Смекни!
smekni.com

Тарас Григорович Шевченко (1814-1861) (стр. 5 из 9)

Проте одностайності в поглядах усіх членів товариства не було, зокрема між ліберальною й демократичною його частинами. В тих же споминах Костомаров ідеться про те, що до ідей організації Шевченко поставився “із великим завзяттям і крайньою нетерпимістю” (Читай : революційністю), що стало приводом багатьох суперечок між Шевченком і Костомаровим. Стр 153

У травні 1846 р. Шевченко разом з О. Чубинським і художником Михайлом Сажовим, його другом по академії мистецтв, оселився на козиному болоті ( нині тут на колі. Хрещатицькому завулку Літературно-Меморіальний будинок –музей Т. Г. Шевченка)

Як співробітник Археографічної комісії художник продовжував змальовувати історичні пам’ятки. Разом з тим як поет він був в центрі уваги студентської молоді. Із свідчень Ю. Андалузького, О. Навроцького, О. Тулуба та інших видно, що Шевченко не раз читав свої революційні поезії із збірки “Три літа”, давав переписувати молоді.

У червні-липні поет разом з проф. М. Іванишиним та художником О. Сенчилом-Стефановським взяв участь в археологічній експедиції яка розкапала могилу Переп’ятиху в районі Фастова. Шевченко розпитував селян, які працювали на розкопках , він малював їх записував від них народні пісні.

Як видно він на короткий час повертався до Києва, бо тут 25 липня 1846 р. Написав баладу “лілея” під свіжим враженням від перебуванням на селах. У баладі виставлені народнопоетичні уявлення про перетворення дівчину у квітку, висловлено протест проти зневажання проти жінки кріпосника: лілея-покритка “злого пана кляла проклинала”. Селяни спалюють поміщицький будинок . В києві 9 березня написано також баладу “Русалка”, в якій жертви розбещених панів виступають м’ясниками.

21 вересня Шевченко одержав од Археографічної комісії нове велике доручення збирати перекази фольклор та зробити опис історичних пам’яток у Київський , Подільській і Волинський губерніях. В останніх числах вересня поет виїхав з Києва, в 3 жовтня вже записав українські народні пісні . З Кам’янцеві до Почаєва на Волині, де намалював чотири акварелі стр 154 з видами Почаївської лаври й записав кілька українських пісень. На одній акварелі видно Галицьке сило Підкамінь, що в ті часи було вже по той бік кордону. Пізніше записано спогади одного галіцького селянина, про те, що Шевченко просив провести його на годинку в це сило. Поет цікавився настроями галицького селянства, походженнями назви села, жартуючи, дав свій варіант легенди:”.. то чирянка було, нашого брата мав тім каменем придушити – придушив. От і Підкамінь” пізніше в одній з повістей він висловив думку про єдність українського народу обаполи Збруча.

Після почаєва Шевченко відвідав: Кременець, острог, Дубно й Корець. Скрізь він оглядів і описував історичні пам’ятки й замислювався над історичною долею українського народу : “На поля Поділля й Волині часто любуєтесь мальовничими краєвидами стародавніх масивних замків та палат, колись-то пишних, як-то в Острозі або в Корці... Що ж нам кажуть , про що свідчать ці похмурі свідки минувшини? Про деспотизм і рабство! Про хлопів і магнатів! На Волині або на поділі рідко, де побачиш могилу. А понад берегами Дніпра, на Полтавщині та Київщині, не пройдете верстви полем щоб вас не побачили його краси-високій могили або десятки могил. І не побачити не одної руїни на київської губернії .. Що ж говорять допитливому потокові ці три могили , яких так багато над берегами Дніпра, і велетенські руїни палаців та замків понад берегами Дністра? Вони говорять про рабство і волю. Нужденні, слабосилі волинь і Поділля! Вони охороняли своїх розпинателів у неприступних замках та розкішних палатах. Стр 155.

Після Седнева Шевченка деякий час жив у с. Багач, Чернігівського повіту, в маєтку князя Кейкуатова, який запросив художника намалювати портретів членів його родини . цікаві спогади землеміра Д. Демида, який жив в одному флегматі з поетом. Усе майно Шевченка було у маленькому благенькому чемоданчику. Що вечора після роботи навколо поета збирались усі слуги маєтку, слухали читання або його розповіді: “Привітний і балакучий з простими робітниками , Тарас помітно не любив лишатись довго у панів і уникав князівських хоромів, хоча й його туди часто запрошували.

4 квітня 1847 р, Шевченко прибув до Чернігова й того ж дня вирушив до Києва.

Поки поет мандрував по Україні, над його головою й головами інших членів товариств збирались чорні, зловісні хмари . ще 28 лютого студент-провакатор О. Петров з’явився до помічника куратора Київської шкільної округи М. Юзефовича й зробив йому донос про існування в університеті таємного поетичного товариства. Донос пішов по інстанціях аж до Миколи І включно. Почалися арешти. Першими в Петербурзі арештували Гулака, у Києві Костомарова, посяду, Марковича, андалузького, тулуба, у Полтаві-Білозерського й Навроцького, у Варшаві Куліша, 22 березня ІІІ відділ царської канцелярії наказав доставити всіх заарештованих до Петербурга.

