Смекни!
smekni.com

Право і мораль (стр. 5 из 9)

мораль право норма конфлікт

Для більш точного усвідомлення співвідношення конституційно-правових та соціальних норм на увагу заслуговує поділ соціальних норм за регулятивними особливостями. Іншими словами, наступним критерієм класифікації є спосіб встановлення та забезпечення норм. У даному випадку ми виділяємо: норми моралі; норми-звичаї; норми права; корпоративні норми. У процесі регулювання суспільних відносин уся сукупність соціальних норм є взаємодіючою. Але в умовах формування правової держави в регулюванні суспільних відносин усе більше підвищується значення моральних вимог, в яких знаходять своє відображення загальнолюдські цінності. Отже, зростає необхідність моральної обгрунтованості правових актів, що сприятиме зміцненню законності та ефективності в регулюванні існуючих відносин. З Іншого боку, правопорядок, дисципліна є вимогами моралі, адже в умовах беззаконня не може бути й мови про мораль. Саме тому для сучасного періоду формування правової, соціальної держави властивий процес зближення правових та моральних вимог, що знаходить свій прояв у закріпленні загальних моральних цінностей в правових нормах.[7;5]

Розглядаючи норми моралі, визначимо, що мораль - від лат. „moralis - той, що відноситься до норову, характеру, складу душі, звичок - це один з основних способів нормативної регуляції дій людини в суспільстві; це особлива форма суспільної свідомості та вид суспільних відносин (моральні відносини).

Мораль - це система принципів і норм, що виникають з потреби узгодження інтересів індивідів один з одним і суспільством (класом, соціальною групою, державою), і які спрямовані на регулювання поведінки людей відповідно до понять добра і зла, що підтримуються особистими переконаннями, традиціями, вихованням, силою суспільної думки. Мораль регулює поведінку людини в усіх сферах суспільного життя - у науці, в економіці, політиці, сімейних, особистих, міжнародних відносинах. Виходячи з того, що моральні й конституційно-правові норми є різновидом соціальних норм, ми спробуємо їх порівняти, виявити ті риси, що є спільними, а також відмінності конституційних норм від моральних.

Отже, насамперед, загальним для двох зазначених видів норм є те, що вони є різновидом соціальних норм, тобто діють в єдиному просторі соціальних зв’язків. І конституційно-правові, і моральні норми пронизують передусім політичну сферу життя суспільства, визначаючи його рамки і регулюючи напрямки його розвитку, виконують загальносоціальні функції.

По-друге, названі норми спрямовано на регулювання поведінки суб’єктів суспільних відносин, формування певних еталонів поведінки в суспільстві. Отже, конституційні й моральні норми мають на меті встановлення та підтримання порядку в організації діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування.

По-третє, обидві групи соціальних норм, що розглядаються, є правилами поведінки загального характеру, тобто в більшості випадків вони стосуються великого кола суб'єктів конституційно-правових відносин.

До вищезазначених спільних рис професор О.Ф.Скакун додає ще те, що правові й моральні норми об'єднує єдина духовна природа, загальний ціннісний стрижень - справедливість, тобто вони базуються на справедливості як на вищому моральному принципі. Ми поділяємо цю думку, адже право в цілому, і конституційні норми як пріоритетні, невіддільні від справедливості, яка є серцевиною норм. Достатньо згадати давньоримські поняття „jus”, що в перекладі означає право та „justitia” - справедливість; невипадково ці слова мають однаковий корінь (право, правда, справедливість). Ідеї справедливості знаходимо ще в римському праві: юрист Цельс визначав право як науку про „добре і справедливе”. У свою чергу, моральні норми також наповнені змістом справедливості, категоріями добра та зла. Разом з цим зазначимо, що конституційні й моральні норми являють собою різні соціальні регулятори, кожний з яких має свою специфіку. Звідси випливає те, що поряд зі спільними рисами вищезгадані норми мають і певні відмінності.Насамперед, відмінності між нормами моралі й нормами конституційного права України полягають у різних способах формування норм. Цей критерій розмежування в деякій літературі називають „за походженням. У такому разі мораль формується раніше права, правової свідомості й державної організації суспільства. Можна сказати, що мораль з’являється разом із суспільством, а право - з державою, хоч мораль також має свій історичний період розвитку і виникає з потреби узгодити інтереси індивіда і суспільства.

Норми конституційного права відрізняються від норм моралі й сферою дії. Якщо моральні норми регулюють внутрішнє усвідомлення людиною своєї поведінки в політичній сфері суспільних відносин, то конституційно-правові відображають зовнішню форму поведінки людини в цій сфері. Зміст норм конституційного права характеризується визначеністю, конкретністю. У них досить часто передбачаються права та обов'язки сторін, риси взаємовідносин. Моральні ж норми відрізняються більш широким змістом, дають більший простір для тлумачення і виступають як узагальнене безособове правило поведінки у вигляді ідей та поглядів. Норми, що розглядаються, відрізняються і за формою виразу. Норми конституційного права України - це частіше встановлені або санкціоновані компетентними державними органами норми, що зафіксовані в юридичних актах (законах, указах, постановах) і є обов'язковими для виконання. А мораль включає не тільки норми, але й погляди, почуття, тобто являє собою за структурою більш складне явище. Моральні норми, як правило, не закріплюються в спеціальних законах, а містяться у свідомості людей.

