Достатньо цікавим проектом технічної допомоги в рамках досліджуваної проблематики , який реалізовується спільно МОМ та ЄК ООН, є проект „Удосконалення управління міграційними процесами“. У рамках цього проекту існує декілька програм, одна з яких присвячена питанню, яке стоїть для України надзвичайно гостро – програма зі сприяння добровільному поверненню трудящих-мігрантів у державу походження [8].
Необхідно звернути увагу на Програму зі сприяння в добровільному поверненні мігрантів, яка має на меті поліпшення варіантів упорядкованого, безпечного та гідного повернення мігрантів, у тому числі й тих, які виїхали в пошуках роботи і не мають правових підстав перебувати на території України, мігрантів у скрутному матеріальному становищі та мігрантів, яким було відмовлено в наданні статусу біженця. Програма, що фінансується Європейською Комісію (ЄК), прагне надати гуманітарну допомогу мігрантам, що потрапили в скрутне матеріальне становище, та заснувати гуманний механізм їх повернення.
Програма спрямована на допомогу в розбудові та зміцненні потенціалу українських урядових установ та громадських організацій щодо поліпшення та ефективного управління міграцією в Україні згідно з найкращими європейськими практиками. Починаючи з 2007 р. Програма реалізується в співпраці з п’ятьма неурядовими організаціями (в Мукачеві, Чернігові, Одесі, Луцьку та Харкові). Ці партнерські неурядові організації співпрацюють із МОМ у регіонах для виявлення та направлення кандидатів до Програми допомоги в добровільному поверненні. Вони координують зусилля з ДПСУ та МВС і поширюють інформацію про Програму серед місцевих громад мігрантів. Варто звернути увагу на наступні результати проекту:
– завдяки співробітництву з посольствами, УВКБ ООН, регіональними міграційними службами, Державною прикордонною службою, Міністерством внутрішніх справ, громадами мігрантів, культурними центрами, неурядовими організаціями створено механізм перенаправлення мігрантів, що потрапили в скрутне матеріальне становище, або яким було відмовлено в наданні статусу біженця, та які звернулися за допомогою в добровільному поверненні;
– зміцнено потенціал неурядових організацій у реалізації Програми МОМ та спроможність співпрацювати з МВС та ДПСУ;
– надано допомогу 140 мігрантам, які потрапили в скрутне становище, у безпечному та гідному поверненні додому (на 1 квітня 2008 р.);
– опубліковано посібник найкращих практик з допомоги у добровільному поверненні [356] для застосування МОМ, урядовими органами України та іншими агенціями, що беруть участь у Програмі в Україні.
Таким чином, результатом реалізації проекту стало повернення в держави походження близько 300 осіб [5]. Власне це свідчить про те, що лише даний проект закінчився практично значущими результатами, адже всі інші проекти лише підбивали підсумки діяльності за певний період шляхом видання збірок документів. Навіть створення інформаційного сайту за програмою, яка реалізовувалося також за участю МОМ [9], не дає ефективного результату. Потенційний трудовий мігрант неспроможний ознайомитися навіть із базовими документами, адже сайт відсилає до офіційних документів, які знаходяться на сайтах міжнародних організацій, однак такі документи не перекладені навіть російською мовою. Також сайт містить інформацію про порядок отримання дозволу на роботу відповідно до законодавства окремих юрисдикцій, але така інформація застаріла, окремі акти (наприклад, РФ) уже втратили чинність. Адреси консульств та посольств, їхні телефони також не оновлюються. Це зводить нанівець реалізацію програми. На такому сайті має бути викладено все доступною мовою, необхідно створити можливість спілкування з експертами (а не стабільні поради експерта), в тому числі з юристами, які володіють необхідними знаннями саме в галузі законодавств іноземних держав, особливо держав переважного призначення (РФ, Німеччина, Італія, Іспанія, Португалія тощо).
Окремо групу становлять проекти, які спрямовані на залучення до деяких держав кваліфікованої робочої сили.
Пілотний Проект „Відбір кваліфікованих іноземних працівників“ до Чеської Республіки [6] розраховано на кваліфікованих спеціалістів, які хотіли б працювати та постійно проживати у Чеській Республіці. Пілотну стадію проекту розпочато в липні 2003 р., та закінчено у 2008 р. Проект проводиться Міністерством праці та соціальних відносин Чеської Республіки разом з чеським Міністерством закордонних справ та чеським Міністерством внутрішніх справ. Громадянам України надавалась можливість брати участь у проекті з 1 січня 2006 р. Учасники мають право подавати заяву на отримання постійного місця проживання в Чеській Республіці після двох з половиною років проживання в країні (зараз – після п’яти років). Успішні кандидати в рамках цього проекту можуть перебувати в Чеській Республіці разом із членами своєї сім’ї, які також мають можливість подати заяву на отримання дозволу на постійне місце проживання. Для того щоб захистити іммігрантів у разі звільнення з роботи, учасникам надається період у 30 днів, протягом якого вони мають знайти нову роботу в Чеській Республіці.
