регистрация / вход

Сімейне право

Загальна характеристика Сімейного кодексу України. Умови та порядок вступу до шлюбу в Україні. Права та обов'язки подружжя. Порядок укладання, виконання та припинення укладення шлюбного договору. Влаштування дітей, позбавлення батьківського піклування.

Зміст

Вступ

1. Загальна характеристика Сімейного кодексу України

2. Умови та порядок вступу до шлюбу в Україні

3. Права та обов'язки подружжя. Шлюбний договір

4. Влаштування дітей, позбавлення батьківського піклування

Висновок

Задача. Тема: Система податків в Україні

Список джерел

Вступ

Питання шлюбно-сімейних відносин у процесі розвитку й становлення нашої держави не лише в економічному, а й у соціально-культурному, а також у морально-етичному плані, є найбільш актуальними, оскільки вже самі по собі є основою становлення й розвитку суспільства в цілому.

Сімейне право посідає провідне місце серед інших галузей права: сім я необхідна кожній людині. Вона впливає на розвиток суспільства, його моральне здоров я і є одним з факторів підвищення соціальної активності людей. Саме в сім ї формуються основи характеру людини, її ставлення до праці, моральних, ідейних і культурних цінностей. Ось чому демократичне суспільство зацікавлене у міцній, духовній і морально здоровій сім ї. Міцна сім я - міцне суспільство.

Сім я впродовж століть, у всіх її проявах і формах, була не лише джерелом розвитку людського суспільства, а й заклала в нього основи духовності, культури, моралі, а також економічні підвалини розвитку держави в цілому.

Оскільки шлюб є добровільним і вільним союзом чоловіка й жінки, ніхто не має права впливати на волевиявлення суб’єктів на вступ і перебування у відповідному соціальному статусі чоловіка і дружини (подружжя). Практиці й історії суспільства відомі випадки розірвання шлюбно-сімейних відносин як з волі і бажання одного з подружжя у зв’язку зі збігом несприятливих обставин, так і в зв’язку з подіями, що наступили, а також можливістю розірвання шлюбу і за взаємною згодою.

Сім я як соціальна спільність у всіх цивілізаціях виступала найважливішим елементом глобального розвитку. Ідеологія пріоритету сім ї, її неминуща цінність для життя і розвитку людини й суспільства закріплені у багатьох нормативних актах. Одне з основних положень цих документів - зміцнення й захист інституту сім ї з боку суспільства, розробка всіма державами національної сімейної політики.

1. Загальна характеристика Сімейного кодексу України

Історія розвитку людства свідчить про те, що сім’я в системі соціальних відносин завжди посідала особливе місце. Саме тому цей інститут завжди перебував під правим і соціальним впливом з боку держави та суспільства. Саме в сім’ї узгоджуються життєво важливі біологічні інтереси людини та інтереси держави як суто соціального явища. Можна погодитись із тим, що в характері правого регулювання сімейних правовідносин відображається стан суспільної свідомості у сфері шлюбу та сім’ї.

Протягом останніх років у зв’язку зі змінами в суспільстві сімейні правовідносини зазнали значних перетворень, що викликало необхідність в їх регулюванні на нових засадах і принципах. Тому погляди на способи й методи правового та соціального регулювання відносин у сфері сім’ї та шлюбу суттєво змінилися. Якщо Кодекс про шлюб та сім’ю УРСР від 20 червня 1969 р. (далі – Кодекс про шлюб та сім’ю), згідно з пануючою на той час ідеологією, декларував подальше зменшення регулювання сімейних відносин засобами права та посилення ролі моральних засад у сімейному житті, то чинний Сімейний кодекс України від 10 січня 2002 р. № 2947–ІІІ (далі – СК України) поширює сферу правого впливу й на ті відносини, які передують виникненню шлюбу (інститут заручин). Однак протягом дії Кодексу про шлюб та сім’ю, прийнятого за радянських часів, виникала необхідність внесення змін до нього, враховуючи вимоги часу.

