Смекни!
smekni.com

Співвідношення понять "конституційна юстиція" і "конституційна юрисдикція" (стр. 1 из 3)

РЕФЕРАТ

Співвідношення понять «конституційна юстиція» і «конституційна юрисдикція»


ВСТУП

У спеціальній юридичній літературі терміну «юрисдикція» надається декілька значень. Юрисдикція найчастіше ототожнюється з судочинством, правосуддям [1, с. 755], з повноваженнями вирішувати спори, розглядати справи і застосовувати санкції, із здійсненням конкретної державної діяльності, з територією, на яку поширюється підвідомчість певного органу влади. Даним терміном також позначають систему відповідних юрисдикційних органів.

Як зазначав Шергін А.П., вирішення правових конфліктів традиційно пов’язується з судовою діяльністю, з правосуддям, яке, безумовно, є найбільш досконалим способом юрисдикційного захисту інтересів держави і особи, проте не єдиним. Юрисдикційна діяльність не обмежується лише функцією здійснення правосуддя, оскільки суди - не єдині органи, які вирішують правові спори. Слід виходити з того, що однаковий вид державної діяльності – юрисдикцію – здійснюють різні суб’єкти. Так, відповідно до Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі (ч. 2 ст. 124) [1], проте законодавством України закріплені певні юрисдикційні повноваження і за іншими суб’єктами – органами державного управління. Прикладом суб’єкта здійснення юрисдикції як різновиду державної діяльності можуть бути органи опіки і піклування, які беруть безпосередню участь у захисті сімейних прав та інтересів. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Сімейного кодексу України рішення органу опіки та піклування є обов’язковим до виконання, якщо протягом десяти днів від часу його винесення зацікавлена особа не звернулася за захистом своїх прав або інтересів до суду. У виняткових випадках при безпосередній загрозі для життя або здоров’я дитини орган опіки та піклування має право постановити рішення про негайне відібрання дитини від батьків (ч. 2 ст. 170) [4].


Отже, юрисдикцію не можна ототожнювати ні з правосуддям, ні з судовою діяльністю в цілому. Правосуддя - форма діяльності судової гілки влади. А.П. Шергін зазначав, що подібному ототожненню сприяв неточний переклад з латинської слова «jurisdictio» – юрисдикція, як судочинство, оскільки в латинській мові цьому поняттю відповідає слово judico. На думку вченого, більш вдалим був переклад І.С. Перетерського, який виводив термін «юрисдикція» зі словосполучення jus+dicere, а тому перекладав його як вирішення конфлікту чи застосування належною владою встановлених правил. Такий переклад терміну «юрисдикція» залишається актуальним і сьогодні.

Поняття "юрисдикція" слід відмежовувати від понять "підвідомчість" і "підпорядкованість". Якщо юрисдикція є видом державної діяльності, то підвідомчість - коло питань, які віднесені до компетенції відповідного органу. Термін підвідомчість слід використовувати для розмежування компетенції різних органів та службових осіб. Переклад українською мовою російського терміну "подведомственный" часто призводить до змішування понять підвідомчий та підпорядкований. Оскільки російський термін "подведомственный" фактично обіймає два основних поняття, а саме "який знаходиться у чиємусь віданні" та "підпорядкований комусь, чомусь", доцільно розмежовувати їх в українській мові за допомогою термінів "підвідомчий" та "підпорядкований" і вживати відповідно до їх значення.

Отже, під терміном "юрисдикція" слід розуміти не лише здійснення правосуддя, але і іншу діяльність державних органів по вирішенню спорів, розгляду справ про правопорушення і застосуванню санкцій.

У правовій літературі нерідко використовуються поняття «загальна юрисдикція» і «спеціальна юрисдикція». Їх застосування прийнято пов’язувати з певними напрямами діяльності суду, за якими розрізняють суди загальної юрисдикції і суди спеціальної юрисдикції. Так, М.Ф. Чудаков зазначає, що загальна юрисдикція і спеціальна юрисдикція – напрями судової юрисдикції, тобто конкретної предметної сфери діяльності суду [13, с. 464]. Під загальною юрисдикцією слід розуміти сферу кримінального і цивільного права, тобто розгляд кримінальних справ і цивільних спорів, а адміністративну юрисдикцію (розгляд адміністративних справ і спорів) та конституційну відносити до сфер спеціальної юрисдикції.

Трактування поняття юрисдикції в юридичній літературі залежить від предмета розгляду (кримінально-правова, цивільно-правова, адміністративна, конституційна і інші види юрисдикцій). Так, наприклад, зміст кримінальної юрисдикції прийнято пов’язувати з діяльністю органів міліції, прокуратури, суду тощо, пов’язану із встановленням факту вчинення кримінального злочину та вжиттям відповідних заходів у випадку встановлення такого факту. Зміст адміністративної юрисдикції пов’язують з розглядом скарг громадян на дії державних і громадських органів, їх посадових осіб та розглядом справ про адміністративні правопорушення і прийняттям по ним рішень. В юридичній літературі існують різні визначення конституційної юрисдикції. Так, наприклад, М.А. Нудель пропонував застосовувати термін "конституційна юрисдикція" для позначення конституційного контролю, який здійснюється судовими органами [16, с. 7]; М.В. Вітрук характеризує конституційну юрисдикцію як складову частину конституційної юстиції (конституційного правосуддя) [3, с. 29]; М.В. Тесленко конституційну юрисдикцію в Україні розглядає як здійснення державної влади спеціально уповноваженим Конституцією України органом - Конституційним Судом України: вирішення питань про відповідність Конституції України (конституційність) законів і інших правових актів, виявлення, констатація і усунення їх невідповідності Конституції України [12, с. 47]; О.М. Мироненко зазначає, що конституційна юрисдикція в Україні - це, у першу чергу, компетенція Конституційного суду, а у другу - коло повноважень того чи іншого державного органу у сфері правової оцінки конкретного юридичного факту з точки зору його відповідності конституції держави [8, с. 47].