У нормах конституційного права виражається і закріплюється воля українського народу, у моралі ж воля виступає у формі суспільної думки. Відмінність конституційно-правових норм і моралі проявляється також і в гарантіях здійснення цих норм. Норми моралі реалізуються добровільно в силу звички, внутрішніх переконань. Внутрішнім гарантом моралі виступає совість людини, а зовнішнім - сила суспільної думки. Конституційне право спирається на власний моральний авторитет, але специфічною гарантією втілення його норм виступають авторитет і примусова влада держави. Конституційні й моральні норми спираються на заходи примусу, але їх характер і спосіб здійснення різний. У сфері моралі примус виступає у формі суспільної думки, рішення колективу. Моральні норми заздалегідь не регламентують конкретні форми і заходи примусу (це можуть бути обговорення, осуд, попередження). А в разі здійснення правопорушення відповідні державні органи зобов’язані застосувати заходи, передбачені законодавством. Прикладом такої реакції держави на правопорушення може бути конституційна відповідальність правопорушника.

Таким чином, конституційно-правові норми і мораль знаходяться в тісній єдності й взаємодії. За допомогою норм конституційного права України держава намагається утвердити прогресивні норми моралі, які, у свою чергу, сприяють закріпленню морального авторитета права, що сприймається як соціальна цінність усього суспільства. Для моралі й права характерна єдність, яка виражається в їх взаємодії і взаємопроникненні. Останнє проявляється в тому, що право базується на моралі та є однією з форм її здійснення. Взаємодія виражається в єдності дії цих двох видів соціальних норм і може проявлятися в таких основних формах, як:

- вплив моралі на формування конституційних норм;

- вплив права на формування моральних норм;

- охорона нормами конституційного права моральних норм;

- використання моральних норм при застосуванні права.

3.Норма права в системі чинників регулювання соціальних конфліктів

3.1 Моральність норм права

Як відомо, сучасне українське суспільство, яке знаходиться у перехідному стані, належить до соціальних систем посттоталітарного типу. Для таких систем перехідний період — „це просторово-часовий інтервал екстремально-хаотичного розвитку соціуму, у ході якого один тип організації трансформується в інший за допомогою комплексу деструктивно-конструктивних конфліктів”. При цьому під соціальним конфліктом розуміється наявність об'єктивних чи суб'єктивних суперечностей, які дістають вияв у протиборстві (зіткненні) їх носіїв (сторін). Наявність же великої кількості різноманітних конфліктів значно актуалізує проблему пошуку механізмів, засобів, за допомогою яких можна якщо й не ліквідувати їх (це неможливо, зважаючи на визнання конфлікту однією з рушійних сил розвитку суспільства), то ввести у цивілізовані межі та надати їм переважно конструктивного характеру.[5;74]

З урахуванням сказаного одним з найефективніших можна вважати нормативний механізм регулювання соціальних відносин. Причому завдання норм полягає в тому, щоб підтримувати соціальні спільноти у цілісному, життєздатному, активно-функціональному стані, забезпечувати порядок у суспільстві, запобігати небезпечним проявам внутрішньовидової агресії, спрямованим проти собі подібних. Іншими словами, під час крутих історичних поворотів, коли будь-яка система відчуває серйозні перевантаження, саме соціальні норми утримують її від незворотних інволюцій та розпаду. Усі соціальні норми мають спільну нормативну природу і характеризуються притаманними їм рисами. Так, вони визначають типовий і нормальний для даного часу та середовища певний стандарт поведінки, слугують орієнтирами під час вибору соціальне схвалюваних дій і водночас виступають засобом контролю за ними. Ці норми формуються в процесі життєдіяльності людей і в цьому смислі є невід’ємними від їх носіїв, переслідують досягнення єдиної мети - забезпечення порядку та організованості у суспільних відносинах.

Конфлікт, як і будь-які інші стосунки міх людьми, тією або іншою мірою регулюється нормами суспільної поведінки: правовими, моральними, релігійними, політичними тощо. Нормативне регулювання конфліктів на відміну від тимчасово діючих інститутів робить соціальну систему більш стабільною, зумовлює довгостроковий порядок розвитку та розв'язання спорів. Зрозуміло, що нормативне регулювання конфліктів має свої особливості, обумовлені як природою самих норм, так і специфікою протиборства сторін. Велику роль у цьому відіграють моральні норми. І це природно, оскільки майже будь-який конфлікт так чи інакше пов'язаний з уявленнями про добро і зло, правильну і неправильну поведінку, честь і гідність, справедливість і порядність тощо. Конфлікт і його учасники завжди дістають моральні оцінки. Однак, як правило, вони неоднозначні, а іноді навіть протилежні. Адже багато які моральні, а іноді й юридичні норми не сприймаються різними класами, соціальними верствами, групами і навіть окремими індивідами як загальноприйняті. Зрозуміло, що це не виключає існування норм загальнолюдської моралі. Але вони поширюються на обмежене коло дій і до того ж сприймаються не усіма людьми. Внаслідок цього конфлікт і його причини нерідко оцінюються по-різному не тільки його учасниками, а й оточенням, що, у свою чергу, може призводити до розширення його масштабів і породжувати нові конфлікти. Ускладнює ситуацію і той факт, що моральні норми, як правило, чітко не сформульовані.[5;145]