3. Загальна характеристика окремих видів договору майнового найму
3.1 Договір оренди
Одним із напрямів підвищення ефективності використання майна державних підприємств і організацій у сучасних умовах є передача його в оренду фізичним та юридичним особам. За допомогою оренди реалізуються як інтереси власника щодо отримання доходу з наявних у нього виробничих фондів, так і інтереси орендаря, який, не обтяжуючи себе щоразу придбанням необхідного обладнання, устаткування тощо у власність, має змогу ефективно використовувати найняте ним майно для здійснення своєї статутної діяльності.
Оренда — це один із видів майнового найму. Відносини оренди регулюються спеціальним нормативним актом — Законом України «Про оренду державного майна» (1995 р.). Крім того, деякі питання оренди регулюються Законом України «Про приватизацію майна державних підприємств» (1992 р.)/Земельним кодексом України (1992 р.) та іншими законодавчими актами, постановами і декретами Кабінету Міністрів України, рішенням Фонду державного майна України.
З наведеного визначення випливає, що:
• по-перше, орендні відносини мають виключно договірний характер і не можуть виникати на підставі планових завдань або інших адміністративно-управлінських актів;
• по-друге, оренда передбачає передачу майна у користування (без надання права орендареві розпоряджатися орендованим майном);
• по-третє, таке користування є платним, що забезпечується внесенням орендарем орендодавцеві орендної плати у визначених розмірах;
• по-четверте, оренда передбачає передачу майна у строкове (тимчасове) користування. У разі закінчення строку, на який було укладено договір оренди, цей договір припиняється.
Майно, що передається в оренду, може використовуватися орендарем для здійснення як підприємницької (виробництво продукції, виконання робіт, надання послуг, зайняття торгівлею), так і іншої (задоволення лікувально-оздоровчих, просвітницьких, культурно-спортивних потреб тощо) діяльності.
Законодавство про оренду є одним з правових інститутів господарського законодавства України. Відносини щодо оренди майна регулює, насамперед, Закон України «Про оренду державного та комунального майна». Його особливість полягає в регулюванні двох груп відносин: організаційних, пов'язаних із передачею в оренду майна державних підприємств та організацій, підприємств, заснованих на майні, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності, їх структурних підрозділів; майнових між орендодавцями та орендарями щодо господарського використання державного майна, майна, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності.
Об'єктами оренди за Законом «Про оренду державного та комунального майна» можуть також бути нерухоме (будівлі, споруди, приміщення) та інше окреме індивідуально визначене майно (машини, устаткування та інші облікові одиниці основних засобів, нематеріальні активи, малоцінні та швидкозношувані предмети, виробничі запаси, незавершене будівництво, готова продукція, незавершене капітальне будівництво та інші цінності, що виділяються в самостійний об'єкт оренди).
Закон «Про оренду державного та комунального майна» визначає, яке саме майно може бути об'єктом оренди. Насамперед, об'єктами оренди за цим законом є цілісні майнові комплекси підприємств, їх структурних підрозділів (філій, цехів, дільниць). Закон (п. 1 ст. 4) під цілісним майновим комплексом розуміє окремі будинки, споруди, устаткування, транспортні засоби, інвентар, інструменти, інші матеріальні цінності або ще наприклад господарський об'єкт із завершеним циклом виробництва продукції (робіт, послуг), з наданою йому земельною ділянкою, на якій він розміщений, автономними інженерними комунікаціями, системою енергопостачання,
Зміст договору визначається сукупністю його умов. Закон про оренду встановлює, що у договорі оренди мають бути визначені об'єкт оренди (склад і вартість майна), строк, на який укладається договір оренди, орендна плата, порядок використання амортизаційних відрахувань, відновлення орендованого майна та умови його повернення. За згодою сторін у договорі оренди можуть бути й інші умови. Умови договору оренди зберігають свою силу і у випадках, коли після його укладення законодавством будуть встановлені правила, які погіршують становище орендаря. Реорганізація орендодавця не є підставою для зміни умов договору чи розірвання його. Договір оренди є консесуальним договором, бо він вважається укладеним з моменту досягнення домовленості з усіх істотних умов і підписання сторонами тексту договору, а передача об'єкта оренди орендареві здійснюється у строки і на умовах, визначених у договорі оренди.
До істотних умов договору належить орендна плата, що є фіксованим платежем, який орендар вносить орендодавцеві незалежно від наслідків господарської діяльності. Розмір орендної плати визначається з урахуванням вартості орендованого майна. Оцінка вартості майна проводиться за методикою, що затверджується Кабінетом Міністрів України.
