Необхідно, насамперед, указати на непослідовність і протиріччя в чинному законодавстві з питань соціального й правового захисту суб'єктів ОРД.
Так, ст. 12 ЗУ «Про ОРД» установлює, що на працівників, що здійснюють ОРД, поширюються гарантії правового й соціального захисту, передбачені законами України про ці органи. Вказується також, що цим працівникам надаються додаткові пільги з соціально-побутового й фінансового забезпечення в порядку, установленому Кабінетом Міністрів України.
Звертаючись до ст..ст. 21-22 ЗУ «Про міліцію», ми можемо констатувати, що оперативні працівники в системі міліції перебувають під захистом закону. Держава гарантує їм, а також членам їхніх родин і близьких родичів захист життя, здоров'я, честі, гідності, житла, майна від злочинних зазіхань і інших протиправних дій.
Образа, опір, погроза, насильство та інші дії, що перешкоджають виконанню завдань, покладених на цих працівників, тягнуть установлену законом відповідальність. Вони також мають право оскаржити в суді прийняті стосовно них рішення посадових осіб, якщо такі рішення ущемляють гідність й особисті права працівників оперативних підрозділів, не пов'язані зі службовою діяльністю.
Звільнення оперативного працівника зі служби у зв'язку з обвинуваченням у вчиненні злочину допускається тільки після вступу обвинувального вироку в законну силу. У випадку затримання за підозрою у вчиненні злочину й обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту оперативні працівники утримуються в призначених для цього установах окремо від інших осіб.
Оперативні працівники мають за законом пільги на одержання житла, установлення квартирних телефонів, влаштування дітей у дошкільні установи та ін. Житло їм повинно надаватися місцевими Радами народних депутатів (стосовно до спеціальної міліції - відповідними міністерствами й відомствами) у першочерговому порядку. При цьому оплата житла, комунальних послуг і палива на всіх членів родин повинна здійснюватися з 50-відсотковою знижкою. Для тих, хто живе й працює в сільській місцевості й у селищах міського типу, а також для проживаючих з ними членів їхніх родин житло повинно надаватися безкоштовно.
Передбачається право на одержання кредитів на індивідуальне й кооперативне житлове будівництво на строк до 20 років з погашенням 50 відсотків наданої позики за рахунок відповідних фондів МВС України й місцевих бюджетів. Місцеві Ради народних депутатів можуть продавати зазначеним працівникам житло на пільгових умовах із знижкою до 50 відсотків його вартості. Крім того, оперативні працівники підлягають обов'язковому державному страхуванню на суму десятилітнього грошового утримання за займаною останньою посадою за рахунок бюджетних коштів, а також коштів, що надходять на договірних основах від міністерств, відомств, підприємств, установ і організацій.
У випадку загибелі оперативного працівника під час виконання службових обов'язків родині загиблого або його утриманцям виплачується одноразова допомога в розмірі десятилітнього грошового утримання загиблого по займаній останній посаді й призначається пенсія у зв'язку із втратою годувальника в розмірі місячного посадового окладу. За родиною загиблого зберігається право на одержання житлової площі, що надається позачергово й протягом трьох місяців від дня загибелі передається в приватну власність. За дітьми загиблого до досягнення ними повноліття, а також непрацездатними членами родини, які перебували на його утриманні, зберігається право на пільги з оплати житла, комунальних послуг і палива.
Установлені також допомога, виплати й пенсійне забезпечення у випадках каліцтва, заподіяного оперативному працівникові під час виконання службових обов'язків, а також інвалідності, що наступила в період проходження служби або не пізніше чим через 3 місяці після звільнення зі служби, або після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби.
Збитки, заподіяні майну оперативного працівника або його близьким родичам у зв'язку з виконанням їм службових обов'язків, компенсуються у встановленому законом порядку в повному обсязі за рахунок бюджетних коштів.
Як видно, законом установлений й урегульований в нормативно-правовому порядку соціально-правовий захист працівників оперативних підрозділів.
Що ж стосується захисту особистості цих суб'єктів, то в ЗУ «Про ОРД» вона лише декларується. Говориться, зокрема, що при наявності відомостей про загрозу життю, здоров'ю або майну оперативного працівника у зв'язку зі здійсненням їм ОРД в інтересах безпеки України, або з розкриття тяжкого й особливо тяжкого злочину, або з викриття організованого злочинного угруповання оперативний підрозділ зобов'язаний вжити спеціальних заходів для забезпечення його безпеки.
Предметному ж вирішенню даної проблеми присвячений ЗУ «Про державний захист працівників суду й правоохоронних органів» (п. «в» ч. 2 ст. 2 і ст. 1). У ньому особи, що здійснюють ОРД, виділені як самостійні об'єкти державного захисту, чітко визначена її спрямованість на припинення спроб перешкодити виконанню ними своїх прав і обов'язків, а також на захист від зазіхань на життя, здоров'я, житло, майно тощо.
