2.1.Місце прокуратури в системі органів державної влади
державний суверенітет України як верховенство, самостійність, повнота і зовнішня неподільність влади Республіки, можливість реально впливати на суспільні відносини забезпечується відповідним державним механізмом, де одне з важливих місць посідає таке особливе утворення, як прокуратура.
Прокуратура України – самостійний централізований орган державної влади, що діє в системі правоохоронних органів держави та забезпечує захист від неправомірних посягань на суспільний та державний лад, права і свободи людини, а також основи демократичного устрою засобами та методами, які передбачено законом. Прокуратура не підпорядковується виконавчій або судовій владі, оскільки її діяльність є елементом системи стримувань і противаг між гілками влади, які формуються та утверджуються в державі після прийняття нової Конституції. „Фундаментальні гілки влади – законодавча, виконавча та судова, які уособлюють єдину державну владу та її поділ, зовсім не виключають можливості існування інших функціонально самостійних правових інститутів”[5]
Віднесення прокуратури до будь-якої названої гілки державної влади буде означати ліквідацію її як унікальної, єдиної, незалежної державної йнституцйї, що провадить вищий нагляд за додержанням законів, у тому числі і за органами закону.
Оскільки в Україні визнається і діє принцип верховенства права, то цілком природно, що функціонування прокуратури як державного інституту, діяльність її посадових осіб підпорядковано тількинормативно-правовим актам.
Проголосивши незалежність, Україна першою серед колишніх республік СРСР 5 листопада 1991 року прийняла Закон України „Про прокуратуру”, який було введено в дію 1 грудня 1991 року. Саме цей день відзначають як День працівників прокуратури.
2.2.Місце адвокатури в механізмі держави
Адвокатура – це громадська, самостійна організація професійних юристів, яка виконує важливу суспільну функцію – захист прав і законних інтересів громадян та організацій. У демократичному суспільстві вона є важливим правозахисним інститутом, від розвитку якого великою мірою залежить рівень захищенності прав людини. Вагомість завдань і функцій, покладених на адвокатуру, вимагає, щоб вона була міцною, незалежною, високопрофесійною.
Тобто, головна місія, фундаментальне призначення цього інституту – це захист прав людини, надійність та реальна здійсненність цього захисту, який є найвищим критерієм гаманістичності, прогресивності, „якості” адвокатури.
Основні положення про місце адвоката в державі та суспільному житті закріплені в загальному кодексі правил для адвокатів Європейського Співтовариства, прийнятого делегацією на пленарному засіданні в Страсбурзі в жовтні 1988 року.
Закон „Про адвокатуру”, ухвалений Верховною Радою України 19 грудня 1992 року, проголошує, що адвокатура України здійснює свою діяльність на принципах верховенства закону, незалежності, демократизму, гуманізму і конфіденційності. Вона – важливий інструмент справжньої демократії. За Законом, адвокатура України є добровільним професійним громадським обєднанням, покликаним сприяти захисту прав, представляти законні інтереси громадян України, іноземців, осіб без громадянства, юридичних осіб, надавати їм різноманітну юридичну допомогу.
Ці нормативні акти надають можливість сфомувати висококваліфікований і впливовий адвокатський корпус, завершити становлення української адвокатури.
2.3.Місце органів внутрішніх справ України в механізмі держави
Усі структурні складові Міністерства внутрішніх справ сформовані відповідно до адміністративно-територіального поділу України.
МВС є центральним органом державної виконавчої влади, керівник якого входить до складу Кабінету Міністрів України.воно реалізує державну політику у сфері захисту прав і свобод громадян, інтересів суспільства і держави від протиправних посягань.
Систему органів внутрішніх справ становлять:
1. внутрішні війська;
2. міліція;
3. державний пожежний нагляд.
Контроль за діяльністю цих органів здійснює міністр внутрішніх справ України
2.4. Місце державної податкової служби в механізмі держави
Важливе місце в її діяльності,як і для держави вцілому посідає формування бюджету – грошового доходу, потрібного для забезпечення діяльності держави як цілісного інституту (реалізіції економічних і соціальних програм, забезпечення безпеки і обороноздатності тощо).
Постійне надходження до бюджетів податків та інших обовязкових платежів є важливим чинником належного функціонування держави, запорукою успішного соціального, економічного розвитку та добробуту, розвитку місцевого самоврядування громадян.
Проте не всі платники податків сумлінно виконують один з найважливіших обов’язків перед державою, вдаються до різних порушень податкового законодавства. Зважаючи на це держава створює систему обліку платників податків і контролю за своєчасною та повною сплатою нарахованих податків, зборів та іншихобов’язкових платежів. Цю функцію виконує центральний орган державної виконавчої влади – Державна податкова адміністрація україни.
