Смекни!
smekni.com

Конституційний суд України (стр. 1 из 4)

План

Завдання, принципи діяльності і структура конституційного суду україни

Повноваження конституційного суду України

Конституційне провадження

Використана література


Народження нового для нашої країни державного органу - Конституційного Суду України безпосередньо пов'язане з прийняттям нової Конституції України. У розділі "Перехідні положення" записано, що "Конституційний Суд України формується відповідно до цієї Конституції протягом трьох місяців після набуття нею чинності".18 жовтня 1996 р. на пленарному засіданні Верховної Ради України шістнадцять суддів Конституційного Суду склали присягу. Цей день є початком діяльності Конституційного Суду.

Шлях до цього був і тривалим, і непростим. Ми не мали власного досвіду у цій справі. Тому в кінці 80-х і на початку 90-х років наша теорія і практика звернулися до досвіду зарубіжних країн у питаннях організації конституційного контролю.

Вперше інститут конституційної юстиції зародився у Сполучених Штатах Америки. Особливістю цього інституту було те, що він виник на основі не конституції, а судових прецедентів. Його доктрина була найбільш чітко сформульована головним суддею Верховного суду США Дж. Маршаллом у відомому рішенні 1803 р. у справі Марбері проти Медісона: "Саме судова влада має право і зобов'язана сказати, що є закон". Цей прецедент заклав основи так званої американської моделі конституційного правосуддя, головною рисою якої є здійснення конституційного контролю судами загальної юрисдикції.

Пізніше виникає принципово нова, європейська модель, концепція якої була запропонована австрійськими вченими Г. Кельзеном і К. Ейзенманом. Її головна ознака в тому, що конструкційне правосуддя здійснюється не судами загальної юрисдикції, а спеціалізованим органом - конституційним судом. Впроваджена у життя спочатку в Австрії, Чехословаччині (1920р) та Іспанії (1931), пізніше ця модель одержала значне поширення в багатьох країнах світу.

У соціалістичних країнах органи конституційного правосуддя почали утворюватись на початку кризи тоталітарної системи. Вони виникли у 70х роках в Югославії, а потім в Угорщині, Польщі тощо. У 80 - 90 роках цей процес став характерним практично для всіх країн Східної Європи і республік колишнього СРСР. Утворення у них конституційних судів стало певною реакцією на правовий нігілізм, що мав місце у цих державах. Поступово стала утверджуватись загальновизнана ідея правової держави, в якій визнаються і забезпечуються верховенство права, верховенство конституції, права і свободи людини.

Питання утворення спеціального контрольно-наглядового органу за додержанням Конституції в нашій країні реально постало у другій половині 80-х років у процесі перебудови і демократизації усіх сфер суспільного життя.27 жовтня 1989 р. Верховна Рада УРСР внесла зміни і доповнення до ст.112 Конституції, передбачивши утворення Комітету конституційного нагляду Української РСР. На той час вже існував відповідний комітет на союзному рівні.

За Конституцією УРСР Комітет конституційного нагляду Української РСР мав обиратися Верховною Радою республіки строком на 10 років з числа спеціалістів у галузі політики і права у складі голови, заступника голови і 7 членів. За дорученням Верховної Ради, або з власної ініціативи Комітет мав надавати Верховній Раді висновки про відповідність Конституції проектів законів; здійснювати нагляд за відповідністю Конституції і законам постанов і розпоряджень Ради Міністрів УРСР; давати висновки про відповідність Конституції актів місцевих Рад народних депутатів, інших державних органів і громадських організацій республіки.

При виявленні суперечностей акту, або його окремих положень, Конституції чи законам Комітет мав надсилати органові, який видав акт, свій висновок для усунення порушення. З прийняттям висновку виконання акту, або його окремих положень, що суперечили Конституції чи законам, зупинялось. Комітетові надавалося право входити з поданням до Верховної Ради або до Ради Міністрів про скасування актів підзвітних їм органів, а також службових осіб, що суперечили Конституції чи закону. Сам Комітет не наділявся повноваженнями скасовувати такі акти. Він не мав права офіційного тлумачення Конституції чи законів республіки.

Конституційні положення про Комітет конституційного нагляду Української РСР не були реалізовані на практиці. Не було утворено і самого Комітету. В Україні, як і у деяких інших республіках колишнього Радянського Союзу, враховуючи вади і малоефективність діяльності існувавшого в той час Комітету конституційного нагляду СРСР, дійшли висновку про недоцільність утворення подібного державного органу на республіканському рівні. Все більш перспективною ставала ідея утворення Конституційного Суду. Особливо це стало помітним на початку 90-х років. Вже в Декларації про державний суверенітет України, прийнятий Верховною Радою України 16 липня 1990 р., відзначалася необхідність побудови правової держави та наголошувалося, що Україна забезпечує верховенство Конституції і законів на своїй території. А для цього потрібен був спеціальний державний орган.

