Раніше діючим законодавством обов`язкова письмова форма, недодержання якої робило угоду недійсною, встановлювалась стосовно неустойки, поруки і гарантії.
Вимоги до письмового правочину встановлені ст. 207 ЦК. Зокрема правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин також вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного способу зв`язку[13, с.125].
Деякі із способів мають бути не тільки оформленні письмово, а й потребують нотаріального посвідчення, а в окремих випадках – також державної реєстрації.
Загальні умови забезпечення зобов’язань встановленні в ст.548ЦК:
- виконання зобов’язання (основного зобов’язання) забезпечується додатковим(акцесорним)зобов’язанням, якщо це передбачено договором, або законом;
- недійсне зобов’язання не підлягає забезпеченню;
- визнання недійсним основного зобов’язання(вимоги) має наслідком недійсність додаткового(забезпечувального) зобов’язання, якщо інше не встановлено ЦК;
- недійсність правочину щодо забезпечення виконання зобов’язання не спричиняє недійсності основного зобов’язання.
Змістдоговору застави становлять умови на яких укладено цю угоду. Відповідно до ст.12 ЗУ "Про заставу" у договорі застави має бути вказано найменування (прізвище, ім'я та по батькові), місцезнаходження (місце проживання) сторін, суть забезпеченої заставою вимоги, її розмір та строк виконання забезпеченого зобов'язання, опис предмета застави. Також у договорі застави можуть міститися й інші умови, щодо яких за заявою однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Підставами виникнення застави можуть бути:договір, припис закону, рішення суду. До застави, яка виникає на підставі закону, застосовують положення ЦК щодо застави, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом. Договір про заставу може бути самостійним, тобто відокремленим від договору, за яким виникає забезпечене заставою зобов'язання. Однак умову про заставу може бути включено і до основного договору.
Договір застави вимагає письмової форми, яка може бути простою і нотаріальною. У договорі мають бути зазначені суть зобов'язання, що забезпечене заставою, опис заставленого майна. Опис майна в договорі може мати й загальну форму (вказівка на вид заставленого майна тощо). Нотаріальне посвідчення договору застави вимагається, якщо предметом застави є нерухоме майно, транспортні засоби, космічні об'єкти. Застава нерухомого майна підлягає також державній реєстрації, яка здійснюється на підставі заяви заставодержателя або заставодавця згідно зі ст.15-1 Закону «Про заставу» та Порядком ведення Державного реєстру застав рухомого майна, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 30липня 1998р.№1185 .
Право виникнення застави виникає з моменту укладення договору застави, а у випадках, коли договір підлягає нотаріальному посвідченню, - з моменту нотаріального посвідчення, якщо інше не випливає з умов договору.
Заставодержатель набуває права звернення стягнення на предмет застави у разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, його не буде виконано (якщо інше не передбачено законом чи договором) (Дод.А).
Іпотека, крім нотаріального посвідчення договору про заставу, вимагає внесення запису в Книгу записів застав про вчинену іпотеку згідно з Порядком ведення Книги запису застав, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.01.1993р.№14. Він передбачає внесення своєчасного, достовірного і такого, що кореспондує з відповідним записом в договорі, запису протягом трьох днів з моменту нотаріального посвідчення договору іпотеки.
Звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом.
Порука має бути оформлена як договір, що укладається між основним боржником і поручником на користь третьої особи — кредитора з основного боргу. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі. Поручителем може бути одна особа чи кілька осіб. Поручитель має право на оплату послуг, наданих ним боржнику.
У разі невиконання основного зобов'язання боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо інше не передбачено договором поруки. Поручитель відповідає в тому самому обсязі, що й боржник, зокрема відповідає за сплату основного боргу, процентів, сплату неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (Дод.Б).
Акти цивільного законодавства не висувають спеціальних вимог щодо істотних умов договору поруки. Але, буде правильно, якщо зміст такого договору передбачатиме:
1) предмет договору;
2) відсутність або наявність плати за послуги поруки, надані поручителем, розмір такої плати;
3) порядок виконання зобов'язань;
4) права й обов'язки сторін, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору;
5) інші умови за згодою сторін;
6) дія договору;
7) порядок зміни та припинення дії договору.
