У перекладеній російською мовою праці професора політичних наук Каліфорнійського університету Дж. Уілсона “Американское правительство” в значенні права федеральних судів оголошувати закони Конгресу і підзаконні акти виконавчої влади такими, що не мають сили, якщо вони визнані неконституційними, вживається термін судовий перегляд, хоча є примітка редактора про те, що практика американського судового перегляду багато в чому нагадує порядок конституційного нагляду, але має ряд специфічних відмінностей [12, с. 392]. Професор Московського державного університету імені М.В. Ломоносова А.О. Мішин використовував термін “конституційний нагляд”[2, с. 36]. Коментуючи Конституцію США, Мішин А.О. і Власіхін В.П. ототожнювали терміни “конституційний нагляд” і “судовий нагляд”. Вонизазначали, що функцію конституційного нагляду, яку здійснює Верховний суд США, слід розглядати як судовий нагляд за відповідністю законодавчих і адміністративних актів Конституції США [9, с. 134-135]. Таке ототожнення пояснюється тим, що в США питання про конституційність закону чи іншого нормативного акта, на основі якого виникла конкретна справа, може бути поставлене будь-яким судом, але остаточне рішення виносить вища судова інстанція – Верховний суд США.
У перекладеній українською мовою праці професора права університету штату Вірджинія Деніела Дж. Мідора “Суди в Сполучених Штатах” вживається термін “судовий перегляд”: “…Характерною рисою американських судів є доктрина судового перегляду. Згідно з цією доктриною, суд має повноваження давати визначення щодо невідповідності закону (законодавчого акта) конституції і, як наслідок, втрата ним чинності. Суди також мають право заперечувати неконституційні дії виконавчих посадових осіб”[9, с. 4]. Термін “судовий перегляд” вживає і вчений Б. Футей: “Судовий перегляд – це право суду при вирішенні певної справи проголосити, що закон, ухвалений законодавчим органом чи акт урядової особи, починаючи від Президента Сполучених Штатів і закінчуючи керівниками різних міністерств та агентств, є недійсними, бо вони несумісні з Конституцією”[13, с. 71]. В.І. Лафітський у своїй праці “Основи конституційного ладу США” вживає термін “конституційний нагляд”[9, с. 192]. О.А. Жидков використовує термін "судовий конституційний контроль", вказуючи на те, що судовий конституційний контроль – це сукупність владних можливостей Верховного суду, які дозволяють йому оцінювати конституційність діяльності інших державних органів США і приймати у зв’язку з цим вище і остаточне за своїми юридичними наслідками рішення [5, с. 80].
Існування такої сукупності можливих підходів до розуміння американського словосполучення “judicial review” можна пояснити відсутністю в роботах українських та російських вчених єдиного підходу до термінології.
Термін “конституційний контроль” можна розглядати в двох значеннях: як спеціалізовану діяльність органів державної влади, пов’язану з перевіркою на відповідність Конституції правових актів, і як функцію судових чи квазісудових органів. М.А. Нудель ще в 60-х роках ХХ ст. писав про можливість вживання поряд з терміном конституційний контроль терміну конституційний нагляд і зазначав, що конституційний контроль - це передусім перевірка законів з точки зору їх відповідності Конституції, яка передбачає тлумачення Конституції [10, с. 7]. Подібне визначення конституційного контролю зустрічається і в роботах інших вчених (зокрема, у роботах О.О. Махненко [6, с. 12] В.А. Туманова [7, с. 347]). Таку перевірку в тій чи іншій мірі можуть проводити різні державні органи. Наприклад, глава держави, вважаючи прийнятий парламентом закон таким, що повністю або в окремій частині не відповідає Конституції, застосовує право вето. Проте лише певна судова інстанція на підставі своїх особливих конституційних повноважень може завдяки спеціально встановленій законом судовій процедурі остаточно визнати закон (чи його окреме положення) таким, що не відповідає конституції. Вчені Л.Д. Воєводін і Д.Л. Златопольський характеризують конституційний контроль як перевірку дотримання конституції і конституційних законів, а також перевірку відповідності всіх інших актів вищих органів держави – конституції [37, с. 68]. При цьому вчені зазначають, що завдання конституційного контролю не розглядається як окрема функція, притаманна лише певному особливому, спеціально створеному з цією метою органу. На їх думку, істотна особливість конституційного контролю полягає в тому, що він є частиною загального контролю за діяльністю всіх інших органів держави [3, с. 68];
При спробі дати визначення конституційного контролю в США вчені використовують такі формулювання:
- С.В. Боботов та І.Б. Жигачов судовий конституційний контроль у США визначають як сукупність владних прерогатив, що дозволяють Верховному суду суверенно оцінювати конституційність актів і дій державних органів і посадових осіб і виносити по ним остаточне за своїми юридичними наслідками рішення [2, с. 234];
- Конституційний контроль в США - право всіх судів тлумачити федеральну конституцію, конституції окремих штатів і здійснювати судову перевірку конституційності федеральних законів і законів штатів, а також актів виконавчої влади і судових рішень [5, с. 16];
- Конституційний контроль в США визначається через наступні правомочності судів: владне тлумачення Конституції, перевірка конституційності законів Конгресу і легіслатур штатів, нормативно-правових актів виконавчої влади, а також встановлення норм права у формі судових прецедентів [9, с . 31];
- Судовий конституційний контроль в США означає владу судів США оголошувати недійсними акти органів законодавчої та виконавчої влади на підставі їх невідповідності найвищому закону нації - Конституції США Судовий конституційний контроль – перевірка конституційності правових актів і перевірка конституційності дій (чи, навпаки, відмови від дії) посадових осіб штатів і федерації [55, с. 79].
