- Ну, бувайте здорові! Не сумуйте. Деньків за два-три я буду. - А рушницю ти взяв? - Ай справді, де ж це вона? - Та я стола нею підперла, бо ніжка поламалась.. - Та хіба ж можна рушницею?! - А що їй зробиться? Хоч яка-небудь користь iз неї. А то ж...» [14, 186].
У мисливських усмішках відтворюються веселі та смішні пригоди, що їх переживають персонажі творів, над ними доброзичливо кепкують рідні та знайомі. Усмішкам органічно притаманні життєлюбний тон оповіді, глибокий ліризм, оптимістичні, свiтлi, часом і сумовиті настрої. Бони відбиваються в душі людини, вони ж характеризують тонко змальовані письменником чарiвнi пейзажі.
«Осінь…
Лісстоїть задумливий, печальний: йому ось-ось треба пишне вбрання своє скидати, підставляти свої віти дощам холодним, хуртовинам сніговим.
Листя з суму жовтіє, а деяке з туги кривавиться. Ось падає кленовий лист,- умер він, одірвався з рідної йому галузки i падає…[14, 174].
Це поезія в прозі. Природа відкривається письменникові в її живих, змінних, поетичних станах. Вона олюднена, вона переживає, думає, творить мінорні настрої осені.
Пейзаж написаний рукою справжнього майстра. Письменник підносить пейзажний малюнок, створений лірико - поетичнимизасобами в стильовому ключі ритмізованої прози, на рівень філософського роздуму про буття природи і людини. В цьому бутті постійно йде процес з гасання і народження, і тут неодмінно торжествує висока ідея безупинності табезконечності життя.
У «Мисливських усмішках» Остап Вишня досягнув високого рівня побудови своїх творів. Він надзвичайно винахідливий у розгортанні експозиції та сюжету, у використанні народнопоетичної творчості у завершенні кожної композиційної частини.
Одним з найулюбленіших прийомів Остапа Вишні є прийом гротеску. В його усмішках знаходимо перебільшення зображуваного явища, різкі контрасти між реальним, вигаданим чи розказаним оповідачем-мисливцем, поєднання дійсного і фантастичного. Та ніде гуморист не збивається на карикатурне спотворення образу чи характеру. Його гротеск носить ліричний, добродушний, інтимний характер. На цьому прийомі тримаються майже всі твори циклу «Мисливські усмішки».
Надзвичайно вдало використав Остап Вишня скарби народнопоетичної творчості. Вони – пісні, прислів’я, приказки, казкові зачини, - надають всім творам інтимності та ліричності.
Мисливські усмішки Остапа Вишні - унікальне художнє явище в українській літературі. Вони «мисливські», але навчають не полювати на звірину, а берегти її, дбати про наступні покоління. В усмішках знаходить своє поетичне виявлення народне ставлення до природи,художньо осмислюються такі гуманістичні проблеми, як «людина і природа », «людина і пам’ять», «людина і вічність земного буття».
Висновки
Наприкінці ХІХ ст. – поч. ХХ ст. в українській літературі досить стрімко розвивалося гумористично-сатиричне мистецтво, насамперед у творах Остапа Вишні, Микити Годованця, Олександра Ковінька. До цього жанру звертаються,також, здавалось би, «чисті» прозаїки й поети: Леся Українка, Олександр Олесь, Микола Вороний, Микола Чернявський, Михайло Коцюбинський, Архип Тесленко, Степан Васильченко, Осип Маковей, Лесь Мартович.
Багатющий творчий досвід світової сатири й гумористики переконливо засвідчує, що живучими, вічними стають лише ті твори, творці яких, окрім літературного таланту, уміють бачити, уміють помічати те, чого не бачать і не помічають інші. Остап Вишня володів цим даром - він дивився глибоко, далеко. У своїх дотепних і завжди розумних фейлетонах літератор-гуморист підносив важливі питання сучасного йому громадського і політичного життя, спрямовував вістря сміху проти організаторів і натхненників антирадянських походів і блоків.
Художньо-образна структура його реалістичного письма формувалася на основі трьох видів словесного мистецтва: літератури, публіцистики й усної народної поезії, і зокрема на багатих комічних ресурсах розмовної народної мови. Так виникла розмаїта художня палітра усмішок, які відзначаються доступністю, стислістю, ясністю, внутрішнім динамізмом.
Цей талановитий письменник збагатив українську літературу такими жанрами, як гумореска, памфлет, фейлетон, ввів новий жанр гумористичного оповідання - усмішку, а саме усмішку-жарт, усмішку-оповідання, усмішку-нарис. І у кожному творі ми бачимо творче «я» автора: його іронічну усмішку, влучність, дотепність, лаконізм. Всі вони мають струнку композицію, як правило, лаконічні, сюжет розвивається бурхливо, розповідна манера чергується з діалогом. Гуморист дає вдалі портретні характеристики своїх героїв, користується прийомами сну і персоніфікації. В ряді творів письменник дає блискучі зразки жартівливої іронії. Усі ці засоби підпорядковані глибшому розкриттю ідейного змісту творів. Вони були новаторськими, а тому мали і мають силу впливу на читача.