Порука припиняється з припиненням забезпечуваного нею зобов'язання. Також вона припиняється, якщо кредитор протягом шести, місяців від дня настання строку виконання забезпеченого порукою зобов'язання не вчинить позову проти поручителя. Коли строк основного зобов'язання не зазначено і не може бути визначено або визначено моментом витребування, порука припиняється, якщо кредитор не вчинить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення поруки.
Завдатком визнається грошова сума, що видається однією з договірних сторін в рахунок належних з неї за договором платежів другій стороні в підтвердження укладення договору і в забезпечення його виконання. Якщо за невиконання договору відповідальною є сторона, яка дала завдаток, він залишається у другої сторони. Якщо за невиконання договору відповідальною є сторона, яка одержала завдаток, вона повинна сплатити другій стороні подвійну суму завдатку.
Крім того, сторона, відповідальна за невиконання договору, зобов'язана відшкодувати другій стороні збитки з зарахуванням суми завдатку, якщо в договорі не передбачено інше.
Договір про завдаток має оформлятись письмово. Недодержання письмової форми має наслідком визнання договору нікчемним(ст.547ЦК).
Право при тримання виникає на підставі прямої вказівки закону(ст.549ЦК) і не потребує, щоб воно було передбачене договором між кредитором і боржником.
Висновки
Темі «Забезпечення виконання зобов’язання» у Цивільному кодексі України присвячена Глава 49, яка способами забезпечення виконання зобов`язання повністю розкриває правові відносини між кредитором і боржником.
До окремих видів забезпечення виконання зобов`язання, а зокрема, до застави діє Закон „Про заставу” від 02. 10. 92 р.
З прийняттям ЦК України відбулося відродження окремих цивільно-правових інститутів, наповнення їх новим змістом. Сталі цивільно-правові конструкції, які використовувалися протягом тривалого часу, в умовах переходу до ринкової економіки та розширенні свободи договору вже себе не виправдовують і вимагають принципового перегляду. Для забезпечення поступового і послідовного розвитку національної економіки законодавець повинен встановити чіткі правила, які б дозволяли суб'єктам цивільно-правових відносин в конкретній ситуації найбільш раціонально визначати зміст своїх прав і обов'язків. Головна мета видів забезпечення виконання зобов'язання є створення таких умов, за яких боржник належним чином виконав би договірне зобов'язання. Аналізуючи наукові розробки вітчизняних цивілістів необхідно зазначити, що увага вчених була спрямована перш за все на дослідження видів забезпечення виконання зобов'язань речово-правового характеру.
Виявляючи актуальність теми можна зазначити, що ознайомлюючись з літературою даної теми я розглядала окремі способи забезпечення виконання зобов`язання, такі як, майнова порука і завдаток, які розглядались, як запобіжні заходи у кримінально-процесуальному кодексі 1927 р. Дані норми зустрічалися і у Статутах кримінального судочинства дореволюційної Росії.
Необхідно зважати на те, що види мають як загальні риси, так і особливості, але всі покликані захищати майновий інтерес кредитора на випадок неспроможності боржника виконати своє зобов`язання, хоча деякі з них (неустойка) лише створюють умови, підвищуючи вірогідність виконання ним своїх зобов`язань.
Якщо вернутися до сторінок історії, то ці види, деякі з них, а зокрема неустойка є одним з давніх і складових способів забезпечення виконання зобов`язань. Вона застосовувалась ще з часів існування римської держави. Досить популярними та використовуваним інститутом у слов`янських народів. Згадка про неустойку як правовий інститут можна знайти як в пам`ятках стародавнього російського права, так і в законодавчих актах пізнього періоду.
Новий Цивільний кодекс Української РСР був введений в дію з 1 січня 1964 р. та діє в Україні до теперішнього періоду. Щодо способів забезпечення виконання зобов`язань, то якщо ЦК 1922 р. виділив на законодавчому рівні лише такі способи, як неустойка та завдаток, то ЦК 1964 р. присвячує забезпечення виконання зобов`язань окрему Главу 16.
На мою думку способи потребують більше вдосконалення у сфері міжнародного комерційного обороту, а також розвитку іпотеки в Україні тому, що соціальна функція іпотеки насамперед пов`язана з ринком житла. Я вважаю, що можливість жити у власному будинку чи квартирі може стати головною мотивацією громадян щодо ефективності праці, посилить впевненість у майбутньому.
В залежності від виду забезпечення виконання зобов`язань автори журналів, вісників та інших періодичних видань висвітлюють ці способи, та свої міркування щодо актуальності видів забезпечення виконання зобов`язань.