Як відмічає В.Ф. Бойко, якщо в 1996 р. навантаження на одного суддю місцевого суду становило в середньому 35 справ на місяць, то в 2002 р. – 89, по м. Києву – 113, в Автономній Республіці Крим – 110, в судах Харківської, Запорізької, Львівської областей – понад 100 справ.
Слід погодитись з думкою тих вчених та практичних працівників, які вважають, що чинна система розподілу навантаження на суддів не тільки порушує право судді на створення і забезпечення необхідних умов для здійснення професійної діяльності, а й створює перешкоди доступності правосуддя.
Стає проблематичним виконання Україною ст. 6 Європейської конвенції про захист прав людини й основних свобод 1950 р., відповідно до якої на Україну покладається обов’язок забезпечити право кожного на справедливий та відкритий розгляд його справи незалежним і безстороннім судом протягом розумного строку, встановленого законом.
Можливо, для ефективного вирішення цієї проблеми доцільно використовувати в судовій політиці України Рекомендації № R(86) 12 Комітету міністрів Ради Європи від 16 вересня 1986 р. щодо заходів для недопущення і скорочення надмірного робочого навантаження на суди. Цей документ, крім виділення судовим органом необхідних коштів для ефективного розгляду зростаючої кількості прав, що знаходяться у судах, і зменшення кола завдань, що не стосуються судочинства, пропонує використовувати такі заходи, як сприяння, де це необхідно, примиренню сторін ( як поза судовою системою, так і до чи в ході судового розгляду); спрощення доступу до альтернативних способів вирішення спорів і підвищення їх ефективності як процедури, що заміняє судовий розгляд; страхування судових витрат та інші заходи, що спрямовані на зменшення навантаження на суддів і сприяють реалізації принципу доступності правосуддя.
Позитивне значення щодо забезпечення права судді на необхідні умови для здійснення професійної діяльності має реалізація принципу спеціалізації (як зовнішньої, так і внутрішньої). Для цього необхідно забезпечити судову систему достатньою кількістю кваліфікованих фахівців (передбачається створення нової Концепції кадрової політики щодо суддів) та, звичайно, передбачити витрати на підвищення рівня утримання суддівського корпусу.
Голова місцевого суду приймає на роботу та звільняє працівників апарату суду, присвоює їм ранги державного службовця у встановленому законом порядку, застосовує щодо них заохочення та накладає дисциплінарні стягнення; організовує роботу щодо підвищення кваліфікації працівників апарату суду (ст. 24 Закону “Про судоустрій”).
Голова місцевого суду повинен добре знати достоїнства та недоліки кожного робітника суду, оскільки інакше він не зможе правильно розподілити їх по ділянкам роботи, своєчасно висунути їх на більш відповідальні посади, правильно керувати їх діяльністю.
Висновки
Основним методом вивчення кадрів є особисте спостереження за діяльністю працівника, перевірка виконаних ним доручень, безпосереднє ознайомлення з його роботою. Для оцінки працівника можуть бути використані різні документи та матеріали, що характеризують його ділові та моральні якості : результати перевірок праці окремих працівників апарату суду - секретаря суду, завідуючого секретаріатом, архіваріуса тощо, які можуть проводитись як за планом роботи місцевого суду, так і за дорученням голови суду; характеристики працівника з останнього місця роботи та відгуки на нього, які були надані за результатами навчання, наприклад, - проходження стажування, підвищення кваліфікації; ознайомлення з письмовими документами, що складалися працівником апарату суду в ході його діяльності, з веденням ним документації (реєстрацією кореспонденції, що надійшла до суду, оформленням справ після їх розгляду, веденням журналів судових засідань тощо).
На підставі даних вивчення кадрів, спостереження за практичною діяльністю працівника, індивідуальних відгуків про нього складається характеристика, яка є офіційним документом. Вона повинна бути об’єктивною, відбивати не тільки позитивні ділові та моральні якості працівника, але й суттєві недоліки і помилки в його праці, якщо вони мають місце. У неї доцільно зробити висновок про відповідність працівника тієї посаді, яку він обіймає, про можливість чи доцільність переміщення його на іншу роботу. З характеристикою слід ознайомити працівника, на якого вона складена. Усі матеріали, що характеризують працівників, повинні знаходитись у їх особистих справах.
Робота по підбору, розміщенню та організації навчання кадрів повинна забезпечити місцевий суд працівниками, які мають не тільки високий рівень професійної підготовки, але й ділові (професійні) і моральні якості.
Під професійно необхідними якостями розуміють: активність, ініціативність, наполегливість, організованість, уміння планувати робочий час; стійка увага, відповідальність, нервово-психічна стійкість; здатність підтримувати емоційні контакти з учасниками спілкування.
Працівник апарату суду повинен відповідати моральними якостям, оскільки культура поведінки у суді торкається не тільки судового розгляду, але й всіх сторін судової діяльності і залежить вона,- як слушно зауважує В.В. Лєоненко,- в основному від працівників суду.
До моральних якостей працівників апарату суду слід віднести - високий рівень правосвідомості, соціальної відповідальності; чесність, совісність, сумлінність, дисциплінованість; домінування соціально значущих мотивів у сфері професійної діяльності, доброзичливість, витриманість, тактовність, ввічливість у відносинах з людьми, самоконтроль над емоціями; дотримання морально-етичних та правових норм у взаємовідносинах працівників у колективі суду тощо. Вимоги до працівників апарату суду повинні постійно підвищуватися.
Враховуючи те, що Конституція України передбачає право громадян на звернення за судовим захистом майже по всіх питань, де виникає спір про право, із поставленими завданнями можуть справитись лише кадри, які мають належний рівень професійної підготовки. Тому рівень професійної підготовки не тільки суддівського корпусу, але й працівників апарату суду, є найважливішим елементом, що впливає на оперативність і правильність судових рішень.
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ
1. Організація судових та правоохоронних органів: Навч. Посібник/ за ред. І.Є. Марочкіна, Н.В. Сибільової, О.М. Толочка.- Харків, 2009.
2. Організація судочинства в Україні (під заг. ред. Лавріновича)- К., вид. МЮ, 2008.
3.Халдеев Л.С. судья в уголовном процессе.- М., 2008.
4. Жилин Г.А. Судья в гражданском процессе.-М., 2009.
5. ринцев В.Д. Організаційне забезпечення діяльності судів на регіональному рівні.- Київ., 2007.
5. Тимчасова Інструкція з діловодства в місцевому загальному суді // Офіційний Вісник України - 2005.- № 13, ст.. 694.
6. Научная организация труда в аппарате судов и учреждений юстиции. — М, 2007.
7. Божьев В.П., Добровольская Т.Н., Перлов И.Д. Организационное руководство судами в СССР (судебное управление). — М., 2006.
8. Алексеев В.Б., Кашенов Г.П. Организация судебной деятельности. — М., 2007.
9. Подготовка гражданских дел к судебному разбирательству. /Под ред. Н.М. Гурбатова. — М., 2007.
10. Волкодаев Н.Ф. Правовая культура судебного процесса. — М.,2006.
11. Типові посадові повноваження службовців апарату місцевого суду. Затверджено Наказом ДСА, 2008 р.