Альтруїстичні почуття поета виявлені у вірші “Н. Костомарову”. Болючі роздуми позначились в поезії “У неволі тяжко”. У хвилину рефлексії йому здається надто дрібною справа Кирило-Мефодіївського товариства , за яку він , й власне й був заарештований стр 165
Почалася муштра і життя у смердючий казармі. Проте поруч із гнітючою солдатчиною на засланні були в поета і світлі промені. І в орську знайшлися добрі, гуманні люди. Це перш за все комендант фортеці генерал-майор Д. Ісаєв, куратор трилінійних “киргизів”, родом з Чернігівщині, лікар із фаху М. Олександрійський, який згодом інформував Шевченка про революцію 1848 р. У Франції, група засланців поляків: О. Фішер, Б. Колесінський, І. Завадський, С. Крулікевич. Сюди можна зарахувати стр 168 й офіцера поляка М. Московського. Засланці поляки були плотськими революціонерами, але як гуманні, освічені люди робили все для полегшення долі українського поета. Так, О. Фідер, який навчав дітей коменданта, ввів Шевченка в коло знайомих, постійних відвідувачах Ісаєва. Поету було дозволено жити не в казармі, а в помешканні писаря П. Лаврентієва. Шевченка відвідував Михайло Лазаревський, брат Федора, куратор трилінійних “киргизів” у Троїцьку, який у службових бував в Орську.
Вважаючи, що йому не заборонено листуватися, поет відновив листування зі своїми друзями А. Лизогубом і В. Репніною, подаючи зворотну адресу Федора Лазаревського. Він просив надсилати йому книжки й незабаром одержав твори Шекспіра двох томах, Лермонтова два томи І “Евгений Онегин” Пушкіна. В листі до І. Фудкулея Шевченко просив повернути його речі, де була скринька з фарбами, пензлями, олівцями й паперами йому надіслав Лизогуб. Якимось чином повернувся до Шевченка два альбома з його малюнками.
Дещо погіршало становища поета після смерті Ісаєва – Шевченка знову повели в Казарми, посилили муштру. У Вірші “А. О. Казачовському” він писав:
Благаю бога щоб смеркало бо на позорище ведуть Старого дурня муштрувати
І в цих важких умовах заслання, солдатчини поет не тільки вижити, але й творити для народу, в чому бачив основну миту життя. Революційна незламність, а завидки й оптимізм – найхарактерніші риси вдачі Шевченка, що давали йому змогу додати всі труднощі і в надзвичайно складних умовах творити, писати малювати. Стр 169
Шевченко одразу відкинув думку. Пізніше в щоденнику поет записав, що навіть у дитинстві його не вабили солдати, як інших дітей. І хоч майор Машков намагався вишколити Шевченка, але марно “..бравий солдат – писав він у щоденику,- здавався мені менше за осла схожим на людину, через що я навіть думки боявся бути схожим на бравого солдата”
Провідною рисою невільницької музи Шевченка є нескореність, революційна непохитність. Ми не знаємо кому саме визначено непохотлевість, але в ній виявлена вірність поета своїм переконанням: “Караюсь мучусь.., але не каюсь”
Оскільки коло остережень Шевченка в підневільних умовах було дещо звуженим, у його творчості того періоду чимало місця посідає автобіографічна лірика (Мені тринадцяти минало) “А. О. Казачовському” та ін. Завдяки широким соціальним узагальненням це одна з художникова усієї поетової лірики.
Розпочавши свою невільницькому поезію сучасними темами, роздумуючи над долею поневоленого народу, Шевченко не міг не звернутись до історичної теми, бо коріння поневолення народних мас були в минулому. Історичні роздуми маємо в поезіях: “Сон” ( Гори мої високі) “Іржавець” ,”Чернець”, “Хустина”. Для всіх творів поета на історичні теми характерне гостро сучасне звучання. Скрізь ми відчуваємо людину середині XIX віку , яка дивиться на зад , а в перед , у майбутнє. Разом із тим Шевченко ніде й ніколи не модернізує, не осучаснює історії. Він не належав до тих письменників, які, за висловом Пушкіна, перебираються в минулу епоху “із важким запасом хатніх звичок, передсудів, щоденних вражень”. Тоді не було історії України з вісвітленням провідної ролі народних мас, а їх, визвольною боротьбою. Шевченко змушений, був сам, як мислитель , розбиратись у минулому нашого народу й оцінювати події з позицій сучасника. Він бачив усе зло не тільки в іноземних поневолювачах, а й у своїх “Вітчизняних” визискувачах:
Мій краю прекрасний розкішний багатий!Хто тебе мучив? Якби розказати. Про якого-небудь магната Історію правду , то перелякати Саме б пекло можна. А данта старого Полупанком нашим можна здивувать
Скрізь і завжди виявляється патріотизм Шевченка:
Я так її, я так люблю Мою Україну убогу, Що Поклену святого бога За неї душу погублю!
Стр 173
У березні 1848 р. до Оренбурга прибув капітан-лейтенант флоту Олексій Бутаков, відомий мореплавець і географ. Його призначено начальником експедиції для дослідження й опису берегів Аральського моря. До нього звернулись друзі Шевченка з проханням узяти в експедицію і поета . Бутаков як гуманна людина, не зважаючи на царську заборону малювати, дав згоду включити Шевченка до складу експедиції саме як художника, дуже йому потрібного, бо фотографія в Росії була мало поширена. Командир корпусу, йдучи на зустріч із проханням Бутакова, 5 травня видав наказ перевести Шевченка в 2-ю роту 4-ого батальйону. Саме ця рота мала йти з Бутаковим.
