Виконання цієї задачі могло бути доручене тільки - прибігаючи до теперішньої термінології - спеціалізованому “державному підприємству”. Козиньский припускає, що таке “підприємство” повинно було бути створене вже в період III династії, можливо в зв'язку з будівництвом піраміди Джосера і що саме воно, перед спорудженням піраміди Хеопса, здійснило будівництво пірамід Снофру в Дашуре і Медумі.
Геродот (Історія, II, 124) розповідає, що спорудження Великої піраміди тривало 30 років, із котрих 10 років зайняло будівництво дороги для підйому кам'яних блоків, 20 же років велося будівництво самої піраміди. При будівництві гробниці Хеопса протягом кожного тримісячного будівельного циклу безупинно працювало по 100 тисяч чоловік. Точні підрахунки кількості використаних будівельних блоків і облицювання, розміщення бригад робітників і т.п. підтверджують слушність даних Геродота, більш того - якби ми розробляли план здійснення такого спорудження, прибігаючи до помочі кібернетики, ми прийшли б до саме таких оптимальних даних. Зведення піраміди, яке потребувало великої робочої сили, і було при цьому надзвичайно тривалим процесом (20-30 років), не могло обійтися без деяких халеп і відхилень від початкового проекту, що вводилися в процесі будівельних робіт. Варто не забувати про те, що піраміда Хеопса є першою цілком закінченою пірамідою, ріг нахилу стін якої є найбільше правильним рішенням для конструкцій такого типу. Веслав Козиньский припускав, що здійснення такого будівництва могло вестися тільки по планах і малюнках і що в процесі робіт будівельники користувалися також макетом, на зразок того, як це часто робиться нині при будівництві значних споруджень. Він зважився висунути навіть гіпотезу, що спочатку може викликати сумнів у кожного єгиптолога, відповідно до котрого три, так названі малі піраміди, розташовані зі східної сторони Великої піраміди, були макетами-моделями (у масштабі приблизно 1:5). Вони відбивають три етапи змін проекту Великої піраміди.
Козиньский висунув також свою гіпотезу щодо причини відхилення царської похоронної камери від головної осі піраміди, що неодноразово викликало цілком фантастичні теорії. Автори цих теорій виходили з нібито загадкових цифр, які таяться в пропорціях цього спорудження. Козиньский же вважав, що під час будівництва піраміди відбулася деяка перерва в доставці граніту, і щоб уникнути простою велику галерею протягнули вище, чим передбачалося раніше, що у свою чергу викликало відхилення похоронної камери від головної осі піраміди. Можливо, що з метою передати тиск величезної ваги кладки при новому розташуванні склепу,над його перекриттям була споруджена розгрузочна конструкція, яка складалась з п'ятьох рядів гранітних блоків з пустотами між ними, задачею якої було забезпечити можливо велику тривкість гранітної стелі склепу. Після закінчення будівництва виявлялося, що спорудження цієї конструкції було недостатньо^ стійкою для похоронної камери. Тиск величезної кам'яної маси на неправильно розташований склеп був настільки великий, що його перекриття тріснуло. Важко собі уявити, що фараона могли поховати в ушкодженій похоронній камері. От чому в ній так і не було виявлено залишків царського саркофага.
Хоча дослідники давно вже звернули увагу на зміни в початковому плані Великої піраміди, що виникнули в процесі її будівництва, у спостереженнях і висновках Козиньского ми вперше знаходимо не тільки оригінальну і при тому чисто практичну спробу тлумачення “таємничих” елементів, властивій усипальниці Хеопса, але і новий погляд на організацію будівництва такого роду місць вічного спочинку.
Сама піраміда являє собою лише частину, а вірніше головний елемент цілого ряду будівництв, що утворять єдиний похоронний ансамбль, розташування якиго було тісно пов'язано з царським похоронним ритуалом. Похоронна процесія з останками фараона, покинувши палац, направлялася до Нілу і на човнах преправлялась на західний берег ріки. Поблизу некрополя по вузькому каналі процесія підпливала до пристані, де починалася перша частина церемонії, що відбувалася в так званому нижньому заупокійному храмі. Від нього вів критий коридор або відкритий пандус, по якому учасники церемонії проходили у верхній храм, що складається з головного коридора, центрального подвір'я і - з часу Микерина - п'ятьох ніш, де встановлювали статуї п'ятьох фараонів. У глибині поміщався молитвеник із хибними дверима та жертовником. Поруч із верхнім заупокійним храмом, із його західної сторони, знаходилася власне піраміда, вхід у яку у період Древнього царства розташовувався в північній стіні; після поховання тіла фараона в підземній похоронній камері він старанно замуровувався. З чотирьох сторін піраміди в поглибленнях скелі поміщалися чотири дерев'яні човни призначені для подорожей фараона - живого Гора - по потусторонньому світі. Нещодавно відкрито човен, що знаходився в піраміди Хеопса, має 40 м довжини. Поблизу кожної піраміди знаходився величезний могіканин із мастабами, що служили усипальницями для єгипетської знаті.
Архітектурний ансамбль, що оточував піраміду, будучи тісно пов'язаний із давно вже сформованим царським похоронним ритуалом, відбиває пануючі одночасно тоді в Єгипті суспільні відносини. У цьому місті мертвих, як і в місті живих, найвище місце займав фараон, прославляння й обожнювання якого було по істоті головною ідеєю піраміди.
У підніжжя усипальниці фараона хоронились царські наближені, впливові сановники і високі посадові особи, із якими цар зштовхувався у своєму земному житті і близькість яких могла бути йому приємна у загробному світі. Для важливих державних сановників, що були виконавцями царської влади, можливість спорудження собі гробниці поруч із пірамідою фараона була безсумнівно найвищою честю. Тому що в такий спосіб і по смерті вони знаходилися поблизу бога, яким рахувався фараон при житті і після смерті. Коли похилу площину, споруджену будівельниками піраміди Хеопса для підйому каменю, переробляли в пандус, що веде з нижнього храму Хефрена у верхній, у її самому початку була залишена грандіозна брила вапняку, що нагадує силует лежачого лева. Ця скеля була залишком каменоломні, відкіля доставлявся будівельний матеріал при спорудженні Великої піраміди. Саме таке, на думку єгиптологів, походження Великого Сфінкса. Природній скелі був доданий вид левиної фігури, що має 57 м довжини і 20 м висоти, із портретною головою Хефрена в традиційному головному уборі - царській хустці.
У такий спосіб виник символ стража храму, про поширення культу якого свідчать деякі вотивні стели, знайдені в Гізе. Таємнича уява Сфінкса, поверненого лицем до сходу сонця, протягом сторіч збуджував неспокійні розуми і був предметом найрізноманітніших фантастичних тлумачень. Сфінкс став синонімом загадковості і таємничості, а деякі підтверджують, хоча це і сумнівно, що спочатку облицьований гіпсом Сфінкс мав жіночі груди. Археологу припадає спростовувати ці цікаві і романтичні тлумачення, а тому і Сфінкс розділив долю Великої піраміди, становлячись для нас конкретним археологічним пам'ятником, документом визначеного етапу єгипетської цивілізації - часу царювання фараона Хефрена.