Куліш є автором поетичних збірок «Досвітки», «Хуторна поезія», «Дзвін». Значний інтерес становлять його переклади зі світової поезії, що увійшли до посмертної збірки «Позичена кобза».
Велике історико-літературне значення мають критичні праці Куліша, позначені аналітичною глибиною та масштабністю філософських узагальнень.
Леонід Іванович Глібов народився 21 лютого 1827 р. в селі Веселий Поділ Хорольського повіту на Полтавщині в сім'ї управителя поміщицьких маєтків. Освіту здобув у Полтавській гімназії та Ніжинському ліцеї. Учителював на Поділлі, згодом перейшов на роботу до Чернігівської гімназії. Кілька років редагував газету «Черниговский листок». Звільнений з посади за політичні переконання, деякий час не мав постійної роботи. Пізніше влаштувався на посаду завідувача земської друкарні в Чернігові. Помер Глібов 29 жовтня 1893 р., похований у Чернігові.
Літературну творчість Глібов розпочав ще на шкільній лаві. Писав поезії російською та українською мовами. 1863 р. в Києві побачила світ перша збірка його байок. Увійшов в історію української літератури саме як байкар. Письменник спромігся вдихнути нове життя у загалом традиційні сюжетні схеми й тематику, надавши їм колоритних національних рис та актуальних смислових нюансів. Байки письменника формують живу й динамічну картину українського народного життя з його колективним досвідом та мораллю. Глібов - автор низки ліричних творів переважно в елегійному жанрі. У них поет досягає високого рівня майстерності в осмисленні фольклорного матеріалу. Його вірш «Журба» («Стоїть гора високая») навіть став народною піснею. Сум за молодими роками, щемливе переживання плину часу як особистої втрати - такими є мотиви цього твору.
Юрій Федькович (повне ім'я — Осип Домінік Гординський де Федькович; ім'я Юрій письменник узяв у зрілому віці) народився 8 серпня 1834 р. в с. Сторонець-Путилів на Буковині. Його батьком був небагатий шляхтич, мати походила з родини священика. Навчався Федькович у приватного вчителя та в реальній школі в Чернівцях. Кілька років вів мандрівне життя. Служив в австрійському війську. Вийшовши у відставку, жив у рідному селі. Пізніше оселився в Чернівцях, редагував газету «Буковина». Помер письменник 11 січня 1888 р.
Літературні твори Федькович почав писати німецькою мовою у другій половині 40-х рр. До української поезії звернувся наприкінці 50-х рр., коли перебував на військовій службі. Військові враження великою мірою визначили тематику його творчості. У 60-х рр. побачили світ дві поетичні збірки — «Поезії Іосифа Федьковича» (1862) та «Поезії Юрія Городенчука-Федьковича» (1867— 1868). Федькович — автор низки прозових творів, які друкувалися переважно в галицькій та буковинській періодиці.
У творчості Федьковича велику роль відіграє військова тема. Автор змальовує підневільний стан рядових військових — простих людей, яких позбавили звичного життя та рідної домівки. Його герої прагнуть вирватися з бездушного світу військової муштри, що обмежує та деформує людську особистість. Вони мріють про мирну селянську працю, родинний затишок та рідну оселю. Прагнення маленької людини до щастя дістало яскраве художнє втілення в повісті Федьковича «Три як рідні брати».
Творчість Федьковича — самобутня сторінка української літератури. Вона знайомить читача з життям
та прагненнями українського населення Буковини.
*» *»
ІВАН НЕЧУЙ-ЛЕВИЦЬКИЙ (1838—1918)
Іван Семенович Левицький (літ. псевдоніми — І. Нечуй-Левицький, І. Нечуй) народився 13 листопада 1838 р. в м. Стеблеві на Київщині у сім'ї священика. Навчався в духовному училищі та в семінарії. Закінчив Київську духовну академію. Учителював у Полтавській семінарії, у гімназіях Каліша, Седлеця, Кишинева. Вийшовши у відставку, оселився в Києві, де й провів решту життя. Помер І. Нечуй- Левицький 2 квітня 1918 р.
Початок літературної діяльності І. Нечуя-Левицького припав на 60-ті роки. У 70-х — 80-х рр. були написані найбільш відомі твори письменника — «Микола Джеря», «Кайдашева сім'я», «Бурлачка», «Старосвітські батюшки та матушки», «Хмари». На тлі художніх пошуків кінця ХІХ — поч. ХХ ст. його творчість відзначалась тематичним і стильовим консерватизмом.