Так, до Кодексу увійшли нові норми, що регламентували укладання шлюбного контракту, і вилучено норми, якими встановлювались ідеологічні основи регулювання шлюбних відносин.

СК України значною мірою продовжує традиції сімейного законодавства, закладені в радянські часи та в період розвитку України як незалежної держави. Не зазнав змін принцип виникнення шлюбних правовідносин – такі відносини виникають лише після державної реєстрації шлюбу. Збережено положення щодо невизнання державою шлюбів, укладених у порядку, що відрізняється від порядку, передбаченого законодавством, при цьому особи не позбавляються права на захист особистих прав та свобод. Але характерною особливістю СК України є його спрямованість на регулювання саме майнової сторони шлюбних та сімейних правовідносин.

Сімейний кодекс України містить низку правових конструкцій, пов’язаних з укладанням та припиненням шлюбу, які були невідомі сімейному законодавству, що діяло до 1 січня 2004 р. Зокрема, окремі положення СК України присвячені біологічному захисту шлюбу. Встановлюється обов’язок для осіб, які подали заяви про реєстрацію шлюбу, повідомити один одного про стан свого здоров’я (ст. 30). СК України серед умов для укладання шлюбу не визначає взаємну обізнаність чоловіка та жінки, що мають намір одружитися, про стан здоров’я один одного, але пов’язує з недотриманням цього порядку настання певних наслідків. Так, приховання тяжкої хвороби, а також хвороби, небезпечної для другого з подружжя, їхніх нащадків, може бути підставою для визнання шлюбу недійсним (ч. 5 ст. 30 СК України).

Таким чином, встановлюється правовий механізм запобігання укладання соціально небажаних шлюбів, а також забезпечення принципу добровільності шлюбного союзу. Адже обізнаність про наявність у партнера тяжких хвороб, що можуть поставити під загрозу повноцінність майбутньої сім’ї, а також життя та здоров’я другого партнера, може суттєво вплинути на формування його волі при укладанні шлюбу.

2. Умови та порядок вступу до шлюбу в Україні

Порядок укладення шлюбу можна звести до наступних етапів.

1. Звернення до державного органу РАЦСу жінки та чоловіка, що бажають укласти шлюб.

Новий СК передбачає можливість подання відповідної заяви як особисто, так і через представників. Заява у разі подання її представниками осіб, що бажають зареєструвати шлюб, засвідчується нотаріально, а також до органів РАЦСу подається нотаріально посвідчена довіреність, що засвідчує право представників на подання такої заяви. Причиною подання заяви через представників може бути: неможливість жінки і(або) чоловіка подати заяву особисто через поважні причини.

Заява про реєстрацію шлюбу є чинною протягом 3 місяців від дати її подання.

2. Ознайомлення осіб, які бажають зареєструвати шлюб, з їхніми правами та обов'язками.

На органи РАЦСу покладено обов'язок щодо ознайомлення осіб, які подали заяву про реєстрацію шлюбу, з їхніми правами та обов'язками як майбутнього подружжя і батьків та попередження про відповідальність за приховання перешкод до реєстрації шлюбу.

3. Прийняття державними органами РАЦСу заяви за наявності всіх необхідних документів.

При поданні заяви особи, які бажають зареєструвати шлюб, зобов'язані подати паспорти чи інші паспортні документи, а також документи про припинення попередніх шлюбів (якщо вони були). Такими документами відповідно до п. 4.1 Правил реєстрації актів громадянського стану в Україні є свідоцтво про розірвання шлюбу, свідоцтво про смерть одного з подружжя, судове рішення про визнання шлюбу недійсним. При цьому у заяві про реєстрацію шлюбу робиться відмітка із зазначенням документа, що підтверджує припинення попереднього шлюбу.

4. Заручини.

З моменту подання заяви про реєстрацію шлюбу до органів РАЦСу особи вважаються зарученими (ст. 31 СК). При цьому Сімейний кодекс підкреслює формальне значення заручин, тобто як такого стану, який не породжує у осіб обов'язку вступу в шлюб. Отже, заручини не породжують у заручених осіб сімейних прав та обов'язків.

5. Реєстрація шлюбу.

