Кримінальним, адміністративним, цивільним законодавством, а також іншими галузями законодавства у багатьох випадках передбачається застосування до правопорушників штрафних санкцій у вигляді відповідних грошових сум.. При стягненні їх у доход держави також поповнюється державна власність. Тобто я зробив висновок, що конфіскація застосовується і передбачається не тільки Цивільним Кодексом, але й іншими нормативно-правовими актами.
4.Однією з підстав виникнення права державної власності є визнання майна безхазяйним. Так, відповідно до ст. 335 ЦК майно, яке не має власника або власник якого невідомий, надходить у власність держави (безхазяйне майно, яке належало колгоспному двору, ставало власністю колгоспу). Безхазяйне майно надходить у власність держави за рішенням виконавчого комітету районної, міської ради народних депутатів, ухваленим за заявою фінансового органу. Заява про визнання майна безхазяйним може бути подана не раніше року після прийняття майна на облік відповідним фінансовим органом або виконкомом селищної, сільської ради народних депутатів. Фактами, які свідчать про безхазяйність майна, можуть бути: неможливість виявити власника при вилученні у злочинців викраденого майна, в разі стихійного лиха, при втраті права на майно у зв'язку зі спливом позовної давності для його витребування тощо. Вказані наслідки не застосовуються, якщо власник відомий, адже з певних причин відсутній або визнаний безвісно відсутнім. Майно, визнане у встановленому порядку безхазяйним, зараховується безпосередньо у державний бюджет (грошові , суш в українській або іноземній валюті, платіжні документи, облігації та ін.).
5.З додержанням правил ст. 337 ЦК у власність держави може перейти знахідка — майно, втрачене власником (володільцем) поза його волею і знайдене іншою особою. Громадянин, який знайшов загублену річ, зобов'язаний негайно повідомити про це особу, що загубила, повернути їй знайдену річ або заявити про знахідку і здати річ до міліції чи до виконкому селищної, сільської ради народних депутатів, а коли річ знайдено в установі, підприємстві або на транспорті, здати її адміністрації відповідної організації. Адміністрація, не виявивши у двотижневий строк законного володільця, негайно повинна здати загублену річ міліції або виконкому. Органи транспорту зберігають і реалізують здані їм речі відповідно до чинних на транспорті правил. Міліція або виконком зберігають здані їм речі протягом 6 місяців. Якщо за цей період власника не буде виявлено, речі переходять у власність держави. Для цього не потрібно спеціального судового чи іншого рішення.
6.Ще однією підставою набуття права державної власності за ст. 341 Цивільного Кодексу є набуття права власності на бездоглядну домашню тварину. Ця стаття встановлює, що якщо протягом шести місяців з моменту заявлення про затримання бездоглядної робочої або великої рогатої худоби і протягом двох місяців – щодо інших домашніх тварин не буде виявлено їхнього власника або він не заявить про своє право на них, право власності на ці тварини переходить до особи, у якої вони були на утриманні та в користуванні. У разі відмови особи, у якої бездоглядна домашня тварина була на утриманні та в користуванні, від набуття права власності на неї ця тварина переходить у власність територіальної громади, на території якої її було виявлено.
7.За ст. 343 ЦК наступною підставою виникнення права державної власності є набуття права власності на скарб. Скарбом є закопані у землі чи приховані іншим способом гроші, валютні цінності, інші речі, власник яких невідомий або за законом втратив на них право власності. У разі виявлення скарбу, що є пам’яткою історії та культури, право власності на нього набуває держава. Особа, яка виявила такий скарб, має право на одержання від держави винагороди у розмірі до 20% від його вартості на момент виявлення, якщо вона негайно повідомила міліції або органові місцевого самоврядування про скарб і передала його відповідному державному органові або органові місцевого самоврядування. Тобто виходячи із зазначеного, держава при будь-якому виявленні скарбу з землі право державної власності виникає автоматично, так як одним з об’єктів права державної власності є земля.
Отже, я зробив висновок, що державна власність може виникати в будь-який з первісних чи похідних способів, але у держави є підстави для набуття нею права власності в такі способи, в які це право не може виникнути в інших власників – фізичних або юридичних осіб. Ще до того ж в Цивільному Кодексі в главі 24 – набуття права власності – не всі підстави набуття права власності можуть бути застосовані до держави, як суб’єкта права власності.
