Деякі вчені вважають, що радянське кримінальне законодавство 60-70 рр., під впливом ідей соціалістичного гуманізму, було зорієнтоване на застосування переважно не покарання, а заходів виховного характеру у випадку вчинення неповнолітніми злочинів, що не являють великої суспільної небезпеки, намагаючись застосовувати відносно ліберальні заходи щодо цієї категорії осіб. Так, у 1977 р. був прийнятий Указ Президії Верховної Ради СРСР “Про доповнення Основ кримінального законодавства Союзу РСР та союзних республік статтею 39-1”, який регламентував підстави відстрочки виконання вироку неповнолітньому. Ця стаття зокрема визначала, що при призначенні покарання неповнолітньому, який вперше засуджується до позбавлення волі на строк до 3 років, суд, з урахуванням характеру і ступеня суспільної небезпечності вчиненого злочину, особи винного та інших обставин справи, а також можливості його виправлення і перевиховання без ізоляції від суспільства, може відстрочити виконання вироку до позбавлення волі щодо такої особи на строк від 6 місяців до 2 років [2]. Цікаво, що згодом (у 1982 р.) ця норма, будучи позитивно оцінена науковцями та судовою практикою, була поширена і на повнолітніх злочинців [10, с.12].
В останні роки існування СРСР (період так званої перебудови) значно активізувалася увага вчених до багатьох питань кримінального права, в тому числі і стосовно покарання неповнолітніх. Так, в розробленій радянськими криміналістами теоретичній моделі кримінального законодавства (1987 р.) було запропоновано виокремити спеціальний розділ, присвячений особливостям кримінальної відповідальності неповнолітніх. Передбачалася можливість застосування до неповнолітніх наступних видів покарань: штраф, виправні роботи без позбавлення волі за місцем роботи, виправні роботи без позбавлення волі поза місцем роботи та позбавлення волі на строк до 7 років [3, 228]. Розробники цього модельного кодексу пропонували закріпили норму, в якій йшлося про необхідність врахування при призначенні покарання неповнолітнім, окрім загальних положень і вимог, також специфічних додаткових обставин: ступінь розвитку особи неповнолітнього, ступінь усвідомлення ним мотивів вчиненого злочину, умови його виховання, характеристику за місцем навчання або роботи, наявність впливу дорослих та інші обставини, які характеризують особливості особи неповнолітнього (ст. 112). Такого роду пропозиції можна вважати суттєвим досягненням кримінально-правової науки радянського періоду, які, з огляду на їх важливість та значущість, тією чи іншою мірою були враховані при розробці та прийнятті кримінальних кодексів багатьох пострадянських держав, включаючи Україну.
Як вже зазначалося, КК УРСР 1960 р. – із відповідними змінами щодо системи покарань – діяв в Україні аж до 2001 р. Лише з 1 вересня 2001 р. набув чинності прийнятий 5 квітня цього ж року новий КК України, в якому вперше з'явився спеціальний розділ із назвою “Особливості кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх” (розділ ХV Загальної частини). Цей розділ містить, зокрема, перелік покарань, які можуть бути застосовані до неповнолітніх, їх особливості та специфіку призначення покарання цій категорії осіб (ст. 98-103 КК України) [8]. Поява в КК України окремого розділу, в якому передбачені особливості кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх є, безумовно, важливим та позитивним кроком. Такого роду пропозиції і раніше висловлювалися в науковій літературі. Окрім того, це відповідає міжнародним документом щодо поводження із неповнолітніми правопорушниками, зокрема “Мінімальним стандартним правилам ООН, які стосуються відправлення правосуддя щодо неповнолітніх”.
Література
1. Аналіз роботи судів загальної юрисдикції у I півріччі 2008 р. (за даними судової статистики). – Режим доступу до інформ.:http://www.scourt.gov.ua/clients/vs.nsf/0/8751F9D3F3F52C90C2257524004AEF84?OpenDocument&CollapseView&RestrictToCategory=8751F9D3F3F52C90C2257524004AEF84&Count=500&
2. Аналіз стану здійснення судочинства судами загальної юрисдикції у 2006 р. (за даними судової статистики) // Вісник Верховного Суду України. – 2007. – № 6(82). – С. 30-44.
3. Аналіз стану здійснення судочинства судами загальної юрисдикції у 2007 р. // Вісник Верховного Суду України. – 2008. – № 6(94). – С. 37-43.
4. Аналіз стану здійснення судочинства судами загальної юрисдикції у 2005 р. (за даними судової статистики) // Вісник Верховного Суду України. – 2006. – № 6(70). – С. 33-47.
5. Анденес Иоганес. Наказание и предупреждение преступлений / Пер. с англ. В.М. Когана; Под ред. и со вступ. ст. Б.С. Никифорова. – М.: Прогресс, 1979. – 264 с.
6. Ансель М. Методологические проблемы сравнительного права // Очерки сравнительного права: Сборник / Сост., перевод и вступит. статья В.А. Туманова. – М.: Прогресс, 1981. – С.36-86.
7. Антипов В. Проблеми застосування до неповнолітніх певних видів кримінального покарання // Підприємництво, господарство і право. – 2004. – № 8. – С.134-137.
8. Антипов В.В. Обставини, що виключають можливість застосування певних видів покарань: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.08 „кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право” / В.В. Антипов. – К., 2005. – 21 с.
9. Антипов В.В., Антипов В.І. Обставини, які виключають застосування кримінального покарання: Монографія. – К: Атіка, 2004. – 208 с.
10. Долиненко Л.А. Смягчающие ответственность обстоятельства по действующему уголовному законодательству и в судебной практике /Л.А. Долиненко. – Иркутск: Изд-воИркут. ун-та, 1980. – 128 с.
11. Елеонский В.А. Воздействие наказания на осужденных: Учеб. Пособие / В.А. Елеонский. – Рязань: РВШМВДСССР, 1980. – 85 с.
12. Еникеев М.И. Юридическая психология: с основами общ. и соц. психологии: Учеб. для вузов. — М.: Норма, 2005. — 639 с.: ил., табл.
13. Есаков Г. Смертная казнь несовершеннолетних как жестокое и необычное наказание: американские подходы // Уголовное право. – 2005. – № 3. – С.128-130.