регистрация / вход

Правова характеристика шлюбного договору

Загальна характеристика шлюбного договору по суті, його значення та правова природа. Шлюбний договір за сімейним законодавством сучасної України: поняття та суб'єкти. Форма та зміст даного договору, порядок та умови його укладання, зміни та припинення.

КУРСОВА РОБОТА

на тему:

« Правова характеристика шлюбного договору»


Вступ

Шлюбні контракти укладалися споконвіку. Незважаючи на те, що вони не є повальним захопленням в нашій країні в порівнянні з іншими, не варто нехтувати такою формою страховки свого майбутнього.

Скільки сімей – стільки й способів життя. Як витрачати гроші, як розподілити домашні обов'язки, як користуватися і розпоряджатися майном, організовувати догляд і виховання дітей – вирішувати кожній подружній парі між собою. Ні якихось обов'язкових постулатів, інструкція, ні спеціальних рецептів бути не може. Головне полягає в тому, щоб такий стан речей влаштовувало обох. А шлюбний договір, який ви складете, лише офіційно закріпить прийнятий подружжям порядок.

Інакше кажучи, шлюбний договір – це закон для двох.

За допомогою шлюбного договору подружжя може обумовити порядок несення кожним сімейних витрат, визначити майно, яке буде передано кожному з подружжя у разі розірвання шлюбу, подружжя може визначити і способи участі у доходах один одного.

З часом ми напевно станемо більш грамотними в правовому відношенні і, можливо, не будемо настільки скептично налаштовані до шлюбним договорами.

Укладення шлюбного договору це справа виключно добровільна, можливе лише за згодою обох сторін. За бажанням сторін договір може бути змінений або розірваний. Причому в будь-який час – життя завжди вносить свої корективи. Нова угода полягає в тій же формі, що і сам шлюбний договір, тобто письмово, і обов'язково засвідчується нотаріусом.

Однак бажання повинно бути обопільною. В односторонньому порядку шлюбний контракт ні розірваний, ні змінений бути не може. Виняток – судовий порядок, якщо до суду звернувся один з подружжя, щоб захистити свої права та інтереси, честь, добре ім'я або майно.

Сімейне законодавство дає можливість докладно обговорити майнові питання, що дозволяє виключити невизначеність і виникнення проблем у майбутньому.

І хоча я схиляються до того, що контракт веде не до зміцнення шлюбу, а до його розірвання, все-таки тепер у подружжя з'явився вибір: вони можуть будувати свої майнові відносини як на законній, так і на договірній основі, у зв'язку з тим, що до випробуваних способів регулювання сімейних відносин додався більш сучасний – шлюбний контракт. Уклавши його, особи законодавчо можуть зобов'язати другу половинку віддавати їм певну частину зарплати, змусити возити щороку на курорт і гарантувати забезпечене життя в разі розлучення.

Шлюбний договір призначений для зміцнення інституту сім'ї, дозволяючи більш повно враховувати інтереси кожного з подружжя, зменшити кількість суперечок і конфліктів між ними, а на випадок розлучення і розділу майна – вирішити це цивілізованим способом.

Шлюбний договір і шлюб тісно пов'язані між собою. І якщо існування шлюбу без шлюбного договору можливо, то шлюбний договір не може існувати поза шлюбом.

Актуальність проведеного дослідження полягає в тому, що з розвитком ринкових відносин в Україні кожна особа може мати у власності певне майно, яким вона бажає розпоряджатися на свій розсуд, незалежно від волі іншої сторони, а для регулювання цього питання необхідний правовий механізм, який знайшов своє відображення в шлюбному договорі.

Мета роботи – комплексне дослідження і узагальнення нормативної бази сучасного законодавства про шлюбний договір в Україні, а також монографічних робіт таких авторів, як І.В. Жилінкова, З.В. Ромовська, С.Я. Фурса, В.С. Гопанчука, О.В. Дзери які взяли активну участь у розробці даної теми.

Предметом даної роботи є шлюбний договір в Україні, тобто майнові права та обов'язки подружжя.

Об'єктом дослідження є інститут сімейного законодавства України, майнові відносини подружжя і їх правове регулювання.


1 . Правова характеристика договору

1.1 Загальна характеристика договору по суті

Договір є однією з найпоширеніших підстав виникнення зобов'язань.

Під поняттям «договір» розуміють саме цивільні правовідносини (зобов'язання), що виникли з договору як юридичного факту, або мають на увазі правовий документ, яким зафіксовано факт виникнення договірного зобов'язання з волі його учасників. Отже, в конкретному аналізі юридичних явищ завжди слід розкривати їх сутність, встановити, зокрема, що розуміється під поняттям «договір» у тому чи іншому випадку. [22, с. 411]

Як юридичний факт договір належить до числа правомірних дій, що вчиняються з волі його учасників і спрямовується на виникнення, зміну чи припинення цивільних прав або обов'язків. Відповідно до вимог Цивільного кодексу України, звичаїв ділового обігу, вимог розумності та справедливості договір також визначає зміст конкретних прав та обов'язків учасників договірного зобов'язання. В цьому розумінні договір є засобом регулювання поведінки цивільних правовідносин.

У сучасних умовах зростає роль договору як універсальної та найбільш доцільної форми опосередкування товарно-грошових відносин.

Визначальним моментом договору є домовленість сторін. Кожна особа вільна у своєму виборі укладати чи не укладати договір. Сторони вільні у виборі виду договору. Вони можуть укласти як договір, безпосередньо передбачений Цивільним кодексом України чи іншим нормативним актом, так і договір, який поєднує ознаки кількох видів договорів, так званий змішаний договір.

У сторін є можливість виявити своє бачення змісту договору. Вони можуть відмовитися від традиційних положень і перерозподіляти обов'язки в договорі на свій розсуд. Але договір є завжди обов'язковим для виконання сторонами.

Договір є різновидом правочину, тобто класифікувати договори можна за тими ж критеріями, що й правочини: односторонні, двосторонні і багатосторонні; консенсуальні й реальні; сплатні й безплатні; абстрактні й казуальні тощо.

Систему цивільно-правових договорів за юридичною та економічною ознаками можна побудувати на тих же засадах, що й систему зобов'язань, які виникають із договорів, наприклад:

1) договори про передачу майна у власність (купівля-продаж, поставка, контрактація, міна, дарування, рента, постачання енергетичних ресурсів тощо);

2) договори про передачу майна у тимчасове користування (майновий найм, оренда, лізинг, позичка тощо);

3) договори на виконання робіт (побутовий підряд, підряд на капітальне будівництво, на виконання проектних і розвідувальних робіт, з виконання аудиторських робіт тощо);

4) договори на передачу результатів творчої діяльності (авторські, ліцензійні договори, договори на передачу науково-технічної продукції тощо);

5) договори про надання послуг з перевезень (залізничних, морських, річкових, повітряних, автомобільних, морським та річковим буксируванням); 6) кредитні договори (позика, кредит, банківський вклад, банківський рахунок, факторинг, розрахунки);

7) договори зі страхування (майнове та особисте страхування);

8) договори з надання послуг (доручення, комісія, експедиція, зберігання, охорона тощо);

