В інших казках Баба – Яга наділена рисами людожерки - викрадачки дітей (“Гусі – лебеді”, “Терешечка”), рисами злої і підступної поборниці, нещадної до своїх жертв. Пізніше до цього образу пристали риси середньовічних відьом. “Кожен з казкових персонажів не концентрує в собі стільки людських вад, зазначає М. В. Новіков, скільки у Баби – Яги... Вона – втілення брехні, заздрості, хитрості, скупості, жорстокості, віроломства і підступності” [12;176].
Всі ці й інші якості Баби – Яги особливо проявляються в тих казках, де вона в ролі антигероя. А може бути і амбівалентний персонаж.
Образ Баби – Яги типовий і для українських чарівних казок. “В українській казці, як зазначає М. Чумарна, Баба – Яга під впливом російської “костяної ноги” дещо змінилася, але первісно – це ота сама Смерть, яка живе в лісі, в хатці на курячій ніжці, і стереже таємниці на межі світів, бо ліс у казці – це пограниччя, тут героєві доводиться вступати в боротьбу з потойбічними силами” [18;38].
На відміну від російських казок “в українських казках Баба – Яга не пожирає людей і не розвішує їхні черепи на кілках. В українських казках Яга переважно допомагає героєві, дає йому добрі поради” [18;38].
Поклоніння перед віщою Бабою – Ягою і її шанування, з одного боку, і одночасно страх, що викликає її всемогутність, - з іншого, викликало те подвійне ставлення до неї, яке знайшло відображення у чарівних казках слов'ян.
В українських чарівних казках зустрічаються образи злотворців – жінок, серед яких найяскравішим, синтетичним, таким, що ввібрав типові риси образів – злотворців, є образ мачухи. Мачуха зображується лише у своєму домі, у типових селянських обставинах. Про це свідчить її висловлювання: “Твоя, діду, дочка ледаща: нічого робити не хоче, за цілий день і пальцем не вдарила, а їсти, то бач, як їсть, як добрий косар...” (“Дідова дочка і бабина дочка”. - Чубинський, с.63). Вимагаючи, щоб дід відвів свою дочку з дому, вона мотивує це так: “Підуть обидві на досвітки, то моя дочка пряде, а твоя з хлопцями грається і голе веретено приносить додому” (там само). Залізноноса баба, збираючись стати мачухою дітям бідняка, так собі уявляє роль у його сім'ї: “Я їх буду в маслі – молоці купати, а палицею по хребту мастити” (“Залізноноса баба” - Королович, - с.95). Найчастіше мачуха намагається знищити героя обманом, за допомогою чарування, і тут очевидна її подібність з образом Баби – Яги.
Розділ II.3. Образ Кощея Безсмертного
Третій ворог героя і героїні в чарівних казках слов'ян – Кощій Безсмертний.
В українських народних казках у порівнянні з російськими і білоруськими цей образ зустрічається досить рідко.
В. Пропп пов'язував існування Кощея з “лісовим домом”, вказуючи на спільність ролі Змія і Кощея у казках, які розповідали про шлюб царівни і викрадання її цими чудовиськами. Він вважав, що функція Кощея в оповіді – передати молоду в руки “нареченого людського роду”. А наречений повинен був “відвоювати” її у Кощея.
В більшості українських казок Кощей (Костей, Костий) символізував колись божество смерті, що підтверджується багатьма казковими матеріалами. Ім'я Костей, Костій Бездушний, Кощей утворено за принципом першоступеневої символіки, на основі головної ознаки: якщо ця істота – з одних кісток, без тіла, а тому й без душі. Оскільки Костій – істота без тіла, а своїми діями уподібнюється людині, то душа його повинна знаходитись в іншому місці, і це місце – яйце, сховане в качці, або в морі під степом. Щоб перемогти Костія, потрібно дістати і розбити яйце – іншої смерті для нього немає.
Вірніше і найповніше образ Кощея Безсмертного передає російська казка “Марья Моревна”. Ця казка відбила архаїчні риси злої фігури Кощея, постійно ворожої всім героям казки.
Казковий Кощей – уособлення всіх підлих соціальних рис. В народному уявленні він представлений бридким дідом, насильником, потворним і підступним вбивцею, скнарою і користолюбцем. Це бездушний, жорстокий згубник. У нього нічого нема від людини. Казка дуже виразно показує, що Кощей – озброєний загарбник, багатства якого неосяжні. Це з ним Марья Моревна має вести постійну боротьбу.
Всі казки за участю Кощея Безсмертного, на думку М. В. Новікова, можна розділити на три групи: 1) на сюжет “Смерть Кощея в яйці”; 2) “Смерть Кощея від чарівного коня” і 3) казки не пов'язані між собою певною тематикою, де Кощей завжди виступає дублером будь – якого іншого негативного персонажа.” [12;193].
Домінуюче місце в основній тематичній низці належить групі “Смерть Кощея в яйці”. Вона ж і визначає характерний тип казки про Кощея Безсмертного.
