Смекни!
smekni.com

Основи юридичної психології (стр. 2 из 5)

Нині юридична психологія розвивається насамперед з таких проблем:

- загальні питання юридичної психології (система, методи, зв’язки з іншими науками);

- психологічні проблеми протиправної поведінки;

- психологія слідчого і слідчої тактики;

- психологічні особливості неповнолітніх правопорушників;

- психологія організованої злочинності тощо.

2. Класифікація злочинних типів

У психології відомі різні підходи до типізації особи злочинців. Дослідження особистості злочинця передбачає виявлення типового, визначення критеріїв градації кримінальних типів, встановлення особливостей у кримінальних відносинах.Спроба дослідження злочинних типів (соціально-психологічних типів) була зроблена італійським лікарем-психіатром Ч. Ломброзо, який вивчав представників місць позбавлення волі і своєрідність на їхньому тілі татуювань. Ч. Ломброзо і його послідовник Е. Феррі розрізняли такі типи злочинців:

1) природжених;

2) "злочинців унаслідок божевілля", психопатів та інших, які страждають на психічні аномалії;

3) злочинців із пристрасті;

4) випадкових;

5) звичних.

Патріарх антропологічної школи кримінального права Ч. Ломброзо стверджував, що злочинний тип особистості можна розпізнати (діагностувати) за специфічними фізичними і психічними ознаками (ця школа виникла у 70-80-х рр. XIX ст.).Заслуговує на увагу класифікація особистостей, запропонована психологом О. Ф. Лазурським.

При визначенні типів він виходив з:

1) природних психологічних можливостей;

2) особливостей соціального пристосування особистості до дійсності.

Причому відповідно до цих ознак він визначив три рівні особистостей: нижчий, середній і вищий. На кожному рівні визначаються так звані чисті типи, змішані і спотворені.О. Ф. Лазурський до спотворених типів відносить:

1) пасивний тип, який виступає у вигляді двох різновидів:

а) апатичного, що характеризується байдуже-млявим ставленням до усього оточуючого, відсутністю яскраво виражених інтересів і потреб;

б) безвільно-боязкого, який легко піддається навіюванню, з перевагою пригніченого настрою. На думку вченого, хоча люди такого типу і не належать до кримінального типу, однак можуть бути джерелом поповнення злочинного світу;

2) тип розважливого егоїста. Люди цього типу розважливі і хитрі, черстві і злопам'ятні; на першому плані у них турбота про свої вигоди й інтереси, переважно матеріальні; цей тип дуже близький до кримінального;

3) афективно-спотворений тип. Його представники,— безладно-веселі, легковажні люди. За своїми соціальними проявами — п'яниці, забіяки, скан¬далісти, дрібні злодюжки;

4) активно-спотворений (ґвалтівник) тип. Тут два підтипи:

а) безладного ґвалтівника, що характеризується рішучістю, енергією. Працювати не любить, схильний до бійок;

б) зосереджено-жорстокий, який не зупиняється і перед убивством.

У 20-ті рр. минулого століття дослідження різних типів злочинців проводив С. В. Познишев. Усіх правопорушників він поділив на дві категорії — октогенних та екзогенних (залежно від співвідношення об'єктивних обставин і внутрішньої особистісної готовності до злочину).

Перші — "моральні психастеніки", яким чужі норми моралі і здатність до співпереживання. Другі вчиняють діяння під впливом зовнішніх умов. До цієї категорії належать особи:

1) з недостатньо розвинутими правовими почуттями;

2) недостатньо самостійні у виборі вчинків, тобто такі, що піддаються навіюванню, легковажні, слабохарактерні.

Класифікацію особистостей на матеріалах вивчення злочинців запропонувала психіатр А. С. Петрова (1927 р.). Основна ідея полягала у тому, що поняття особистості розглядалося як тип реакції, обумовленої психологічною конституцією (будовою) людини.

З огляду на це автор розрізняє "примітиви" (нормальна людина, але внаслідок несприятливих умов нерозвинена, людина низького культурного рівня) і "не примітиви" (характеризується високою культурою). У межах кожної з груп були виділені основні типи (конкретно-емоційний, ефективно-абстрактний, інтелектуально-вольовий) і проміжні.

Цікавою є пропозиція О. Г. Ковальова розрізняти основні типи особи злочинців залежно від ступеня кримінальної "зараженості" особистості. За цим критерієм автор виділяє:

1) глобальний злочинний тип (тип з повною злочинною "зараженістю"). Цей тип антисоціальний. Він негативно ставиться до праці і людей. Представники цього типу не мислять життя поза злочинами, що їм обіцяють основні радощі. Усі їхні помисли, почуття пов'язані з задумами вчинення злочинів, їхня воля тверда і непохитна у кримінальних діяннях. Цей тип охоплює різні підтипи похітливого розбещувача і ґвалтівника, казнокрада, що, незважаючи на покарання, краде і краде, і, нарешті, бандита;

2) парціальний тип, тобто з частковою кримінальною "зараженістю". Особистість цих людей ніби роздвоєна, у ній уживаються риси нормального соціального типу і риси злочинця;

3) передкримінальний тип; ці люди мають такі морально-психологічні властивості, які у певній ситуації, якщо вони опиняються в ній, неминуче вчиняють злочин. Тут два види особистостей:

а) люди з надзвичайно емоційною збудливістю і нестачею самовладання;

б) легковажний ледар, який любить добре пожити не утруднюючи себе.