9) договори про сумісну діяльність, комерційна концесія.
Договір – це взаємна угода, тому в ньому містяться окремі положення, умови, які визначають права та обов'язки сторін. Сукупність цих умов, погоджених між сторонами, становить зміст договору [23, с. 540]. У визначенні змісту договорів, важливу роль відіграють типові, або взірцеві, договори. Типові, або взірцеві, договори є уніфікованим засобом (взірцем), що забезпечує однакове оформлення конкретних договірних відносин, вироблених практикою й опублікованих у пресі. Типові, або взірцеві, договори часто використовують при укладенні так званих публічних договорів і договорів про приєднання. Публічним визнається договір, в якому однією зі сторін є підприємець або інша особа відповідно до закону, що взяли на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звертається. При цьому ціна товарів (робіт, послуг), а також інші умови публічного договору встановлюються однаково для всіх споживачів. Договором про приєднання визнається договір, умови якого визначені однією зі сторін у формулярах або інших стандартних формах і можуть бути прийняті іншою стороною не інакше як шляхом приєднання до запропонованого договору в цілому. Сторона, яка приєдналася до договору, може вимагати розірвання або зміни договору і відшкодування заподіяних їй збитків, якщо договір про приєднання, хоч і не суперечить законодавчим актам, але позбавляє цю сторону звичайно наданих їй прав, виключає чи обмежує відповідальність другої сторони за порушення зобов'язань або містить інші явно обтяжливі умови для сторони, яка приєдналася до договору.

Договір на користь третьої особи є договором, в якому боржник зобов'язується виконати свій обов'язок на користь третьої особи, яка встановлена або не встановлена в договорі. Виконання договору на користь третьої особи може вимагати як особа, яка уклала договір, так і третя особа, на користь якої передбачено виконання, якщо інше не передбачено договором або законом чи не випливає із суті договору. У разі відмови третьої сторони від права, наданого їй на підставі договору, сторона, яка уклала договір на користь третьої особи, може сама скористатися цим правом, якщо інше не випливає із суті договору.

Договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі погодили між собою його істотні умови. Ці умови погоджують у процесі переговорів, які передують укладенню договору. Загальний порядок укладення договорів регулюється відповідними статтями Цивільного кодексу України.

Оскільки договір є спільним юридичним актом двох чи більше осіб, погодження ними умов договору проходить принаймні дві стадії:

пропозиція однієї сторони укласти договір, або оферта;

прийняття пропозиції другою стороною, або акцепт.

Відповідно сторона, яка зробила пропозицію, називається оферентом, а сторона, яка прийняла її – акцептантом. Щоб пропозиція укласти договір вважалася офертою, вона повинна відповідати певним умовам:

• у ній повинні міститися всі істотні умови майбутнього договору (предмет, ціна, строк та ін.), щоб сторона, яка отримала пропозицію, зрозуміла про що йдеться. Пропозиція укласти договір повинна виражати і намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття. Якщо пропозиція таких умов не містить, то вона є не офертою, а лише викликом на оферту, який ні до чого не зобов'язує

• оферта має бути адресована конкретній особі. Тому різноманітні реклама, об'яви, прайс-листи не можуть визнаватися офертою, це лише пропозиція невизначеному колу осіб зробити оферту.

Відповідь особи, якій адресована оферта, про прийняття нею пропозиції визнається. Договір вважається укладеним у момент одержання акцепту особою, яка направила оферту. Якщо для укладення договору, крім згоди сторін, потрібні передача майна (реальний договір) або вчинення іншої дії (договір підлягає нотаріальному посвідченню чи державній реєстрації), то він вважається укладеним з моменту передачі відповідного майна або вчинення певної дії.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Він може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом. Наприклад, згідно з Цивільним кодексом України договір ренти укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню, а договір про передачу нерухомого майна під виплату ренти підлягає також державній реєстрації.

Договір може бути змінено чи розірвано за згодою сторін або за рішенням суду на вимогу однієї зі сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором (зокрема, зміна договору у зв'язку з істотною зміною обставин допускається за рішенням суду у виняткових випадках, коли розірвання договору суперечить суспільним інтересам або потягне для сторін шкоду, яка значно перевищує.

При розірванні договору внаслідок істотної зміни обставин суд, на вимогу будь-якої зі сторін, визначає наслідки розірвання договору, виходячи з необхідності справедливого розподілу між сторонами витрат, понесених ними у зв'язку з виконанням цього договору.

Коли договір змінений або розірваний у зв'язку з істотним порушенням договору однією зі сторін, друга сторона може вимагати відшкодування збитків, завданих зміною або розірванням договору. [14, с. 312]

Отже, можна зробити висновок, що договором визнається угода двох чи більше осіб, яка спрямована на встановлення, зміну чи припинення цивільних правовідносин.

шлюбний договір сімейний законодавство

1.2 Значення та правова природа шлюбного договору

В основі сімейних зв’язків лежить не тільки духовна спільність, а й матеріальна база. Для виконання сім’єю її багатогранних функцій у суспільстві необхідна наявність достатніх для цього матеріальних благ, оскільки будь-яка сфера сімейного життя потребує відповідних витрат.

Тому між подружжям виникають не тільки особисті, а й майнові правовідносини. Як і сфера особистих немайнових відносин, сфера майнових відносин підпадає під дію закону, метою чого є забезпечення нормального функціонування сім’ї, захист майнових прав подружжя, дітей, інших членів сім’ї.

Майнові права та обов’язки досить детально регламентуються у правових системах сучасності. Це відносини з приводу режиму майна подружжя, порядку управління ним, надання матеріального утримання ним, надання матеріально утримання один одному. Вирізняють три основні види правового режиму майна подружжя: спільний, роздільний ті змішаний.

Режим спільності майна подружжя означає право спільної сумісної власності на майно, нажите за час шлюбу. Однак майно, яке належало їм до шлюбу, а також отримане під час шлюбу за договором дарування або у спадщину, залишається в роздільній власності. Режим роздільності передбачає належність кожному з подружжя не тільки його дошлюбного майн, а й майна, набутого під час шлюбу, але за власні кошти. Змішаний режим означає, що в період перебування у шлюбі подружжя розпоряджається майном окремо, а в разі розлучення це майно стає загальним і ділиться порівну. [12, с. 196]

Юридичною підставою застосування певного режиму майна може бути закон держави або шлюбний договір (законній та договірний режими майна) Передбачається, що подружжя вправі змінити встановлений законом режим спільності майна, передбачивши у шлюбному контракті будь-які умови, які не суперечать законодавству, а саме: спільність буде включати лише рухоме й нерухоме майн, яке буде на буде подружжям в період шлюб; із загальних правил режиму спільності майна будуть зроблені винятки; один із подружжя буде мати право отримати певне майно, сплативши за нього відповідну компенсацію; один із подружжя буде мати право у разі розлучення отримати пастку майна до його поділу; частки майна не будуть рівними;

За шлюбним договором подружжю надається можливість врегулювати майнові відносини за своїм бажанням. У ньому може визначатися статус дошлюбного, шлюбного майна подружжя та його поділ у разі розірвання шлюбу.

