З першим виконанням Закон пов’язує такі важливі правові наслідки для артиста – виконавця як початок перебігу 50–річного строку дії його суміжних прав і відповідно виникнення його особистих немайнових та майнових прав.
Будь-які поправки, зміни, доповнення у виконання можуть вноситися тільки за згодою виконавця. Згідно зі ст. 44 Закону особисті немайнові права виконавців охороняються безстроково.
Право на "живе" публічне виконання (здійснення виконання самим виконавцем безпосередньо) за артистом-виконавцем, на відміну від автора, законодавчо не закріплено, оскільки таке право від артиста-виконавця невіддільне. При організації концертів і гастролей концертна фірма в контракті з артистом - виконавцем або його директором обумовлює всі істотні умови проведення таких заходів (дата, місце виступу, реклама, проїзд, проживання, харчування, гонорар виконавцю та ін.) Ніяких суміжних прав від артиста - виконавця ні організатор, ні концертний майданчик отримувати не зобов'язані.
Майнові інтереси виконавців забезпечуються закріпленням за ними права на використання виконання в будь-якій формі, включаючи право на отримання винагороди за кожний вид використання виконання.
Майнові права виконавців можуть передаватися (відчужуватися) іншим особам на підставі договору, в якому визначаються спосіб використання виконань, розмір і порядок виплати винагороди, строк дії договору і використання виконань, територія, на яку розповсюджуються передані права тощо.
У разі укладення договору на запис виконання на фонограму дане право переходить до виробника фонограми. Винагорода між виконавцями і виробниками фонограм розподіляється відповідно до угод між організаціями, що управляють правами виконавців і виробників фонограм на колективній основі, а за відсутності такої угоди розподіляється між виконавцями і виробниками фонограм рівними частинами.
У разі, коли виконавець під час першої фіксації виконання безпосередньо дозволить виробнику фонограми чи виробнику відеограми її подальше відтворення, вважається, що виконавець передав виробнику фонограми чи виробнику відеограми виключне право на розповсюдження фонограм, відеограм і їх примірників способом першого продажу або іншої передачі у власність чи володіння, а також способом здавання у майновий найм, комерційний прокат та іншої передачі. При цьому виконавець зберігає право на одержання справедливої винагороди за зазначені види використання свого виконання через організації колективного управління або іншим способом.
Відповідно до ст.. 1 Закону "Фонограма – цезвукозапис на відповідному носії (магнітній стрічці чи магнітному диску, грамофонній платівці, компакт-диску тощо) виконання або будь-яких звуків, крім звуків у формі запису, що входить до аудіовізуального твору. Фонограма є вихідним матеріалом для виготовлення її примірників (копій)".
Згідно із Римською конвенцією (ст.. 3b) "фонограма – це будь-яка виключно звукова фіксація звуків виконання або інших звуків". Професор Брюссельського університету А.Стровел, у одному зі своїх виступів сказав кілька слів з приводу цього визначення. "Перше: ця фіксація передбачає виключно звуки, тобто поняття фонограми не включає аудіовізуальні фіксації – зображення, кадри, тощо. Друге: важливо відзначити, що окремо взятий звук не може бути фонограмою. Фіксація може бути визначена як запис певного набору звуків на матеріальному носієві незалежно від його природи. Це може бути вініловий диск, компакт-диск, будь-який інший носій, навіть, може бути, на сьогодні ще не придуманий. Третє: фонограма – не завжди фіксація виконання. Фіксація звуку, що не є твором, також може захищатися".
Виробниками фонограм визнаються будь-які фізичні або юридичні особи, які взяли на себе ініціативу і відповідальність за перший звуковий запис виконання або інших звуків. Охороні підлягають будь-які фонограми, незалежно від їх матеріальної форми, якості запису, а також того, чи зафіксовано на фонограмі виконання створеного твору, що охороняється законом, або проведено запис різних звукових ефектів.
Права на фонограму породжує сам факт першої фіксації звуків за допомогою технічних засобів в якій-небудь матеріальній формі, що дає змогу здійснювати їх неодноразове сприйняття, відтворення або сповіщення незалежно від виконання виробником фонограми якої-небудь формальності.
Відповідно до ч. 1 ст. 38 Закону виробник фонограми, виробник відеограми має право зазначати своє ім'я (назву) на кожному носії запису або його упаковці поряд із зазначенням авторів, виконавців і назв творів, вимагати його згадування у процесі використання фонограми (відеограми).
До майнових прав виробників фонограм (відеограм) належить їх виключне право на використання своїх фонограм і виключне право дозволяти чи забороняти будь-яке використання своїх фонограм іншим особам.
Майнові права виробників фонограм і виробників відеограм можуть передаватися (відчужуватися) іншим особам на підставі договору, в якому визначаються спосіб використання фонограми (відеограми), розмір і порядок виплати винагороди, строк дії договору, строк використання фонограми (відеограми), територія, на яку розповсюджуються передані права, тощо.