Зокрема, цей закон установлює, що для забезпечення безпеки працівників (у цьому випадку ми говоримо про опер. працівниках) і їхніх близьких родичів, недоторканності житла, а також збереження майна з урахуванням конкретних обставин таким працівникам залежно від ступеня погрози для життя й здоров'я можуть видаватися зброя, спеціальні засоби індивідуального захисту й вони повинні сповіщатися про небезпеку.
Якщо буде потреба за рахунок коштів місцевого бюджету можуть обладнатися засобами протипожежної й охоронної сигналізації їхнє житло й майно, замінюватися номери квартирних телефонів і державні номерні знаки індивідуальних транспортних засобів. Можуть також застосовуватися оперативно-технічні засоби відповідно до ЗУ «Про ОРД».
У випадку погрози здійснення насильства або інших протиправних дій відносно зазначених осіб, з їхньої згоди й письмової заяви, може здійснюватися прослуховування телефонних і інших переговорів. У ході цього прослуховування може застосовуватися звукозапис. Якщо буде потреба ці особи, їхні неповнолітні діти й близькі родичі можуть бути, з їхньої згоди, тимчасово розміщені в місцях, що гарантують їхню безпеку, у тому числі в дошкільних виховних установах або установах органів соціального захисту населення України.
Крім того, може бути накладена тимчасова або постійна заборона на видачу відомостей про місце проживання зазначених осіб і інших відомостей про їх адресними бюро, паспортними службами, підрозділами Державтоінспекції, довідковими службами АТС і іншими офіційними інформаційно-довідковими службами. В окремих випадках передбачені відомості можуть вилучатися в порядку, установленому законодавством.
По клопотанню або згоді осіб, узятих під захист, у випадках, якщо їхня безпека не може бути забезпечена іншими мірами, вони переводяться на іншу роботу (тимчасову або постійну), направляються на навчання, переселяються в інше місце проживання, можуть бути змінена їхня зовнішність, анкетні дані з видачею відповідних особистих документів.
Приводом для застосування спеціальних заходів забезпечення безпеки може бути:
-заява працівника або його близького родича;
-звернення керівника відповідного державного органа;
-одержання оперативної й іншої інформації про наявність загрози життю, здоров'ю, житлу й майну осіб, що підлягають захисту.
Але, разом з тим, варто сказати, що закон не дав чіткого правового визначення суб'єктів, що забезпечують безпеку працівників оперативних підрозділів, а також механізмів цього забезпечення.
Вищевказаний закон (п. «в» ч. 1 ст. 15) поклав даний обов'язок на відповідні відомчі органи, хоча й наказав створення із цією метою спеціальних структур. Закон же «Про ОРД» (ч. 3 ст. 12) сформулював дану норму більш конкретно, адресуючи її самим оперативним підрозділам. Відзначимо, що в системі МВС зазначену функцію в цей час виконують служби внутрішньої безпеки.
Розглянуті вище гарантії соціального й правового захисту оперативних працівників не вичерпують всієї проблеми. Особливо це торкається питання про відповідальність опер. працівників за можливе заподіяння ними шкоди право охоронюваним інтересам у процесі здійснення ОРД.
Формально в ч. 4 ст. 12 ЗУ «Про ОРД» передбачається норма, що звільняє від відповідальності працівника оперативного підрозділу, що заподіяв шкоду правам, свободам людини, а також інтересам держави при здійсненні ОРД, перебуваючи в стані необхідної оборони, гострої потреби або професійного ризику.
Додамо, що в законотворчій діяльності державних органів цьому питанню також приділяється певна увага. Зокрема, у Постанові Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства, що забезпечує право на необхідну оборону від суспільно небезпечних зазіхань» (№ 4 від 24 червня 1991 р. зі змінами, внесеними постановами Пленуму Верховного Суду України № 3 від 4 червня 1993 р. і № 12 від 3 грудня 1997 р.) робиться акцент на необхідності посилення захисту правоохоронних органів за допомогою застосування інститутів необхідної оборони й крайньої необхідності.
Зрозуміло, дія зазначених правових інститутів до деякої міри вирішує порушену проблему. Але треба, однак, відверто сказати, що в більшості випадків, особливо при здійсненні заходів ОРД у непередбачених ситуаціях, визначити межі й ступінь можливого перевищення або не перевищення даних меж майже неможливо. Тому оперативні працівники найчастіше покладаються на власну інтуїцію й професійний досвід, хоча нерідко попадають у ситуації, коли їх дії можуть кваліфікуватися як перевищення необхідної оборони або крайньої необхідності, тобто визнаватися неправомірними.