Сама по собі дія, яка не народжує, не створює суспільне небезпечних наслідків, не може усвідомлюватися і оцінюватися як суспільне небезпечна. Зрозуміло, що вчинюючи конкретні злочинні дії, суб'єкт усвідомлює їх суспільну небезпечність. Але оцінку своїм діям він дає (може дати) лише з урахуванням тих наслідків, які настали чи можуть настати і які при умислі та самовпевненості ідеально усвідомлюються ще до вчинення злочину. При злочинній недбалості суб'єкт не усвідомлює суспільної небезпечності своїх дій, оскільки він їх не передбачає, але має можливість передбачати їх наслідки.
Поняття “формальний” склад злочину нічого іншого не визначає, крім того, що наслідки такого злочину знаходяться, за межами складу злочину, а тому встановлювати їх у кожному конкретному випадку не має потреби. Але наслідки у “формальних” складах злочинів завжди є або вони припускаються (наприклад, при замахові на вчинення злочину) як можливі. І хоча наслідки таких злочинів виходять за межі складу злочину, у вирішені питання про вину чи її відсутність в діях особи, ці наслідки завжди треба враховувати, тому що тільки по психічному ставленню до них винного, по спрямованості його волі на вчинення цих наслідків можна правильно встановити форму і вид вини. Лише таке визначення-виду і форми вини відповідає закону. Отже, так, як і при замахові на злочин, при вчиненні злочину, який містить -“формальні” чи “укорочені” склади, встановлювати вину необхідно по психічному ставленню суб'єкта до можливих наслідків цих злочинів.
Умисел. Згідно з законом злочин визнається вчиненим умисно; коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала суспільно-небезпечний характер своєї дії або бездіяльності, передбачала її суспільне небезпечні наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків (ст.8 КК).
Закон виділяє елементи (моменти) умислу:
1. Інтелектуальний — усвідомленість особою суспільної небезпечності діяння і передбачення його суспільно небезпечних наслідків.
2. Вольовий — бажання чи свідоме допущення настання суспільно небезпечних наслідків.
Комбінація інтелектуального та вольового елементів умислу утворюють два його види:
1) умисел прямий (усвідомлює, передбачає, бажає);
2) умисел побічний (евентуальний) — усвідомлює, передбачає, допускає (не бажає).
Злочин вчинюється з прямим умислом, коли особа усвідомлює суспільно небезпечний характер вчинюваного діяння, передбачає суспільно небезпечні наслідки цього діяння і бажає настання цих наслідків.
Передбачення особою настання суспільно небезпечних наслідків своїх дій чи бездіяльності значить:
1. Мати уяву про майбутні зміни, викликані діями особи чи її бездіяльністю, у вигляді суспільно небезпечних наслідків.
2. Уявляти конкретну шкоду, заподіяну своїми діями, — настання смерті потерпілого, знищення майна, спричинення тілесних ушкоджень і т. от.
3. Передбачати розвиток причинного зв'язку між діями (бездіяльністю) і наслідками.
Особливе практичне значення має передбачене особою настання суспільне небезпечних наслідків. Це значення полягає в тому, що якщо встановлено і доказано передбачення особою їх настання, то це свідчить про те, що злочин вчинено навмисно. Необережність у такому випадку виключається, оскільки вся вольова сфера при цьому відноситься до умислу. Для прямого умислу характерне передбачення як неминучих при певних обставинах, так і реально можливих з великою вірогідністю суспільно небезпечних наслідків. З прямим умислом, наприклад, діє той, хто, бажаючи вбити, вистрілив у потерпілого віч-на-віч, як і той, хто з такою ж метою стріляв у потерпілого, який знаходився на значній відстані, хоча в останньому випадку заподіяння смерті потерпілому не було неминучим.
Отже, з прямим умислом діяння вчиняються ляше тоді, коли суб'єкт бажає заподіяти шкоду об'єкту, тобто тим суспільним відносинам, які охороняються кримінальним законом. В усіх інших випадках він діє з побічним умислом, необережно або невинно.
Бажання настання злочинних наслідків — вольовий елемент — визначає спрямованість, прагнення до мети.
Немає сумніву, що спекулянт бажає, мати прибуток. А чи бажає він кожного разу заподіяти шкоду об'єкту посягання — інтересам державної торгівлі? Чи може він ставиться до них байдуже? Інтереси торгівлі цікавлять спекулянта, мабуть, менше всього. Головна, його мета — отримати прибуток. Шкода інтересам державної торгівлі для нього — байдужий наслідок його дій. Отже, він діє не з прямим умислом. Не можна виключити побічного умислу і при контрабанді (ст.70 КК)і приховуванні злочинів (ст.186 КК) та інших злочинах, які мають “формальний” склад.
Характеристика інтелектуального моменту непрямого умислу
Формула побічного умислу — усвідомлює, передбачає, допускає. Інтелектуальний момент побічного (евентуального) умислу однаковий з інтелектуальним моментом прямого умислу і характеризується тими самими ознаками:
1) усвідомленням особою суспільної небезпечності своїх дій чи бездіяльності. Суспільна небезпека носить злочинний характер, який порушує кримінально-правову заборону. Знання такої заборони, тобто статті кримінального кодексу, яка встановлює цю заборону, не входить у передбачення при умислі. Тому помилка у протиправності діяння не виключає вини та відповідальності особи.