Законодавство багатьох держав передбачає порядок укладення шлюбного договору. Як правило, для цього обов’язковою є присутність обох сторін і нотаріальне посвідчення їхніх підписів (Німеччина). Інколи допускається присутність представників сторін (Франція). Договір про майнові відносини між подружжям найчастіше укладається до шлюбу і може породжувати правові наслідки лише з часу його реєстрації (Франція). У державах, де відсутній легальний режим майн, подружжя обов’яково укладає шлюбний договір.

Порядок управління майном також може бути встановлений законом або шлюбним договором. Так, у законодавстві Аргентини, Бразилії, Іспанії передбачено, що спільним майном управляє чоловік. Однак, розпорядження нерухомістю подружжя здійснюються здебільшого спільно (Німеччина).

У правових системах, де передбачено укладення шлюбного договір, питання утримання подружжя переважно ним і регулюється. У такому разі норми шлюбного договору не повинні суперечити нормам моралі та ставити подружжя у гірше становище, ніж запропоноване нормами законодавства. Таких принципів було дотримано і вітчизняним сімейним законодавством при регулюванні майнових відносин за наявності укладеного між подружжям шлюбного договору. [10, с. 160]

В Україні, регулювання майнових відносин між подружжям регламентується відповідними нормами СК України, якими визначено наявність у дружини та чоловіка права особистої приватної власності, права спільної сумісної власності подружжя; прав тв. Обов’язкі подружжя щодо утримання; права на укладення шлюбного договору.

Тобто національне сімейне законодавство передбачає законний (легальний) – (глави 7–7 СК) та договірний – (глава 10 СК України) – режими майна подружжя.

Сімейним кодексом України встановлено, що шлюбним договором регулюються майнові відносини між подружжям, визначають їхні майнові права та обов’язки. Якщо такий договір не укладено, то на майно подружжя поширюватиметься режим, передбачений законодавством.

У разі виникнення спору між подружжям з приводу майна, за наявності договору суд, передусім, бере до уваги умови шлюбного договору. Зазначене є суттєвим, адже норми законодавства та умови шлюбного договору можуть ро-різному трактувати ті самі поняття, наприклад, щодо юридичної долі майна.

Отже, шлюбний договір – це документ, який укладається у письмовій формі і нотаріально посвідчується між подружжям, а також особами, які подали заяву про реєстрацію шлюбу, регулює майнові відносини між подружжям (наприклад, визначає розмір часток кожного із подружжя зі спільного майна), у тому числі визначає їхні майнові права та обов'язки як батьків.


2. Шлюбний договір за сімейним законодавством України

2.1 Поняття та суб’єкти шлюбного договору

Вперше інститут шлюбного контракту був передбачений Законом України від 23 червня 1992 р. «Про внесення змін і доповнень до Кодексу про шлюб та сім'ю України», згідно з яким до Кодексу було включено ст. 27–1, що передбачала можливість укладення цього контракту між особами, які вступають у шлюб.

Відповідно до ч. 1 ст. 92 СК шлюбний договір може бути укладено особами, які подали заяву про реєстрацію шлюбу, а також подружжям.

Таким чином, чоловік і жінка, які прагнуть укласти шлюб, не зобов’язані укладати договір до шлюбу, оскільки вони можуть це зробити в будь-який момент, перебуваючи у шлюбі.

Шлюбний договір за своєю правовою природою є особливим видом цивільного договору, специфіка якого полягає в тому, що його суб'єктний склад визначається сімейним правом, а предметом регулювання є майнові відносини, основу яких становлять відносини власності. Шлюбний договір регулює не тільки відносини власності між подружжям, а й їх майнові права та обов'язки як батьків (ч. 2 ст. 93 СК). Згідно з ч. 1 ст. 99 СК дружина і чоловік можуть передбачити у шлюбному договорі додаткові умови надання утримання одним з подружжя другому з них. Правовий режим майна подружжя також має сімейно-правовий, а не цивільно-правовий характер.

Я зробила висновок, що шлюбний контракт є єдиним подружнім договором, вступ якого в силу пов'язаний з іншим юридичним фактом – реєстрацією шлюбу. Тобто суб'єктами шлюбного договору є лише подружжя. Набранню чинності шлюбним договором має передувати укладення шлюбу, тобто у цьому разі дістає вияв похідність регулювання майнових сімейних відносин від регулювання особистих немайнових відносин, що характерно для відносин, які регулюються сімейним правом. Регулювання шлюбним договором шлюбних відносин між подружжям спрямоване на виконання завдань, передбачених ч. 2 ст. 1 СК. Набрання ж чинності цивільно-правовим договором не залежить і не є похідним від правового регулювання особистих відносин між його учасниками. Правове регулювання відносин, що виникають на підставі цивільно-правових договорів, має відповідати загальним принципам цивільного законодавства, передбаченим ст. З ЦК, і не спрямоване на виконання завдань, наведених у ч. 2 ст. 1 СК.

Між членами сім'ї можуть також укладатися цивільно-правові договори (наприклад, договори дарування, купівлі-продажу, позички тощо). Однак вони на відміну від шлюбного договору не залежать від сімейно-правового становища їх учасників. Водночас шлюбний договір є різновидом правочину. Тому для його дійсності, крім спеціальних умов, передбачених ч. 10 СК, необхідне додержання усіх умов чинності правочину, передбачених частинами 1–5 ст. 203 ЦК. Усе це свідчить про певну вразливість введеного у СК України положення про внесення змін до шлюбного контракту в період шлюбу.

Постановою Кабінету Міністрів України від 16 червня 1993 р. №457 затверджено Порядок укладання шлюбного контракту, згідно з яким можуть передбачатися не лише майнові права та обов’язки подружжя, а й немайнові, моральні чи особисті зобов’язання (п. 2)

СК дає підстави стверджувати, що у шлюбному договорі визначаються взаємні права та обов’язки подружжя щодо дошлюбного майна подружжя і його використання, щодо приналежності майна у разі припинення шлюбу, а також щодо аліментів.

Умовно можна поділити всі домовленості подружжя у шлюбному контракті на чотири категорії:

· угоди подружжя щодо правового режиму їхнього майна;

· угоди щодо порядку користування спільним і розподільним майном;

· угоди щодо порядку управління майном і укладення з ним угод;

· угоди зобов’язального характеру (щодо порядку несення витрат на утримання спільного спільного і роздільного майна; щодо взаємного утримання подружжя тощо)

2.2 Форма шлюбного договору

У ст. 94 CK зазначено: «Шлюбний договір укладається у письмовій формі і нотаріально посвідчується». Закон не передбачає можливих відступів від принципу обов'язковості нотаріального посвідчення шлюбного договору. За ст. 6 ЦК, сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо йдеться про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту, із суті відносин між сторонами. Тому п. 35 інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України цілком правомірно посвідчення шлюбного договору зараховує до правочинів, щодо яких законодавство встановлює обов'язкову нотаріальну форму, а від так шлюбний договір підпадає під дію норм ст. 6 ЦК, оскільки хоч у ст. 94 CK і не встановлено прямої заборони на відступ від правила про нотаріальне посвідчення шлюбного договору, але це випливає із змісту цієї статті.

