Розлучення не потребувало ніякої урочистої форми, однак Законодавство наказувало, щоб про розлучення повідомлялося публічно у присутності семи свідків з метою внесення ясності у сімейне становище громадян. Процедура розлучення залежала від форми укладення шлюбу, але в будь-якому разі вона виражала відмову одного з подружжя від продовження шлюбу і претензію його на особисту і майнову самостійність.
Розірвання шлюбу супроводжувалось виясненням причин розлучення, і винна сторона несла майнові санкції у вигляді втрати свого дошлюбного майна чи штрафів. По переказам, перший розвід у Римі мав місце в 231 р. до н.е., однак, мабуть, що родини в Римі розпадалися і раніш. Так у Законах XII таблиць уже зустрічається стаття, що регулює цю сферу сімейно-шлюбного права.
Розвід був доступний чоловіку при усіх формах шлюбу, для дружини тільки в шлюбі sіпе тапи. Для формального розводу чоловіку досить було вимовити дружині «Бери свої речі і йди геть» і відняти ключ (ІУ.З.).
Також Законам XII таблиць відомий і інститут опіки, що встановлювалася над жінками («У.І ...унаслідок властивого ним легкодумства...»[1], неповнолітніми, божевільними і марнотратами (У.7. а.б.).
Закони XII таблиць підтверджували Закони Каїулея - старовинна заборона шлюбів між патриціями і плебеями. За даними традиції, лише в 445 р. згідно із законом, запропонованому трибуном Канулієм, ця заборона знімалася, і шлюби, укладені між патриціями і плебеями, признавалися законними.
Одним із обрядів припинення шлюбу було принесення у жертву частини свого майна богині Церері, яка вважалася покровителькою шлюбів. Це робилося тому, що існував принцип - хто розриває шлюбні узи, той повинен ^бути покараний. Однак, згідно з царськими законами, це правило не застосовувалося в тих випадках, коли дружина здійснювала прелюбодіяння або ж була п'яницею. Ці злочини були в очах римлян достатньо тяжкими і винні піддавалися за це найсуворішому покаранню - смертній карі. Так, чоловік, що спіймав дружину на прелюбодіянні, міг вбити її не залежно від того чи був укладений шлюб сит тапи або sіпе тапи.
Щоправда, в стародавню епоху існував досить цікавий інститут, в якому наука, ще не повністю розібралася - сімейний суд. До компетенції сімейного суду, як вважає більшість науковців, входили всі найважливіші питання сімейного життя (в тому числі, звичайно, він збирався у випадку розлучення). Сімейний суд складався з числа родичів і тому був досить добре знайомий з особливостями шлюбного життя подружжя. Отже, враховуючи зазначене, можна зробити висновок, що воля чоловіка щодо розірвання шлюбу не була вже й така безмежна. Вона обмежувалася певними підставами для розірвання, рішеннями сімейного суду і, врешті- решт, моральним осудом суспільства.
Крім того в сімейні справи від імені суспільства втручалися також цензори. Зокрема, відомий випадок, коли в 450 році від заснування Риму цензори М. VаlеrіиsМахітusта С.І. ВиЬиlсиsвиключили Люція Антонія (L. Аntonius) з членів сенату за вчинене ним розлучення без скликання сімейного суду. Але, незважаючи на певні обмеження свавілля чоловіка, дружина в шлюбі сит тапи була повністю залежною від нього і не могла бути ініціатором розлучення.
В праві Юстиніана розрізняються такі види розлучень:
1.Divortіит сопsеnsи або bопа gratia- розлучення за взаємною згодоюnподружжя. Таке розлучення вважалося дозволеним без будь-яких покарань.
2.Вимушене розлучення з поважної причини. Такими причинами вважалися: а) коли один або обидва з подружжя вступали до монастиря; б) якщо протягом трьох років з моменту укладення шлюбу чоловік ставав нездатним до шлюбного життя (impotentia); в) якщо чоловік наказаний за злочин висилкою; г) якщо дружина за скаргою чоловіка звинувачена в порушенні подружньої вірності. Всі інші випадки розлучень тягли за собою різного роду майнові невигоди та штрафи.
Поступово, особливо після зазначених подій, римляни більш спокійно відносяться до розлучень аж до кінця республіканського періоду, коли ступінь
розбещеності суспільства досягає апогею і кількість розлучень суттєво збільшується.
