Смекни!
smekni.com

Способи захисту цивільних прав у новому Цивільному кодексі України (стр. 3 из 6)

1) визнання права – застосовується у випадку спору або сумніву щодо наявності у особи певного цивільного права чи цивільного обов'язку;

2) визнання правочину недійсним – цей спосіб дає можливість сторонам, що виконали недійсну угоду повернутися до первинного стану за правовими наслідками;

3) припинення дії, яка порушує право – можливе щодо триваючого цивільного правопорушення. Прикладом може бути зобов'язування припинити розповсюдження мистецького твору до вирішення спору судом;

4) відновлення становища, яке існувало до порушення (реституція) – застосовується в разі, коли необхідно поновити порушене цивільне право;

5) примусове виконання обов’язку в натурі (реальне виконання) – полягає у тому, що кредитор зобов’язує боржника реально виконати обов’язки, взяті ним на себе у силу договору;

6) зміна правовідношення – полягає у реорганізації правовідносин, перетворенні одного обов'язку в інший, покладенні на боржника нового обов'язку. Так, ч.1 ст. 678 ЦК України передбачено, що при придбанні за договором купівлі-продажу товару неналежної якості, покупець має право вимагати за його вибором: безоплатного усунення недоліків товару у розумний строк, або відшкодування витрат на усунення недоліків товару, або пропорційного зменшення ціни [2];

7) припинення правовідношення – застосовується у разі невиконання чи неналежного виконання особою обов'язків або зловживання цивільним правом. Прикладом може бути ч. 2 ст. 678 ЦК України, яка передбачає, що в разі істотного порушення вимог щодо якості товару, покупець має право вимагати заміни товару на аналогічний товар належної якості, або відмовитися від договору і вимагати повернення сплаченої за товар грошової суми [2];

8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди – цей спосіб захисту передбачає наявність у особи, якій завдано збитків у зв’язку з порушенням її цивільного права та інтересу, права на їх відшкодування;

9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди – цей спосіб захисту полягає у покладенні на порушника обов’язку сплатити потерпілому грошову компенсацію за фізичні або моральні страждання, які той переніс внаслідок скоєного правопорушення;

10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб – цей спосіб захисту полягає у визнанні незаконним або скасуванні правового акта судом, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права та інтереси особи [2].

Важливо зазначити, що цей перелік не є вичерпним, адже в ч. 2 ст. 16 ЦК України зазначено, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, встановленим договором або законом [2]. Така норма є новелою, у порівнянні з ЦК УРСР 1963 р. (втратив чинність на підставі кодексу № 435-IV від 16.01.2003, Відомості Верховної Ради України, 2003, № 40-44, ст. 356) і дає підстави стверджувати,що за новим ЦК України сторони, укладаючи угоду, мають право передбачити особливі способи захисту своїх прав на випадок її порушення контрагентом [5].

Як правило, вибір того чи іншого способу захисту покладається на особу, права якої порушені, не визнані або оспорювані. Цей вибір залежить від двох важливих факторів: характеру правовідносин та виду правопорушення [37, c. 12].

Система способів захисту характеризується не лише їх єдністю, а й диференціацією. Способи захисту поділяються на:

· загальні;

· спеціальні.

До загальних відносяться ті способи, дія яких поширюється на всю сукупність цивільних прав (і не лише, адже на практиці вони застосовуються в сімейних, трудових, земельних правовідносинах тощо). Вони визначені у ст. 16 ЦК України. Спеціальні способи захисту цивільних прав та інтересів передбачені правовими нормами, які регулюють конкретні правовідносини [27, c. 17]. Такі способи часто зводяться до одного або кількох загальних способів захисту. Наприклад, рішення суду про вилучення на користь власника майна з чужого незаконного володіння за віндикаційним позовом є відновленням становища, яке існувало до порушення прав.

