- у доповіді про місії експертів Ради Європи в червні та серпні 1996 року «Оцінка в'язничної системи України», яка була предметом розгляду Парламентської Асамблеї Ради Європи у січні 1999 року, рекомендовано «припинити всі організаційні та оперативні зв'язки з військовими та міліцією та приділяти першочергову увагу необхідності створення пенітенціарної служби як автономної соціальної організації»;
- за створення в Україні самостійної, автономної системи виконання покарань висловилися Генеральна прокуратура України, Служба безпеки України, Верховний Суд України, Міністерство внутрішніх справ України та інші, а також Кабінет Міністрів України у постанові від 11 07 1991 року N 88 «Про Основні напрями реформування кримінально-виконавчої системи»;
- виведення зазначеного департаменту з підпорядкування МВС і надання йому статусу автономного центрального органу виконавчої влади не суперечитиме висновку N 190 (1995) ПАРЄ стосовно заявки України на вступ до Ради Європи про покладення на Міністерство юстиції України відповідальності за управління пенітенціарною системою, оскільки пізніше (у 1996 і 1999 роках) експерти Ради Європи висловилися про необхідність утворення в Україні «пенітенціарної служби як автономної соціальної організації»;
- насамкінець, спроби підпорядкування в 1930, 1953, 1956 роках пенітенціарної системи органам юстиції нічого позитивного не дали. Навпаки, система зазнавала відчутних втрат, оскільки з'ясувалося, що Міністерство юстиції було неспроможне управляти такою складною системою, зберігати кадри та забезпечувати матеріально-технічне постачання її установ. Це призводило до того, що держава змушена була повертати пенітенціарну систему до Міністерства внутрішніх справ.
І ці повернення були цілком обґрунтовані, оскільки департамент за своїм державно-правовим призначенням є правоохоронним органом, йому надано право оперативно-розшукової діяльності. Він має також низку інших повноважень, визначених законами України «Про оперативно-розшукову діяльність», «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю», «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів», а також ст. 9 Закону України «Про міліцію». Крім цього, відповідно до п. 11 Положення про департамент він має у своєму підпорядкуванні воєнізовані формування. В органах і установах виконання покарань наявна значна кількість зброї і боєприпасів, які необхідні для виконання покладених на них завдань, у тому числі у сфері забезпечення правопорядку.
Практичні працівники кримінально-виконавчої системи звертали увагу на те, що діяльність департаменту повною мірою відповідає Конституції та законодавству України, загальноєвропейським нормам та стандартам, а час його існування підтвердив, що департамент став дієвим органом, який належним чином здійснює єдину державну політику у сфері виконання кримінальних покарань. Завдяки цьому стало можливим проводити послідовну реформу пенітенціарної системи, яка дозволила зробити низку істотних кроків стосовно подальшої гуманізації відбування кримінальних покарань, зміцнення законності, стабілізації обстановки в місцях позбавлення волі.
Народні депутати України у своїх виступах підкреслювали: в 1998 році Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з утворенням Державного департаменту України з питань виконання покарань» внесено зміни до 19 законодавчих актів, що сприяло визначенню статусу органів і установ та надало можливість департаменту ефективно і цілеспрямовано виконувати завдання щодо здійснення єдиної державної політики у сфері виконання кримінальних покарань, а з прийняттям у 2000 році Закону України «Про загальну структуру і чисельність кримінально-виконавчої системи України» було законодавчо визначено структуру служби виконання покарань та чисельність її персоналу.
Крім того, зазначалося, що в Кримінальному кодексі України, прийнятому 5 квітня 2001 року, саме за ініціативою департаменту збільшено кількість видів покарань, альтернативних позбавленню волі.
Наголошувалося, що на виконання рекомендацій Ради Європи Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» функції місць попереднього ув'язнення від Служби безпеки України передано кримінально-виконавчій системі, а Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві» на органи і установи виконання покарань покладено забезпечення належної безпеки осіб, які тримаються в місцях позбавлення волі.
Таким чином, можна із упевненістю казати, що саме з того часу як Департамент був виведений із підпорядкування МВС, політика реформ стала більш зваженою, а розвиток пенітенціарної системи більш стрімким.
Висновки
З початку реформування кримінально-виконавчої системи внесено понад 200 змін до Виправно-трудового кодексу України, а у 2003 році прийнято Кримінально-виконавчий кодекс України та Закон України «Про соціальну адаптацію осіб, які відбували покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк». Кримінально-виконавчим законодавством встановлено гарантії прав засуджених, розширено можливості додаткового одержання ними продуктів харчування, ліків, літератури, письмового приладдя, одягу, взуття та засобів особистої гігієни, значно збільшено вагу посилок і передач, із переліку засобів стягнення, що були передбачені раніше, виключено позбавлення засуджених права на посилки.