Практична реалізація ідеї утворення Конституційного Суду України вперше була здійснена шляхом внесення змін та доповнень до чинної тоді Конституції (ст.97, 103, 108, ПО, 112, 11-4.6, 114-9). Конституція регламентувала завдання і порядок формування цього органу, його кількісний склад, вимоги до осіб, що мали обиратися до Конституційного Суду, деякі інші питання. Ця регламентація, проте, виявилася недосконалою. Не були, зокрема, визначені права Президента України у формуванні складу Конституційного Суду. Передбачалася занадто велика чисельність суду: голова; заступник голови і 23 члени суду. В Конституції були відсутні норми, які б гарантували своєчасне утворення Конституційного Суду, що певною мірою обумовило і фактичне зволікання з формуванням цього органу.

Конституційний Суд не одержав ряду властивих йому повноважень. Чимало повноважень нагляду за конституційністю актів залишалося за іншими державними органами. До виключного відання парламенту входило також накладання вето на укази Президента та постанови Кабінету Міністрів у разі, якщо вони суперечили Конституції та законам України, і зупинення дії правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим з тих же мотивів, а також скасування цих актів, коли Верховна Рада Автономної Республіки Крим не привела їх у відповідність з Конституцією і законами України, скасування рішень місцевих Рад народних депутатів, якщо вони були прийняті з порушенням Конституції і законів України.

Кабінет Міністрів, реалізуючи делеговані йому Верховною Радою повноваження ухвалювати декрети, які мали силу закону, міг цими декретами зупиняти дію конкретних законодавчих актів, або вносити до них зміни і доповнення.

Голова Верховної Ради мав право зупиняти дію актів Кабінету Міністрів, міністрів, інших підвідомчих Кабінету Міністрів органів у разі невідповідності цих актів Конституції і законам України з одночасною постановкою перед Верховною Радою або Кабінетом Міністрів питання про їх скасування. Таким чином, забезпечення конституційності правових актів було прерогативою не тільки Конституційного Суду, а у багатьох випадках і Верховної Ради та Кабінету Міністрів.

За Конституційним Судом закріплювалося право законодавчої ініціативи, яке не узгоджувалося з призначенням цього державного органу.

Більш повно повноваження і структура Конституційного Суду були визначені прийнятим 3 червня 1992 р. Верховною Радою Законом "Про Конституційний Суд України". Відповідно до цього Закону основною метою діяльності Конституційного Суду визнавалося забезпечення конституційної законності і верховенства Конституції України. Конституційний Суд визначався як незалежний орган в системі судової влади, покликаний забезпечувати відповідність законів, інших нормативних актів органів законодавчої і виконавчої влади Конституції, охорону конституційних прав і свобод особи. Він мав здійснювати свої повноваження шляхом розгляду в судовому засіданні відповідних справ, а також давати висновки з питань, передбачених Конституцією і Законом "Про Конституційний Суд України". Діяльність суду мала будуватися на принципах законності, незалежності, колегіальності, змагальності, гласності, повноти розгляду справ та обґрунтованості прийнятих рішень.

Закон "Про Конституційний Суд України" не регулював в повному обсязі процедурних питань здійснення судочинства. Передбачалося, що з цього питання будуть прийняті окремий Закон "Проконституційне судочинство" та Регламент Конституційного Суду України.

Склад Конституційного Суду передбачався у кількості 15 суддів, в тому числі голова і два заступники голови, що обираються Верховною Радою України в індивідуальному порядку, шляхом таємного голосування строком на 10 років. Пропозиції щодо персонального складу суддів мали подаватись Головою Верховної Ради України та Президентом України у рівній кількості. Кандидатура голови Конституційного Суду погоджувалась між Головою Верховної Ради і Президентом. Кандидатури суддів мали попередньо обговорюватися на засіданнях постійних комісій Верховної Ради України.

Суддями Конституційного Суду могли бути лише громадяни України, які мають виборчі права, досягли на день обрання не менше 40 і не більше 65 років, з вищою юридичною освітою, зі стажем практичної, наукової або педагогічної діяльності в галузі права не менш як 15 років. Особи, обрані суддями Конституційного Суду, мали приносити присягу на пленарному засіданні Верховної Ради України.

Конституційні судді не могли бути народними депутатами України, належати до будь-яких політичних партій і рухів, входити до складу органів державної виконавчої влади, інших державних органів, займатися підприємницькою та іншою діяльністю, крім викладацької і наукової у вільний від роботи час. Закон визначав повноваження Конституційного Суду, його голови, заступників голови, секретаря та суддів.