Відомі й інші критерії класифікації злочинних типів. Так, у сучасній кримінальній психології В. Ф. Пирожков розглядає певний причинний комплекс особи зло¬чинця, до якого належать такі чинники: соціальні, політичні, ідеологічні, моральні, економічні, соціально-побутові, соціально-технічні, соціально-культурні, націо¬нальні, соціально-демографічні, організаційно-управлінські, соціально-правові, гене¬тичні, соціально-медичні, інформаційні, соціально-виховні, кримінальні, кримінологічні, військові та соціально-психологічні.

М.І. Єнікєєв по ознакам антисуспільної спрямованості поведінки в основу типології особистості покладає її відношення до різних суспільних цінностей.

1. Негативно-зверхнє відношення до особистості і її найважливішим благам: життя, здоров'я, тілесної недоторканості, честі, гідності і т. д.

Таке відношення лежить в основі умисних агресивно-насильницьких злочинів — вбивств, тілесних ушкоджень, зґвалтувань, а також більшості випадків хуліганства.

2. Корисно-власницькі тенденції, які пов'язані з ігноруванням принципу розподілу матеріальних благ по праці, права державної власності та приватної власності громадян. Це характерно для скоєння крадіжок, шахрайства, хабарництва та інших корисливих злочинів.

3. Індивідуалістичне відношення до різних соціальних установок та приписів, до загальногромадянських, службових, сімейних та інших обов'язків. Подібні антисоціальні риси визначають скоєння ряду господарських злочинів, злочинів проти порядку управління, правосуддя, військових злочинів і т. д.

4. Легковажно-безвідповідальне відношення до встановлених соціальних цінностей та своїх обов'язків по відношенню до них, що проявляється у різноманітних необережних злочинах.

На основі такої класифікації відношень вчений виділяє такі типи злочинців:

1. випадковий;

2. ситуаційний;

3. нестійкий;

4. злісний;

5. особливо небезпечний.

За ступенем суспільної небезпеки особистості та її криміногенної активності М.І. Єнікєєв виділяє іще такі типи злочинців:

1. "Особливо небезпечні" ("активні антисоціальні") — багаторазово судимі рецидивісти, стійка злочинна поведінка яких носить характер активної опозиції суспільству та його цінностям.

2. "Десоціалізовані небезпечні" ("пасивні асоціальні") — декласовані особи, які випали із системи нормального спілкування, довгий час ведуть паразитичне, часто бездомне, існування.

3. "Нестійкі" — особи, які відрізняються частковою криміногенною зарядженістю і скоюють злочини не в силу стійких антисуспільних установок, а через включення до таких груп, спосіб життя яких знаходиться на краю соціально прийнятного та антисуспільного.

4. "Ситуативні" — особи, чия суспільна небезпека виражена у поведінці незначною.Зрозуміло, що ця типологія, як і інші, носить умовний характер, і не кожен злочинець може бути віднесений до того чи іншого типу.

Можна зустріти представників змішаних, проміжних груп.Так, В.І. Андросюк, Л.І. Казміренко, Л.Ю. Кондратьєва виділяють такі типи антисуспільної спрямованості особистості:

асоціальний — коли поведінка не збігається з інтересами суспільства, але не має чітко вираженого негативного ставлення до нього і не завдає суттєвої шкоди;

антисоціальний — поведінка суперечить інтересам суспільства і шкідлива для нього, але не є небезпечною для основних умов суспільного буття;

суспільно небезпечний — свідомо спрямований проти основних засад суспільства, коли поведінка становить значну, серйозну небезпеку.

У свою чергу, суспільно небезпечна спрямованість особистості залежить від певних чинників і має, на погляд вчених, такі різновиди:

- некримінальна (при антисуспільній, але не злочинній поведінці і відсутності ймовірності криміналізації в майбутньому);

- передкримінальна (при такій же поведінці і високій імовірності того, що в майбутньому особа криміналізується і стане злочинцем);

- кримінальна (після вчинення злочину і ймовірності його повторення в майбутньому).

За допомогою типологізації створюється своєрідна модель особистості. І це полегшує вирішення цілого ряду практичних завдань. Відповідність конкретної особи вже створеній моделі, тобто визначеному типу особистості, дозволяє зробити досить обґрунтоване припущення про суб'єктивні причини злочинної поведінки, оскільки вони вже відомі як притаманні даному типу особистості. Виходячи з причин типологічного характеру, можна розробити правила попереджувальної роботи з представником саме даного типу, визначити тактику слідства чи окремих слідчих дій у випадку порушення кримінальної справи. Знання типології злочинців дає можливість виявляти та аналізувати окремі типи злочинної поведінки, дозволяє пояснити цю поведінку особливостями даного типу особистості.