У тих країнах, де суди загальної юрисдикції мають право здійснювати функцію конституційного контролю (наприклад, в США), суди діють у відповідності зі звичайною судовою процедурою розгляду справ. Несудові органи (наприклад, конституційні ради) у своїй діяльності можуть застосовувати особливу, іноді спрощену процедуру [4, с. 103]. У тих же країнах, де функцію конституційного контролю здійснюють спеціально створені органи, як правило, конституційні суди, ці органи наділені спеціальною конституційною юрисдикцією, яка реалізується шляхом здійснення самостійного судочинства – конституційного судочинства.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 147 Конституції України Конституційний Суд України є єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні. При цьому слід підкреслити, що згідно зі ст.ст. 124, 144 Конституції України усі інші питання про конституційність правових актів, які не відносяться до юрисдикції Конституційного Суду України, вирішуються судами загальної юрисдикції, які приймають рішення про відповідність Конституції актів органів виконавчої влади: міністерств, відомств, місцевих державних адміністрацій тощо; органів місцевого самоврядування. Проте суди загальної юрисдикції не можуть, застосовуючи Конституцію як акт прямої дії, визнавати неконституційними закони чи інші правові акти, перевірка конституційності яких віднесена до компетенції Конституційного Суду України. В Україні суди загальної юрисдикції в частині здійснення ними повноважень по визнанню такими, що не відповідають Конституції чи законам України, рішень органів місцевого самоврядування, актів органів державної виконавчої влади - міністерств, відомств, місцевих державних адміністрацій тощо, також є органами конституційної юстиції. Але розгляд питань про конституційність вищезазначених актів не є основним в діяльності судів загальної юрисдикції, на відміну від Конституційного Суду України як єдиного органу конституційної юрисдикції. Крім того, цей вид діяльності суди загальної юрисдикції здійснюють, як правило, в процесі розгляду справ, предметом яких є адміністративні, цивільні, господарські правовідносини. юрисдикція підвідомчість суд

Здійснюване Конституційним Судом України конституційне судочинство є самостійним видом судочинства, яке відрізняється від інших видів судочинства наступними ознаками: 1) предметом розгляду; 2) колом учасників; 3) правовою природою його рішень; 4) особливостями проваджень по окремим категоріям справ.

Отже, Конституційний Суд України можна називати і органом конституційної юрисдикції, і органом конституційної юстиції. Як єдиний орган конституційної юрисдикції в Україні, Конституційний Суд України не входить до системи судів загальної юрисдикції та здійснює судовий конституційний контроль в Україні за допомогою спеціально встановленої законодавством України судової процедури – конституційного судочинства. При характеристиці Конституційного Суду України як органу конституційної юстиції доцільно розглядати його як один із судових органів, на які покладено здійснення конституційного правосуддя відповідно до Конституції України та інших законодавчих актів України.

Як зазначає американський вчений Б. Футей, юрисдикція в системі американського судочинства означає обсяг справ, розглядати які має повноваження даний суд [38, с. 171]. Юрисдикція судів США виписана в частині IV Титулу 28 Звіду законів США.

Так, відповідно до §§ 1330 - 1333 глави 85 частини IV Титулу 28 Звіду законів США районні федеральні суди Сполучених Штатів розглядають по першій інстанції: 1) будь-який цивільний позов незалежно від його суми, який не вимагає участі присяжних і який пред’явлено іноземній державі по позовній вимозі, що стосується особи, по відношенню до якої іноземна держава не має права на імунітет; 2) всі цивільні позови, які випливають з Конституції, законів чи договорів Сполучених Штатів; 3) всі цивільні спори, в яких предмет спору по сумі чи цінності перевищує 75000 доларів, не враховуючи процентів і судових витрат, і які виникають між громадянами різних штатів; громадянами штату і громадянами чи підданими іноземних держав; громадянами різних штатів, коли в якості додаткових сторін виступають громадяни чи піддані іноземних держав; іноземною державою, яка виступає в якості позивача, і громадянами штату чи різних штатів; 4) деякі адміралтейські та морські справи, які виключають юрисдикцію судів штатів; 5) деякі інші справи федеральної підсудності. Як зазначає В. Бернхем, подань, пов’язаних з федеральним законом набагато менше, ніж подань, пов’язаних із законами штатів, але якщо такі подання вже виникають, це досить важливо [18, р. 183].