Час реєстрації шлюбу. Відповідно до ст. 32 СК реєстрація шлюбу здійснюється після спливу одного місяця від дня подання заяви про реєстрацію шлюбу. До спливу цього строку реєстрація шлюбу може бути здійснена за наявності поважних причин та з дозволу керівника державного органу РАЦСу. При цьому в ст. 32 СК відсутній перелік таких поважних причин. Можна припустити, що такими причинами можуть бути: переїзд на постійне проживання до іншої місцевості, довгострокове відрядження, перебування на стаціонарному лікуванні у зв'язку з тяжкою хворобою чи проведеною операцією тощо.

За наявності наступних випадків шлюб може бути зареєстрований у день подання відповідної заяви:

—вагітність нареченої;

—народження нею дитини;

—безпосередня загроза для життя нареченого чи нареченої
(п. 2 ст. 32 СК).

Місцем реєстрації шлюбу є державний орган РАЦСу, який здійснює реєстрацію шлюбу в урочистій обстановці. Новий СК встановлює можливість реєстрації шлюбу в інших місцях за заявою наречених.

Так, відповідно до п. 2 ст. 33 СК реєстрація шлюбу може відбутися:

—за місцем їхнього проживання;

—за місцем надання стаціонарної медичної допомоги;

—в іншому місці, якщо вони не можуть прибути до органу
РАЦСу з поважних причин.

Новий Сімейний кодекс встановлює принцип недопустимості реєстрації шлюбу через представника (представників), тобто реєстрація шлюбу здійснюється лише у разі персональної присутності наречених.

3. Права та обов'язки подружжя. Шлюбний договір

Подружжя, що знаходиться в зареєстрованому шлюбі, набуває особистих і майнових прав та обов'язків.

До особистих прав та обов'язків, тобто таких, що не мають майнового змісту, слід віднести, наприклад, право кожного з подружжя за власним бажанням, вільно обирати як їхнє спільне, так і зберігати своє дошлюбне прізвище, або приєднати до свого прізвища прізвище другого з подружжя. Крім того, до цієї групи прав слід віднести також право кожного з подружжя вільно обирати заняття, професію й місце проживання, спільно вирішувати питання виховання дітей, користуватись у сім'ї рівними правами і нести рівні обов'язки.

Окрім особистих, подружжя має майнові права та обов'язки. Згідно з сімейним законодавством, розрізняються спільна й сумісна власність та роздільне майно подружжя.

Майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю, тобто кожен із подружжя однаковою мірою має право володіти, користуватись і розпоряджатися цим майном; при цьому не береться до уваги кількість виконаної праці та її форми відносно кожного з подружжя. Майном, що нажите за час шлюбу, подружжя може розпоряджатися за спільною згодою. Це означає, що за укладання угод одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя.

На відміну від спільного майна, роздільне майно подружжя - це таке, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку успадкування. До цієї категорії майна належать і речі індивідуального користування (одяг, взуття тощо), навіть якщо їх придбано під час шлюбу за рахунок спільних коштів подружжя, за винятком коштовностей і предметів розкоші. Володіє, розпоряджається і користується цим майном кожен із подружжя самостійно.

У разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їхні частки визнаються рівними. При цьому судовий поділ майна подружжя може бути проведений як під час перебування в шлюбі, так і після розірвання шлюбу.

Згідно зі шлюбно-сімейним законодавством, подружжя повинно матеріально підтримувати один одного. У разі відмови від такої підтримки той з подружжя, який потребує матеріальної допомоги (непрацездатний, вагітна дружина), має право звернутися до суду з позовом про присудження на його користь аліментів.

Норми СК України, якими регламентовані порядок та умови укладання, виконання та припинення шлюбного договору, зібрані в окремому розділі. Це свідчить про те, що законодавець відводить цьому правовому інституту більш значне місце в житті суспільства. На це також вказує розширення сфери застосування шлюбного договору: СК України встановлює, що шлюбний договір може бути укладений як між подружжям, так і між особами, які подали заяву про реєстрацію шлюбу. Визначено, що шлюбним договором може регулюватися майнові відносини подружжя, їх права та обов’язки по відношенню до дітей. Однак предметом шлюбного договору не можуть бути особисті взаємини між подружжям та їхніми дітьми.

