4) Супутні злочинності негативні соціальні явища. Ці прояви в кримінології іменуються "фоновими", а в соціології — "асоціальними". Кримінологія не може не брати їх до уваги, оскільки їх вплив на злочинність великий. Крім того, попередження злочинів є найефективнішим тоді, коли воно починається на стадії дозлочинної асоціальної поведінки.
5) Жертва злочину. Її вивчає віктимологія — самостійний напрям кримінологічних досліджень. До недавнього часу основна увага приділялася особі злочинця. Разом з тим є друга сторона злочину — потерпілий. Саме він взаємодіє зі злочинцем, а тому ця проблема становить неабиякий інтерес для кримінологів.
6) Суїцидальна поведінка. Деякі вчені виступають проти включення цього питання до предмета кримінології, проте є і протилежні думки. На наш погляд, ця проблема має міждисциплінарний характер, вона стосується психіатрії, психології, кримінального права, але має і кримінологічний аспект.
Основними завданнями кримінології є:
здобуття достовірних знань про злочинність;
виявлення факторів (чинників), які її детермінують (обумовлюють);
встановлення процесу формування особи злочинців та жертв злочинів;
розробка засобів протидії злочинності та запобігання злочинній поведінці окремих осіб.
З цих завдань випливають такі функції кримінології:
а) описова. Кримінологія виявляє і фіксує певні факти соціальної дійсності, пов'язані зі злочинністю, відображає їх властивості і ознаки, дає їх науковий опис;
б) пояснювальна. Розкриваючи на основі емпіричних даних і теоретичних положень суть досліджуваних об'єктів, кримінологія дає їм наукове пояснення;
в) прогностична. Вивчаючи закономірності розвитку кримінологічно значимих процесів та явищ, кримінологія прогнозує їх майбутній стан;
г) практично-перетворювальна. Кримінологічні пояснення і прогнозування так чи інакше підпорядковані інтересам наукового управління соціальними процесами, пов'язаними з протидією злочинності. Тому боротьба зі злочинністю ніби фокусує всі інші проблеми кримінології. У цьому полягає практично-перетворювальна функція науки, оскільки кримінологічні знання лише тоді мають цінність, коли вони слугують для суб'єктів профілактики злочинів керівництвом до дій [1, с. 38].
Аналіз зарубіжної та вітчизняної психологічної і криміналістичної літератури показує, що питанню вивчення особистості злочинця приділяється досить велика увага.
Лише за останнє десятиліття XX ст. з цієї проблематики у світ вийшло декілька монографій, чимало статей в наукових збірниках, захищена низка кандидатських та докторських дисертацій (праці українських сучасних криміналістів: О.М. Бандурка, В. О. Соболева, А.Г. Флорова, О.Г. Кулик).
Як сприймати поняття "особистість злочинця"? В окремому правопорушнику не можна абсолютизувати які-небудь злочинні його особливості. У той же час у кожного злочинця можна виявити те спільне, що характерне для всіх злочинців певної категорії. Лише в цьому аспекті правомірний термін "особистість злочинця".
Злочинець - це особа, яка здійснила злочин і визнана винною в результаті судового розгляду.
Злочинна поведінка зумовлена взаємодією особистості з соціальним середовищем. Політичні, соціально-економічні, духовні сторони суспільства чинять зовнішній вплив на формування механізму злочину, а психічні особливості формують механізм злочину з середини. Важливо підкреслити, що будь-які соціальні, тобто зовнішні, умови проявляються в злочині, переломлюючись через особистість, тобто через її внутрішній зміст. Тому особистість злочинця не просто відображає зовнішні умови життєдіяльності, але є активною стороною взаємодії з тим чи іншим середовищем.
У психіці людини не існує якихось особливих "злочинних рис". Ще великий психолог ХІХ-ХХ ст. А. Ф.Лазурський у своїх працях підкреслював, що викривлений розвиток людської особистості пов'язаний не з відсутністю чи недостатністю тих чи інших психічних якостей (розуму, волі, емоцій), а більшою мірою з невідповідністю між особливостями психіки і тими зовнішніми умовами, в яких відбувається розвиток людини [3, с. 66].
Вивчення особистості злочинців і законослухняних громадян дозволяє спеціалістам зробити висновок про те, що злочинці гірше засвоїли вимоги правових і моральних норм, вони більше відчужені від суспільства і його соціальних цінностей, від малих груп - сім'ї, трудових чи навчальних колективів, у них погана соціальна адаптованість. Злочинці відрізняються від законослухняних людей не "злочинними рисами" їх психіки, а тими негативними рисами характеру, тою спрямованістю особистості, які склалися в умовах їх життя, навчання і діяльності. Для злочинця характерні агресивність в поведінці та імпульсивність в діях, відчуженість від суспільних цінностей і духовної культури, високий рівень тривожності і невпевненості в собі. Всі ці риси формуються в рамках індивідуального буття, а також біологічно зумовлених особливостей. Особистісні якості людини, які проявляються в злочинному діянні, - свідчення її морально-психологічних недоліків (жорстокість, соціальний негативізм, жадібність та ін.).