Для прози І. Нечуя-Левицького характерне реалістичне відображення дійсності. Основна тема його творів — селянська. Увагу автора привертає соціальна проблематика. Він розкриває вплив кріпацтва на долі й мораль селян, показує процеси, що відбувалися в українському селі після скасування кріпосної залежності. У повісті «Микола Джеря» письменник зобразив селянина-правдошукача, життя якого було змарноване в постійній боротьбі з різноманітними проявами несправедливості. У повісті «Кайдашева сім'я» прозаїк змалював широку картину складних процесів, зумовлених селянською реформою. На думку автора, саме соціально-економічні причини змінили традиційний устрій народного життя. Вони позначились не лише на майнових відносинах, а й на всьому комплексі народної звичаєвості, моралі та психологічному складі селянина. В окремих творах письменник змалював життя української інтелігенції — найбільш глибоко ця тема розкрита в романі «Хмари». Значний інтерес становлять фольклористичні та літературно-публіцистичні праці І. Нечуя-Левицького.
Панас Якович Рудченко (літ. псевдонім — Панас Мирний) народився 1 травня 1849 р. у м. Миргороді на Полтавщині в сім'ї чиновника. Навчався в Миргородському та Гадяцькому повітовому училищах. Не маючи можливостей продовжувати систематичне навчання, наполегливо займався самоосвітою.
Служив у повітових канцеляріях Гадяча, Прилук, Миргорода. 1871 р. оселився в Полтаві, де провів решту життя. Працював у казначействі та казенній палаті, після 1917 р. - у губфінвідділі. Помер Панас Мирний 28 січня 1920 р., похований у Полтаві.
Літературну діяльність Панас Мирний розпочав наприкінці 60-х рр. Виявив себе як письменник- реаліст. У творчій спадщині Панаса Мирного переважає проза. Він є автором ряду нарисів, оповідань, повістей, романів.
Серед творів Панаса Мирного найбільш масштабним і складним є соціально-психологічний роман «Хіба ревуть воли, як ясла повні?», написаний у співавторстві з Іваном Біликом (І.Я. Рудченком). Робота над романом припала на 1872- 1875 рр. Через цензурні перепони він був виданий пізніше
1880 р. Задум твору був навіяний реальним випадком, що дістав відображення спочатку в нарисі Панаса Мирного «Подоріжжя од Полтави до Гадячого», а згодом - у повісті «Чіпка». У центр повісті автор поставив селянина, який обирає злочинний шлях під впливом соціальних обставин. До розвитку попереднього задуму приєднався Іван Білик, за участю якого з'явилися кілька редакцій роману. Співавторство різних особистостей, а також тривалий час роботи над романом зумовили його багатоплановість. Автори змалювали широке полотно народного життя з усім комплексом суспільних процесів, що охоплює більш як столітній часовий відрізок. При цьому увага зосереджена на образі окремої особистості - представника селянського середовища, який під впливом соціальних обставин став злочинцем. Твір пропонує читачеві художній аналіз того життєвого вибору, що був зроблений центральним персонажем. Роман «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» став важливим етапом у розвитку української романістики. Він давав відповіді на складні питання тогочасної дійсності, розкривав причини й зображував наслідки руйнування патріархального селянського життєвого устрою. Однак уже на той час ці відповіді, спроектовані в соціальну площину, сприймалися як дещо спрощені й однобічні. Роман Панаса Мирного та Івана Білика став найвищим досягненням української реалістичної прози ХІХ ст. Водночас він виявив обмеженість та однобічність реалістичного трактування й соціального аналізу дійсності.
Художня проза Панаса Мирного належить до класичних зразків української літератури. її характерними рисами є масштабність реалістичних малюнків, точне відтворення народного побуту, соціальність та психологізм.
ІВАН КАРПЕНКО-КАРИЙ (1845-1907)
Іван Карпович Тобілевич (літ. псевдонім - Карпенко-Карий) народився 17 вересня 1845 р. у слободі Арсенівці на Херсонщині в сім'ї управителя поміщицького маєтку. Навчався в Бобринецькому повітовому училищі, яке закінчив у 1859 р. Відтоді майже двадцять років служив канцеляристом. Із початку 60-х років брав активну участь в українському театральному житті. Протягом тривалого часу входив до різних театральних труп, на основі яких склався так званий театр корифеїв. Виконував переважно комедійні акторські ролі. Помер Карпенко-Карий 2 вересня 1907 року.
Карпенко-Карий - автор багатьох п'єс. Справжню популярність йому принесли комедійні твори «Мартин Боруля» (1886), «Сто тисяч» (1889), «Хазяїн» (1900). У них автор виступив проникливим спостерігачем життєвих процесів, що зумовлювали суттєві зміни в українському суспільстві. Драматург звернув увагу на викривлення селянської психології, спричинені маніакальною жагою збагачення. Моральна деградація, руйнування родинних і людських взаємин, самодурство й тупе чванство - такі негативні риси побачив Карпенко-Карий в українському селянському середовищі. У комедії «Хазяїн» драматург зобразив людину, що перейшла межу, за якою втрачається вагомість моральних стримувань. Для героя - мільйонера в смердючому кожусі - прагнення наживи перетворилося на хворобливу психологічну залежність, що призводить до деградації особистості.