РЕФЕРАТ
Конституційний контроль за актами органів законодавчої і виконавчої влади в США
За наслідками правозастосовчої діяльності судів в США норми законодавчих актів можна поділити на дві групи:
1) норми законодавчих актів, які лежать в основі судових рішень. Іншими словами норми законодавчих актів підміняються прецедентами, спрямованими на вирішення конкретних спорів і справ. В даному випадку є підстави говорити про “поглинання” норм законодавчих актів нормами загального права. Як було встановлено у Розділі 2, в структурі джерел права прецеденти, які закріплюють норми загального права, слідують за законодавчими актами, у той час як прецеденти тлумачення законодавчих норм стоять поряд з тими джерелами права, які були основою для їх створення. За прецедентами тлумачення законодавчих норм визнається значення нормативного тлумачення, змінити яке поза межами судової практики можна лише шляхом формальної заміни текстів конституцій і законодавчих актів.
2) норми законодавчих актів, які не підпадають під вплив судової практики, як в силу відмови судів розглядати так звані політичні питання, так і внаслідок відсутності предмету спору. Інша справа, що відповідно до загальновизнаної в США доктрини ці норми повинні бути включені у структуру права лише у формі судової практики. Вчені Давід Р. і Жоффре-Спінозі К. зазначають про наступну позицію Верховного суду США з даного питання: Верховний суд США відмовляється від вирішення питання про те, чи відповідає закон штату Конституції США, якщо суди цього штату при тлумаченні закону не вказали на його дійсне значення. Федеральні суди в тих випадках, коли вони застосовують право штатів, також виявляють нерішучість, якщо відповідні закони не були витлумачені судами даного штату.
В американській юриспруденції, в тому числі і в практиці Верховного суду США, були вироблені спеціальні методи (прийоми) тлумачення законодавчих актів:
1) Встановлення намірів законодавця. На практиці застосування цього методу ускладнюється тим, що в більшості випадків закони є результатом компромісу, а тому слова і істинні наміри законодавця суттєво відрізняються. Виходячи з цього, деякі американські юристи вважають, що суди в своїх тлумаченнях повинні розрізняти "намір" (intent), який розкривається в специфічних завданнях застосування закону, та “ціль” (purpose), яка дозволяє встановити більш широкі законодавчі орієнтири.
2) Встановлення значень слів і виразів, які використовуються в тексті законодавчого акта та в Конституції. Окремі судді Верховного суду США дотримуються тієї позиції, що слова і вирази в акті, який підлягає застосуванню, повинні тлумачитись таким чином, щоб це тлумачення відповідало значенню, яке вони мали в той час, коли ці акти були прийняті .
3) Адаптивний спосіб, який полягає у необхідності врахування суддями попереднього досвіду і пристосування його до нових суспільних відносин. Прикладом застосування цього методу тлумачення законодавчих актів можуть бути рішення Верховного суду США, які поширили адміралтейську юрисдикцію федеральних судів на внутрішні води, які визнали неправомірність сегрегації негрів у публічній сфері суспільного життя, тощо. Разом з тим в американській юридичній літературі підкреслюється, що адаптивний метод містить в собі ризик, оскільки він вступає у протиріччя з принципом стабільності права, а тому повинен застосовуватися по можливості рідше і у поєднанні з іншими способами тлумачення.
4) Історичний метод, за допомогою якого судді намагаються з’ясувати не букву, а саме “дух закону”. Судді в процесі тлумачення застосовують звіти про дебати в Конгресі, публікації комітетів Конгресу, заяви авторів законопроектів і інші документальні джерела. Недоліком цього методу є те, що він не позбавлений суб’єктивізму, оскільки особи, які характеризують конкретний законодавчий акт, що підлягає тлумаченню судом, висловлюють власні переконання та погляди.
Діяльність Верховного суду по перевірці конституційності законів з роками все більше активізується. Про це свідчать наступні статистичні дані: за перші 50 років своєї діяльності (1800 - 1850 рр.) Верховний суд США визнав неконституційним лише один закон, за наступні 50 років (1850 - 1900 рр.) - анулював частково чи повністю 24 законодавчих акта Конгресу, за період з 1900 по 1950 рр. - визнав неконституційними 53 закони Конгресу . За 190 років Верховний суд США визнав неконституційними більше 122 положень федеральних законів (повністю або частково). За період з 1803 по 1964 рр. Верховний суд США визнав неконституційними 740 законів штатів .
