Далі відбулася заміна пропорційної системи голосування, яка давала перевагу компартії, на мажоритарну. У 1947 році мажоритарна система в два тури голосування вводиться на муніципальних виборах, у 1948 році — на виборах до Ради республіки, у 1949 році — на виборах до генеральних рад департаментів, і, нарешті, в 1951 році — на виборах до Національних зборів. Відповідно до закону від 8 травня 1951 року партія або блок партій, які на виборах до Національних зборів набрали в якому-небудь окрузі понад п'ятдесят відсотків голосів, отримували всі депутатські мандати від цього округу. Після цього на виборах 1951 року компартія зібрала більше п 'яти мільйонів голосів і отримала дев'яносто вісім депутатських місць (проти 182 — у 1946 році).
У 1951 році Національні збори приймають резолюцію про перегляд Конституції 1946 року. У 1954 році була проведена конституційна реформа. Відбулося фактичне посилення ролі і впливу президента республіки, значно розширилися права і можливості уряду, простішим став процес його формування. Змінився статус верхньої палати — Ради республіки, якій були надані майже всі права і повноваження довоєнного сенату.
Більшого реакція зробити не змогла. Конституція 1946 року вистояла.
У 1956 році на виборах до Національних зборів компартія знову здобула перемогу. Ідея Народного фронту стає популярною. З другого боку, монополістична буржуазія вимагає ліквідації демократичних інститутів, вона прагне до сильної президентської влади. Так утворюються умови для ліквідації Четвертої республіки.
г) V республіка та Конституція 1958 р
Коли у 1957 році у Франції підіймається нова хвиля соціально-політичних суперечностей, які були обумовлені війною в Алжирі, підвищенням цін, зростанням залежності від США і т.д., Національні збори вручили майже необмежену владу генералу де Голлю, який провів референдум, в результаті якого було прийнято нову конституцію, що поклала початок існуванню режиму п'ятої республіки у Франції.
Політичні партії по-різному намагаються вивести країну з кризи. Комуністи закликають до створення нового Народного фронту, водночас активізуються профашистські елементи. У травні 1958 року спалахує заколот військових у Алжирі. За таких умов 1 червня 1958 року парламент доручає генералу де Голлю сформувати уряд і надає йому надзвичайні повноваження.
Де Голль розпускає Національні збори на «канікули» і створює комісію для підготовки нової Конституції. Через 20 днів проект Конституції був готовий, а 28 вересня 1958 року він був схвалений на референдумі. Шостого жовтня 1958 року Конституція П'ятої республіки набрала чинності.
Структура Конституції 1958 року відрізняється від попередньої Конституції 1946 року. Невелика за обсягом преамбула хоч і згадує про права людини і про Декларацію 1789 року, однак не дає, як це було в Конституції 1946 року, переліку економічних та політичних прав громадян. Побудована нова Конституція за такою схемою: президент — уряд — парламент.
Центр всієї політичної системи за Конституцією — президент Республіки. Обирається він особливою колегією вибірників на сім років. Президент «стежить за додержанням Конституції», забезпечує своїм арбітражем нормальне функціонування державних органів. «Він є гарантом національної незалежності, територіальної цілісності» (ст. 5). Йому надані широкі постійні прерогативи. Він призначає прем'єр-міністра, головує в раді міністрів, здійснює призначення на цивільні і військові посади, він є головою Збройних сил і т.ін. Президент республіки обнародує закони протягом п'ятнадцяти діб, він може до закінчення цього терміну вимагати від парламенту нового обговорення закону. Президент має право передати на референдум законопроект, що стосується організації державної влади; може достроково розпустити національні збори. Особливе значення має стаття 16 Конституції, яка надає президенту надзвичайні повноваження. «Коли установлення Республіки, незалежність нації, цілісність її території і виконання нею міжнародних обов'язків опиняться під серйозною і безпосередньою загрозою», а нормальне функціонування органів державної влади буде порушене, президент республіки «вживає заходів, які диктуються обставинами». Щоб скористатися такою можливістю, президенту слід було провести офіційні консультації з прем'єр-міністром, головами палат парламенту, а також Конституційною радою.
Друге місце в державному механізмі П'ятої республіки займав уряд, який «визначає і здійснює політику Нації» (ст. 20). У його розпорядженні знаходились адміністративні органи та збройні сили. Прем'єр-міністр посідав особливе місце в цій структурі. Він керував діяльністю уряду, відповідав за національну оборону, забезпечував виконання законів.
Парламент складався з двох палат: національних зборів і сенату. Конституція обмежується тільки констатацією того, що національні збори обираються прямим голосуванням, а сенат — шляхом непрямого голосування. Питання про термін повноважень кожної палати, кількість її членів, порядок їх обрання і т.ін., як сказано в Конституції, будуть визначені органічним законом (ст. 25).