Отже, внесок Остапа Вишні в розвиток української літератури вагомий, письменник був справжнім новатором, першим, хто прокладав шлях українській сатирі та гумору за нових умов, часто для цього жанру вкрай несприятливих, що й відбилося на життєвій і творчій долі майстра слова. Він - майстер гумору, чародій сміху, який за особливостями природи свого рідкісного обдаровання тонко відчував комічне і вмів одягнути це комічне в поетичну форму, не загубивши жодного його складника.
Своїм вигадливим, іскрометним сміхом Остап Вишня позначав i допомагав викорінювати недоліки, влучно пiдміченi в нашому народному господарстві. Але разом з тимйого правдиве викривальне слово стосувалось вад i негативних явищ, які так просто не відходили в минуле i з якими нам доводиться мати справу і сьогодні. Маємо добрий показник дієвості справді талановитої, суспільствознавчої сатири. Письменник щедрий на гротеск і приховану іронію та їдкий саркастичний сміх.
Література
1. Артемчук І. «Це було щось дуже приємне…»[зі спогадів про Остапа Вишню] / І. Артемчук// Вітчизна. – 2008. – №11. – С. 166 – 168.
2. Білоус Г. «Подай свій хліб – і скажу хто ти…»: [до 110-річчяОстапа Вишні]// Вітчизна. – 1999. – №11 – 12. – С. 131 – 140.
3. Вишня О. Автобіографія// Слово і час. – 1999. – №12. – С. 13 – 19.
4. Вишня О. «Ех і життя мотузяне! Терпи, козаче…»: Із родинного листування (1933 - 1943) [О. Вишні з В.О. Маслюченко]// Вітчизна. – 1989. – №12. – С. 131 – 147.
5. Воскрекасенко С. . веселе свято нашої літератури/ Про творчість Остапа Вишні. – У кн. С. Воскрекасенко «Портрети зблизька». – К.: Рад. письменник, 1977. – С. 3 – 27.
6. Гальченко В.Г. «Десятирічка» Остапа Вишні: рукопис із шухляди часів незалежності// Слово і час. – 2007. – №8. – С. 57 – 69.
7. Долина Н. «Вишневих» вам усмішок![Текст]: [про творчість Остапа Вишні] / Н. Долина// Урядовий кур’єр. – 2009. – №211, 13 листопада. с.1.
8. Дузь І.М. Остап Вишня: Нарис про творчість. – К.: Вищ. Школа. – 1989. – 180 с.
9. Історія української літератури ХХ ст.: У 2 кн. Кн. 1: Перша половина ХХ ст. Підручник/ За ред. В.Г. Дончика. – К.: Либідь, 1998. – 464 с.
10. Кирилюк В. «Я сміявся і плакав з любові»: Листи О. Вишні до Варвари Губенко // Літературна Україна. – 2004. – 4 березня. – С. 7.
11. Костюк Г. Остап Вишня// Урок української. – 2001. – №5. – с. 49 – 52.
12. Кручко М. Чудотворці українського сміху: Остап Вишня, Степан Олійник// Укр. мова та літ. – 2004. – №38, жовтень. – С. 5 – 7.
13. Остап Вишня: Нарис про творчість. – К.: Вищ. школа, 1989. – 184 с.
14. Остап Вишня. Усмішки. – К.: Дніпро, 2001. – 350 с.
15. Пересуньмо Т. Лексичні засоби гумору у творах Остапа Вишні// Укр. мова та літ. – 2005. – №15, квітень. – С. 26 – 27.
16. Пришва Б.І. Засоби гумору в творах Остапа Вишні/ Лінгвостилістичний аналіз. – К.: Вищ. школа, 1977. – 118 с.
17. Семенюк Г. Великий правдолюб: до ювілею Остапа Вишні// Укр. мова та літ. в школі. – 2000. – №3. – С. 31 – 34.
18. Ткаченко Н.А. імена славетних. Остап Вишня. Життя і доля.: [Літературна вітальня] // Все для вчителя. – 2003. – №1 – 3. – С. 43 – 46.
19. Усачова К. Сумний гуморист [Текст]: [Остап Вишня (Павло Губенко)] / К. Усачова// Церковна православна газета. 2009. – №21. – С. 14.
20. Чернов А. Двічі врятований від розстрілу: 120 років тому народився Остап Вишня (Павло Губенко) / А. Чернов// Голос України. – 2009. – №215. – С. 10.
21. Шуляр В. З вірою по тернистій стежині правди…: Матеріал до занять в 11 класі за творчістю Остапа Вишні//Укр. література. – 2000.– №6. – С. 43-48.