Сторони шлюбного договору можуть домовитись про непоширення на майно, набуте ними під час шлюбу, режиму спільної сумісної власності, і вважати його спільною частковою або особистою приватною власністю кожного з них. Проте слід зауважити, що шлюбний договір може поширювати свою дію як на майно, яке є об’єктом спільної сумісною власністю подружжя на момент укладення цього договору так і на майно, що буде набуте дружиною або чоловіком в подальшому. Цей аспект можна обумовити в самому шлюбному договорі. Наприклад, у договорі встановлюється, що квартира, придбана під час шлюбу залишається в особистій приватній власності чоловіка, автомобіль переходить до власності дружини, а гараж, що може бути придбаний у майбутньому, розподіляється в певних частках. Подружжя та наречені також можуть домовитись про можливий порядок поділу майна, в тому числі і в разі розірвання шлюбу, а також включати до шлюбного договору будь-які інші умови, якщо вони не суперечать моральним засадам суспільства.

СК України встановлює, що укладення шлюбного договору, його подальша зміна, а також припинення має посвідчуватись нотаріально. Крім того, СК України передбачає можливість розірвання шлюбного договору за рішенням суду з підстав, що мають істотне значення, зокрема в разі неможливості його виконання. Однак у випадку встановлення судом режиму окремого проживання подружжя права та обов’язки, передбачені шлюбним договором, який не втратив чинності, не можуть бути припинені, про що спеціально зауважено у ст. 120 СК України.

Шлюбний договір на вимогу одного з подружжя або, особи права та інтереси якої порушені цим договором, може бути визнаний недійсним з підстав, встановлених ЦК України. Таким чином, на шлюбні договори поширені загальні правила визнання недійсності правочинів.

Правовий інститут шлюбного договору існує в українському законодавстві з 1992 р., але до теперішнього часу він не набув рис масового застосування. Це можна пояснити як відсутністю відповідної правової культури, так і низьким життєвий рівнем більшості населення України, що робить недоречним укладання шлюбного договору.

Шлюбний договір укладається у письмовій формі і нотаріально засвідчується. Тепер цей документ може регулювати майже всі іпостасі сімейних стосунків. Так, у Статті 93 Сімейного кодексу України зазначається, що шлюбним договором регулюються майнові відносини між подружжям, визначаються їхні майнові права та обов'язки. Ним же можуть бути визначені майнові права та обов'язки подружжя як батьків. Проте шлюбний договір не може регулювати особисті відносини подружжя, а також особисті відносини між ними та дітьми. Також шлюбний договір не може зменшувати обсягу прав дитини, які встановлені цим Кодексом, а також ставити одного з подружжя у надзвичайно невигідне матеріальне становище. За шлюбним договором не може передаватися у власність одному з подружжя нерухоме майно та інше майно, право на яке підлягає державній реєстрації.

Після того, як всі умови узгоджені та шлюбний договір підписано, то він одразу набирає чинності: якщо шлюбний договір укладено до реєстрації шлюбу, він набирає чинності у день реєстрації шлюбу; якщо ж шлюбний договір укладено подружжям, він набирає чинності у день його нотаріального засвідчення. У шлюбному договорі може бути встановлено загальний строк його дії, а також строки тривалості окремих прав та обов'язків. Також у шлюбному договорі може бути встановлена чинність договору або окремих його умов і після припинення шлюбу.

