В основу дохідного підходу покладено принцип очікування, який свідчить про те, що вартість ОПІВ визначається величиною майбутньої вигоди його власника. Формалізується цей підхід шляхом перерахування майбутніх грошових потоків, що генеруються за допомогою ОПІВ, у дійсну вартість.
Як правило, потенційні покупці розглядають ОПІВ, що приносить дохід, з погляду інвестиційної привабливості, тобто як об'єкт вкладення капіталу з метою одержання в майбутньому відповідного прибутку. Однією з основних особливостей ОПІВ, що приносить прибуток, є та, що він дуже рідко належить одному власникові на правах повної власності. Саме тому під час оцінки ОПІВ зазвичай розглядаються конкретні набори прав власності, що визначають предмет оцінки.
Оскільки в основі дохідного підходу лежить принцип очікування майбутньої вигоди, то істотним моментом є чітке визначення та класифікація цих вигід для однакового їх тлумачення. Вважається, що вигода від володіння ОПІВ передбачає право одержувати всі регулярні доходи під час володіння, а також дохід від продажу ОПІВ після закінчення володіння, якщо це передбачено ліцензійною угодою.
В основу дохідного підходу до оцінки об'єктів інтелектуальної Власності покладено математичний апарат, що досить повно викладений у класичній монографії з оцінки нерухомості Дж. Фрідмана та Н. Ордуея.
Стосовно оцінки вартості об'єктів права інтелектуальної власності зміст дохідного підходу полягає в тому, що вартість будь-якого об'єкта інтелектуальної власності можна ототожнити з капіталом певної величини, здатної генерувати додатковий прибуток або, кажучи точніше, надлишкову додаткову вартість на умовах ефективного використання цього активу. Отже, для розв'язання зворотної задачі необхідно визначити додатковий прибуток за будь-який період, який можна отримати за рахунок еманації нових ідей, принципів, удосконалень в організаційну, технологічну або підприємницьку діяльність підприємства. При цьому додатковий прибуток ототожнюється з прибутком на якийсь капітал, що дорівнює вартості конкретного об'єкта права інтелектуальної власності.
Кожному з підходів відповідає один або кілька методів. Стосовно оцінки прав на ОПІВ зв'язок підходів з методами можна представити в такий спосіб.
Підходи Методи
Витратний підхід метод прямого відновлення метод заміщення метод
фактичних витрат
метод приведених витрат
Порівняльний підхід метод порівняння продажів
Дохідний підхід метод прямої капіталізації
метод дисконтування грошових потоків
метод надлишкового прибутку
метод роялті
метод звільнення від роялті
Метод прямого відновлення полягає у визначенні вартості заміщення з подальшим відніманням сум зносу. Відновлювальна вартість активу визначає суму витрат, необхідних для створення нової точної копії оцінюваного активу. Ці витрати мають ґрунтуватися на сучасних цінах на сировину, матеріали, енергоносії, комплектування, інформацію, а також на середньогалузевій вартості робочої сили визначеної кваліфікації.
Метод заміщення полягає у визначенні вартості заміщення ОШВ з подальшим вирахуванням сум його зносу. При оцінці активу за цим методом використовується принцип заміщення, який стверджує, що максимальна вартість власності визначається мінімальною ціною, яку необхідно заплатити під час купівлі активу з аналогічною корисністю або з подібною споживчою вартістю.
Метод фактичних витрат найчастіше застосовується для визначення балансової вартості прав на ОПІВ для цілей постановки їх на бухгалтерський облік і відображення цієї вартості на балансі в якості майна підприємства на дату постановки цього майна на бухгалтерський облік або на дату введення в експлуатацію.
Розрахунок поточної ринкової вартості об'єкта оцінки методом «приведених витрат» полягає, в загальному випадку, в перерахуванні фактичних минулих витрат на створення та підготовку до використання об'єкта оцінки в поточну вартість, тобто в його вартість на дату оцінки.
Метод порівняння продажів є основним при ринковому підході. За наявності відповідних умов метод дозволяє визначити найточнішу, так звану справедливу ціну. Однак, попри свою простоту, його використання пов'язане з певними труднощами, властивими для порівняльного підходу.
Метод прямої капіталізації доходу застосовується в разі, коли прогнозується постійний за величиною і рівний за періодами прогнозування чистий операційний прибуток, одержання якого не обмежується в часі.
Метод дисконтування грошових потоків належить до методів непрямої капіталізації. В основу методу покладено перший закон фінансів. Співвідношення між дійсною та майбутньою вартістю зафіксовано формулою зростання знижки в майбутніх грошових потоках за методом складного відсотка.
Метод надлишкового прибутку є різновидом методу дисконтування грошових потоків. Відмінність полягає в тому, що за грошовий потік приймається чистий надлишковий прибуток, генерований у періодіt.Тут під надлишковим прибутком розуміють отримано за рахунок використання ОПІВ понад той прибуток, що його отримували в цьому виробництві до використання ОПІВ.
