалів (за переліком, що його визначає Кабінет Міністрів України);
· видобування уранових руд;
· видобування дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення, напівдорогоцін-ного каміння тощо (всього стаття налічує 60 найменувань видів господарської діяльності, що. підлягають ліцензуванню).
Суб'єкт господарювання, який має намір провадити певний вид господарської діяльності, що ліцензується, особисто або через уповноважений ним орган чи особу звертається до відповідного органу ліцензування із заявою встановленого зразка про видачу ліцензії.
Законом України "Про патентування деяких видів підприємницької діяльності" від 23 березня 1996 р. на території України запроваджено патентування діяльності у сфері роздрібної торгівлі, торгівлі іноземною валютою (включаючи операції з готівковими платіжними засобами, вираженими в іноземній валюті, та з кредитними картками), а також діяльності з надання послуг у сфері грального бізнесу.
Торговий патент - це державне свідоцтво, яке засвідчує право суб'єкта підприємницької діяльності чи його структурного (відокремленого) підрозділу займатися діяльністю з роздрібної торгівлі, з обміну готівкових валютних цінностей, а також діяльністю з надання послуг у сфері грального бізнесу.
Порядок придбання торгового патенту на здійснення роздрібної торгівлі загалом визначається нормами Закону України "Про патентування деяких видів підприємницької діяльності", а докладніше - Положенням про виготовлення, зберігання і реалізацію торгових патентів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 13 липня 1998 p. № 1077.
Торговий патент придбавається:
· по-перше, на здійснення операцій з роздрібної торгівлі - для кожного пункту роздрібного продажу товарів (магазину, кіоску, палатки, автомагазину, лотка тощо);
· по-друге, на здійснення операцій з торгівлі готівковими валютними цінностями - для кожного пункту обміну іноземної валюти, за винятком операцій з торгівлі готівковими валютними цінностями, що їх здійснюють банківські установи у власних операційних залах.
Вартість торгового патенту на здійснення роздрібної торгівлі встановлюють органи місцевого самоврядування.
Підставою для придбання торгового патенту на право здійснення відповідного виду підприємницької діяльності є заявка суб'єкта підприємницької діяльності за встановленою формою, яка подається до органу державної податкової служби, що контролює сплату податку на прибуток суб'єкта підприємницької діяльності - юридичної особи (або структурного підрозділу цього суб'єкта).
Фізичні особи, які планують здійснювати підприємницьку діяльність як приватні підприємці, насамперед повинні зареєструватися. Ця процедура складається з декількох етапів. Порядок державної реєстрації фізичної особи визначено у Законі України «Про державну реєстрацію юридичних осіб і фізичних осіб - підприємців» від 15.05.2003р. №755-ІV (далі - Закон №755).
Закон №755 набув чинності з 1 липня 2004 року. Відповідно, з цієї дати було введено новий порядок державної реєстрації, перереєстрації, зняття з реєстрації фізичної особи — приватного підприємця. Що сталося з нормативними документами, які регулювали ці відносини до 1 липня? Це насамперед Закон України «Про підприємництво» від 07.02.91 р. №698-ХІІ і Положення про державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності, затверджене постановою КМУ від 25.05.98р. №740.
Закон про підприємництво втратив чинність (крім ст.4) з 01.01.2004р. згідно з ГК. Положення №740 також втратило чинність з 01.07.2004р.— згідно з постановою КМУ від 26.11.2003р. № 1821. Що ж до ГК І ЦК, то їх положення, що стосуються державної реєстрації, варто застосовувати з урахуванням «Заключних положень» Закону № 755— у частині, що не суперечить Закону № 755. Таким чином, з 01.07.2004р. у «реєстраційних» питаннях слід керуватися безпосередньо Законом №755, нормативними актами, прийнятими відповідно до цього Закону, ГК і ЦК (у частині, що не суперечить Закону №755).