Строк договору оренди визначається за погодженням сторін, тобто він може бути укладений на будь-який строк; укладення договору оренди без зазначення строку не допускається. При відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну договору він вважається продовженим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. Орендар має переважне право на продовження строку дії договору.
3.2 Договір безоплатного користування майном
У цивільному праві існують відносини безоплатного користування майном. У Цивільному кодексі України 2003 р. договір безоплатного користування майном названо «позичкою». За договором позички одна сторона (позичкодавець) безоплатно передає або зобов'язується передати другій стороні (користувачеві) річ для користування протягом встановленого строку.
Відмінність договору позички від схожого з ним договору позики полягає в такому. За договором позички право власності на річ зберігається за її власником, річ передається в тимчасове користування. За договором позики річ передається у власність. За договором позички передається індивідуально визначена річ, а за договором позики може бути передана річ, визначена родовими ознаками, і гроші. Крім того, договір позички завжди безоплатний, а договір позики може бути як безоплатним, так і платним. У ст. 827 ЦК України визначається, що до договору позички застосовуються положення гл. 58 ЦК України щодо майнового найму (оренди).
Сторонами за договором позички є позичкодавець і користувач. Позичкодавцем можуть бути юридичні особи приватного права, якщо інше не визначено законом або установчими документами, юридичні особи публічного права, якщо це відповідає їх правовому статусу, а також фізичні особи. Разом з тим позичкодавцем може бути як власник майна, так і особа, яка здійснює управління цим майном. Законодавством встановлено певні обмеження щодо можливості надання майна в позичку юридичними особами. Юридична особа, яка здійснює підприємницьку діяльність, не може передавати річ у безоплатне користування особі, яка є її засновником, учасником, керівником, членом її органу управління або контролю.
Відповідно до ст. 828 ЦК України договір позички між фізичними особами може укладатися усно, між юридичними особами, а також між юридичною та фізичною особами — у письмовій формі. Договір позички транспортного засобу, у якому хоча б однією стороною є фізична особа, укладається в письмовій формі. Деякі особливості має укладення договору позички будівлі, іншої капітальної споруди (ст. 793 ЦК України). Договір позички відносно нерухомості обов'язково укладається в письмовій формі, а якщо він укладається строком на один рік і більше, то підлягає ще й нотаріальному посвідченню.
Предметом договору позички можуть бути речі, визначені індивідуальними або родовими ознаками, що є споживаними, неспоживаними та оборотоздатними.
До істотних умов договору позички належать предмет та безоплатність договору.
Обов'язки позичкодавця за договором позички прямо залежать від того, є договір реальним або консенсуальним. У коисенсуальному договорі насамперед виникає обов'язок передати річ користувачу. Згідно зі ст. 830 ЦК України, якщо позичкодавець не виконує обов'язку передати річ у користування, друга сторона має право вимагати розірвання договору позички та відшкодування завданих збитків. Позичкодавець повинен передати річ у стані та комплекті, обумовленому договором, а також повідомити користувача про всі недоліки речі й попередити користувача про всі права третіх осіб на річ. Позичкодавець зобов'язаний за власний рахунок здійснювати капітальний ремонт речі, переданої в позичку. Користувач зобов'язаний у належний спосіб утримувати отриману в безоплатне користування річ. Користувач зобов'язаний користуватися річчю за її призначенням або відповідно до мети, визначеної в договорі. Невиконання цієї умови є підставою для розірвання договору на вимогу позичкодавця (п. 2 ст. 834 ЦК України). Користувач зобов'язаний користуватися річчю особисто, якщо інше не встановлено договором (п. 2 ст. 833 ЦК України). Після закінчення строку дії договору позички користувач зобов'язаний повернути позичкодавцю річ у такому самому стані, що був на момент її передання (п. З ст. 833 ЦК України).
Договір позички може бути розірваний користувачем у будь-який Час до спливу строку договору внаслідок повернення речі. Якщо річ потребує особливого догляду або зберігання, користувач зобов'язаний повідомити позичкодавця про відмову від договору не пізніше як за сім днів до повернення речі. Позичкодавець має право до закінчення строку дії договору розірвати договір, якщо у зв'язку з непередбаченими обставинами річ стала потрібною йому самому або якщо користування річчю не відповідає її призначенню та умовам договору чи річ самочинно передана в користування іншій особі або в результаті недбалого поводження з річчю вона може бути знищена або пошкоджена^ У п. З ст. 834 ЦК України передбачено, що особа, яка стала власником речі, переданої в користування, має право вимагати розірвання договору, який укладено без визначення строку. Про розірвання договору користувач має бути повідомлений заздалегідь у строк, що відповідає меті позички.