Згідно із ч. 1 ст. 43 Закону, допускається без згоди виробників фонограм (відеограм), фонограми (відеограми) яких опубліковані для використання з комерційною метою, і виконавців, виконання яких зафіксовані у цих фонограмах (відеограмах), але з виплатою винагороди, таке пряме чи опосередковане комерційне використання фонограм і відеограм та їх примірників:
а) публічне виконання фонограми або її примірника чи публічну демонстрацію відеограми або її примірника;
б) публічне сповіщення виконання, зафіксованого у фонограмі чи відеограмі та їх примірниках, в ефір;
в) публічне сповіщення виконання, зафіксованого у фонограмі чи відеограмі та їх примірниках, по проводах (через кабель).
При цьому під "публічним виконанням фонограми" розуміється виконання фонограми в фоє кінотеатру, ресторану, бару, готелю, аеропортах, поїздах далекого прямування, та інших громадських місцях. Представляється, що публічне виконання фонограми на концерті (виконання творів "під фанеру") не підпадає під випадки виплати гонорару артисту-виконавцеві, якщо, звичайно, виконання не здійснюється іншим "артистом-виконавцем".
Збір, розподіл і виплату винагороди за публічне виконання та інші способи використання записів естрадних виконавців покликана здійснювати одна з організацій, що управляє майновими правами артистів-виконавців і виробників фонограм на колективній основі. Одержана винагорода розподіляється відповідною організацією колективного управління між виконавцями та виробниками фонограм (відеограм).
Розділ 3. Виплата роялті (винагороди) та відповідальність за порушення авторських та суміжних права в Україні
Одного разу в 1997 році відомий харківський музикознавець С.О. Коротков, завершуючи чергову лекцію перед слухачами курсів підготовки ді-джеїв, попередив їх про необхідність завчасно складати перелік музичних композицій, що програються ними. "Одного дня", - сказав музичний гуру - "в заклад, в якому ви працюєте, прийде людина і зажадає платню за ту музику, яку ви граєте! Будьте готові до цього".
Створюючи музичний твір, музиканти і виконавці не тільки реалізують свої творчі здібності, але і створюють музичний продукт, що є авторським твором, за який вони сподіваються одержати матеріальну винагороду. Крім того, на стадії виробництва цього твору до музикантів і виконавців підключається ціла команда людей (звукорежисери, продюсери та інші), праця яких теж повинна бути оплачена. Оплата праці цього колективу здійснюється за рахунок продажу примірників фонограми створеного твору. Проте у кожного проданого примірника фонограми може бути різна доля: один використовуватиметься удома для прослуховування у сімейному колі, другий буде програний ді-джеєм в клубі, де його почують десятки людей, а третій потрапить в ефірну студію радіостанції і музику, записану на ньому, почує вже мільйонна аудиторія.
Другий і третій випадок, описані вище, трактуються українським законодавством як публічне виконання фонограми з комерційною метою. Згідно ст. 43 Закону України "Про авторське право і суміжні права" дозволяється таке публічне виконання фонограм без узгодження з їх виконавцями (виробниками), але з виплатою їм винагороди. Отже, за музику треба платити. Тепер спробуємо розібратися, хто, в яких випадках, кому і скільки повинен платити.
Наприклад, якщо ви в магазині купили компакт-диск (звичайно ж ліцензійний) із записом вашого улюбленого співака, то ви можете слухати його самі, з сім'єю і друзями абсолютно вільно. Також ви можете для особистих цілей скопіювати цей диск на інший носій. Згідно ст. 42 (частина 4) Закону "Про авторське право і суміжні права" у вартість записувальної апаратури і чистих носіїв (чисті касети, "болванки" CD-R для запису аудіодисків) вже включена винагорода авторам і виконавцям. Більше нічого нікому платити не потрібно.
Зовсім інша справа, якщо фонограми будуть використовуватися з комерційної метою. У такому випадку, платити повинні юридичні і фізичні особи, що використовують фонограми (відеограми) в комерційних цілях. До них відносяться: театри, філармонії, цирки, клуби, будинки і палаци культури, кіноконцертні зали, дискотеки, а також парки, стадіони, кінотеатри і відеосалони, казино, нічні клуби, бари, кафе, ресторани, тощо. Повний перелік наведений в Постанові Кабінету Міністрів України №71 від 18.01.2003г. "Про затвердження розміру винагороди (роялті) за використання опублікованих з комерційною метою фонограм і відеограм та порядку її виплати".
Використання фонограм з комерційною метою передбачає отримання прибутку від такого використання. Наприклад, основною діяльністю нічних клубів є проведення дискотек, численні кафе використовують аудіозаписи для створення музичного фону для своїх відвідувачів, діяльність радіостанцій принципово неможлива без використання фонограм. Всі вищезазначені типи організацій і закладів так чи інакше одержують прибуток від використання музичних творів, що є об'єктами авторського права.