Для того, щоб потрапити до Кощея, казка із всіх шляхів звичайно вибирає найдовший і найскладніший. Герою доводиться переборювати багаточисленні перепони, звертатися по допомогу до різного роду помічників – дарувальникам і порадникам, багатократно вступати в боротьбу з сильним і підступним суперником, гинути і знову воскресати для здійснення багатородного подвигу – звільнення з неволі коханої людини.
Житлом Кощея, куди потрапляє герой, може бути його царство, місто, палац, великий будинок, хатинка. Залежно від того, який заможний стан займає Кощей у казці, знаходиться і його соціальна характеристика.
Велику увагу чарівна казка приділяє Кощею як незвичайній істоті. Він володіє дивовижним чуттям нюху, і, як би не старались його дочка або невільниця приховати свого коханого, він щоразу по запаху виявляє присутність чужої людини.
В російських казках є епізоди, де героїня попереджає чоловіка або нареченого про те, що прилетить Кощей і з'їсть його. Однак, крім такого залякування, у казках немає нічого такого, що вказувало б на людожерство Кощея. На відміну таких антигероїв, як Баба – Яга і Змій, Кощей не потребує і не вживає людського м'яса. Зарубаних супротивників він кидає у вогняну ріку, залишає лежати на полі та інше.
Хоч сюжет казки про Кощея Безсмертного носить міжнародний характер, а її окремі мотиви походять з глибокої давнини, сам персонаж зустрічається переважно лише у казках східнослов'янських народів, у казках південних і західних слов'ян він відсутній.
Отже, всі антигерої чарівної казки слов'ян, - образи фантастичні або напівфантастичні – чарівники наділені якимись надприродними властивостями. Усі риси таких персонажів сконденсовані більшою мірою в образах багатоголового Змія, Баби – Яги і Кощея Безсмертного.
Частина III. Система міфологічних культів у контексті трактування
типології антигероя.
Вирішальною та обов'язковою ознакою чарівної казки є незвичайність описування, надприродність, таємничість, чудесність подій, динамічність їх розгортання. Як явище, що виникло на ґрунті прадавньої міфологічно – релігійної системи, чарівна казка увібрала в себе значну кількість культово-обрядових рис, без врахування яких втрачається можливість трактування типології головних героїв. Культові елементи у структурі чарівних казок вказують на їх витоки з праслов'янської міфології. Тотемні вірування в композиції чарівної казки виявились зокрема у її зв'язку з культами дерев, тварин, птахів тощо. Вони становлять основу побудови дії або простежуються на рівні мотивів, образів.
Так, в українській казці “Дерево до неба” сюжетна лінія розгортається навколо незвичайного дерева, що гіллям сягає неба, пов'язуючи земний та небесний світ. Воно росте в царському саду поміж прекрасних квітів, але жодна людина ніколи не бачила його верхівки. Змій з небесного царства, яке знаходиться у гіллі дерева, викрадає царівну, і цар посилає своїх слуг та добровольців визволити принцесу. Але ніхто з них не може влізти до гілля, і лише головному героєві через особливі вміння та поради тварини вдається дістатися змієвого царства, перемогти змія і звільнити царівну.
З міфом про світове дерево перегукуються мотиви й інших казок. Як у “Казці про Кощія Безсмертного, Івана – царевича, та Булата – молодця”: “На морі, на окіяні, на острові Діяні...є дуб, а під дубом сундук, а в тім сундуку заєць, а у зайці качка, а у качці яйце, а у яйці смерть”.
Тотемні погляди в чарівних казках відлунюються в образах незвичайних птахів, тварин, риб, комах. У казці “Дерево до неба” лише кінь, схований у Змія, має над ним владу, тому Змій мучить цього коня. Героєві достатньо раз нагодувати коня полум'ям та жаром, щоб до нього вернулась його магічна сила, і він переміг Змія.
Відображення культу тварин у народних казках доповнюється багатьма негативними образами представників світу природи, що чинять людині зло. У творі “Про сім братів – гайворонів та їх сестру” вбита братами коза виявляється дочкою Баби – Яги, яка шукає помсти за її смерть; у “Казці про Кощея Безсмертного” Кощей володіє стадами худоби, які пасуться на його полях.
Але найвищого вияву негативна сила сягає в образі Змія. Про зв'язок цього персонажа з давнім культом говорить його магічна природа: як і чарівний кінь, він причетний до всіх стихій: живе в землі, біля гори або на ній, пов'язаний з водою, із повітрям (має крила і може літати), із вогняною стихією (живе біля вогняної ріки, дихає полум'ям, з ніздрів дим іде). Його подоба – поєднання частин тіл різних тварин – різноманітних природних середовищ: хвіст (як у плазунів), кігті та крила (від птахів), покритий лускою (як риби, ящірки) тощо. Частим елементом є його багатоголовість, а відтак – здатність пожирати, живучість, оскільки голова – тілесне уособлення душі. Безумовно, Змій наділений магічною владою, тому простій людині перемогти його не під силу: тут потрібні надприродні вміння, знання чарів, незвичайні помічники тощо. Змій завжди виступає противником головного героя казки, обов'язковим елементом якої повинен бути їх смертельний двобій.