Археологічна комісія заднім числом звільнила Шевченка з числа своїх співробітників. Нічого, не знаючи про всі події , поет поспішав до Києва на весілля Костомарова 5 квітня 1847 р. При в’їзді в Київ на правому березі Дніпра Шевченка заарештували. Тут на нього чекав Київський губернатор І. Фундуклей. Поет ступив на берег святково одягнутий. Губернатор іронічно запитав його.

6 квітня Фундуклей повідомив ІІІ відділ про арешт художника Шевченка, перелічивши, що в нього забрали під час арешту, зокрема, про “рукописну книжку з малоросійськими власного його творення віршами, в яких багато підбурливого й злочинного змісту...” (“три літа”). Того ж дня Шевченко в супроводі квартального наглядача й жандарма поштовим трактом через Білорусь відправили до Петербурга. У Броварах поет зустрівся з матір’ю Костомарова і його нареченою А. Неагельською, які також їхали до Петербурга. Із сльозами в очах Шевченко сказав: “Оце ж бідна Миколина мати, а це, мабуть, його молодесенька. Стр 161 ой лихо ой лихо тяжке горенько матерям і дівчині. 17 квітня поета привезли до Петербурга й ув’язнили в казематі ІІІ відділу.

Справу Кирило-Мифодіїського товариства розглядав не суд, а ІІІ відділ. Кирилло-Мифодіївці поводились по різному. Найбільш мужньо тримались Т. Шевченко й М. Гулак. Поет не визнавав себе членом товариства, але відверто говорив про причини, які його спонукали писати революційні вірші. Писар ІІІ відділу так записав відповідь Шевченка:”Бувши ще в Петербурзі , я чув скрізь зухвальства й осуд государю й уряду. Повернувшись до Малоросії, я почув ще більш й гірше між молодими й між статечними людьми; я побачив злидні й жахливе пригнічення селян поміщиками, посесорами та економами –шляхтичами, і все це робилось й робиться іменем господарства й уряду...”

Жандарми лишилися невдоволені відповідями Шевченка, але й після очної ставки з Ю. Андрузьким поет нічого не визнав . можливо цей день одбився пізніше в сні Шевченка; “Немовби рубеліт... у своєму затишку кабінеті перед палаючим каміном марно навертав мене на шлях істинний , погрожував тортурами і кінець кінцем плюнув і назвав нелюдом..

Після закінчення слідства начальник ІІІ відділу граф орлом склав доповідь про “Украйно-славянское общество” (так вони назвали товариство). Шевченко в доповіді виділили окремо: “... вірші його подвійно шкідливі й небезпечні... за обурливий дух і зухвалість, що виходить за всякі межі, йог слід визнати одним із най важливіших злочинцем”. У розділі “Решение дела” йшов присуд стр 162 Художника Шевченка , за складання обурливих вищою мірою зухвалих віршів, як обдарованою міцною статурою, призначити рядовим в Оренбурзі окремий корпус із правом вислуги, доручивши начальство мати як найстрогіший нагляд, щоб від нього ні, в якому разі не могли виходити обурливі й пасквільні твори”

Микола І затвердив вирок у цілому , але проти прізвища Шевченко дописав “Під найсуворішій нагляд із забороною писати й малювати”

Окремим пунктом у доповіді Орлова записано про заборону видавати й поширювати твори Шевченка, Костомарова й Куліша.

30 травня царську конфірмацію оголошено ув’язненим . Того ж дня ІІІ відділ передав Шевченка в розпорядження військового міністерства.

Непохитність і незламність Шевченка, виявлені ним під час слідства, позначилися й на його віршах , написаних у казематі ІІІ відділу. Писати він почав 17 квітня, із першого ж дня ув’язнення , хоч і розумів , що це знову може лють жандармів. Вірші записані дрібнім почерком на аркуші тонкого поштового паперу. Аркуш цей нині зберігається у фонді номер один в інституті літератури ім. Т. Г. Шевченка . Його складено вчетверо й трохи затерто . Шевченко, очевидно вивіз цей аркуш із каземату на заслання, тут згодом переписав у першу завальну книжку , а ще пізніше , після заслання , у більшу книжку під назвою “У казематі”, додавши посвяти ну. Стр 163

Народнопісенних характер мала й поезія “Ой три шляхи широкі...”. Аналогічних народних джерел ми не знаємо.

Другою поезію в цикл записано “За байраком байрак”. В ній звичайна для українських романтиків і для раннього Шевченка історична тема - із могили встає козак і згадує минуле, але як по новому вона розроблена! Від ідеалізації минулого, гетьманщині не лишилось й сліду:

Як запродав гетьман у ярмо християн нас послав поганяти. По своїй землі свою кров розлили і зарізали брата

Вірш “Мені однаково” навіяний роздумами про те, що буде з поетом найближчим часом. Він передбачає, що його чекає заслання “У снігу на чужині”. Перед нами постає на весь зріст велич як людини, що живе самовіддано любов’ю до народу й байдуже до своєї особисто, долі, слави. Поет не певен чи дійдуть його полум’яні рядки до народу, чи чи скаже батько синові; “За Вкраїну його замучили колись”. Шевченко боліє серцем за майбутнє поневільною народу;

Та неоднаково мені як Україну злії люди присплять лукаві і вогні окраденою збудять