Однією з головних причин укладання шлюбного договору, звичайно є небажання ризикувати власним майном у разі розлучення: довіряй, але перевіряй… Тому питання правового режиму майна у Статті 97 Сімейного кодексу України прописані детально. Зокрема, у шлюбному договорі може бути визначене майно, яке дружина, чоловік передає для використання на спільні потреби сім'ї, а також правовий режим майна, подарованого подружжю у зв'язку з реєстрацією шлюбу. Сторони можуть домовитися про непоширення на майно, набуте ними за час шлюбу, положень Статті 60 Кодексу і вважати його спільною частковою власністю або особистою приватною власністю кожного з них. Сторони можуть домовитися про можливий порядок поділу майна, у тому числі і в разі розірвання шлюбу. У шлюбному договорі сторони можуть передбачити використання належного їм обом або одному з них майна для забезпечення потреб їхніх дітей, а також інших осіб. Сторони можуть включити до шлюбного договору будь-які інші умови щодо правового режиму майна, якщо вони не суперечать моральним засадам суспільства.

У шлюбному контракті також визначається порядок користування житлом. Якщо у зв'язку з укладенням шлюбу один із членів подружжя вселяється в житлове приміщення, яке належить другому з подружжя, сторони у шлюбному договорі можуть домовитися про порядок користування ним. Подружжя може домовитися про звільнення житлового приміщення тим з подружжя, хто вселився в нього, в разі розірвання шлюбу, з виплатою грошової компенсації або без неї. Чоловік та дружина можуть домовитися про проживання у житловому приміщенні, яке належить одному з них чи є їхньою спільною власністю, їхніх родичів.

Так-так, питання утримання також можна одразу оговорити у шлюбному договорі: так ніхто нікого не зможе назвати нахлібником, і кожен виконуватиме свої прямі обов’язки, прописані в договорі. Сторони можуть домовитися про надання утримання одному з подружжя незалежно від непрацездатності та потреби у матеріальній допомозі на умовах, визначених шлюбним договором. Якщо у шлюбному договорі визначені умови, розмір та строки виплати аліментів, то в разі невиконання одним із подружжя свого обов'язку за договором аліменти можуть стягуватися на підставі виконавчого напису нотаріуса. Шлюбним договором може бути встановлена можливість припинення права на утримання одного з подружжя у зв'язку з одержанням ним майнової (грошової) компенсації.

Все, про що домовилися, завжди може бути скориговано за певних умов. Це ж стосується і шлюбного договору, проте слід пам’ятати, що одностороння зміна умов шлюбного договору не допускається. Шлюбний договір, також, як і двостороннє вступання у шлюб, може бути змінено тільки подружжям. Угода про зміну шлюбного договору нотаріально посвідчується. На вимогу одного з подружжя шлюбний договір за рішенням суду може бути змінений, якщо цього вимагають його інтереси, інтереси дітей, а також непрацездатних повнолітніх дочки, сина, що мають істотне значення.

«Не хочу» - це про право на відмову від шлюбного договору, яка також не допускається, якщо відмова є односторонньою. А от подружжя має право відмовитися від шлюбного договору. У такому разі, за вибором подружжя, права та обов'язки, встановлені шлюбним договором, припиняються з моменту його укладення або в день подання нотаріусу заяви про відмову від нього.

«Не буду!» - може сказати той, хто захотів розірвати шлюбну угоду: на вимогу одного з подружжя шлюбний договір може бути розірваний за рішенням суду з підстав, що мають істотне значення, зокрема в разі неможливості його виконання.

І, нарешті, «Не вірю!» - може стати причиною визнання шлюбного договору недійсним. Шлюбний договір на вимогу одного з подружжя або іншої особи, права та інтереси якої цим договором порушені, може бути визнаний недійсним за рішенням суду з підстав, встановлених Цивільним кодексом України (435-15 ).

4. Влаштування дітей, позбавлення батьківського піклування

У разі, якщо дитина не перебуває у родинних, сімейних стосунках з потенційним опікуном, піклувальником, служба у справах дітей надає потенційному опікуну, піклувальнику інформацію про дітей, які перебувають на обліку у службі у справах дітей, і, для налагодження психологічного контакту, направляє потенційного опікуна, піклувальника на відвідування закладів для дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування.

У селах і селищах ознайомлення потенційних опікунів, піклувальників з інформацією про дітей, які перебувають на обліку у службі у справах дітей, здійснюється за направленням виконавчого комітету сільської, селищної ради.

