"Пізній романтизм" Художня система зрілого Шевченка була відкритою й багатоваріантною, у ній синтезувалися романтизм і реалізм, елементи просвітительського класицизму й сентименталізму. Про плідність дальшого переосмислення романтичної традиції свідчать й історичні поезії періоду заслання — “Чернець”, “Іржавець”, “У неділеньку у святую”, “Заступила чорна хмара”, “Хустина”, “Швачка”, “Буває, в неволі іноді згадаю” та ін. Романтичне світовідчуття, органічно поєднуючись із реалістично-тверезим, аналітичним ставленням до дійсності, було взагалі властиве його творчій натурі. Звернення Шевченка-засланця до тем минулого України й романтичне їх трактування зумовлені й ностальгією поета, і його роздумами про долю батьківщини, й особливо тим, що він тоді гостро відчував потребу внесення активного, героїчного начала в літературу. І змістом, і функціонально — прагненням пробуджувати соціальну й національну самосвідомість народу — майже всі ці твори належать до громадянської поезії. В умовах миколаївської Росії рядки поеми “Чернець” (про С. Палія) “Братерськая наша воля Без холопа і без пана” сприймалися не стільки як оцінка козацької демократії, скільки як заклик до сучасників утвердити новий, вільний лад “без холопа і без пана”. Майже всі історичні поезії Шевченка за змістом і стилем романтичні й у зображенні минулого Вкраїни, й у прагненні поета створити образ ідеального героя, який був би прикладом для наслідування, і в дещо ідеалізованому трактуванні образів окремих історичних діячів (П. Дорошенко в “Заступила чорна хмара”, Г. Лобода в “У неділеньку у святую”). Усіх героїв цих творів по-романтичному характеризує одна провідна риса, здебільшого у граничному ступені її виявлення (найчастіше — це жертовна любов до батьківщини). За характером романтичного образотворення герої поезій “У неділеньку у святую”, “Хустина”, “Швачка”, “У тієї Катерини”, “Буває, в неволі іноді згадаю” нагадують героїв гоголівського “Тараса Бульби”. У цих творах поет прагне не до відтворення певної події, а до історіософського осмислення історичної долі України, тобто продовжує будувати національний міф.
Поет усе життя залишався палким апологетом героїзму національно-визвольної боротьби українського народу та її провідників — гетьманів і старшин, які поклали за неї життя (С. Наливайко, Т. Федорович, П. Дорошенко, І. Мазепа, С. Палій, М. Залізняк, І. Гонта та ін.), розвінчуючи й дегероїзуючи (уже з 1845 р.) відступників, зрадників і перевертнів — хоч би якими б “ясновельможними” вони були (І.Самойлович, Г. Ґалаґан, Кочубеї-Ногаї та ін.; неоднозначне ставлення до Б. Хмельницького теж залежить від цього критерію). І образ самого поета вписано в історичну панораму завдяки автобіографічній паралелі з образом старого козака, а також через ліричні монологи у вступі й кінцівці твору.
Шевченко творить національний міф і малюючи козацькі звичаї, способи організації — військової та громадської — життя народу (подібно до ранніх поезій “Іван Підкова” та “Гамалія”) — у поезіях в стилі народної думи “У неділеньку у святую” (вибори гетьмана) та “Хустина” (епізод козацького воєнного походу), баладі “У тієї Катерини” (вага козацької честі та звичаю побратимства). Окреме місце серед історичних поезій Шевченка займає поема-цикл “Царі” (“Старенька сестро Аполлона”). Сюжети біблійної і давньоруської історії поет використав як матеріал для сатиричної дискредитації ідеологічних підвалин сучасного йому ладу — царизму й церкви. Історичний предмет зображення включений тут у такі змістові контексти, які надали твору багатозначної інакомовності, що дає підстави говорити про параболічний характер його художньої структури.
Новим і незвичним для тодішнього читача було те, що цього найвищого духовного виміру сягали герої з простолюду, гноблені й упосліджені, нерідко — взагалі маргінальні, але в чиїх душах ховались і найвищі чесноти, й темне зло. Максим з “Москалевої криниці”, Петрусь із однойменної поеми, безіменна героїня поеми “Якби тобі довелося...” не вагаються перед самопожертвою як християнським моральним імперативом відплати за добро і навіть добром за зло, — останнє обрали Максим і герой поеми “Меж скалами, неначе злодій...”.
Звернувшись до мотиву розбійництва, поширеному в західноєвропейській романтичній літературі, а ще більшою мірою — до фольклорного мотиву розкаяного розбійника, поет прагне зрозуміти, яким чином звичайна людина потрапляє на цей слизький від крові шлях, який означає моральну катастрофу. Каяття героя свідчить про те, що в душі ніби вже й зовсім пропащої людини ще жевріє іскра сумління, яка спалахує очисним полум'ям під впливом або християнських релігійних цінностей (Варнак в однойменній поемі), або позитивного прикладу християнського життя по правді (Варнак у другій редакції “Москалевої криниці”).
***
Для українського романтизму зовсім не характерні літературні маніфести, котрі проголошували б нову концепцію літератури і заперечували б попередні, як це було в так званій битві класицистів та романтиків у польській літературі. Одначе "свідома спроба", нове розуміння літератури та її ролі могли існувати і без маніфестів й чітко артикульованих програм. Із цим можна легко погодитися.
Наостанок, слід зазначити, що справжнє і повне утвердження романтизму української літератури сталося саме в творчості Шевченка.
Уже для багатьох поколiнь українцiв – i не тiльки українцiв—Тарас Григорович Шевченко означає так багато, що сама собою створюється iлюзiя, нiби ми все про нього знаємо, все в ньому розумiємо, i вiн завжди з нами, в нас. Та це лише iлюзiя. Шевченко як явище велике й вiчне – невичерпний i нескiнченний.
Ми щиро запхоплюємося високим образом Кобзаря, його громадянською принциповiстю i моральною чистотою, почуттям соцiальної i нацiональної справедливостi, вiдданiстю правдi i свободi.
Список використаної літератури.
1. Івакін Ю. Поезія Шевченка періоду заслання. - К., 1984.— 236 с.
2. Коцюбинська М. X. Етюди про поетику Шевченка. - К., 1990. - С. 69, 70.
3. Лепкий Богдан. Про життя і твори Тараса Шевченка. - К.— 1994.—125 с.
4. Маланюк Євген. Ранній Шевченко // Повне видання творів Тараса Шевченка. — Варшава; Львів, 1934. - Т. 2. - С. 348—349.
5. Мушкетик Ю. Вiчно з нами//Голос України.—№39.—1993.—С.12.
6. Неділько Г.Я. Тарас Шевченко: життя і творчість.-К.—1988.— 245 с.
7. Шевченко Т.Г. Кобзар.—К.—1987.—503с.