Обов'язкова нотаріальна форма для шлюбного договору з практичної точки зору не завжди доцільна. Наприклад, цей договір не встановлює переходу права власності на об'єкти нерухомості, а потенційні зобов'язання щодо майбутніх правовідносин можуть вважатися попереднім договором або договором про наміри і підлягатимуть обов'язковому нотаріальному посвідченню лише у тому разі, якщо основний договір підлягає нотаріальному посвідченню (ст. 635 ЦК). При укладені шлюбного договору подружжя навряд зможе регламентувати істотні умови аліментного договору, зокрема розмір та строки виплати аліментів, а тому за ст. 638 ЦК такий договір не можна розцінювати як реальний. За шлюбним договором також не можна виконувати аліментний обов'язок нерухомим майном, навіть шляхом внесення до договору змін, оскільки договір, за яким передасться у власність нерухоме майно, на припинення права на утримання одною з подружжя посвідчується у нотаріальному порядку як самостійний договір. Крім того, він підлягає державній реєстрації (ч. 1 ст. 89 СК). Аналогічне положення закріплено у ст. 190 СК щодо укладення договору між батьками про утримання дитини. [18, с. 189]

Сучасна юридична практика свідчить, що до набуття СК чинності шлюбні договори на Україні практично не укладалися. Відсутність попиту з боку населення призводить до специфічного ставлення нотаріусів до шлюбного договору, оскільки вони майже не розвивають умови шлюбного договору і не вдосконалюють проекти таких договорів. Справді, можна прожити без шлюбного договору, але не всі сімейні правовідносини позбавлені проблем, і краще їх передбачити, ніж доводити майбутнє спільне життя до постійних конфліктів. Навіть сам процес складання умов шлюбного договору може розглядатися як перевірка характерів і справжніх намірів сторін, а тому можливість складання такого договору – це вже позитивний момент, але не в правовому значенні, властивому сучасній юридичній практиці.

При роз'ясненні прав та обов'язків осіб, що виникнуть після посвідчення шлюбного договору, нотаріус зобов'язаний наголосити, що умови шлюбного договору щодо переходу права власності на нерухоме та інше майно, якщо законодавством передбачено спеціальний порядок набуття цього права, вважаються виконаними (дієвими) лише після належного його оформлення.

Нотаріус має роз'яснювати і можливість внесення змін до шлюбного договору, право сторін за згодою їх обох припинити дію шлюбного договору, а також визнати його цілком або частково недійсним у суді тощо.

Якщо при посвідченні шлюбного договору постане питання про конкретне майно, право власності на яке пропонується визначити в шлюбному договорі, то у такому разі потрібно встановлювати належність права власності на нього. Виходячи з загального змісту шлюбного договору – визначення правового стану майна у шлюбних правовідносинах, він повинен відповідати змісту окремих правочинів, що мають законодавче закріплення.

За бажанням сторін шлюбний договір може укладатись у присутності свідків, про що слід зробити відповідний запис у посвідчувальному написі. Свідки після встановлення їхньої особи та перевірки дієздатності мають підписуватися у шлюбному договорі. ради, консульської установи чи дипломатичного представництва.

При посвідченні шлюбного договору нотаріус зобов'язаний роз'яснити сторонам зміст та значення поданого ними проекту і перевірити, чи відповідає зміст посвідчувального правочину вимогам закону та дійсним намірам сторін. При посвідченні шлюбного договору нотаріус повинен з'ясувати, чи розуміють учасники договору значення своїх дій та наслідки їх здійснення.

Для цього він з'ясовує обсяг цивільної дієздатності фізичних осіб, які є учасниками правочину. Якщо у нотаріуса виникає сумнів щодо їх віку або обсягу дієздатності, він вимагає відповідний документ (паспорт громадянина України, акт цивільного стану громадян про народження, про шлюб, розірвання шлюбу тощо).

В деяких випадках навіть повнолітня особа не може укладати шлюбний договір. Якщо у нотаріуса є підстави вважати, що хтось з учасників правочину страждає на хронічний, стійкий психічний розлад, що істотно впливає на його здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними, зловживає спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами тощо, а відомостей про визнання особи недієздатною чи обмежено дієздатною немає, нотаріус відкладає вчинення правочину і з'ясовує питання про наявність відповідного рішення суду. Якщо таке рішення судом не виносилось, нотаріус зупиняє вчинення нотаріальної дії до розгляду справи в суді. Шлюбний договір складається не менше ніж у двох примірниках, один з яких залишається у справах державної нотаріальної контори чи приватного нотаріуса, а інші, що мають силу оригіналу, видаються сторонам. Усі примірники підписуються учасниками правочину. Посвідчувальний напис вчиняється на всіх примірниках шлюбного договору. На бажання учасників правочину кожному з них видається по одному примірнику, про що зазначається у тексті договору (п. 36 Інструкції).

СК України не передбачає державної реєстрації шлюбного договору. Тому його дійсність пов'язується саме з нотаріальним посвідченням. Порушення вимоги закону щодо нотаріального посвідчення шлюбного договору спричиняє наслідки, передбачені цивільним законодавством. Згідно із ч. ч. 1, 2 ст. 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним. Якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається [16, с. 94].

2.3 Зміст шлюбного договору

Існує таке поняття, як зміст шлюбного договору, тобто ті умови, які можуть визначатися сторонами при його укладенні. Сімейне законодавство не містить умов, які можна б було визначити як обов'язкові умови шлюбного договору. Таким чином, усі умови цього договору можна вважати такими, що визначаються на розсуд сторін і погоджуються ними. Ці умови можна поділити на дві групи: а) умови з позитивним змістом; б) умови з негативним змістом. Допершої групи належать умови, які сторони, згідно з законом, у першу чергу можуть внести до шлюбного договору. До них зокрема належать умови, що визначають майнові відносини між подружжям та умови, які встановлюють майнові права та обов'язки подружжя як батьків (ч. ч. 1, 2 ст. 93 СК України). Негативними є умови, які сторони не можуть включати до шлюбного договору і наявність яких є підставою для визнання шлюбного договору недійсним. Це умови, що стосуються особистих відносин подружжя, умови, якими сторони зменшують права дитини або ставлять одного з подружжя у надзвичайно невигідне матеріальне становище, та умови щодо передачі передбаченого законом майна у власність одного з подружжя (ч. ч. З – 5 ст. 93 СК України). В прямому розумінні негативні умови не можна визнати умовами договору, оскільки умови (пункти) – це те, що складає зміст договору як юридичного факту. Негативними, по суті, є «антиумови», тобто ті пункти, які сторони не можуть включати до договору і які, відповідно, не можуть складати його зміст.