Служби у справах дітей, органи освіти, охорони здоров'я (головні лікарі центральних районних лікарень), праці та соціального захисту населення районних, районних у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій, виконавчих комітетів міських, районних у містах рад, адміністрація закладів, у яких виховуються діти-сироти і діти, позбавлені батьківського піклування, надають допомогу потенційним опікунам, піклувальникам в налагодженні контактів з ними.

При призначенні опікуна для малолітньої особи та при призначенні піклувальника для неповнолітньої особи враховується бажання підопічного.

Згода дитини на її влаштування до сім’ї опікуна, піклувальника з’ясовується службовою особою закладу, в якому вона перебуває, у присутності опікуна, піклувальника і представника органу опіки та піклування, зокрема представника служби у справах дітей, про що складається відповідний документ довільної форми.

Встановлення опіки, піклування над дитиною, яка постійно проживає у закладі органів охорони здоров’я, навчальному або іншому дитячому закладі, закладі соціального захисту дітей, зобов’язує опікуна, піклувальника протягом трьох робочих днів з дня прийняття рішення про встановлення опіки, піклування, забрати дитину із закладу.

Вибуття дитини із закладів для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, й соціального захисту дітей здійснюється у порядку, затвердженому спеціально уповноваженими центральними органами виконавчої влади з питань сім’ї, дітей та молоді, освіти, охорони здоров’я.

На кожну дитину, служба у справах дітей за місцем походження дитини спільно з адміністрацією закладу, де перебуває дитина, готує такі документи:

свідоцтво про народження дитини;

висновок про стан здоров’я, фізичний та розумовий розвиток дитини;

довідка (атестат) про освіту або висновок про рівень розвитку дитини;

документи, які підтверджують статус такої дитини (документи про батьків або осіб, що їх замінюють: копія свідоцтва про смерть, вирок або рішення суду, довідка про хворобу, розшук батьків та інші документи, що підтверджують відсутність батьків або неможливість виховання ними своїх дітей тощо);

рішення органу опіки та піклування про влаштування дитини до закладу (для дітей, які перебували у закладах охорони здоров’я, навчальних або інших дитячих закладах);

опис майна, в тому числі житла дитини та відомості про осіб, які відповідають за його збереження;

оцінка потреб дитини та здатності опікуна, піклувальника їх забезпечувати;

довідка щодо наявності у дитини-сироти або дитини, позбавленої батьківського піклування братів, сестер та їх місце знаходження;

пенсійне посвідчення на дітей, які одержують пенсію, копія ухвали суду про стягнення аліментів.

У разі, коли на момент влаштування дитини у сім’ю опікуна, піклувальника деякі із зазначених документів відсутні, місцева служба у справах дітей подає запит до відповідного структурного підрозділу місцевого органу виконавчої влади та органу місцевого самоврядування, які зобов'язані у двотижневий термін надати дублікат документа. Служба у справах дітей, виконавчий комітет сільської, селищної ради протягом двох місяців зобов’язані надати відсутні документи опікуну, піклувальнику.

За достовірність відомостей у наданих опікуну, піклувальнику документах несуть відповідальність, у межах своєї компетенції, відповідні структурні підрозділи місцевого органу виконавчої влади та органу місцевого самоврядування за місцем походження або місцем проживання дитини, керівник закладу, в якому перебувала дитина.

При встановленні опіки, піклування служба у справах дітей оформлює на кожного підопічного особову справу із занесенням до неї усіх вищенаведених документів, яка зберігається в службі у справах дітей, виконавчому комітеті сільської, селищної ради за місцем проживання підопічного протягом 75 років.

Особова справа підопічного нумерується і під відповідним номером заноситься до реєстру, який ведеться службою у справах дітей, виконавчим комітетом сільської, селищної ради. На обкладинці зазначаються номер справи, прізвище, ім'я та по батькові підопічного й опікуна, піклувальника, їх місце проживання, рік і дата заведення справи.