Наслідком визнання Верховним судом США законодавчого акта неконституційним є втрата ним правової сили. Незважаючи на те, що закони, визнані неконституційними в рішеннях суду, не скасовуються (лише сам Конгрес може скасувати такий акт), а залишаються в офіційних виданнях Конгресу, рішення іншого державного органу у вигляді відповідного правового акта на виконання судового рішення Верховного суду США про неконституційність законодавчого акта або його окремих положень – не потрібне. Згідно з американською конституційною доктриною правові акти, визнані Верховним судом США такими, що суперечать Конституції, проголошуються нечинними з моменту їх прийняття, тобто ці судові рішення мають зворотний характер . Разом з тим рішення судових та адміністративних органів, які були прийняті в результаті застосування актів, що визнані неконституційними, не переглядаються з огляду на доктрину res judicata, відповідно до якої недопустимим є повторний розгляд раніше вирішеної судової справи. Іншими словами факт визнання акта неконституційним не вважається новою обставиною, що тягне перегляд попередніх судових рішень. Відповідні рішення Верховного суду США мають зворотну дію лише стосовно сторін у справі, в результаті розгляду якої певні положення закону або закон у цілому були визнані неконституційними. Винятком є кримінальне право – згідно з процедурою хабеас корпус судом можуть бути переглянуті кримінальні вироки та припинене відбування покарання за ними, якщо ці вироки винесені на підставі закону, окремі положення якого потім визнані нечинними.
Загальноприйнятою в США є точка зору про те, що за умови відсутності спеціального закону Конгресу, який би скасував судову інтепретацію актів, які передували його прийняттю, інтепретаційні доктрини, які містяться в рішеннях Верховного суду, вважаються прийнятими і є складовою частиною правової системи США. Так, наприклад, за 16 років, починаючи з 1944 р., Конгрес 50 разів переглядав в законодавчому порядку попередні рішення Верховного суду, в яких закони були визнані такими, що суперечать Конституції .
Отже, можна констатувати, що правотворчі функції Верховного суду США в сфері здійснення судового конституційного контролю за актами Конгресу є вагомим внеском суду в процес постійного реформування американського права та регулювання суспільних відносин, що розвиваються. З одного боку, Верховний суд може настільки розширити межі застосування тієї або іншої норми закону, що закон по суті буде складатися з нових правових норм, що замінять ті, які формально містяться в тексті законодавчого акта, але Конгрес, не погоджуючись з інтепретацією закону в рішеннях суду, має право переглянути відповідні судові прецеденти шляхом внесення змін чи доповнень в законодавство, а, з іншого боку, вагомий внесок Верховного суду США в загальний процес правотворчості підтверджується тим фактом, що більшість рішень Верховного суду, які пов’язані з інтепретацією законодавства і встановлюють нові правові норми, не скасовуються Конгресом.
Крім законів, американські суди можуть давати оцінку конституційності правових актів виконавчої влади, включаючи накази Президента. У США судовий контроль за актами органів виконавчої влади здійснюється звичайними судами, а не спеціальними адміністративними, як у судових системах деяких країн. Право здійснення судового контролю за діяльністю виконавчих органів забезпечується або законом, який регулює діяльність конкретного органу, або Законом про адміністративну процедуру 1946 року (Administrative Procedures Act), який комплексно регулює статус органів виконавчої влади і має значення адміністративного кодексу, а також певною категорією актів, які містять матеріальні норми права (наприклад, Законом про запобігання забруднення атмосферного повітря, згідно з § 7604 якого громадяни мають право подавати позов проти будь-яких осіб, включаючи Сполучені Штати і інші урядові установи і агенства, якщо вони порушують стандарти чи обмеження викидів.
Подібним чином регулюється питання судового контролю за діяльністю виконавчих органів влади законодавством штатів. Практично у всіх штатах прийняті закони про правила адміністративної процедури, а також на законодавчому рівні закріплено право звернення громадян до суду.
Відповідно до Розділу 1 ст. ІІ Конституції США виконавча влада надається Президентові Сполучених Штатів Америки . Статею ІІ Конституції США, яка безпосередньо присвячена виконавчій владі, існування кабінету не передбачене. Вважається, що він створений і діє за конституційним звичаєм. Але якщо у Великобританії кабінет є, по суті, вищим органом виконавчої влади, то в США відповідний орган виконує допоміжні функції при Президентові США.
Значна частина функцій у сфері виконавчої влади реалізується іншими органами виконавчої влади, які діють на основі повноважень, делегованих Президентом і керівники яких не входять до складу кабінету.
Відповідно до Глави І Титулу 5 Звіду законів США федеральні органи виконавчої влади розрізняються залежно від того, чи вони є “виконавчими департаментами”, чи “незалежними” установами. Виконавчі департаменти є аналогом міністерств у будь-якій іншій державі. Статус “незалежних” установ відрізняється від статусу виконавчих департаментів ступенем самостійності по відношенню до Президента США. Керівники і тих, і інших призначаються Президентом за порадою і згодою Сенату, але голови департаментів можуть бути звільнені у будь-який час Президентом, у той час як керівники незалежних установ призначаються на встановлений законом строк, який перевищує строк повноважень Президента (5 - 7 років), і достроково можуть бути звільнені лише з підстав, вказаних у законі . Більша самостійність незалежних установ по відношенню до Президента виявляється також у тому, що на відміну від департаментів, кожний з яких очолюється секретарем, який входить до складу кабінету, вони є колегіальними органами, керівництво якими здійснюють ради або комісії. Відповідно до § 105 Глави 1 Титулу 5 Звіду законів США і виконавчі департаменти, і так звані “незалежні” установи мають спільну назву виконавчого агенства.