2) передбаченням особою настання суспільно небезпечних наслідків своїх дій чи бездіяльності, які повністю співпадають з аналогічними ознаками психічного стану при прямому умислі. Передбаченням настання таких наслідків зумовлено усвідомлення особою суспільно-небезпечних наслідків свого діяння. Під передбаченням суспільно-небезпечних наслідків розуміється уявлення винного про ту шкоду, котра буде завдана його діянням охоронюваним суспільно-небезпечним відносинам. При скоєнні вмисного злочину винний передбачає не наслідки взагалі, а певний їх характер та тяжкість. При цьому для вирішення питання про зміст умислу важливо встановити, які певні наслідки передбачав винний.
Передбачення суспільно-небезпечних наслідків при умислі може мати різний характер: передбачення неминучості настання таких наслідків та передбачення можливості їх настання у результаті скоєного діяння.
Прямий і побічний умисли відрізняються лише за ознаками вольового моменту. Вольовий момент прямого умислу утворює лише бажання винною особою тих наслідків, яких вона прагне досягти вчиненням злочину.
Свідомість злочинів не однакова. В одних випадках суб’єкт діє обдумано та свідомо, хоча в окремих випадках зустрічається підсвідома поведінка суб’єкта. В інших – люди за різних обставин не використовують можливість належним образом усвідомлювати свою поведінку та діють необдумано. Але це не виключає відповідальності за ненавмисно, а в деяких випадках – за вмисно вчинений злочин. Винний не тільки той, хто навмисно скоїв злочин, але й той, хто не мобілізував свою свідомість та волю, діяв по першому прагненню та бездумно. Перше прагнення – це власне те, що віддзеркалює його особистість. Якщо при цьому особа не передбачає фактичного розвитку подій та їх суспільно-небезпечний результат, то може наступити відповідальність за ненавмисно вчинене діяння. Невміння та небажання зрозуміти справжній соціальний зміст скоєного при усвідомленні усіх елементів об’єктивної сторони складу злочину тягне за собою відповідальність за навмисно вчинений злочин.
Як при необережності так і при бездумному вмисному злочині мала місце обумовлена багатьма факторами можливість належного усвідомлення суспільної небезпечності діяння. Таким чином, відповідальність наступає як за усвідомлюване протиправне діяння (дія), так і за неналежне усвідомлюване протиправне діяння (бездіяльність), якщо особа могла правильно усвідомлювати свою поведінку.
Оскільки як при прямому так і непрямому умислі винний передбачає настання тих чи інших наслідків, він повинен передбачати в загальних рисах розвиток причинного зв’язку між суспільно-небезпечним діянням та настанням негативних наслідків. При чому при непрямому умислі винний передбачає можливість, а не неминучість настання таких наслідків. Свідомо допускати можливо тільки такі наслідки, котрі можуть наступити, але можуть і не наступити. Якщо винний передбачає неминучість настання наслідків, то його психічне відношення складає вже прямий умисел, хоча б він і не бажав їх настання.
Характеристика вольового моменту непрямого умислу
Всю вольову сферу психічної діяльності, крім бажання, закон відносить до вольової сфери побічного умислу — це байдужість, почуття обов'язку, небажання і т. ін. Таке психічне ставлення особи до настання злочинних наслідків ґрунтується на тому, що ці наслідки для неї бокові, оскільки вона має мету і прагнення досягти інших наслідків, іншої мети.
Часом обставини такі, що досягти певних наслідків можна лише таким чином, що неминуче або можливе настання і інших байдужих чи навіть небажаних наслідків.
Таким чином, вольовий момент побічного умислу — допущення наслідків — значить, що:
1) винна особа прагне досягти інших наслідків (злочинних. чи легальних);
2) осудні наслідки є бокові, супутні до головних, які утворюють мету,
3) свідоме допущення злочинних наслідків є розрахунок на ніщо, на -“може бути”, у яких викривається нехтування чужими інтересами.
Отже, коли винна особа прагне досягти певної мети, допускає настання інших злочинних наслідків, то цей злочин чиниться з побічним умислом незалежно від того, чи вважає вона вказані наслідки можливими чи неминучими. Це значить, що відмінність між прямим і побічним умислом можна знайти лише в вольовій сфері. При позитивному (активному) вольовому моменті умисел може бути лише прямим, а. при нейтральному (негативному) тільки побічним. Тому треба, визнати, що і в тих випадках, коли суб'єкт передбачає неминучість злочинних наслідків, яких він не бажає або ставився до них байдуже, він діє з побічним умислом. Там, де інтересом жертвують заради досягнення мети, є побічний умисел, бо у таких випадках мета за самою суттю досягається не прямо, а через жертву. Інтелектуальний момент не може змінити сутності і вольової спрямованості цієї діяльності.