Для проведення державної реєстрації необхідно:
1. сплатити реєстраційний збір за здійснення державної реєстрації. Розмір збору – 2 неоподатковуваних мінімуми доходів громадян (34 грн.);
2. заповнити реєстраційну картку на здійснення державної реєстрації фізичної особи – підприємця;
3. надати копію довідки про включення громадянина-заявника до Держреєстру фізичних осіб – платників податків та інших обов’язкових платежів;
4. копію квитанції або копію платіжного доручення з відміткою банку про сплату реєстраційного збору за проведення державної реєстрації.
Документи приймаються за описом. Копія опису з відміткою про дату надходження документів видається (надсилається рекомендованим листом) заявнику в день надходження до реєстратора документів. Документи заповнюються українською мовою. Документи реєстратору громадянин може подати особисто, а може надіслати поштою.
Реєстрація фізичних осіб – підприємців здійснюється виключно у виконавчому комітеті міськради міста обласного значення або в районній, районній у містах Києві та Севастополі державній адміністрації за місцем проживання фізичної особи – підприємця.
Свідоцтво має бути видано (надіслано поштою) заявнику максимум на третій робочий день після надходження реєстратору необхідних документів.
Аналізуючи Закон № 755, можна зазначити, що в ньому проглядається натяк на реєстрацію за принципом «єдиного вікна».
Так, у п.5 ст.43 цього документа зазначено таке: «Державний реєстратор не пізніше наступного дня з дати державної реєстрації фізичної особи — підприємця зобов'язані подати відповідним органам статистики, державної податкові служби, Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування повідомлення про здійснення державної реєстрації фізичної особи — підприємця із зазначенням номера і дати внесення відповідного запису до Єдиного державного реєстру і відомостей з реєстраційної картки... для взяття фізичної особи — підприємця на облік».
Тобто законодавець, очевидно, вирішивши полегшити житті майбутньому підприємцю, щоб той не гаяв часу, сил і коштів на відвідування численних держорганів з метою реєстрації в кожному з них, прописав, що підприємця, беруть на облік у цих органах на підставі повідомлення реєстратора і відомостей з реєстраційної картки.
У Законі № 755 ідеться про взяття на облік. А якщо звернутися до документів, що стосуються Пенсійного фонду і фондів тимчасової непрацездатності, безробіття, нещасного випадку то в них ідеться про реєстрацію підприємця як страхувальника, а не про взяття на облік. На облік беруть тільки в податковому органі (!).
Разом з тим віднедавна порядок проходження реєстрації в Пенсійному фонді змінився. Пов'язано це з появою Тимчасового порядку взяття на облік і зняття з обліку в органах Пенсійного фонду України юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців як платників страхових внесків (затверджено постановою правління ПФУ від 21.06.2005р. № 10-1, далі - Порядок № 10-1). Згідно з цим Порядком дію пункту 3 «Реєстрація страхувальників і застрахованих осіб та облік платників страхових внесків» Інструкції №21-1 тимчасово призупинено (для юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців). Замість нього проблему реєстрації, а точніше, постановки на облік у Пенсійному фонді тепер регулює Порядок № 10-1.
Отже, узяття на облік новоствореного підприємця в органі Пенсійного фонду тепер у будь-якому випадку повинно відбуватися без участі підприємця. Інформацію про те, що підприємця узято на облік у Пенсійному фонді, та іншу необхідну інформацію (на які рахунки сплачувати внески тощо) Пенсійний фонд надсилає підприємцю поштою з повідомленням про вручення. Тобто постановка на облік (реєстрація) підприємця відбувається ніби автоматично.
Підприємцю в будь-якому разі після проходження держреєстрації потрібно звертатися до податкового органу, а до соцфондів підприємцю відразу йти не треба (якщо в нього не має найманих працівників). Може статися так, що до соцфондів підприємець за весь час свого підприємництва так жодного разу і не загляне. При цьому виникає запитання: невже підприємця поставлять на облік у соцфондах як добровільного платника внесків без його на те згоди? Навряд чи таке можливо. На наш погляд, це вказує на те, що законодавцю повною мірою не вдалося реалізувати в Законі № 755 механізм реєстрації за принципом єдиного вікна (на законодавчому рівня).