На зворотному боці обкладинки наклеюється аркуш паперу з описом документів, що знаходяться у справі. Особова справа, крім копій документів, зазначених у пункті 23, містить такі документи:

довідку про встановлення контакту між дитиною та потенційним опікуном, піклувальником, яка підписується службовою особою закладу, в якому перебуває дитина, працівником служби у справах дітей у присутності потенційного опікуна, піклувальника;

згода дитини на її влаштування до сім`ї опікуна, піклувальника (в разі наявності);

акт про передачу дитини, форма якого затверджується центральним органом виконавчої влади з питань сім’ї, дітей та молоді, освіти, охорони здоров’я.

Висновок

Сімейний кодекс України був ухвалений Верховною Радою України 10 січня 2002 р. Передбачалося, що він буде введений у дію з 1 січня 2003 р., однак у зв’язку з необхідністю усунення розбіжностей у регулюванні цивільних правовідносин СК України набрав чинності одночасно з Цивільним кодексом України від 16 січня2003 р. № 435–ІV (далі – ЦК України), тобто з 1 січня 2004 р. Слід також відзначити, що законодавець пішов шляхом запозичення положень російського сімейного законодавства, тому новий Сімейний кодекс побудований аналогічно із Сімейним кодексом Російської Федерації. Однак при розробці СК України також враховувались кращі надбання європейського законодавства у цій сфері.

Таким чином, перед державою і суспільством стоїть складне й суперечливе завдання: з одного боку, здійснювати таке правове і моральне регулювання шлюбних відносин, яке сприяло б зміцненню сім ї і збереженню шлюбу, з іншого боку, здійснювати це регулювання лише у межах, які не обмежували б ні волі шлюбу, ані волі розлучення. Суперечливість завдання коріниться й у природі самого розлучення, оскільки в одних випадках воно є очевидним благом, в інших належить до конче небажаних явищ. Розлучення є найбільш частим випадком припинення шлюбу.

Тому закріплення в СК України можливості укладання шлюбного договору зі зміною правого режиму майна розраховано саме на верстви населення з високим рівнем доходу, для використання цього інституту як способу запобігання розтрати сімейного майна внаслідок шлюбу та зміни поколінь. Але можна сподіватися, що з подальшим зростанням добробуту населення поширюватиметься і практика укладання шлюбних договорів.

Задача. Тема: Система податків в Україні

Батьки із власних заощаджень оплатили навчання своєї дитини в державному вищому навчальному закладі.

Обґрунтуйте, чи мають батьки як платники податку з доходів фізичних осіб право на податковий кредит для компенсації вартості навчання своєї дитини. Якщо так, то якою може бути сума такого кредиту?

Відповідь:

Щодо реалізації платником податку права на податковий кредит у разі, коли платник податку пред’являє як підтверджуючі документи розрахункові документи (квитанції, касові ордери, чеки тощо), в яких зазначено прізвище, ім'я та по батькові не батька, а студента (дитини), з яким укладено договір на навчання, то такі документи податкові органи повинні приймати, а зазначені в них суми мають включатися до розрахунку податкових зобов’язань, за винятком випадків, коли такий студент сам протягом року отримував заробітну плату.

Підставою для цього є норми цивільного законодавства, зокрема Сімейного кодексу, згідно зі статтями 180 та 199 якого батьки повинні утримувати своїх неповнолітніх дітей (до 18 років), а якщо повнолітні діти продовжують навчатися, то обов'язок щодо утримання та надання матеріальної допомоги покладається на батьків до досягнення дітьми 23-річного віку.

Відповідно до ст. 317 Цивільного кодексу право володіння, користування та розпорядження своїм майном, у тому числі грошовими коштами, належить його власникові, а неповнолітні діти за згодою батьків можуть вчиняти деякі правочини (ст. 32 Цивільного кодексу), зокрема провадити розрахункові операції щодо укладеного на їх ім'я договору на навчання. Це положення застосовується i до дітей, вік яких обумовлено ст. 199 Сімейного кодексу.

Законодавством передбачено, що платник податку має право доручити своїй дитині здійснити правочин у вигляді проведення розрахунку (сплати коштів) за навчання за рахунок належних платнику податку коштів (у тому числі заробітної плати). При цьому фактичні витрати на оплату вартості навчання несе платник податку – батько (мати) дитини, яка навчається.