На початку травня було закінчено спорядження
двох шхун“Константин” і “Николай” – і досить численного складу експедиції. 8 травня вийшов загін під командою штабс – капітана
К. Герна , 10 травня. До складу флотської команди Бутакова зараховано й Шевченка. До поета співчутливо ставились й офіцери експедиції О. Макєєв та К. Поспєлов. Стр 174
Олексій Макшеєв, відомий учений мандрівник, учасник підпільного демократичного гуртка М. Петрашевського, закінчив академію Генерального штабу призначили до складу експедиції. На підставі своїх записів під час експедиції він відав потім книжку “Путешествия по киргизским степям і Туркестанскому краю”, в якій є чимало згадок про Шевченка.
Співчутливо ставився до поета перший помічник Бутакова, командир шхуни “Николай”, прапорщик корпусу флотських штурманів Ксилофон Поспєлов.
Сам Шевченко шлях експедиції описав у повісті “Близнець”, але тут не слід забувати, що це художній твір, і автор мав цілковите право на певну міру художньої фантазії.
Так, за одними спогадами відомо, що почав похід Шевченко як звичайний солдат. Тоді була велика спека поет знепритомнів, і лікар уклав його в похідний візок
За спогадами О. Макшеєва,він познайомився з Шевченком на першому переході й запропонував йому місце у своїй “джоломійці”. Під час плавання на Шхуні “Константин” вони жили в одній офіцерській кают-компанії, а під час зимівлі в одній землянці.
Одним із перших малюнків Шевченка в поході була акварель “Пожежа в степу”. Змалював він і окремі населені пункти: “Форт Кара-Бутак” ,“Укріплення Іргизкала” та ін.
Умови переходу були надзвичайно важкі: спека, недостача води. Пізніше в повісті “Близнеці” Шевченко писав: “До криниць зоставалось ще верстов десять, та ці десять здались мені в десятеро довшими. Спека була нестерпна. Стр 175
Умови експедиції були надзвичайно важкі , особливо погано було з харчуванням. За спогадами О. Макєєва, чорні сухарі зеленіли від цвілі , масло таке солоне, що його неможливо було їсти, солонина зіпсувалася. Проте весь екіпаж тримався мужньо, виконуючи завдання , поставлені перед експедицією.
23 вересня шхуна “Константин” повернулась до гирла Сардар’ї, і незабаром її поставили на зимову стоянку в затоці острова Косорал ( нині з’єднався з суходолом). Поет виїжджав до Ра’їма , де одержав листи від А. Лизогуба і М. Олександрійського. В листі останнього в дещо завуальованій формі йшлося про революцію 1848 р. У Франції.
Умови зимівлі на косарі теж були не легкі. Учасники експедиції зимували нашвидкоруч збудованому бараку, а зима була сувора, голодна. Ходили на полювання й цим дещо поліпшували своє харчування. Шевченко полювати не любив, але одного разу взяв у ньому участь і намалював убитого тигра, який завдавав багато шкоди місцевому населені.
Тепер у Шевченка було трохи більше вільного часу. Він знайомився з життям і побутом місцевого Казанського населення, намалював картини “Казахська стоянка на косарі”,”Казахи біля вогню”,”Казах у юрті” “Казах на коні” та ін.
Стр 178
Крім багатьох портретів і малюнків , Шевченко писав і вірші. Четверту захалявну книжечку він почав в Оренбурзі, намалювавши на чистій сторінці чорним олівцем”1850” і трохи нижче червоним олівцем “4” . заспівом була поезія”Лечу в неволі дні і ночі”, де є такі рядки:
І четвертий рік минає Тихенько поневолі, І четверту начинаю Книжечку в неволі Мережати....
Він завжди жив одними дуками й болями із своїм поневоленим, уярмленим народом. Тому майже в кожному ліричному вірші проривається його трагічний настрій , зокрема, й цьому заспіві:
Кров’ю та сльозами, Моє горе на чужині, Бо горе словами Не розкажеш нікому Ніколи, кіколи, Нігде на світі! Нема слов В далекій неволі !стр 182
Лірика поета, як і раніше, сповнена великого соціального змісту. Особливу увагу має автобіографічна лірика. Вона не носила вузько інтимного характеру – скрізь були широкі узагальнення, типізація важливих суспільних явищ. Поезія “N. N.” (Мені тринадцяти минало) була одною з перших. Згодом при переписуванні в “Більшу книжку” Шевченко не переніс її, можливо, через кінцівку, в якій проявились рефлексії, жаль, чому він не залишився в юнацькі роки на селі (“Умер би, орючи на ниві”). Поезія “А. О. Козачковському” за жанром є ліричне послання давньому знайомому й другові, своєрідною сповіддю. Сама назва дописана олівцем пізніше. Спогади про дитячі, шкільні роки переплітаються з роздумами про віршування. З іронією писав він про поетичні. При переписуванні до “Більшої книжки” Шевченко скоротив і значно переробив ці роздуми у зв’язку із згадкою про сина Козачковського, хоч певна іронія лишилася й тут:
Щоб не довелося, брате І йому каратись як я тепер у неволі караюсь брате