— цільова спрямованість;
— обсяг вихідної інформації;
— пізнавальний інструментарій;
— принцип визначення об'єкта;
— масштаб;
— види злочинів.
По цільовій спрямованості – кримінологічні дослідження поділяються на теоретичні і прикладні. Теоретичні дослідження спрямовані на розвиток кримінологічної теорії, а прикладні – на вдосконалення практики боротьби із злочинністю.
По обсягу вихідної інформації – дослідження поділяються на повні (суцільні) і вибіркові. Суцільні дослідження включають у себе вивчення усіх одиниць генеральної сукупності (наприклад: усі без виключення злочини на даній території). Вибіркові – це вивчення певної частини генеральної сукупності.
По пізнавальному інструментарію – розрізняють дисциплінарні і комплексні дослідження. У першому випадку проблема вивчається за допомогою кримінологічних засобів і методів. У другому – використовуються не лише кримінологічні засоби і методи, але і дані інших наук ( наприклад: соціології, психології, педагогіки і т.п.).
По принципу визначення об'єкта вивчення – дослідження діляться на територіальні і галузеві.
По масштабам – республіканські, регіональні, місцеві.
Питання 2. Джерела кримінологічної інформації і методи їх пізнання
Під кримінологічною інформацією розуміється сукупність відомостей про злочинність, її причини і умови, особистість злочинця, діяльність у сфері протидії злочинності. Як і будь-яка інформація – кримінологічна інформація має відповідати наступним вимогам: повнота, точність, достовірність, корисність, порівнюваність, своєчасність. Джерела кримінологічної інформації залежно від видів поділяються наступним чином:
1) офіційна інформація;
2) неофіційна інформація.
І. Офіційна інформація – це інформація, що виходить від державних органів, громадських організацій і оформлена за встановленими правилами. Офіційна інформація, у свою чергу, поділяється на:
а) нормативно-правову;
б) звітну;
в) процесуальну (крим. справи, протоколи, наглядові матеріали і т.п.);
г) оперативно-службову (справи оперативних перевірок, документація оперативно-розшукової роботи);
д) довідкову (протоколи і т.п.);
е) методичну (огляди, методичні рекомендації);
ж) організаційно-службову (плани роботи, операцій і т.п.)
II. Неофіційна інформація – це відомості, що виходять від окремих осіб і відображають їх особисту інтерпретацію фактів.
Під методом кримінологічного дослідження слід розуміти узгоджену з принципом кримінологічного пізнання сукупність прийомів, що застосовуються для пізнання злочинності, її причин і умов, особистості злочинця і розробки заходів протидії злочинності.
Методика кримінологічного дослідження – це система методів, що застосовуються для – зібрання, обробки, аналізу і інтерпретації кримінологічно значущої інформації. Методи кримінологічного дослідження поділяються на такі групи:
1) документальний метод;
2) опитування;
3) спостереження;
4) експеримент.
Документальний метод полягає в використанні інформації, зафіксованої на папері, фото-, кіноплівці, магнітній плівці та інших носіях. Зокрема до цього методу відносяться анкетування кримінальних справ. Опитування поділяється на два види:
1) інтерв'ю;
2) анкетування громадян.
Інтерв'ю може бути таких видів: вільне, спрямоване, панельне (тобто повторне через деякий час), групове.
Вільне інтерв'ю – пропонується тема, по який респондент у вільній формі веде розповідь.
Спрямоване інтерв'ю – відповіді на чітко сформульовані запитання. Відповіді фіксуються словами "так" чи "ні", балами (1, 2, 3.....), або знаками "+", "-".
Панельне, або повторне, інтерв'ю – повторна бесіда з однією і тією ж особою через деякий час.
Групове інтерв'ю – бесіда не з однією, а з групою осіб.
Метод анкетування – полягає в отриманні відомостей у вигляді письмових відповідей на запитання спеціально розробленої анкети.
Другий метод опитування – це найбільш зручний і ефективний метод збирання інформації.
За процедурою проведення, анкетування поділяється на очне і заочне, повне і вибіркове, відкрите і анонімне.
Питання в анкетах формулюються двома способами:
1) відкритим, – коли вони вимагають відповідь у вільній формі;
2) закритим, – коли вони вимагають вибрати відповідь із запропонованого в анкеті набору ("так", "ні").
Спостереження як метод зібрання інформації полягає в безпосередньому сприйнятті дослідником досліджуваного явища.
Експеримент – як метод збирання інформації визначається як науково поставлений дослід, що дозволяє у спеціально створених умовах виявити і виміряти кримінологічне значимі факти.
Це були методи збирання кримінологічної інформації.
А тепер:
Методи обробки і аналізу зібраної кримінологічної інформації – це спеціальні прийоми упорядкування, систематизації інформації для того, щоб одержати нові висновки.