Б. Гонгало та Т. Іларіонова здійснили класифікацію способів захисту за критерієм уповноваженої особи на їх застосування, виділяючи три групи:

1) способи, що застосовуються судом – визнання права; відновлення становища, яке існувало до порушення права; припинення дій, що порушують право; визнання правочину недійсним; визнання незаконним акта державного органу або органу місцевого самоврядування; примусове виконання обов’язку в натурі; відшкодування збитків; відшкодування маральної шкоди; зміна або припинення правовідношення та ін.;

2) застосовувані органами державної влади та органами місцевого самоврядування – відновлення становища, яке існувало до порушення права; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення тощо;

3) ті, що застосовуються безпосередньо особами, права яких порушені – самозахист [28, c. 36].

Проаналізувавши подану класифікацію можна зробити висновок про те, що вона зроблена на основі застосування способів захисту у рамках певної форми захисту.

В. Андрійцьо здійснив розподіл способів захисту цивільних прав та інтересів за критерієм конкретно-цільової спрямованості, виділяючи при цьому такі групи:

· превентивні – спрямовані на попередження порушення цивільних прав;

· припинювальні – спрямовані на припинення порушених прав;

· відновлювальні – спрямовані на відновлення порушених прав;

· компенсаційні – спрямовані на відшкодування втрат, понесених у зв’язку з порушенням цивільних прав [33, c. 3].

Подана класифікація є недосконалою, адже вона не охоплює всі основні способи захисту і не дозволяє віднести той спосіб, який одночасно виконує кілька функцій до певної з наведених груп.

Отже, можна зробити висновок, що застосування способів захисту завершує реалізацію механізму захисту цивільних прав та інтересів. Співвідношення засобів, способів та форм захисту цивільного права та інтересу прослідковується у А. Вєршиніна, який під засобом захисту розуміє первісну дію із захисту права, якою розпочинається провадження у справі, під формою – порядок або різновид юрисдикційної діяльності із захисту прав, а під способом – завершуючий акт захисту [34, c. 266].

2.2 Юрисдикційна форма захисту цивільних прав

За загальним правилом, юрисдикційна форма захисту цивільних прав та інтересів – це діяльність уповноважених державою органів – суду, Президента України, органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування та нотаріусів, спрямована на захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав та інтересів [25, c. 282].

На думку Клименко С.В. та Ільченко Г.О., юрисдикційна форма захисту реалізується у одному з двох порядків захисту цивільних прав та інтересів:

· загальному;

· спеціальному.

Під першим розуміють захист цивільних прав та інтересів у судовому порядку. Під другим визнають адміністративний та нотаріальний порядок захисту цивільних прав та інтересів [36, c. 121].

· Захист цивільних прав та інтересів в судовому порядку

Стаття 55 Конституції України гарантує судовий захист прав і свобод людини і громадянина [1]. Така конституційна норма знайшла своє відображення у ч. 1 ст. 16 ЦК України, згідно з якою, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу [2]. Це право особа здійснює на свій розсуд. Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу в разі порушення особою положень частин 2-5 ст. 13 ЦК України [2].

До способів захисту цивільних прав та інтересів, що застосовуються судом належать способи, передбачені у ст. 16 ЦК України [2].

На мою думку, особливої уваги потребують такі способи захисту судом як відшкодування матеріальної (майнової) та моральної шкоди.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду перелічені у ст. 1166 ЦК України:1) майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала; 2) особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини; 3) шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок непереборної сили, відшкодовується у випадках, встановлених законом; 4) шкода, завдана правомірними діями, відшкодовується у випадках, встановлених цим Кодексом та іншим законом [2].

Якщо шкода завдана спільними діями або бездіяльністю кількох осіб, вони несуть солідарну відповідальність перед потерпілим. За заявою потерпілого суд може визначити відповідальність осіб, які спільно завдали шкоди, у частці відповідно до ступеня їхньої вини [13]. Особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом. Виняток з цього правила становлять батьки (усиновлювачі), опікун або піклувальник, а також заклад або особа, що зобов'язані здійснювати нагляд за малолітньою або неповнолітньою особою [2].

Відшкодування матеріальної шкоди передбачається ст. 22 ЦК України, відповідно до якої, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є:

1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода) [2].

Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі [13]. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв'язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право. На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи суд може зобов’язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі [2].