2.5. Місце Служби безпеки України в державному механізмі
СБУ підкорена Президенту України і підконтрольна Верховній Раді України.
Організаційна структура Служби безпеки України визначається президентом України.
Служба безпеки України взаємодіє з Управлінням охорони вищіх посадових осіб України, Національною гвардією України, МВД України та іншими правоохоронними органами на основі прийнятих спільних актів Служби безпеки і відповідного відомства.
3.Загальна характеристика діяльності правоохоронних органів
Правоохоронний орган – державний, як правило озброєний, орган,виконання яким, поряд із профілактичною, однієї чи кількох інших головних правоохоронних функцій є визначальним у його діяльності, котрий у зв’язку з цим потребує специфічного матеріально-технічного та іншого забезпечення, до працівників якого законом висуваються спеціальні вимоги та працівники якого з метою ефективного виконання своїх обов’язків згідно з законом наділяються різноманітними спеціальними правами, мають відповідні пільги та зовнішні ознаки, користуються підвищеним правовим захистом.
Правоохоронна діяльність – така державна та суспільна діяльність, що направлена на охорону суспільних відносин, які регулюються правом, спеціально уповноваженими на те органами шляхом примінення юридичних мір на порушника .
За своєю суттюправоохоронна діяльність є різнорідною, що виявляється у відносній різноманітності виконуваних нею функцій, зміст яких визначається основними напрямками цього виду діяльності.
У частині 1 статті 2 Закону України „Про державний захист працівників суду та правоохоронних органів” до цих функцій віднесено:
а) Розгляд судових справ у всіх інстанціях;
б) Провадження й розслідування кримінальних справ та справ про адміністративні правопорушення;
в) Оперативно-розшукова діяльність;
г) Охорона громадського порядку і громадської безпеки;
д) Виконання вироків, рішень, ухвал і постанов судів, постанов органів дізніння й досудового слідства та прокурорів;
е) Контроль за переміщенням людей, транспортних засобів, товарів та інших предметів чи речовин через державний і митний кордон України;
є) Нагляд і контроль за виконанням законів.
Усі правоохорнні функції треба поділити на такі:
1. Головні;
2. Другорядні та допоміжні.
До правоохоронної діяльності належать ті функції, що безпосередньо пов’язані з боротьбою зі злочинністю та правопорушеннями, які тягнуть за собою адміністративну відповідальність (в тому числі так звані фінансові та адміністративно-господарські санкції), чи, іншими словами, юридичну відповідальність у сфері публічного права.
Боротьба зі злочинністю передбачає три основні напрями:
1. загальна організація боротьби;
2. профілактика злочинності;
3. власне правоохоронна діяльність.
Загальна організація боротьби зі злочинністю охоплює певну інформаційно-аналітичну діяльність, кримінологічне прогнозування, визначення стратегії і тактики, реалізацію програм боротьби зі злочинністю, організацію відповідних наукових досліджень. Зазначений напрямок є компетенцією Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, спеціально створених міжвідомчих органів.
Профілактика злочинності – загальносоціальне і спеціальне попередження злочинності; індивідувльне попередження злочинів є компетенцією як названих вищих органів державної влади, так і спеціально створених державних органів.
Правоохоронною діяльністю займаються лише останні. У сфері боротьби зі злочинністю дана діяльність охоплює застосування передбачених законом примусових заходів до осіб, що вчиняють суспільно-небезпечні діяння, і заходів щодо відновлення порушених у результаті їх учинення прав та законних інтересів юридичних і фізичних осіб. Можна виділити дії з виявлення, припинення, розкриття злочинів, застосування заходів кримінальної відповідальності й покарання до осіб, що вчинили суспільно-небезпечне діяння (каральна діяльність), дії щодо застосування інших заходів до таких осіб (ресоціалізаційна діяльність), діяльність з поновлення порушених злочином прав і законних інтересів юридичних та фізичних осіб (правовідновлювана діяльність). Такі самі напрімки характерні для боротьби з правопорушенніми, які тягнуть за собою адміністративну відповідальність: спеціальні державні органи в межах своєї компетенції здійснюють профілактику цих правопорушеннь; правоохоронна діяльність у сфері боротьби з ними також охоплює застосування передбачених законом примусових заходів до осіб, що вчиняють суспільно-шкідливі діяння, і заходів щодо відновлення порушених у результаті їх скоєння прав і законних інтересі юридичних та фізичних осіб.