Упорядкування зібраного матеріалу здійснюється шляхом групування по однотипним категоріям, розподілу в статистичні ряди та іншими прийомами, що розробляються наукою кримінальної статистики.
Обробка інформації, як правило супроводжується складанням графіків, таблиць, діаграм. Оброблена інформація має бути інтерпретована. Інтерпретація полягає у виведенні із одержаної інформації нових теоретичних і практичних висновків.
Питання 3. Організація кримінологічних досліджень
Кримінологічні дослідження складається з наступних елементів:
1) розробка програми і плану дослідження;
2) підготовка необхідних засобів;
3) збирання інформації;
4) обробка одержаної інформації;
5) інтерпретація одержаної інформації;
6) розробка рекомендацій і пропозицій на підставі результатів дослідження.
Програма кримінологічного дослідження – це визначення основних задач, принципів і гіпотез дослідження, а також методики проведення дослідження. У програмі викладаються: тема, мета і задачі дослідження, формуються гіпотези, які необхідно перевірити, встановлюється предмет дослідження, щодо якого треба зібрати інформацію, описуються методи і науковий інструментарій дослідження, визначаються форма представлення результатів дослідження.
Гіпотеза дослідження – це науково обґрунтоване передбачення, що формулюється стосовно досліджувальних явищ. Для того, щоб ця гіпотеза перетворилась з передбачення у достовірне знання, вона і має бути перевірена і підтверджена фактами у процесі дослідження.
Гіпотеза формулюється на підставі визначення проблеми яку треба розв'язати. Гіпотеза має узгоджуватись з певними кримінологічними концепціями і принципами.
Завдання, цілі кримінологічні дослідження, а також засоби їх досягнення мають узгоджуватись між собою.
Усі засоби збирання інформації повинні пройти випробування для визначення їх придатності у даному дослідженні. З цією метою проводяться так звані пілотажні (пошукові) дослідження, котрі допомагають уточнити зміст запитань в анкетах, обсяг вибірки, характер гіпотези і т.п.
ТЕМА 3. ЗЛОЧИННІСТЬ
План
1. Поняття злочинності.
2. Показники, що характеризують злочинність.
3. Латентна злочинність.
Література
1. Підручники з кримінології.
Питання 1. Поняття злочинності
Злочинність – це явище, яке ніколи не переставало хвилювати людство. З приводу визначення злочинності завжди існували гострі дискусії. Розбіжності у поглядах на природу злочинності були не лише щодо самого поняття злочинності, що таке злочинність, але й щодо того чи можливо з нею успішно боротися, чи є вона постійним і невідворотним супутником людського суспільства, чи можна її подолати. Ті вчені і мислителі, які розглядали людське суспільство як таке, що піддається вдосконаленню, говорили про можливість усунення злочинності взагалі. Так народжувались утопічні ідеї Компанели, Г.Мора та інших ідеологів, що обіцяли суспільству, котре буде слідувати їх рецептам, життя без злочинності.
Марксизм-ленінізм теж стверджував вустами радянських ідеологів те, що в комуністичному суспільстві злочинність зникне.
Інші мислителі, навпаки, вважали, що суспільство існувати без злочинності не може, злочинність – це явище "властиве всякому здоровому суспільству" (Е. Дюркгейм).
Але за будь-яких підходів у розумінні природи злочинності, вона визнається явищем, котре так чи інакше має соціальні корені.
Вперше на можливість розрахувати залежність злочинності від соціальних процесів вказав знаменитий математик і астроном Адольф Жак Кетле. Виступаючи 9 травня 1831 р. на засіданні бельгійської Королівської академії у Брюсселі, він заявив, що ми можемо розрахувати заздалегідь скільки індивідів умиють руки кров'ю своїх співгромадян. Тут перед нами рахунок скільки людей стануть шахраями, скільки стануть отруйниками, майже так, як ми можемо підрахувати скільки людей народиться і скільки помре. Тут перед нами рахунок, писав він, по якому ми платимо з жахливою регулярністю, ми платимо тюрмами, ланцюгами, шибеницями.
Крім соціального підходу до визначення природи злочинності вкримінології є місце і для визначення біологічних аспектів природи злочинності. Часто ці два підходи протиставляються, але сьогодні стає все більш очевидним, що потрібна концепція, котра визначила б яким чином у природі злочинності поєднуються соціальний і біологічний аспекти. Поки що такої концепції немає. Але при визначенні поняття злочинності слід його формулювати так, щоб у ньому було місце не лише для соціального аспекту, а й для біологічного. При визначенні поняття злочинності слід також мати на увазі, що злочини – це зовнішній прояв у вигляді суспільно-небезпечного діяння волі і свідомості людини, котра їх вчиняє. Породження злочинності соціальними і біологічними факторами не може відбуватися без участі волі і свідомості людей, що стають злочинцями.