Це поема – “Кому на Руси жить хорошо”. Некрасов почав її писати на сорок другому році життя, в пору повного розквіту свого таланту. Героям цієї поеми він вибрав все багатомільйонне “мужицкое царство”, “Кряжистую Корежину”, “сермяжную Русь”. Такої все7народної поеми ще не було в Росії.
З першого погляду народне життя, зображене в цій поемі, показане дуже сумно. Навіть самі назви сіл – Заплатова, Дирявино, Розумово, Знобишино, Горелово, Нилово говорять про безрадісне життя їх жителів.
І хоча один із заголовків поеми зображає сіль сих щасливців і навіть носить назву “Счастливые” глибоко нещасні – засмучені, хворі, голодні люди. А скільки людських страждань в тій частині поеми, де зображується життя селянки Мотрини. Взагалі, коли читаємо перші частини поеми, здається, що на запитання поставлене в її заголовку: кому на Руси жить хорошо? Можна дати єдину відповідь: кожному живеться дуже погань, особливо ж “вільним” селянам, про щастя яких Некрасов в тій же поемі писав:
Эй, счастье мужицкое!
Дырявое с заплатами.
Горбатое с мозолями,
Проваливай домой!
Некрасов почав писати поему зразу ж після “визволення” селян. Він дуже добре розумів, що насправді, ніякого визволення не було, і що селяни і надалі залишилися під ярмом у поміщиків.
В центрі своєї епопеї Некрасов поклав “Савелія, богатиря святорусского”, людину великих сил, ніби створеного для революційної боротьби.
Поряд з Савалієм в поемі встають приємні образи російських селян: Якима Нагого - захисника честі трудового народу, Ермила Гирина – сільськоо праведника і Мортини Карчашной, яка зуміла відстояти свою морську гідність в умовах безпорядку і рабства.
Самим своїм існуванням ці люди свідчили яка непоборна сила схована в народній душі. Можна була б і не сумніватися, що у такого народу є всі можливості завоювати собі щастя.
Звідси й оптимізм поеми:
Сила народная, -
Сила могучая –
Совість спокойная,
Правда живучая!
Поема почала в 1863 році, писалась декілька років, але на початку 70-х років Некрасова відволікла інша тема – декабристів.
До цього часу в російському підцензурному друці про декабристське повстання не появлялось жодного слова, крім брехливих статей. Але в 1870 році цензурна заборона була трохи послаблена, і Некрасов скористався першою можливістю, щоб нагадати молодим поколінням про великих революційної боротьби. В поемі “Дедушка” він зобразив дідуся – декабриста, який бачить у внучці свого бойового наслідника і передає йому свою ненависть до народних ворогів. Декабристи були попередниками всіх пізніших революціонерів Росії, духовними батьками. Белінського, Герцена, Огарева, Чернишевського і багатьох безіменних героїв, які пішли в сибірську каторгу. Некрасов хотів щоб подвиги декабристів надихали на такі подвиги революційну молодь його часу. В поемі було стільки проклять народним ворогам в ній відчувалось стільки любові до декабристів, що в істинному вигляді вона могла з’явиться тільки після лютневої революції до того часу майже пів століття друкувалося з великими пропусками багатьох віршів. Але і в такому перевернутому вигляді вона мала великий успіх а її агітаційне значення, було дуже величезним, особливо серед молоді.
А поемка “Кому на Руси жить хорошо” так і залишилася незакінченою.
В 1876 році, коли Некрасов знов увернувся до своєї епопеї, у нього уже не було сили, щоб закінчити її. Він тяжко захворів. Лікарі відправили його в Ялту, на берег моря. Але йому з кожним днем ставало все гірше. Хвороба була смертельна. Некрасов знав, що його дні лічені, тому й трудився, перемагаючи хворобу. Нова частина поеми була названа ним “Пир - на весь мир”. Йому обов’язково хотілося закінчити її, тому що він бачив в ній свій заповіт, своє посліднє слово молодим революціонера ним діячам.
В центрі “Пира” – народний заступник юнак Григорій Добросклонов (в обличчя якого Некрасов прославляв Добролюбова):
Ему судьба – готовила
Путь славный, имя громкое
Народного заступника,
Чахотку ми Сибирь.
І хоча Добросклонову загрожує сибірська каторга й рання смерть, він єдиний щасливець у всій цій поемі. Некрасов по-всякому підкреслював, що на поставлене його поемою питання: Кому на Руви жить хорошо? – потрібно відповісти: Добросклонову, революційному борцю за народне щастя.
Думка, висловлена в “Пире – на весь мир”, була так дорога Некрасову, що він хотів як найшвидше опублікувати ці вірші. Але як тільки вони появились в журналі, як цензура конфіскувала журнал: заставила вирізати звідти твори Некрасова. Для умираючого це було тяжким ударом і збільшило передсмертне страждання.
Крім цієї поеми Некрасов створив цілий цикл ліричних віршів, де відчувається та ж біль за народ.
Поет переніс тяжку операцію, яка лиш на декілька місяців відстрочила смерть. Спати Некрасов міг тільки під сильним наркозом, страждання його були жахливі, але все ж він знаходив у себе сили складати свої “Последние песни”
Коли читачі дізналися з “Последних песен”, що Некрасов смертельно хворий, його квартира була засиплена те грамами і листами.
Особливо розчулив хворого прощальний лист Чернишевського. Присланий із далекого Сибіру в серпня 1977 року. Тяжкохворий вислухай його слова і прошепотів:
- Скажите Миколаю Гавриловичу, что я очень благо дарю его... я тепер утешен... Его слова мне дороже, чем чьи-либо слова..
Помер Микола Олексійович 8 січня 1978 року. Недивлячись на сильний мороз, провести в останню путь його прийшли дуже багато людей.
З полум’яної любові до Вітчизни, до її великого народу, до дивної російської природи. Й виросла поезія Некрасова, яка була джерелом виховання і захвату ряду поколінь борців. Некрасов був “володарем дум” молоді 60-70-х років. В епоху 80-тих років його поезія була для кращих людей епохи маяком, яки показував шлях боротьби за народну справу.
1. К.І. Чуковський, І.Ю. Твердохлебов. Некрасов Н.А. Избранные произведения. Київ. «Веселка» 1984.
2. А.М. Гаркавін, М.І. Якушин. Некрасов Лирика. Москва. 1987.
3. Миколай Іванович Якушин. Жизнь и творчество П.А. Некрасова. Москва “Детская литература” 1981.