Принципи ж міжнародного економічного права щодо вищезазначених принципів мають більш загальний характер і конвенційне закріплення [16, с. 103]. Вони визначають торгово-політичні режими, які зумовлюють у подальшому розвиток принципів міжнародно-правового регулювання трудової міграції населення [9]. До таких принципів доктрина та практика міжнародного економічного права відносить принцип найбільшого сприяння і відповідний режим (РНС) [15], тобто зобов’язання держави надавати іншій державі пільгові умови, які діють або можуть діяти і по відношенню до третьої держави. Принцип надання національного режиму або національний режим [16, с. 109] як принцип міжнародного економічного права означає, що на основі взаємності особи однієї держави повністю прирівнюються у своїх правах та обов’язках до “національних осіб”, за винятком тих прав і обов’язків, які у переважній більшості стосуються правоздатності іноземних осіб, включаючи можливість реалізації цієї правоздатності в трудовій і торговій сферах.
Принцип взаємної вигоди [16, с. 109] випливає з принципу міжнародного співробітництва та економічного (торговельного) характеру міжнародних трудових міграційних відносин – співробітництво має бути взаємовигідним і тільки таким чином ефективним. Принцип недискримінації [16, с. 104] – надання іншій державі та її особам умов, які не гірші від умов для третьої держави та її осіб, що стосується і сфери міжнародної трудової міграції населення. Преференційний режим [16, с. 113] – надання пільг у певних економічних відносинах, як правило, щодо держав у рамках економічних інтеграційних об’єднань або зобов’язань щодо міжнародних договорів. Іноді преференційний режим відносять не до самостійних принципів, а до винятків із РНС.
Принципи МПРТМН сформувалися під впливом принципів міжнародного права в цілому та міжнародного економічного права зокрема. Зупинимося ще на деяких принципах МПРТМН, які закріплені конвенційно і не увійшли до вищеперелічених.
Одні з основних принципів МПРТМН – недискримінації та рівності (рівноправ’я) взагалі та рівних умов праці зокрема, необхідно ще деталізувати наступним чином. Конвенція МОП № 19 Про рівноправність громадян країни та іноземців у галузі відшкодування працівникам під час нещасних випадків 1925 р. [22]закріпила принцип рівноправ’я громадян держави та іноземців у зазначеній галузі. Це рівноправ’я забезпечується по відношенню до іноземних працівників та їх утриманців незалежно від місця їхнього проживання. Порядок виплати визначається внутрішніми законами держави, на території якої є місце працевлаштування. Ця ж Конвенція закріпила принцип обов’язкового страхування працівників-мігрантів (ст. 3 ) на рівні з громадянами держави.
Конвенція МОП №26 Про створення процедури встановлення мінімальної заробітної плати від 16.06.1929 [15], хоча напряму й не регулює питання щодо рівноправ’я громадян держави та мігрантів, однак передбачає створення механізму надання мінімальної заробітної плати. Із цього положення абсолютно логічним є висновок про те, що міжнародним трудовим мігрантам, які легально працюють у державі, мають виплачувати заробітну плату не нижче встановленої мінімальної. Принцип справедливої заробітної плати був підтверджений Конвенцією № 95 Про охорону заробітної плати 1949 р. [16].
Принцип збереження за мігрантами набутих та тих, що набуваються, прав у соціальній сфері закріплено в Конвенції № 157 Про встановлення міжнародної системи збереження прав у галузі соціального забезпечення 1982 р. [14], однак з урахуванням взаємності щодо допомоги з інвалідності, старості, втрати годувальника.
Принцип співробітництва шляхом обміну інформацією про політику та законодавство держави у сфері міграції та еміграції, в тому числі міграції з метою працевлаштування. Цей принцип розширений за рахунок зобов’язання держав інформувати мігрантів про умови праці шляхом створення спеціальних служб допомоги працівникам-мігрантам. Даний принцип частково співвідноситься з принципом свободи надання приватним особам послуг відповідно до внутрішнього законодавства.
Власне ці ж принципи закріплюються в одному з основних у даній сфері документів – Конвенції МОП про трудящих-мігрантів № 97, прийнятій у 1939 р. і переглянутій у 1949 р. [18]. Розвиває і уточнює принципи рівності та недискримінації принцип рівності забезпечення працівникам-мігрантам та членам їхніх сімей необхідного медичного обслуговування. Чітко закріплюється принцип надання без дискримінації за ознакою раси, національності, релігії або статі умов не менш сприятливіших, ніж умови для власних громадян. Це стосується і заробітної плати, включаючи додаткові виплати, робочого часу, понаднормових робіт, відпусток, віку прийняття на роботу, приналежності до професійних союзів, житлових питань, соціального забезпечення тощо.
Дана Конвенція передбачає також принцип невисилки працівника-мігранта на тій підставі, що він за станом здоров’я не може продовжувати працювати на тій же посаді. Конвенційно закріплена і свобода переказу валюти в будь-яку державу світу.