Проект відкрито для: громадян Білорусі, Болгарії, Боснії й Герцеговини, Індії, Казахстану, Канади, Македонії, Молдови, Російської Федерації, Сербії, Чорногорії, України та Хорватії; випускників вищих навчальних закладів Чеської Республіки з будь-якої країни світу, які закінчили навчання в 1995 р. або пізніше (окрім тих, хто навчався в Чеській Республіці в рамках програми надання допомоги їхній країні); випускників чеських середніх шкіл з усіх країн світу, які закінчили навчання в 2000 р. або пізніше.
Висуваються такі вимоги до участі в проекті: офіційний дозвіл на працевлаштування в Чеській Республіці; дійсна робоча віза на перебування понад 90 днів; атестат зрілості про закінчену середню освіту.
Для того щоб успішно брати участь у цьому проекті, кандидати мають набрати мінімум 25 балів згідно зі шкалою оцінки їх кваліфікації, навичок, досвіду роботи, знання іноземних мов, сім’ї тощо [3]. Не такі високі вимоги до потенційних трудових мігрантів висуває Канада у своїй програмі „Імміграційна програма Квебеку“, однак у цілому програми дуже схожі за структурою та за вимогами, які ставляться до потенційних трудових мігрантів. Обидві програми активно реалізовуються на українському ринку, адже Чехія і Канада є преференційними для трудової міграції як історично, так і географічно.
Активно до реалізації програм підключаються неурядові організації. Всеукраїнська агенція з питань трудової міграції створена на початку 2006 р. [6] на основі партнерства між різними громадськими та політичними організаціями України. Вони здійснюють пошук і підбір працівників для роботи у сфері будівництва, виробничих технологій, торгівлі, фінансів, маркетингу, комп’ютерних технологій, сфери обслуговування [22, с. 47]. Діяльність Всеукраїнської агенції включає послуги кадрової агенції: пошук, підбір, професійна орієнтація та направлення на роботу персоналу за бажанням потенційного роботодавця за кордоном чи працівника, відбір і перевірка кандидатів, їхніх характеристик і рекомендацій); наймання тимчасової робочої сили; консультації із працевлаштування за кордоном; організація та здійснення довузівської підготовки на підготовчих відділеннях, навчання, здобуття післядипломної освіти та підвищення кваліфікації іноземних студентів у навчальних закладах України; маркетинг, інжиніринг, управління, реклама, підготовка кадрів (стажування); юридичні консультації та роз’яснення, усні і письмові висновки з питань законодавства. Агентство активно співпрацює з профільними державними та громадськими організаціями. Основна мета роботи агенції – це легалізація українських трудових мігрантів за кордоном.
Зважаючи на значну кількість і значущість міжнародних програм і проектів у сфері міжнародної трудової міграції, їх можна розглядати як окрему форму міжнародно-правового співробітництва у всесвітньому та регіональному масштабах, спрямовану на обмін досвідом з тих чи інших питань, заповнення прогалин у нормативно-правовому й адміністративному міжнародному та національному забезпеченні.
ВИСНОВКИ
Міжнародний імідж держави залежить від визначеності, виваженості, послідовності, стабільності, передбачуваності її позиції, зокрема в міграційній і трудовій політиці, внаслідок її взаємообумовленої участі у глобалізаційних та уніфікаційних світових процесах. Економіко-соціальний стан у державі зокрема і в світі в цілому обумовлює і визначає інтенсивність і напрямки міжнародної трудової міграції, але не останню роль відіграє і правове регулювання даного питання на національному (внутрішньодержавному) рівні. Обов’язком кожної держави є захист своїх інтересів і прав своїх громадян за кордоном.
1. Міжнародні трудові міграційні процеси й відносини, у юридичному розумінні, залежать від ступеня чіткості внутрішньодержавного нормативно-правового їх забезпечення (визначення строків, правових статусів і режимів національних та іноземних осіб, державних органів).
До громадян держави за її кордонами ставляться так, як дозволяє це робити сама держава, і з якою мірою поваги вона ставиться до своїх громадян і захищаючи їх, підтримує свій авторитет. Взаємність у відносинах держав, звичайно, має суттєве значення, але сьогодні частіше застосовуються заздалегідь визначені режими, у першу чергу і найчастіше – національний режим, а в деяких сферах суспільного життя – режим найбільшого сприяння. Теоретичні ознаки таких режимів, їхня суть (зміст) розкриваються на базі національних законодавств і залежать від політичної, економічної, соціальної та інших ситуацій у державі, від нормативно-правового оформлення (регулювання) та організаційно-технічного, в тому числі й фінансового, забезпечення та їх реалізації на практиці.