Тема Півдня починається у Фолкнера з роману «Сарторис» (1929), що вважається перехідним у його творчості. У романі протипоставлені сучасність і минуле. Головний герой - Баярд Сарторис. Його гнітить безглузде життя, і ніщо не рятує від морального краху.
Роман «Шум і лють» (1929) – вершина його творчості, класичний зразок модерністського мистецтва. Автор увів прийом «потік свідомості» з метою характеристики духовного миру героя, що поміняють один одного думок, почуттів, вражень, спогадів, часто не зв'язаних між собою. Назва роману відбиває авторське розуміння миру як ірраціонального, що не піддається поясненню початку. Чотири частини роману містять історію сімейства Компсонів. У перших трьох частинах роману оповідання ведеться від імені членів цієї сім'ї, в останній - від імені автора. Головний герой роману - Квентин Компсон. Він відчуває страх перед дійсністю, панічно прагне вкритися від неї - це приймає вже патологічний характер.
У повісті «Ведмідь» (1943) автор піднімає до рівня філософського узагальнення стан людського духу в спілкуванні із природою. Фолкнер із гіркотою пише про те, як гине природа під напором сучасної механізованої цивілізації.
Роман «Святилище» (1931) приніс Фолкнеру скандальну славу через жорстокість, яка зображена в ньому. Автор вивів як образ сучасної людини гангстера лупатої, людини жорстокої, бездушної, позбавленої будь-яких природних людських емоцій. Весь роман сприймається як лемент розпачу, безнадійності в пустелі, іменованої сучасним суспільством.
Найбільше чітко й зріло відношення Фолкнера до проблеми расових відносин виразилося в романі «Осквернитель пороху» (1948) . Головний герой - Чик Мелісон. Головна проблема білого хлопчика, що виріс на Півдні, - це головна моральна проблема (проблема взаємин з неграми), яку він повинен для себе вирішити. Роман являє собою інтерес як спроба Фолкнера досліджувати психологічний аспект расової проблеми на Півдні.
Роман « Авессалом, Авессалом ! » дає приклад іншим авторам «прози ідей». У центрі роману – доля прибульця з «нізвідки» Томаса Сатпена, у нелюдському зусиллі що намагається нав'язати мешканцям Йокнапатафи свою демонічну волю, – заснувати нову плантаторську династію, він кидає виклик людському достоїнству навколишніх його людей законам крові й раси. Роман відбив намір автора знайти в дійсності Півдня титанічні фігури, які нагадували б персонажів античних трагедій і старозавітних осіб.
Роман «Непереможені» (1938) цікавий тим, що в ньому ми знаходимо легенду про прекрасне минуле й її критичне дослідження. Твір автор присвячує Громадянській війні, де головним героєм є полковник Джон Сарторис.
Більше емоційне й значеннєве навантаження несе у Фолкнера оповідач. Оповідач сміється, уточнює, іронізує, дивується, він не у всьому впізнаний, і оповідання його лише частково правдиве, тому що часом він розповідає із чиїхось слів. Оповідач це занадто балакучий недалекий простолюдин і завжди його висловлення примітивні й побудовані на тавтологіях. Образ оповідача вніс у добутки Фолкнера багатоголосся. Іноді та ж сама ситуація передається декількома оповідачами, і в подіях відкриваються нові, учора не баченні грані. У такий спосіб Фолкнер хоче пробитися крізь плутанину вражень і думок до багатогранної складності життя. Він і не збирається руйнувати довіру до об'єктивної істини, переказуючи розбіжність фактів, вражень і випадків. Проти такої манери оповідання виросли безпідставні обвинувачення письменника в тому, що він принциповий релятивіст і визнає тільки відносну й суб'єктивну істину.
Улюбленим прийомом Фолкнера є також оповідання від третьої особи. Часто він використовує навіть не одного, а безліч оповідачів. Мнима самовідстороненність автора від оповідання створює певний психологічний ефект для читача. Замість авторського оповідання з ясними авторськими оцінками подій, що відбуваються, і людей, читач зіштовхується з переломленням подій і людей у свідомості певного персонажа. У результаті ми довідаємося не тільки й не скільки про подію, скільки про те, як вона зафіксувалася в того або іншого героя. Це дає можливість письменникові глибше розкрити внутрішній світ різних своїх персонажів. Більше того, оскільки читач не одержує готових авторських суджень, він волею-неволею включається в пошук істини, не тільки в змісті відгадування таємниць сюжету, якими Фолкнер щедро насичує свої романи, але й у плані відгадування таємниць людської душі. Іншими словами, Фолкнер включає читача в процес філософських роздумів, змушує його не просто сприймати поданий йому сюжет, а й активно мислити самому над проблемами, що піднімають письменником.