Висновки
«У добре обладнаній державі першими законами повинні бути ті, які регулюють шлюб» - Платон.
Напевно, не буде помилкою зробити твердження, що від благополуччя кожної окремої сім'ї зрештою залежатиме функціональний і поступальний розвиток суспільства і держави в цілому. Отже, роль сім'ї достатньо велика, і її не можна не враховувати при ретельному аналізі якоїсь історичної ситуації.
Сім'я - це осередок суспільства. Можна нескінченно довго говорити про філософські та етичні моменти сімейної організації людського роду. Проте не будемо зупинятися на високому призначенні цього найміцнішого союзу людей, бо нас цікавить саме шлюб, адже він являється основою сімейно-правових відносин. Поняття шлюбу є важливим для визначення відносин подружжя. Шлюб був двох видів, а саме «шлюб з рукою» сит тапи таritі і «шлюб без руки» sіпе тапи тaritі. Укладення шлюбів різних видів, породжувало різний правовий статус їх членів, відносини між ними та їхніми дітьми.
На ранній стадії розвитку шлюбного законодавства були певні обмеження щодо права укладати шлюб. Не мали права укладати шлюб близькі родичі, усиновителі, усиновлені, свояки тощо (Інституції, 1.1. 59-63). Слід зазначити, що ця правова норма стала основою Сімейного кодексу (далі СК) України. Зокрема, ст. 26 СК України передбачено, що у шлюбі не можуть перебувати рідні (повнорідні, неповнорідні) брат і сестра, двоюрідні брат і сестра, рідні тітка, дядько та племінник, племінниця. Як бачимо, основу щодо обмеження прав на укладення шлюбу закладено ще з давніх римських часів початку розвитку шлюбно-сімейного права.
Метою роботи є дослідження питання, що стосується шлюбу, як способу створення сім'ї в Стародавньому Римі.
В данній роботі було розглянуте поняття шлюбних відносин за римським правом, визначення, види, порядок укладення і розірвання шлюбу.
На основі всього вищезазначеного цілком можна зробити висновок про те, що дана тема залишається актуальною і надалі, а тому потребує подальшого всебічного та глибокого дослідження.
Список використаної літератури
1. Батьіра К. Всеобщая история государства и права. - М: Бьілина , 1995.-481с.
2. Васильєва Т. Г., Пашаева О. М. Римское право. Конспект лекций. Издательство: Вьісшее образование, 2008 г.- 342 с.
3. Дождев Д. В. Римское частное право: Учебник для вузов / Под общ. ред. Акад. РАН, д. ю. н., проф. В. С. Нерсесянса.- 2-е изд., изм. и доп.- М.:Норма, 2004.- 784 с.
4.Иоффе О.С., Мусин В.А. Основьі римского гражданского права. - Ленинград: Из-во Ленинградского ун-та. -1975. - 535 с.
5. Казанцев А. О разводах по римскому праву. - Киев: 1892. -543 с.
6. Латьшова Д.Ф. Римское право: Учебное пособие в схемах и определениях. /. - Уфа: Изд-во Башкирок, ун-та, 2002. -435 с.
7. Левина Л. Н., Терехова Л. Н. Римское право.- X.: Право, 2008.- 322 с.
8. Лозінська С. В. Правове положення дітей у Стародавньому Римі // Актуальні проблеми держ. і права: 36. наук, пр.- Вил. 23.- С. 96.
9. Макарчук В. С. Римське приватне право: Навчальний посібник.- К.: Атіка, 2007.-455с.
10.Омельченко О.А. Римское право: Учебник. Издание второе, исправленное и дополненное. — М.: ТОН — Остожье, 2000 — 487 с.
11.Орлянская А. В.Основьі римского права: учеб. Пособие.- М.: ТК Велби, 2005.- 546 с.
12.Основи римського приватного права: Підручник / В. І. Борисова, Л. М. Баранова, М. В. Домашенко та ін.; За заг. ред. В. І. Борисової та Л. М. Баранової.- X.: Право, 2008.- 646 с.
13.Підопригора О. А. Основи римського приватного права: Підруч. для студ. юрид. вузів та ф-тів.- К.: Вентурі, 1997. - 324 с.
14.Підопригора О. А., Харитонов Є. О. Римське право: Підручник. - К.: Юрінком Інтер, 2006. - 512 с.