Принципи МПРТМН стосуються не тільки поводження країн з трудовими мігрантами, але й принципів захисту національних інтересів і безпеки держав, які полягають у можливості обмеження трудової міграції державою-імпортером, якщо кількість мігрантів загрожує її інтересам. Звичайно, у внутрішньому правовому режимі містяться всі необхідні і визнані правомірними винятки з вищезазначених принципів, а саме щодо публічного порядку, суспільної та державної безпеки тощо.
Перелік наведених принципів не є вичерпним і може розширюватися та уточнюватися внаслідок того, що міжнародні міграційно-трудові відносини мають комплексний характер і ще перебувають у процесі становлення (розвитку).
1. Розвиток міжнародних трудових міграційних процесів і відносин об’єктивно пов’язаний з історією людства в цілому. Умовно його можна поділити на два періоди та шість етапів.
Перший період – „Становлення“ (з 4 тис. до н.е. по 1919 р.) – поділяється на чотири етапи – це період зародження і формування передумов і зачатків елементів правового регулювання трудових та міграційних відносин та процесів.
І етап – (Рабовласницький або Етап Стародавнього світу – 4 тис. до н.е. – 5 ст. (476 р.).
ІІ етап – Феодальний або Середньовічний – 6 ст. – межа 15–16 ст.ст.
ІІІ етап – Етап Раннього нового часу – 16 ст. – 1815 р.
ІV етап – Етап визрівання –1815–1919 рр.
Другий період – „Сучасний“ (1919 р. – до тепер) – складається з двох етапів – це початок універсального міжнародно-правового регулювання міграційно-трудових процесів.
V етап – „Епоха Ліги Націй“ -- 1919–1939 рр.
VІ етап – (1944 р. – дотепер) – так звана „Епоха ООН“.
2. Міжнародні міграційно-трудові відносини внаслідок масового характеру будь-яких міграційних процесів (як комплексного явища), у тому числі й трудових (як специфічних за складом і вагомих для економічного і суспільного життя), ще перебувають на стадії становлення і вимагають внутрішньодержавного та міжнародного правового регулювання.
МПРТМН у сучасний момент являє собою рухомий механізм у період становлення, який включає в себе міжнародно-правові норми (джерела) універсального, регіонального походження, що мають лише рамковий характер, а безпосередніми регуляторами є держави з їх національними позиціями (концепціями, стратегіями, законодавством тощо).
3. ПредметомМПРТМН є міжнародний ринок праці, на якому здатність трудящих-мігрантів до праці є товаром. У певні періоди та етапи історії розвитку трудових міграційних процесів факторами впливу можуть виступати: політичні, соціальні, економічні, територіальні, демографічні, природо-ресурсні, науково-технічні, екологічні та інші соціальні умови в будь-якому поєднанні, взаємозв’язку. Традиційно основною причиною міграції є економічний фактор, пов’язаний із масштабами, темпами і структурою накопичення капіталу. Міжнародна трудова міграція – це форма руху надлишкового населення з одного центру накопичення ресурсу в інший. У цьому й полягає суть економічної природи трудової міграції та регуляторна роль у даному процесі держави та держав.
4. Об’єктом МПРТМН є правовідносини щодо трудящих-мігрантів, з приводу яких держави співпрацюють на міжнародному та національному рівнях у регулюванні своїх взаємовідносин та визначенні їх правового статусу, режим діяльності, порядку захисту та гарантування державою тощо.
5. Методами МПРТМНє:
– договірний (конвенційний), що застосовується на двосторонньому та багатосторонньому; регіональному, субрегіональному, міжрегіональному та універсальному рівнях рамкового регулювання. При цьому в рамках інтеграційних об’єднань (регіонального регулювання) спостерігається тенденція до заміщення багатостороннього регулювання методом наднаціонального регулювання;
– імперативний;
– диспозитивний;
– політико-правовий;
– морально-правовий;
– організаційно-правовий;
– спеціально-правовий та ін.
ЛІТЕРАТУРА
1. Абдулаев, М. И. Права человека и закон: историко–теоретические аспекты [Текст] / М. И. Абдулаев. – СПб. : Юридический центр Пресс, 2004. – 322 с. – (Теория и история государства и права).
2. Абу Салех Мухамед. Міжнародно-правове регулювання статусу трудящи-мігрантів [Текст]: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : 12.00.11 / Абу Салех Мухамед ; НАН України; Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького. – К., 1999. – 19 с.
3. Авдокушин, Евгений Федорович. Международные экономические отношения [Текст] : учеб. / Е. Ф. Авдокушин. – М. : Экономистъ, 2004. – 366 с.
4. Аметистов, Э. М. Международное трудовое право и рабочий класс [Текст] / Э. М. Аметистов. – М. : Междунар. отношения, 1970. – 184 c.
5. Анцелевич, Г. А. Актуальные проблемы международного права [Текст] : / Г. А. Анцелевич, А. А. Покрещук. – К. : Украинская академия внешней торговли, 2006. – 282 с.