3. Правовий режим майна
3.1. Поняття та зміст правового режиму майна
У чинному законодавстві та спеціальній літературі досить часто зустрічається термін «правовий режим», який через невизначеність змісту та сфери застосування, по-суті, набув характеру універсального. Так, завдяки універсалізму термін «правовий режим», який був розроблений теорією господарського права та у первісному розумінні й значенні вживався лише щодо майна (його окремих видів) господарських органів та інших видів майна, що знайшло закріплення і в законодавстві, згодом почав застосовуватися і щодо інших об'єктів — діяльності, території, тощо, правовий режим яких досліджується іншими галузями науки. Поняття та зміст правового режиму майна суб'єктів господарювання, відрізняється від правового режиму власності (об'єктів власності), і доказом цього є багато факторів.
У науковій літературі існують різні визначення поняття правового режиму майна суб'єктів господарювання. Так, на думку одних авторів, правовий режим майна господарських органів можна визначити, як встановлений в правових нормах порядок формування майна і наділення ним господарських органів, а також порядок управління ним цими господарськими органами та іншими ланками економіки. [Спробу визначити поняття правового режиму майна суб'єктів господарювання через систему правовідносин, об'єктом яких є цілісний майновий комплекс суб'єкта господарювання або його складова частина, а предметом — права і обов'язки учасників господарювання, пов'язані з володінням і використанням цілісного майнового комплексу в господарській діяльності, здійснила В. А. Малига. Привабливе, на перший погляд, визначення правового режиму майна, тим не менш, має окремі недоліки. По-перше. у запропонованому визначенні відсутній один із елементів правовідносин — суб'єкти, без яких існування будь-яких правовідносин як врегульованих нормами права суспільних відносин неможливе. По-друге, запропоноване визначення є занадто вузьким як щодо визначення об'єкта правовідносин, так і щодо повноважень самого суб'єкта господарювання та інших осіб стосовно окремих видів майна].[9]
Доречно зазначити, що в чинному законодавстві України (передусім, у ГК України) норми щодо правового режиму майна суб'єктів господарювання сформульовані й розміщені, як правило, безсистемно, за змішаним принципом: одна частина з цих норм встановлює правовий режим власності (об'єктів власності) безвідносно до виду суб'єктів господарювання (прикладом цього є положення ст. 141 ГК України та низки нормативно-правових актів, що визначають особливості правового режиму державного майна у сфері господарювання); друга — правовий режим майна окремих суб'єктів (наприклад, статті 66, 75, 77, 87, 100, 123 ГК України, а також нормативно-правові акти, що визначають правове становище окремих суб'єктів господарювання); третя — правовий режим окремих видів майна (статті 163—165, 387, 391—395 ГК України, а також нормативно-правові акти, що визначають особливості правового режиму окремих видів майна). Зрозуміло, що така розпорошеність правових норм потребує як певної їх уніфікації у межах Господарського Кодексу України, так і узгодженості положень окремих спеціальних законів та інших нормативно-правових актів з положеннями Господарського Кодексу України і навпаки.
Значення уніфікованого розуміння відповідного правового закріплення елементів правового режиму майна суб'єкті господарювання, а також недоліки законодавства в цій частині можна побачити на прикладі кожного з елементів правового режиму, починаючи зі структур (складу) майна зазначених суб'єктів.
Згідно з ч. 1 ст. 139 ГК України майном визнається сукупність речей та інших цінностей (включаючи нематеріальні активи), які мають вартісне визначенні виробляються чи використовуються діяльності суб'єктів господарювання і відображаються в їх балансі або враховуються в інших передбачених законом формах обліку майна цих суб'єктів.
Оскільки ГК України не містить визначення поняття речі, то я звернувся до ст. 17 ЦК України, яка під річчю розуміє предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов'язки. Виходячи з такого, досить загального визначення та враховуючи положення ст. 190 ЦК України майном суб'єкта господарювання можуть бути визнані окрема річ, сукупність речей, а також майнові права і обов'язки, проте для визнання цих об'єктів речами в розумінні Господарського кодексу необхідно, щоб вони відповідали ознакам, зазначеним в ч. 1 ст. 13 ГК України, а саме: а) мали вартісне визначення; б) вироблялися чи використовувалися у діяльності суб'єктів господарювання; в) відображалися в балансі цих суб'єктів або враховувалися в інших встановлених законом формах обліку майна цих суб'єктів.