Спірним залишається питання про співвідношення понять “конституційний контроль” і “конституційний нагляд”. Наявність в юридичній літературі різних точок зору щодо їх співвідношення обумовлена передусім термінологічними відмінностями в національних правових системах.
Найчастіше під контролем розуміють таку систему відносин між органами публічної влади, при якій контролюючий орган може скасовувати акти підконтрольного органу. Нагляд же при цьому розумінні – це така система відносин, при якій наглядовий орган може лише звернути увагу піднаглядного органу на його помилку і може призупинити дію його акта, але скасовувати чи виправляти акт має сам піднаглядний орган [4, с. 103]. Вчений Арановський К.В. зазначає, що критерієм розмежування цих двох понять є доля акта, що оскаржується [1, с. 146 - 147].
Є, однак, і інше розуміння співвідношення між цими двома термінами. При цьому розумінні контроль – це перевірка діяльності підконтрольного органу, що проводиться контролюючим органом або з власної ініціативи, або по якому-небудь сигналу, а нагляд – постійне спостереження за діяльністю піднаглядного органу[6, С. 321].
О.А. Жидков ще в 80-х роках вказував на недоцільність перекладу американського словосполучення "judicial review" як "судовий конституційний нагляд", пояснюючи це тим, що термін "нагляд" передбачає наявність постійної системи спостереження, яка в даному випадку відсутня [5, с. 78].
Більш доцільно ці терміни не ототожнювати, виходячи з того, що рішення, прийняті за результатами здійснення конституційного контролю, є юридично обов’язковими і тягнуть за собою визнання акта, який був предметом контролю, нечинним, а рішення, прийняті в порядку конституційного нагляду, мають рекомендаційний характер і мають за мету виявити чи навіть призупинити незаконні акти чи дії органів державної влади, але не скасовувати їх. Слід врахувати, що наслідком визнання акта нечинним є його формальне скасування. Однак, в США, де конституційний контроль прямо не передбачений Конституцією, визнання акта неконституційним не тягне за собою його формального скасування. Це може зробити лише парламент. Опротестований закон формально значиться в корпусі діючого законодавства, але не застосовується судами[9, с. 39]. Страшун Б.О. зазначає, що органи виконавчої влади, які мають право застосувати такий акт, робити цього не стануть, тому що застосування такого акта є недоречним: рішення органу виконавчої влади може бути оскаржене до суду, для якого акт нібито вже не існує і парламент в таких випадках, як правило, подібний закон невдовзі скасовує [6, с. 331]. Жидков О.А. звертав увагу на те, що будь-які спроби зацікавлених осіб скористатися положеннями, визнаними Верховним судом США недійсними, неминуче привели б їх до судових органів, але вже без надії на успіх [5, с. 86].
Ми підтримуємо думку Богдановської І.Ю., яка вказує на те, що неоднакове значення одного й того самого терміну не сприяє ефективному вивченню правового явища [7, с. 5]. Так, в законодавстві України використовується термін “перегляд судових рішень”, однак його значення істотно відрізняється від значення терміну “судовий (чи юридичний) перегляд”, який використовується при характеристиці діяльності судів США, пов’язаної з вирішенням конституційно-правових питань шляхом здійснення судового конституційного контролю. Так, наприклад, відповідно до ст. ст. 91 і 107 Господарського процесуального кодексу України від 6 листопада 1991 р. з наступними змінами існує два види перегляду судових рішень: в апеляційному та касаційному порядку [5]. Відмінність між ними полягає в тому, що в апеляційному порядку переглядаються рішення місцевого господарського суду, які не набрали законної сили, а в касаційному – лише ті, що набрали законної сили. В Розділі ХІІ2 Господарського процесуального кодексу України виписаний порядок перегляду судових рішень вищого господарського суду України Верховним судом України. Перегляд судових рішень може мати місце і в цивільному провадженні. Підстави для такого перегляду визначені в ст. ст. 291 і 320 Цивільного процесуального кодексу України від 18 липня 1963 року з наступними змінами [6], а Розділ V Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року, який набирає чинності з 1 січня 2005 року, але не раніше набрання чинності Адміністративним процесуальним кодексом України, має назву “Перегляд судових рішень” [2]. Відповідні положення Кримінально-процесуального Кодексу України від 28 грудня 1960 р. і Кодексу України про адміністративні правопорушення від 7 грудня 1984 р. також регламентують порядок перевірки законності і обґрунтованості вироків і інших рішень нижчестоящих судів.