Оскільки за своєю природою державне замовлення є актом державного органу, виконавець державного замовлення може звернутися до господарського суду з позовом про визнання державного замовлення недійсним повністю або частково в порядку, передбаченому ГПК. [11, с. 317-318]
5) Укладання попереднього договору. Попередній договір укладається за правилами, визначеними гл. 53 ЦК. Спеціальним правилом щодо укладення попереднього договору є норма ч. З ст. 182 ГК щодо можливості укладання основного господарського договору в силу існуючого між сторонами попереднього договору за рішенням суду. При укладанні попереднього договору необхідно погодження всіх його істотних умов, до яких належать всі істотні умови основного договору, оскільки відсутність хоча б однієї з істотних умов майбутнього договору виключає можливість кваліфікувати відносини між сторонами як договірні. Угоди про наміри, протоколи про наміри тощо не є договорами і не породжують зобов'язання укласти в майбутньому основний договір. Але при тлумаченні документів, що мають таку назву, слід звертати увагу на їх зміст: за наявності істотних умов основного договору сама лише назва такого документа (угода про намір, протокол про намір) не впливає на визнання його попереднім договором.[11, с. 315-316]
Зміна або розірвання договору допускаються лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Особливість одностороннього розірвання договору або зміни його умов полягає у відсутності згоди контрагента.
У зв'язку з цим слід звернути увагу на те, що у випадку, коли одностороння зміна умов договору передбачена договором або законом:
1) відсутня необхідність додатково узгоджувати таку зміну з контрагентом;
2) сторона, наділена правом на односторонню зміну умов договору, може скористатися ним без звернення до суду.
Господарський кодекс не встановлює підстав для зміни або розірвання договору, через що необхідно враховувати загальні положення статей 651, 652 ЦК про підстави зміни або розірвання договору:
1) договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору (ч. 2 ст. 651 ЦК)
2) у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах (ч. 1 ст. 652 ЦК). [13,с. 515-516]
Пропозиція щодо внесення змін до договору або його розірвання може виходити від будь-якої сторони і повинна бути викладена письмово.
Після одержання пропозиції про зміну або розірвання договору сторона може прийняти таку пропозицію або відхилити її. Сторона, яка виступила з такою пропозицією, повинна бути поінформована про результати її розгляду у двадцятиденний строк. Якщо пропозиція приймається іншою стороною, договір вважається зміненим або розірваним. Якщо сторони не досягай згоди щодо внесення змін до договору або його розірвання, заінтересована сторона може вимагати зміни або розірвання договору в судовому порядку занаявності достатніх підстав. До відсутності згоди однієї із сторін на внесення змін до договору або його розірвання прирівнюється і неодержання відповіді на пропозицію змінити або розірвати договір. [7, с. 355]
Зміна та розірвання сторонами договору вважаються такими, що відбулися, з моменту укладення відповідної угоди (вчинення правочину), якщо інше не визначено сторонами. Якщо ж підставою для зміни або розірвання договору є рішення суду, договір вважається зміненим або розірваним з моменту набрання рішенням суду законної сили. У судовому рішенні може бути визначений інший момент, з якого договір вважається зміненим або розірваним. Відповідно до ст. 84 ГПК в резолютивній частині судового рішення у спорі, що виник при зміні договору, зазначається рішення з кожної спірної умови договору. Рішення господарського суду у такій справи є юридичним фактом, з яким пов'язується настання правових наслідків, визначених ст. 653 ЦК. [4, 153-155]
4. Виконання господарського договору
Загальні положення про виконання зобов'язань, зокрема тих, що містяться у господарських договорах, містить гл. 48 ЦК України, а також гл. 22 ГК України.
Так, відповідно до ст. 193 ГК України (ст. 526 ЦК України) суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Іншими словами, належність виконання зобов'язань полягає у вимозі точного додержання сторонами всіх їх умов і означає виконання їх відповідно до встановлених вимог. Останні встановлюються законодавством, зокрема, щодо реального виконання зобов'язань належними сторонами, в повному обсязі, у встановлений строк (термін), у встановленому місці та у визначеній валюті.
Насамперед боржник повинен реально виконати зобов'язання. Частина 3 ст. 193 ГК України встановлює положення про те, що застосування господарських санкцій до суб'єкта, який порушив зобов'язання, не звільняє цього суб'єкта від обов'язку виконати зобов'язання в натурі, крім випадків, коли інше передбачено законом або договором, або управнена сторона (кредитор) відмовилася від прийняття виконання зобов'язання (див. ч. 6 ст. 193 ГК України). [4,157-158]
Згідно зі ст. 527 ЦК України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту. Стаття 194 ГК України дозволяє покласти виконання господарського зобов'язання в цілому або в частині на третю особу, що не є стороною в зобов'язанні. Управнена сторона (кредитор) зобов'язана прийняти виконання, запропоноване третьою особою - безпосереднім виконавцем, якщо із закону, господарського договору або характеру зобов'язання не випливає обов'язок сторони виконати зобов'язання особисто.
Також кредитору надається право, якщо інше не передбачено законом, передати другій стороні, за її згодою, належні йому за законом, статутом чи договором права на одержання майна від третьої особи з метою вирішення певних питань щодо управління майном або делегувати права для здійснення господарсько-управлінських повноважень (ст. 195 ГК України).
За змістом ч. 4 ст. 193 ГК України (ст. 529 ЦК України) боржник повинен виконати зобов'язання у повному обсязі. Кредитор має право не приймати від боржника виконання його обов'язку частинами, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства або не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Стаття 530 ЦК України передбачає необхідність виконання господарського зобов'язання у встановлений строк (термін). Умова щодо строку (терміну) є істотною для господарського договору відповідно до ч. З ст. 180 ГК України. Боржник має право виконати свій обов'язок достроково, якщо інше не встановлено договором, актами законодавства або не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Згідно зі ст. 197 ГК України (ст. 532 ЦК України) господарське зобов'язання підлягає виконанню за місцем, визначеним законом, господарським договором, або місцем, яке визначено змістом зобов'язання. У разі якщо воно не визначене, зобов'язання повинно бути виконано:
1) за зобов'язаннями, змістом яких є передача прав на будівлю або земельну ділянку, іншого нерухомого майна - за місцезнаходженням будівлі чи земельної ділянки, іншого нерухомого майна;
2) за грошовими зобов'язаннями - за місцем розташування управненої сторони на момент виникнення зобов'язання, або за новим місцем її розташування за умови, що управнена сторона своєчасно повідомила про нього зобов'язану сторону;
3) за іншими зобов'язаннями - за місцезнаходженням постійно діючого органу управління (місцем проживання) зобов'язаної сторони, якщо інше не передбачено законом. [6, с. 286-288]
Особливі правила передбачені законодавством щодо виконання грошових зобов'язань. Так, згідно зі ст. 198 ГК України платежі за грошовими зобов'язаннями, що виникають у господарських відносинах, здійснюються у безготівковій формі або готівкою через установи банків, якщо інше не встановлено законом.
Грошові зобов'язання учасників господарських відносин повинні бути виражені і підлягають оплаті у гривнях. Грошові зобов'язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб'єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства, що не виключає використання грошового еквіваленту в іноземній валюті (ст.ст. 524, 533 ЦК України). Виконання зобов'язань, виражених в іноземній валюті, здійснюється відповідно до закону.