Новий СК України залишає незмінною існуючу концепцію щодо предмета шлюбного договору. Відповідно до ч. 1,2 ст. 93 СК України шлюбним договором регулюються лише майнові відносини подружжя,встановлюються їхні майнові права й обов'язки. Сторони у шлюбному договорі можуть визначити:а) правовий режим належного їм майна (ст. 97 СК України);б) порядок користування житлом (ст. 98 СК України);в) право на утримання (ст. 99 СК України). [10, c. 313]

Крім цього, шлюбним договором можуть бути визначені майнові права та обов'язки подружжя як батьків.Хоча закон не деталізує це положення, можна припустити, що подружжя може в шлюбному договорі встановити порядок надання дитині утримання, форму такого утримання (грошова або натуральна), визначити питання, пов'язані з наданням коштів на догляд за дитиною, розвиток її здібностей, відпочинку, поїздок за кордон тощо. Незважаючи на широкі можливості сторін щодо формування змісту шлюбного договору, існує ряд умов, які в договір включатися не можуть. Деякі з цих умов прямо названі в законі, інші – можуть визначатися, виходячи з його загального змісту.В ч. 3–5 коментованої статті прямо визначаються умови, які сторони не можуть включати до шлюбного договору. В першу чергу, шлюбний договір не може регулювати особисті відносини між подружжям, а також особисті відносини між батьками та дітьми. Ця норма достатньо чітко окреслює межі шлюбного договору і в цьому сенсі однозначно вказує на неможливість включення до нього умов особистого характеру. Тому не будуть відповідати закону умови шлюбного договору щодо встановлення права кожного з подружжя на віросповідання, виховання в дітях прихильності до певної релігії, визначення культурних та мовнихпріоритетівтощо. Можна відзначити, що норми законодавства України, які визначають зміст шлюбного договору, істотно відрізняються від законодавства більшості закордонних країн, які надають широкі можливості включення до шлюбних контрактів умов щодо особистих немайнових прав та обов'язків подружжя. В американському праві вони одержали назву «умови про стиль життя». При цьому спектр таких умов дуже широкий. Сторони можуть, наприклад, включити в договір положення, що стосуються: інтересів дітей (про методи виховання та контролю за дитиною; визначення її релігії; порядку зустрічей з дитиною дідусів та бабусь тощо); друзів дружини та чоловіка (скільки і яких друзів вони хотіли б мати, скільки часу вони планують проводити із друзями і які форми спілкування з ними є найкращими); роботи дружини та чоловіка (хто з подружжя буде працювати, скільки приблизно часу дружина та чоловік будуть витрачати на роботу, яким чином вони будуть приймати рішення про зміну роботи тощо); сексуальних відносин дружини та чоловіка (періодичність, способи сексуальних відносин тощо) [13, ст. 670]. Шлюбний договір не може зменшувати обсягу прав дитини, які встановлені СК (ч. 4 ст. 93 СК). Вказана норма є відповідною гарантією майнових прав дитини. Тому батьки не вправі укласти шлюбний договір, за яким дитина буде позбавлена права на аліменти, права на отримання майна у власність, права на проживання в певному житловому приміщенні тощо. Треба, однак, відзначити, що ч. 4 ст. 93 СК України сформульована занадто вузько, бо містить вказівку на неможливість зменшення тих прав дитини, які встановлені саме Сімейним кодексом. Разом з тим, не викликає сумніву, що шлюбний договір не може зменшувати будь-яких майнових прав дитини, беззастережно від місця їх нормативного закріплення – в Сімейному кодексі або інших нормативних актах. Тому більш точним буде вказівка на те, що шлюбний договір не може зменшувати прав дитини, які встановлені законодавством.
Згідно із ч. 4 ст. 93 СК України шлюбний договір не може ставити одного з подружжя у надзвичайно невигідне матеріальне становище. Ця норма є новою для вітчизняного сімейного законодавства. В ній вперше закріплюється таке оціночне поняття, як «надзвичайно невигідне матеріальне становище», хоча і не надається його визначення або загальних орієнтирів, за допомогою яких можна було б з'ясувати його зміст. Очевидно, що в реальному житті надзвичайно невигідне матеріальне становище може мати різні конкретні прояви. Наприклад, воно може виникнути, якщо за умовами договору у разі поділу майна подружжя вся нерухомість передаватиметься одному з них, натомість другий буде отримувати рухоме майно незначної вартості. Таке становище може виникнути також, коли один із подружжя бере на себе явно обтяжливі обов'язки, наприклад, зобов'язується у разі розірвання шлюбу утримувати свого колишнього дружину/чоловіка, його дітей та близьких родичів тощо. Умови, які не можуть включатися до шлюбного договору, визначаються не лише спеціальними нормами СК України (ч. ч. З – 5 ст. 93 СК України). Для договірної практики подружжя неприпустимими є й інші умови, що порушують загальні норми договірного права. Не можуть сторони закріпити в договорі відмову від прав, які включаються до загального цивільного статусу особи, наприклад, відмову одного з подружжя від одержання в майбутньому заробітної плати на користь другого з подружжя. Аналогічні заборони існують щодо умов, якими подружжя обмежують правота дієздатність своїх дітей або інших родичів. У шлюбному договорі не можуть також передбачатися умови, за якими зобов'язаною особою ставали б не самі сторони (дружина та чоловік), а треті особи – діти подружжя або їхні родичі.

Специфіка шлюбного договору багато в чому визначається тим, що його укладають особи, які пов'язані особливими, особисто-довірчими відносинами. Це дає підставу деяким закордонним юристам визначати шлюбний договір як особистий або навіть інтимний договір. Однак при цьому виникає ряд проблем, пов'язаних з тим, що в ряді випадків укладення шлюбного договору (у частині належності подружжю майна та обсягу їхніх прав на таке майно) зачіпає інтереси третіх осіб і тому не може становити для останніх таємниці. У зв'язку із цим законодавство деяких країн містить істотні обмеження ступеня таємності шлюбних контрактів. Наприклад, у Франції й ряді інших європейських країн шлюбний договір повинен бути обов'язково опублікований, якщо один із подружжя є комерсантом (ст. 1394 ГК Франції). Подібна норма міститься у ст. 46 Сімейного кодексу Російської Федерації, у якій сказано, що чоловік та дружина зобов'язані повідомляти своїх кредиторів про укладення, зміну або розірвання ними шлюбного договору або розділ їхнього спільного майна. При невиконанні цього обов'язку подружжя-боржники не вправі у випадку спору посилатися на положення шлюбного договору або на зроблений поділ їхнього спільного майна. [12, с. 197]

2.4 Порядок і умови укладення шлюбного договору

Шлюбний договір має істотне правове значення для регулювання сімейних відносин, особливо у випадках, коли наречені (подружжя) істотно відхиляються від установлених законом умов регламентації матеріальних взаємовідносин, визначених законом прав та обов’язків. Водночас, шлюбний контракт(договір) не є документом, який встановлює та підтверджує право власності на майно, не є «панацеєю» від майбутніх конфліктів, це лише один із засобів їх уникнути або встановити наперед шляхи їх вирішення, обговорити способи захисту прав кожного із подружжя.

Шлюбний договір – двосторонній правочин, специфічність якого визначається предметом правового регулювання – майновими відносинами, майновими правами та обов’язками подружжя [14, с. 162].

Тобто шлюбний договір виступає особливим способом врегулювання існуючих між подружжям майнових відносин, або відносин, що можуть виникнути в майбутньому, виступає засобом захисту майнових прав подружжя, а також засобом здійснення майнових обов’язків.