Парламент мав право видавати закони тільки з питань, окреслених статтею 34 Конституції, тобто встановлювати правила, які стосуються: цивільних прав і основних гарантій, наданих громадянам для користування публічними свободами; громадянства, стану і правоздатності осіб, сімейних стосунків; визначення злочинів і правопорушень, а також передбачених за них покарань, кримінального судочинства розподілу ставок, податків тощо. З деяких питань парламент встановлював лише «загальні правила», або «основні принципи».
Питання, що не входили до сфери законодавства парламенту, вирішувалися «в адміністративному порядку» (ст. 37), тобто передусім шляхом видання декретів кабінету. Передбачалося також делеговане законодавство. Уряд мав можливість для виконання своїх програм звернутися до парламенту з проханням «дати дозвіл для вжиття шляхом ордонансів протягом обмеженого строку заходів, які звичайно входять у сферу законодавства» (ст. 38). Взагалі у взаємовідносинах між парламентом і Радою міністрів Конституція надавала перевагу кабінету. Якщо парламент не прийме рішення відносно фінансових законопроектів протягом сімдесяти днів, їх можна було ввести в дію на основі урядового декрету.
Конституція встановлювала відповідальність уряду перед парламентом (ст. 49). Однак прийняття «резолюції осудження», після якої уряд був повинен піти у відставку, було обставлено численними умовами.
Серед центральних органів Конституція згадує Конституційну раду, дев'ятеро членів якої призначалися на дев'ять років порівну головами палат і президентом (ст. 56). Конституційна рада перевіряла правильність виборів президента, депутатів і сенаторів, а також відповідність Конституції нормативних актів, прийнятих парламентом. Контроль за нормативними актами виконавчої влади здійснювала Державна рада.
Таким чином Конституція Франції 1958 року встановила форму правління у вигляді змішаної, або президентсько-парламентської республіки.
Основною тенденцією розвитку політичної системи П'ятої республіки стало подальше посилення президентської влади. Велике значення в зростанні президентських повноважень мала конституційна реформа 1962 року, коли були внесені зміни в порядок вибору президента. Відтепер президент став обиратися не вибірниками, а безпосередньо виборцями, що значно посилювало незалежність президента від інших конституційних установ.
Одночасно розвивалася повна залежність прем'єр-міністра і уряду від волі президента, фактична відповідальність уряду перед главою держави.
У квітні 1969 року генерал де Голль залишив пост президента. Однак у такий критичний момент правлячим колам вдалося забезпечити наступність влади. Режим президентсько-парламентської республіки виявився досить сталим. За його допомогою було вирішено багато складних економічних і політичних проблем, які стояли перед Францією.
У період між двома світовими війнами у Франції, як і раніше діяли цивільний і торговий кодекси Наполеона. З урахуванням змін у суспільному розвиткові до них вносилися суттєві поправки Законом від 1925 р., окрім акціонерних товариств, дозволено було створення товариств із обмеженою відповідальністю; власник землі не міг без дозволу держави використовувати рушійну силу води; уряд, пославшись на інтереси безпеки повітряного сполучення, міг зруйнувати будь-яку споруду.
Було змінено фундаментальне положення кодекса Наполеона про свободу договору. У Франції широкого поширення набув формулярний договір і його різновидність, договір через приєднання. Характерною рисою розвитку цивільного права була відмова від принципу безумовної обов'язкової сили договору. Посилаючись на непередбачені обставини, одна із сторін могла через суд розірвати контракт, або змінити його умови.
Тривалий час міжнародні зв'язки монополій, їх всесвітнє переплетіння залишалися у Франції за сферою законодавчого регулювання. Закон від 1967 р. встановлює, що будь-яке товариство, органи управління якого знаходяться на території Франції, підкоряється французьким законам.
У 1935 р. було прийнято закон, за яким будь-яка сторона трудового договору могла розірвати його.
Жінка була визнана повністю дієспроможною у 1938 р., і тільки у 1965 р. їй було надано право займатися професійною діяльністю незалежно від волі чоловіка.
У галузі кримінального права якихось корінних змін не вносилося. Діяв кримінальний кодекс 1810р., правда, з деякими поправками. За законом «Про бойові групи і приватну поліцію» (1935 р.) підлягали розпуску фашистські організації і всі групи, що підбурюють до збройних вуличних демонстрацій, які ставлять за мету насильне повалення республіки.
Закон від I960 р. посилює каральні санкції за політичні злочини. У 1940 р. було відмінено суд присяжних, але кримінально-процесуальний кодекс 1958—1960 р. відновлює єдину колегію суддів і присяжних.