Отже, відмінність злочинної поведінки від правомірної зумовлена ціннісними орієнтаціями, поглядами і соціальними установками індивіда. Загальновизнано, що саме в координатах ціннісно-нормативної системи особистості і соціального середовища, їх взаємодії слід шукати безпосередні причини злочинної поведінки.
У типології особистостей злочинців виділяють: загальний тип злочинця; особистість злочинця певної категорії; особистість злочинця певного виду. Ці градації відносяться між собою як загальне, особливе й одиничне. Вивчаючи злочинця, юридичні працівники вивчають його індивідуальність (одиничні, неповторні риси), його особливі риси (ті риси, які притаманні, наприклад, шахраям чи учасникам розбійних нападів) і загальні риси (ті риси, які наявні майже в усіх представників злочинного світу) [4, с. 76].
Типологія особистості злочинців проводиться на кількох підставах: в залежності від ціннісно-орієнтованої деформації особистості, за змістом ціннісно-орієнтаційної спрямованості і на психорегулятивній підставі.
Асоціальний тип злочинця (менш злісний) відзначається несформуванням у людини позитивних ціннісних орієнтацій, позитивних соціальних установок, які не лише б чинили вплив на його поведінку, але й утримували від можливої протиправної поведінки в складних, часом конфліктних ситуаціях.
Антисоціальний тип (злісний) притаманний професійному злочинцю, який проявляє постійну готовність до злочинів, до злочинної поведінки. Як правило, це люди, які неодноразово здійснювали злочини, та мають стійкі підсвідомі кримінальні спонукання.
Корислива категорія злочинців, які посягають на матеріальні блага суспільства і окремих громадян поділяється на види: а) корисливо-господарські злочинці (незаконне підприємництво, ухилення від сплати податків, фальсифікація товарів і т.д.); б) корисливо-службові злочинці (хабарництво, розкрадання шляхом зловживання службовим становищем, обман споживачів і т.п.); в) крадії, розкрадачі (корисливі посягання на чужу власність); г) шахраї (підробка документів, грошових знаків та ін.); д) ненасильницькі вимагачі.
Корисливо-насильницька категорія злочинців характеризується поєднанням корисливих посягань з насиллям над особистістю. Виділяють чотири види корисливо-насильницької категорії злочинців: а) грабіжники; б) учасники розбійних нападів; в) насильницькі вимагачі (рекетири); г) вбивці з корисливою метою [2, с. 20].
Насильницька категорія злочинців, які відрізняються агресивною, антигуманною спрямованістю до життя, здоров'я і особистої гідності інших людей, ділиться на види: а) хулігани; б) злісні хулігани; в) особи, які посягають на честь і гідність особистості шляхом образи і наклепу; г) особи, які здійснюють агресивно-насильницькі дії проти особистості - вбивства, зґвалтування, нанесення важких тілесних ушкоджень та ін.
"Випадковий" тип особистості злочинця пов'язаний з дефектами психічної саморегуляції. Це особи, які здійснили злочин вперше в результаті випадкового збігу обставин, так як не змогли протистояти криміногенній ситуації через свій низький рівень самоконтролю. Здійснений злочин суперечить загальній поведінці даної особистості і є випадковим.
Для різних видів злочинів (корисливих, корисливо-насильницьких, насильницьких, "випадкових") характерні викривлення в мотиваційній сфері правопорушника. Тому, оцінюючи особистість людини, яка здійснила злочин, юристу необхідно виявити домінуючі мотиви його життя і діяльності. Без цього важко, а часом і неможливо розкрити суб'єктивну сторону особистості злочинця, так як злочинні діяння, однакові за юридичними ознаками, можуть бути зумовлені різними спонуканнями. Цікаве формулювання знаходимо у харківського спеціаліста А.Ф.Зелінського: крадіжка, наприклад, в одному випадку виявляє хижацьку і наживацьку спрямованість винного, а в іншому - слабовільність і навіюваність. Від першого швидше всього можна очікувати повторного розкрадання, від другого - найрізноманітніших вчинків [5, с. 65].
Здійснюючи вчинки і дії, люди виходять з різних спонукань, нерідко керуються прямо протилежними мотивами, які відіграють виключно важливу роль в життєдіяльності кожного індивіда. Сукупність стійких мотивів, які орієнтують діяльність особистості, справедливо вважають ядром спрямованості особистості. Саме потяги і бажання, інтереси і переконання, установки та ідеали виступають механізмом регуляції поведінки людини.
Одним з найнебезпечніших різновидів викривлених потреб є потреба в алкоголі і наркотиках, які виступають каталізатором злочинних дій. Вивчення осіб, засуджених за вбивства (500 чоловік), свідчать про те, що близько половини з них почали вживати спиртні напої і наркотики з раннього віку. Вони в кілька разів посилили прояв агресії і збільшили її вагу. Агресивні дії в основному проявлялися в погрозах, побиттях, образах і бійках, тобто були спрямовані проти особистості.