Особливості шлюбного договору проявляються як у порядку його укладення, так і в його змісті:

1. укладення шлюбного договору є правом, а не обов’язком осіб (наречених, подружжя);

2. шлюбний договір відповідає загальним ознакам, що властиві цивільно-правовим правочинам;

3. шлюбний договір укладається тільки у письмові формі і підлягає обов’язковому нотаріальному посвідченню. Якщо шлюбний договір укладається неповнолітньою особою до реєстрації шлюбу, необхідна письмова згода батьків (піклувальників) на укладення неповнолітнім шлюбного договір, посвідчена нотаріально.

4. шлюбний договір можуть укладати особі, які подали заяву про реєстрацію шлюбу до державного органу реєстрації актів цивільного стану, а також особи, які вже зареєстрували шлюб. У зв’язку з цим шлюбний договір, укладений до реєстрації шлюбу, набуває чинності з моменту його реєстрації. Якщо шлюбний договір укладено після реєстрації шлюбу, він набирає чинності у день його нотаріального посвідчення;

5. шлюбний договір регулює лише майнові відносини, у разі закріплення в ньому умов щодо регулювання особистих немайнових відносин, він визнається недійсним;

6. умови шлюбного договору обмежені при встановлені чинним законодавством режимами власності на майно: особистої, приватної, часткової, спільної, сумісно;

7. умови шлюбного договору не можуть ставити одного із подружжя в надзвичайно не вигідне матеріальне становище, а також не можуть обмежувати подружжя, як власника у праві щодо розпорядження належному йому нерухомого чи рухомого майна.

За договором режим спільного майна подружжя може бути поширений за рахунок включення в нього рухомого і нерухомого майна, що подружжя набуло до шлюбу, успадкувало, отримало в дарунок; придбало за особисті кошти чи отримало іншими способами, яке при легальному режимі було б віднесене до роздільного майна; може бути передбачено право кожного подружжя розпоряджатися всією спільною власністю без згоди іншого, можливість управляти спільним майном тільки одним із подружжя тощо. [12, с. 158]. Відповідно до ст. 96 СК України, у шлюбному договорі може біти встановлений загальний строк його дії, а також строки тривалості окремих прав та обов’язків. За домовленістю сторін, у шлюбному договорі може бути встановлена чинність договору або окремих його умов і після припинення шлюбу. Так, у шлюбному договорі подружжя може зазначити, що деякі його умови почнуть діяти не з моменту реєстрації шлюбу, а через три роки або з моменту народження дитини; так само вони можуть обумовити, що умови шлюбного договору діють тільки протягом перших трьох років їхнього сімейного життя тощо. Після спливу зумовлених договором строків, подружжя має право укласти новий договір або погодитись із легальним режимом правового регулювання майнових відносин між подружжям, який встановлено законодавством України. [15, c. 120].Важливим також э положення щодо можливості встановлення сторонами у договорі прав та обов’язків, які можуть виникнути після розірвання шлюбу.


3. Динаміка шлюбного договору

3.1 Зміна та припинення шлюбного договору

Здебільшого шлюбний договір укладається на невизначений строк, а точніше на строк існування шлюбу між подружжям, тому іноді виникає потреба внести ті чи інші зміни до шлюбного договору. За загальним правилом такі зміни можуть бути внесені лише за згодою сторін. Одностороння зміна умов шлюбного договору не допускається.

Зміна шлюбного договору може здійснюватися шляхом:

· виключення його окремих умов;

· доповнення новими умовами;

· коректування існуючих положень договору.

Так, дружина та чоловік можуть прийняти рішення щодо припинення дії одного або кількох умов договору (при наявності тих, які зберігають свою юридичну чинність) або доповнити свій шлюбний договір новими умовами. Крім цього, подружжя може внести корективи у вже існуючі умови договору, змінити ті або інші узгоджені раніше положення.

Шлюбний договір може бути змінений лише за час шлюбу. Хоча цей договір може зберігати чинність і після розірвання шлюбу, вносити в нього корективи після розірвання шлюбу сторони не вправі. Це пояснюється нерозривним зв'язком шлюбного договору з наявністю самого шлюбного союзу жінки та чоловіка та його особливим суб'єктним складом. Шлюбний договір можуть укладати лише наречені або подружжя (ч. 1 ст. 92 СК України). [12, 179]

Зміна умов договору на вимогу однієї із сторін у судовому порядку при відсутності взаємної згоди його учасників у цивільному праві розглядається як виключення. Це пояснюється тим, що договір – це результат узгодженої волі сторін, які свідомо та виважено виробили для себе умови договору. Разом з тим у житті можуть виникнути обставини, які настільки істотно впливають на долю договору, що їх неможливо залишити без уваги. Відповідно до ч. 4 ст. 652 ЦК України зміна договору за рішенням суду допускається у виняткових випадках у зв'язку з істотною зміною обставин і за наявності певних умов. В контексті шлюбного договору основне значення мають наступні умови:

· в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане;

· зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися;

· виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Крім зміни умов шлюбного договору, подружжя має право на відмову від нього. Як і при зміненні умов шлюбного договору, одностороння відмова від нього не допускається. За умови взаємної згоди на відмову від шлюбного договору, подружжя має право звернутися із заявою до нотаріуса із заявою про відмову від шлюбного договору. У такому разі права та обов’язки, встановленні шлюбним договором, припиняються з моменту укладення шлюбного договору або в день подання нотаріусу відповідної заяви. [2, c. 112]

Розірвання шлюбного договору може мати місце на вимогу одного із подружжя. Рішення про розірвання шлюбного договору приймає суд, якщо підстави, на які посилається ініціатор розірвання шлюбного договору, мають істотне значення (зокрема, неможливість виконання договору). Сторона, яка звертається до суду, має обґрунтувати те, що на момент посвідчення шлюбного договору його умови були реальними, але через збіг обставин або з об’єктивних причин виконання договору стало неможливим. Наприклад, у шлюбному договорі зумовлено, що один із подружжя зобов’язується на момент виникнення непрацездатності дружини виплачувати відсоток від отримуваного доходу або певну грошову суму коштів, але і зв’язку із втратою роботи він не здатен цієї умови договору дотримуватись. Або ж сторони взяли на себе зобов’язання надати притулок близьким родичам одного із подружжя, але виконання такої умови договору стало неможливим у зв’язку із зменшення їхньої житлової площі.

Шлюбний договір, як і інші подружні договори, в силу певних підстав може бути визнаний недійсним.У цьому випадку він не породжує виникнення прав та обов'язків, тобто тих правових наслідків, настання яких бажали для себе його учасники [3, c. 130]. На відміну від розірвання договору, при якому його дія припиняється лише на майбутнє, а усе виконане сторонами за договором до його розірвання зберігає юридичну силу, визнання договору недійсним анулює договір з моменту його укладення (ст. 236 ЦК України). Виникає ситуація, коли шлюбний договір в юридичному розумінні нібито і не існував. Якщо ж за недійсним договором права та обов'язки сторін передбачалися лише на майбутнє, можливість їхнього настання в майбутньому припиняється і шлюбний договір виконанню не підлягає.