Проза Фолкнера виділяється – навіть у літературі ХХ століття – своєю ускладненістю, своїм глибоким психологізмом. Письменника часто дорікали в тому, що його стиль надмірно важкий для читання. Сам Фолкнер пояснював особливості свого стилю в такий спосіб: «Кожний знає, що його чекає смерть, що в нього залишилося порівняно мало часу, щоб зробити свою роботу, і я намагаюся зібрати всю історію людського серця, якщо можна так сказати, на кінчику свого пера. Крім того, для мене немає людини, що був би сам по собі, людина є сумою минулого. У дійсності немає такого поняття, як «був», тому що минуле існує сьогодні. Воно є частиною кожного чоловіка, кожної жінки, кожного моменту. Предки людини, його походження є його частиною в будь-який момент. Тому людина, характер в оповіданні в кожний момент дії є не тільки самим собою, він являє собою все те, що зробило його, і довга фраза їсти спроба увібрати його минуле й, можливо, майбутнє в момент дії».
Оповідальну манеру Фолкнера допомагає зрозуміти концепція часу, втілена в його прозі. Час у Фолкнера суб'єктивний. «Час, - писав він, - це текуча свідомість, що не існує інакше, як втілюючись в окремих людей. Немає ніякого «було», тільки «є». Якби існувало «було», ми не знали б прикростей і суму». Це відбилося й у мові, використанні дієслів теперішнього часу, у стильовій індивідуальності прози Фолкнера.
Для стилю Фолкнера характерний ще один прийом. Як правило, у його романах немає єдиного, що поступово розвивається сюжету. Навколо центрального сюжету звичайно співіснує ще безліч побічних сюжетів, вставних новел, анекдотів, які, здавалося б, тільки побічно пов'язані з безпосередньою дією. Не випадково, що багато шматків романів письменника спочатку друкувалися як самостійні оповідання. Така багатоплановість створює певне поліфонічне звучання добутку, одні історії доповнюють інші, іноді контрастують із ними, і в результаті народжується як би симфонія людського життя.
Навколо Фолкнера і його місця в американській і світовій літературі ведеться не мало суперечок. Фолкнера зараховують до модерністського напрямку в літературі. Насамперед, за ускладненість і витонченість його стилю. Але якщо в більшості модерністів ускладненість стилю з'являлася як самоціль, що як втрачає зміст гра зі словами, те Фолкнер, експериментував, прагнучи розширити арсенал засобів, що дозволяють глибше заглянути в душу людську, збагатити реалізм ХIХ століття новими можливостями.
Є ще одна сторона творчості Фолкнера, що певною мірою зближає його з модернізмом. Це зображення самих жорстоких, самих темних проявів людської натури, що займає багато місця в його романах. Але якщо модернізм по суті своєї антилюдяний, прагне принизити людини, показати йому його мерзенність і незначність, те Фолкнер ставить перед собою інші завдання, що зближають його з Достоєвським.
Найвищим досягненням Фолкнера – реаліста в зображенні типового «героя» сучасного американського суспільства став Флем Сноупс – головний персонаж трилогії «Сільце» (1940), «Місто» (1957), «Особняк» (1959).
Дія першого роману «Сільце» починається в 90-х роках XIX і доводить до 40-х років ХХ століття. Автор простежує історію роду на декількох поколіннях. Сноупси більше від усіх інших персонажів Фолкнера представляють сьогоднішню Америку. Дія відбувається в глухому, придуманому письменником окрузі Йокнапатофе, розташованому на півночі штату Міссісіпі. Крихітне сільце Французька Балка,перебуває в декількох кілометрах від головного округу Джефферсона. Самим багатим хазяїном колись пишної плантаторської садиби й навколишніх ферм є Білл Уорнер. Йому належать життєві основні центри – крамниця, млин, кузня. У його володінні й кращі землі цих місць, він править тут безроздільно й владно, виконуючи функції світового судді, шкільного піклувальника, політичного «боса».
Сноупси орендують у багатія Уорнера ферму, а один з них, Флем, наймається прикажчиком у крамницю Уорнерів і починає потроху займатися лихварством, а потім сміливішими фінансовими операціями. Життя ускладнюється в окрузі з появою нового елемента, чужого, хижого й безпринципного клану Сноупсів. Щось злісне ввійшло разом зі Сноупсами в життя округу. Особливо злісним виявився син старого Сноупса розважливий бандит Флем. Нерішучі фермери округу з відразою й жахом споглядають на незрозуміле для них просування Флема нагору. Рік назад вони бачили його в незавидній ролі прикажчика, а сьогодні він уже проходжується в крамниці як хазяїн.
Волею випадку Флем жениться на дочці Уорнера красуні Юлі: та завагітніла від заїжджої людини. У такий спосіб він впроваджується в шановну в окрузі сім'ю Уорнерів. Шлюб цей був чисто номінальний, тому що як чоловік Флем неспроможний. Спливає ще одна його махінація: хитрий Флем, скориставшись слухами про скарби, нібито заритих у садибі Старого Француза, підкинув кілька золотих у землю й продав ділянку втридорога.