Тобто документи (квитанції, касові ордери, чеки тощо), в яких зазначено прізвище, ім'я та по-батькові дитини – платника податку, є документами, що підтверджують фактично понесені витрати платника податку у зв'язку зі сплатою вартості середньої професійної або вищої освіти члена сім'ї першого ступеня споріднення (дитини), та дають право на одержання ним податкового кредиту згідно з пп. 5.3.3 п. 5.3 ст. 5 Закону України від 22.05.2003 р. № 889-IV «Про податок з доходів фізичних осіб» (зі змінами та доповненнями).

При бажанні платника податку використати право на компенсацію йому вартості навчання непрацюючого члена його сім'ї першого ступеня споріднення, за умови, що в квитанції зазначено прізвище такого члена його сім'ї, платник податку має підтвердити це копією укладеного договору на навчання та документально підтвердити родинні стосунки (ступінь споріднення) з такою особою.

Список джерел

1. Конституція України. – 28 червня 1996 року // Відомості Верховної Ради України. — 1996. — № 30. — Ст. 141.

2. Цивільний кодекс України. від 16 січня 2003 року // Офіційний вісник України. – 2003. - №11. – Ст. 461.

3. Сімейний кодекс України від 10.01.2002. № 2947-III // Відомості Верховної Ради, 2002, № 21-22, ст.135.

4. Цивільний процесуальний кодекс України № 1618-IV від 18.03.2004р. // Відомості Верховної Ради, 2004, N 40-41, 42, ст.492

5. Сімейне виховання в Україні: шляхи вдосконалення в аспекті запобігання злочинності неповнолітніх / І. Васильківська // Право України. — 2000. — N 4. — С. 99-102.

6. Закон України Про податок з доходів фізичних осіб № 889-IV від 22.05.2003. // Відомості Верховної Ради (ВВР), 2003, N 37, ст.308

7. Сімейне законодавство України: Посіб. / З.В. Ромовська, Ю.В. Черняк; Акад. адвокатури України, Шк. адвокат. підготов. — К.: Прецедент, 2006. — 96 с.

8. Сімейне право України у схемах: Навч. посіб. / В.І. Бобрик, В.П. Мироненко, Н.В. Павловська, С.А. Пилипенко. — К.: Атіка, 2005. — 160 с. — Бібліогр.: с. 154-158.

9. Сімейне право України: Навч. посіб. для дистанц. навч. / О.С. Мазур; Відкритий міжнар. ун-т розв. людини "Україна". — К.: Ун-т "Україна", 2005. — 116 с.

10. Сімейне право України: Підруч. для студ. вищ. навч. закл. / Ю.С. Червоний, О.В. Калітенко, Г.С. Волосатий, В.І. Труба. — К.: Істина, 2004. — 400 с.

11. Сімейне право України: Підруч. для студ. юрид. вузів і ф-тів / Т.О. Ариванюк, І.А. Бірюков, В.С. Гопанчук, О.В. Дзера, І.О. Дзера, Ю.О. Заіка, В.М. Співак. — К.: Істина, 2008. — 299 с.

12. Сімейне право. Нотаріат. Адвокатура. Суд: Наук.-практ. посіб.: у 2 кн. з інформ. дод. на лазер. носії. Кн. 1 / С.Я. Фурса, Л.Ю. Драгнєвіч, О.С. Пульнєва, Є.І. Фурса; Центр прав. дослідж. Фурси. — К.: Вид. Фурса С.Я., 2005. — 894 с.

13. Цивільне та сімейне право України: Навч. посіб. для підготов. до іспитів / Е.М. Бондарєв, В.В. Бугай, В.В. Васильченко, В.Г. Гудименко, Н.І. Телегей; Ред.: В.В. Васильченко; МВС України; Юрид. акад. — Д., 2003. — 300 с.

ОТКРЫТЬ САМ ДОКУМЕНТ В НОВОМ ОКНЕ

ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ [можно без регистрации]

Ваше имя:

Комментарий