Підставами визнання шлюбного договору недійснимє, в основному, ті ж самі, що і для інших цивільно-правових правочинів. Відповідно до ст. 103 СК України шлюбний договір може бути визнаний недійсним за рішенням суду з підстав, встановлених Цивільним кодексом України. Тобто йдеться лише про підстави недійсності правочинів, що встановлені ЦК України (ст. 203). Втім, обмежитися цим не можна, оскільки Сімейний кодекс містить цілу низку власних умов, порушення яких без сумніву слугуватиме підставою визнання шлюбного договору недійсним.

З аналізу норм ЦК України та СК України можна дійти висновку, що основними підставами визнання шлюбного договору недійснимє:

1. порушення нотаріальної форми договору, а також укладення шлюбного договору неповнолітніми не емансипованими особами, які беруть шлюб без згоди їхніх батьків або піклувальника (ст. 92, 94 СК України, ст. 220 ЦК України);

2. неналежний суб'єктний склад (укладення договору недієздатними особами, або такими, що не мають необхідного обсягу дієздатності) (ст. 222, 223, 226 ЦК України);

3. зменшення обсягу прав дитини, які встановлені СК України (ч. 4 ст. 93 СК України);

4. включення умов, які ставлять одного з подружжя у надзвичайно невигідне матеріальне становище (ч. 4 ст. 93 СК України) або укладення шлюбного договору під впливом тяжкої обставини (ст. 233 ЦК України);

5. укладення договору під впливом обману або насильства (ст. 230, 231 ЦК України);

6. помилка однієї із сторін договору (ст. 229 ЦК України);

7. порушення шлюбним договором норм закону (наприклад, включення в договір положень, що стосуються особистих прав і обов'язків подружжя, їх неповнолітніх дітей) тощо.

Визнання шлюбу недійсним зумовлює й недійсність шлюбного договору з моменту його укладання. У цьому випадку шлюбного договору, як цивільно-правового правочину, не існує взагалі, оскільки відсутня основна умова його дійсності – шлюб [15, ст. 161]. Проте визнання шлюбного договору недійсним не припиняє чинності шлюбу, оскільки підставою для визнання недійсним шлюбного договору слугувало порушення умов укладання шлюбного договору, а не умов укладення шлюбу.

Таким чином, дія шлюбного договору повною мірою відповідає загальним принципам договірного права і конкретним нормам законодавства, що закріплені в Конституції України, Сімейному та Цивільному кодексах, інших нормативних документах.


3.3 Шляхи вирішення проблемних питань пов’язаних із шлюбним договором

У країнах Західної Європи, Америки, Канади шлюбний договір є доволі актуальним, оскільки законодавство дає можливість регулювати не тільки майнові правовідносини подружжя, а й відносини, які стосуються правил його поведінки, умов виховання дітей тощо.

У повному об’ємі інститут шлюбного договору в Україні запрацював з моменту введення в дію нового Сімейного кодексу України.

Однак слід відзначити, що й сьогодні для більшості сімей укладення шлюбного договору є екзотикою і в основному він укладається або доволі забезпеченими людьми, або на прохання батьків одного з молодих осіб, або шлюб укладається вдруге і т.ін.

Таке ставлення до шлюбного договору, яке склалося в нашому суспільстві, пояснюється багатьма причинами.

По-перше, в Україні немає традиції укладення шлюбних договорів. Шлюб у житті багатьох молодих людей – це своєрідний період, коли діють почуття моралі, кохання. Тому укладення шлюбного договору розцінюють як відсутність кохання і укладення шлюбу з інших, наприклад, матеріальних міркувань.
По-друге, більша частина громадян нашої країни, на жаль, належить до осіб малозабезпечених і не володіє будь-яким цінним майном, правовий режим якого можна було б погоджувати між подружжям в шлюбному договорі.

По-третє, багатьох відлякує сама процедура укладання такого договору, оскільки, відповідно до ст. 94 СК України, шлюбний договір підлягає обов’язковому нотаріальному посвідченню. А це також зобов’язує молодих осіб надавати нотаріусу певні документ, виписувати умови шлюбного договір, що не завжди на їх думку, є сумісним з процедурою укладення шлюбу, а саме з почуттями і коханням.

По-четверте, це – недостатня поінформованість членів нашого суспільства про можливості регулювання сімейних правовідносин шляхом укладення шлюбного договору ще до виникнення конфліктних ситуацій у сім’ї і старі стереотипи щодо вирішення майнових питань подружжя шляхом досягнення домовленостей між ними, виходячи із принципів справедливості. При цьому ніхто з подружжя не думає про те, що майнові відносини необхідно вирішувати не тоді, коли вони вже загострилися, а якраз тоді, коли є кохання, взаєморозуміння та повага. Таким інструментом для врегулювання майнових інтересів подружжя і може стати саме шлюбний договір.

З іншого боку, слід зазначити, що не завжди відмова від укладання шлюбного договору є помилкою. Більшість сімей все-таки прекрасно живуть і не думають про поділ майна, навіть якщо розлучаються. Це також відбувається без ускладнень. Однак, як висловлюються деякі молоді люди, шлюбний договір як парасолька, яку ми завжди носимо з собою на випадок дощу. Тобто шлюбний договір відіграє в житті роль парасольки, яку ми носимо на всякий випадок, але ж не обов’язково почнеться дощ, але ми почуваємо себе більш впевнено маючи її.

Я вважаю, що подолати всі проблемні питання, пов’язані із шлюбним договором, у найближчі роки не вдасться. Для цього, перш за все, потрібна переоцінка моральних пріоритетів у суспільстві. І коли ми вийдемо на новий рівень відносин, можна буде говорити про укладення шлюбних договорів для більш широкої маси населення.

Але першими кроками до поширення серед населення шлюбних договорів можуть бути:

1. У Сімейному кодексі України більш глибоко розкрити положення про шлюбному договорі.

2. Нотаріальним конторам необхідно ширше висвітлювати в засобах масової інформації питання про шлюбному договорі.

3. Знайомство подружжя до положень шлюбного договору в період укладання шлюбу в РАГСі [12, c. 177].

Висновок

Таким чином, згідно Сімейного кодексу України шлюбний договір являє собою угоду осіб, що вступають у шлюб, або угода подружжя, що визначає майнові права та обов'язки подружжя у шлюбі і (або) у разі його розірвання.

Звісно, сучасна людина має знати свої особисті, громадянські, соціальні, економічні та трудові права. Але всіма цими правами ми користуємося вкрай рідко і в конкретних випадках, у той час як сімейне життя постійно впливає на різні сторони життя людини. Тому сімейне право необхідно знати не тільки людям, які перебувають в законному шлюбі, але і тим, хто збирається одружитися. До того ж, подружжя включає в себе крім прав і безліч обов'язків, про які молоді люди, що вступають у шлюб, часто майже нічого не знають. А що виникають із-за цього проблеми впливають і на психіку людини, на працездатність, і на навколишніх людей.

Ось чому, я вважаю, що юристу, в якій би сфері він не працював, важливо розібратися як в своїх подружніх взаєминах, так і з розумінням ставитися до сімейних справ, що оточують. А це неможливо без усвідомлення поняття і змісту шлюбного договору, укладання якого стає все більш і більш популярним в наш нелегкий час.