Розрахунок ринкової вартості інтелектуальної власності методом роялті заснований на практиці міжнародного обміну технологіями і є процедурою оцінки, на основі міжнародного досвіду продажу ліцензій.
Метод звільнення від роялті використовується за наявності інформації про угоди з подібними активами або щонайменше даних про ставки роялті, що використовувались в аналогічних справах. Суть цього методу ґрунтується на припущенні, що інтелектуальна власність, яку використовують на підприємстві, йому не належить.
Одним зі значних об'єктів авторського права є програми для ЕОМ. Але методик для оцінки вартості прав на них практично немає.
Якщо програма розроблена для використання у власному виробництві або на замовлення, то її вартість можна розрахувати, ґрунтуючись на підході на основі активів, наприклад, за методом вихідних витрат.
Відповідно до Положення бухгалтерського обліку 16 «Витрати» на собівартість програми можуть бути віднесені:
- заробітна плата основних працівників, а також нарахування на заробітну плату;
- прямі матеріальні витрати: вартість спожитої електроенергії та носіїв, на які будуть записані програми;
- інші витрати: на видаткові матеріали, відрядження основних працівників, послуги сторонніх організацій тощо.
Виходячи з вище викладеного, розглянемо приклад розрахунку вартості комп’ютерної програми, розробку якої вело ТОВ «Караван» на протязі 2 місяців
№ п/п Стаття витрат Сума, грн.
Заробітня плата розробників програмного забезпечення (програмістів) 10 000
Нарахування на заробітну плату 3780
Амортизація програмного забезпечення 100
Амортизація технічних засобів 150
Електроенергія 500
Видаткові матеріали 200
Послуги сторонніх організацій 1000
Разом: 15 730
Хоча й конкретних методик для оцінки вартості комп’ютерних програм майже немає, оцінюючи об’єкти ЕОМ, ми враховуємо витрати під час виробництва (написання коду, розробки дизайну та ін.). На сьогодні, на жаль, багато спеціалістів при оцінці використовують порівняльний метод, дивлячись на вартість ЕОМ на ринку нематеріальних активів.
ВИСНОВКИ
Не існує універсального, точного методу визначення вартості комп’ютерних програм, оскільки кожна з них настільки індивідуальна, що неможливо створити математичний алгоритм для достовірного та точного розрахунку вартості цього об’єкта.
Для практичної оцінки вартості комп’ютерної програми фахівці рекомендують використовувати витратний та порівняльний підходи. В даній роботі вартість обчислювалась за допомогою витратного підходу.
В цій роботі розкриті основні поняття та їх сутність у сфері інтелектуальної власності, а саме – авторського права.
Розглянуті питання правової охорони об’єктів інтелектуальної власності в Україні, види відповідальностей за порушення прав на об’єкти інтелектуальної власності та міри покарання, передбачені законодавством.
Розглянута практика входження об’єктів інтелектуальної власності до статутного капіталу підприємства на прикладі ТОВ «Караван».
Розглянуті основні підходи та методи до оцінки об’єктів інтелектуальної власності. Виконані розрахунки оцінки вартості об’єктів авторського права, а саме – комп’ютерної програми.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ:
1. Авторське право [Електроннийресурс]. – Елетрон. дан. – Режим доступу: http://ru.wikipedia.org/wiki.html. - Назва з екрана;
2. Про авторське право та суміжні права: Закон України від 23 грудня
1993 р. № 3792-XIІ: [Електрон. ресурси]/Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?page=3&nreg=3792-12.html. – Загол. з екрана.
3. Цивільний кодекс України: від 16 січня 2003 р. № 435-ІV: [Електрон. ресурси]/Режим доступу: http://www.bmr.lg.ua/index.php?option=com.html. – Загол. з екрана.
4. Кодекс України про адміністративні правопорушення від 7 грудня 1984 р. № 8074 – Х: [Електрон. ресурси]/ Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?page=1&nreg=80731-10. – Назва з екрана.
5. Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001 р. № 2341 – ІІІ: [Електрон. ресурси]/ Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?page=12&nreg=2341-14. – Назва з екрана.
6. Авторське право [Електроннийресурс]. – Елетрон. дан. – Режим доступу: http://ru.wikipedia.org/wiki.html. - Назва з екрана;
7. Карпова, Н.Н.Практика оценки нематериальных активов и интеллектуальной собственности[Текст]: учеб. пособие/Г. Г.Азгальдов,
Е. А. Базанчук, Н. Н. Шаранова. -Москва, 2000г.– 250 с.;
8. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 8 „Нематеріальні активи” // Українська інвестиційна газета. – 2001. – № 48(320). – С. 26–29.
9. Цибульов, П. М. Основи інтелектуальної власності [Текст]: навч. посіб./ П. М. Цибульов. – К., 2005. – 74 с.