Відповідно до цього кодексу забезпечено виконання нових видів покарань: арешту, обмеження волі, громадських робіт, довічного позбавлення волі.
Впроваджено прогресивну систему виконання та відбування покарань, що дозволяє залежно від поведінки засудженого, ставлення до праці та навчання змінювати умови тримання в межах виправної колонії або шляхом переведення до колонії іншого виду. Останнім часом значно поширилась участь у процесі ресоціалізації засуджених неурядових організацій та громадськості. З їх допомогою проводяться культурно-масові заходи, надається консультативна та гуманітарна допомога засудженим.
На виконання статті 25 кодексу, яка закріплює принцип здійснення громадського контролю за дотриманням прав засуджених під час виконання кримінальних покарань, прийнято Положення «Про спостережну комісію», затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 1 квітня 2004 року .
Введено посади психологів в установах виконання покарань, які проводять психологічну діагностику і надають рекомендації персоналу стосовно організації індивідуально-виховної роботи з конкретними засудженими та окремими їх категоріями. Для проведення із засудженими занять з психокорекції, зняття нервової напруги і стресових станів в установах обладнано центри та кімнати психоемоційного розвантаження.
Виконано роботу щодо укріплення кадрів керівної та середньої ланок, підвищення професіоналізму персоналу, безумовного дотримання працівниками кримінально-виконавчої системи законності та вимог антикорупційного законодавства. Проведена послідовна реформа кримінально-виконавчої системи України дала змогу зробити кілька істотних кроків із гуманізації відбування кримінальних покарань, зміцнення законності, стабілізації обстановки в місцях позбавлення волі.
Щорічне ініціювання департаментом прийняття законів про амністію, а також реалізація норм Кримінального кодексу із застосування нових видів покарань дозволило істотно скоротити в установах кримінально-виконавчої системи чисельність засуджених, що, у свою чергу, дало змогу дещо зняти напругу з їх розміщенням. Законом України «Про боротьбу із захворюванням на туберкульоз» передбачено заходи щодо протидії туберкульозу в установах кримінально-виконавчої системи, з урахуванням чого розроблені та реалізуються відповідні регіональні програми.
Сучасна кримінально-виконавча система України є сукупністю органів і установ виконання покарань, що включає комплекс державно-правових, соціально-економічних та психолого-педагогічних інститутів.
Послідовне реформування кримінально-виконавчої системи дало змогу поліпшити її роботу практично з усіх напрямів, але всі вони підпорядковані головному – забезпеченню прав і основних свобод людини. За останні роки істотно зменшилася кількість вчинених в місцях позбавлення волі злочинів, порушень дисципліни серед засуджених, поліпшено умови їх утримання, матеріально-побутове та медико-санітарне забезпечення, стабільно нарощуються обсяги виробництва підприємств установ виконання покарань.
Підсумовуючи зроблене, не можна не звернути увагу на те, що умови тримання засуджених і ув'язнених потребують приведення у відповідність з вимогами законодавства, міжнародних норм і стандартів.
Переконаний, що тільки спільними зусиллями Верховної Ради України, уряду та громадськості можна забезпечити проведення ефективної реформи пенітенціарної системи, реалізацію єдиної державної політики у сфері виконання покарань та приведення її у відповідність з міжнародними нормами. Робити це треба без поспіху, виважено, спираючись на висновки та рекомендації наукових досліджень, національний та міжнародний досвід.
Викристані джерела
1. Кримінально-виконавча система України – реформувати чи підпорядковувати, В. Мойсик // Голос України, 2005р., №46.
2. Реформа Кримінально-виконавчої системи (відкритий лист Мойсику Володимиру), О. Букалов, 2005, khpg.org.ua/index.php?id=1114803064.
3. Курс українських пенітенціаріїв схвалює Європа, Прес-центр Держдепартаменту України з питань виконання покарань, 2007.
4. Концепція реформування державної кримінально-виконавчої служби, Українська Гельсинська спілка з прав людини (Євген Захаров), 2007.
5. Розпорядження Луганської обласної державної адміністрації від 22 травня 2002 року №298, Про затвердженя Програми підтримки кримінально-виконавчої системи Луганської області на 2002-2005 роки, www.loga.gov.ua/oda/
6. Прес-реліз щодо діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України від 1 березня 2007р., www.kmu.gov.ua/
7. Реформування кримінально-виконавчої служби України, Шевченко Д. // Юридична газета, 2007, www.yur-gazeta.com/oarticle/2087/