Після того як був прийнятий Сімейний кодекс України, зникли всі сумніви та ілюзії щодо предмета шлюбного договору. Даний інститут права став не просто новелою в нашому законодавстві, а можна сказати, «революцією» у цивільному праві. Тобто до цього про нажите під час шлюбу майно мова заходила лише тоді, коли подружжя приступали до фінальної частини ліквідації браку, його фінансово-майнової основи – розподілу майна, який відповідно до ст. ст. 20–21 КпШС УРСР відбувався в суді [5, ст. 12]. Тепер майнові права та обов'язки можуть бути встановлені шлюбним договором.

Основними положеннями шлюбного договору є те, що шлюбний договір укладається у письмовій формі і підлягає обов'язковому нотаріальному посвідченню; шлюбний договір може бути укладений як до, так і в період шлюбу, проте вступ в силу піде тільки з моменту державної реєстрації шлюбу, тому не варто плекати ілюзій щодо договору, нотаріально засвідченого вами заздалегідь: він не породжує ніяких наслідків, а майно, придбане до реєстрації шлюбу, буде вважатися власністю особи, яка його купує; предметом шлюбного договору, можуть бути тільки майнові права та обов'язки подружжя, це означає, що включення в договір таких умов, як регулювання особистих немайнових відносин між подружжям, права та обов'язки подружжя по відношенню до дітей, обмеження будь-яких прав дружини (чоловіка) натомість на що надається іншим чоловіком зміст і обраний правовий режим майна подружжя, є незаконним і буде суперечити чинному законодавству. Змінити режим спільної власності подружжя може, встановивши у шлюбному договорі режим часткової, спільної, роздільної власності на майно, придбане під час шлюбу. При цьому майно, яке належало подружжю до шлюбу, не може включатися у шлюбний договір, за винятком випадків, прямо передбачених законом.

Тобто можна зробити висновок про те, що сімейне законодавство приділяє особливу увагу зміни і розірвання шлюбного договору. Специфіка шлюбного договору полягає в його триваючому характер, в зв'язку, з чим законодавець передбачає можливість зміни його основних умов, після якогось проміжку часу, інакше в складанні даного контракту не було б сенсу.

Практика укладання шлюбних договорів поки що не знайшла широкого застосування в нашій країні. І, я вважаю, що справа не в тому, що його застосування актуально для родин з високим рівнем добробуту, прошарок яких не велика. А швидше за все, тому, що правовий нігілізм і породжує його інформаційний вакуум, не дають більшості людей скористатися реально належними їм правами. Наприклад, серед більшості побутує така думка, що контракт означає недовіру подружжя один до одного. І вони справедливо запитують: «А чи можна починати спільне життя з недовіри?» Хотілося б супротивникам шлюбного договору навести такий аргумент: чому ми соромимося говорити про майно, гроші напередодні весілля, проте, стає невимовно соромно, коли при виникненні шлюбно-розвідного процесу забуваються всі пристойності. Так, ніякої договір не допоможе вирішити проблему сумісності двох молодих людей, але якщо хоч одній родині шлюбний договір допоможе, це вже добре.


Список використаних джерел

1. Конституція України, від 28.06.1996 року\\ Відомості Верховної Ради 1996, №30 – 141 с.

2. Сімейний кодекс України №2947-ІІІ від 10 січня 2002 р. // ВВР. – 2002. – №21–22. – 135 с.

3. Цивільний кодекс України: Офіційне видання. – К.: Атіка, 2003. – 416 с.

4. Цивільний процесуальний кодекс України №1618-ІV від 18 березня 2004 р. // ВВР. – 2004. – №40–41, 42. – 492 с.

5. Кодекс про шлюб та сім’ю УРСР від 20.06.1969., №2006-VII // Відомості Верховної Ради УРСР вiд 27.06.1969–1969 р. – №26. – 204 с.

6. Закон України «Про нотаріат» // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – №39. – 383 с.

7. Наказ Міністерства юстиції України «Про затвердження Правил реєстрації актів громадянського стану в Україні»; №52/5 від 18.10.2000 р. // Урядовий кур’єр. – 2002. – №44. – 46 с.

8. Кокіна В. Шлюбний контракт доважок до кохання? // Урядовий кур’єр. – 1998 р. – №215.

9. Договірне право України. Загальна частина: навч. посіб. / За ред. О.В. Дзери. – К.: Юрінком Інтер, 2008. – 896 с.

10. Дякович М.М. Сімейне право: навч. Посібник. – К.:Правова єдність, 2009. – 512 с.

11. Заїка Ю.О. Спадкове право України: становлення і розвиток. Монографія. 2-е вид. К.: КНТ, – 2007. – 288 с.

12. Мироненко В.П / Пилипенко С.А. Сімейне право України: підручник.-К.:Правова єдність, 2008 – 477 с.

13. Науково-практичний коментар Сімейного кодексу України, за заг. ред. І.В. Жилінкової. -2008 р. – 670 с.

14. Панченко М.І. Цивільне право України: Навч. посіб. – К.: Знання,
2005. – 583 с. – (Вища освіта XXI століття).

15. Ромовська З.В. Сімейний кодекс України: науково-практичний коментар. – К.:Вид.Дім «Ін Юре». – 2003 р. – 432 с.

16. Сімейне право України: Навч. посіб. для дистанц. навч. / О.С. Мазур: Відкритий міжнар. ун-т розв. людини «Україна». – К.: Ун-т « Україна», 2005. – 116 с.

17. Сімейне право України: Нотаріат. Адвокатура. Суд. // Науково-практичний посібник. За заг. ред. С.Я. Фурси. – К.: Видавець Фурса С.Я. – 2005. – 896 с.

18. Сімейне право України: Підручник. // Ариванюк Т.О., Бірюков І.А., Гопанчука В.С., Дзери О.В. та ін. За ред. Гопанчука В.С. – К.: Істина. – 2002. – 304 с.

19. Сімейне право України: Підручник / За заг. Ред. В.І. Борисової та І.В. Жилінкової. – К.:Юрінком Інтер. – 2004. – 264 с.

20. Сімейне право України: Підручн. / За ред. Ю.С. Червоного. – К.: Істина, 2004. – 400 с.

21. Співак В.М., Гопанчук В.С. Законодавство України про шлюб та сім’ю. – К.:Наукова думка. – 1998. – 238 с.

22. Цивільне право України: Підручник: У 2-х кн. / Ц58 Д.В. Боброва, О.В. Дзера, А.С. Довгерт та ін.; За ред. О.В. Дзери, Н.С. Кузнєцової. – К.: Юрінком Інтер, 1999. – 864 с.

23. Цивільний кодекс України. – Коментар. – Вид. друге із змінами станом на 15.01.2004. – Харків. – ТОВ «Одісей». – 2004. – 1100 с.

24. Шимон С. І. Сімейне право: Навч.-метод. посіб. для самост. вивч. дисц. – К.: КНЕУ, 2004. – 164 с

ОТКРЫТЬ САМ ДОКУМЕНТ В НОВОМ ОКНЕ

ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ [можно без регистрации]

Ваше имя:

Комментарий