На тлі вищезгаданих трьох груп найбільш типових для жінок злочинних посягань порівняно невелику частку складають такі злочини, як обман покупців і замовників - у загальній злочинності жінок, за даними Ю.М. Антоняна за період 1975 - 1990рр. вона дорівнювала 13 - 14%, спекуляція - 10 - 12%, виготовлення спиртних напоїв і торгівля ними - майже 3% /1, С. 25/.
Стосовно обману покупців та замовників проведене В.А. Серебряковою та В.Н. Зиряновим дослідження показало, що найбільшою мірою ці злочини виявляються на підприємствах торгівлі (58,8%), рідше - громадського харчування (35,3%) і зовсім рідко у сфері побутового обслуговування і комунального господарства (5,9%). Цей вид злочинів жінки частіше вчиняли при продажу продовольчих товарів (94%) і значно рідше - промислових (6%). Найбільш поширеними видами обману покупців є обраховування (26%), обважування (16%), розведення рідких продуктів (11%). На думку авторів, ці злочини відрізняються великою суспільною небезпекою, тому що вони багатоепізодні.
Серед жінок, які є посадовими особами, розповсюджено хабарництво. У минулому жінки в основному давали хабарі або були посередниками у хабарництві, а в 70 та 80-і рр. збільшилась частка тих, хто бере хабарі. За даними МВС СРСР за 1989р. жінки, що беруть хабарі, з загальній кількості засуджених за цей злочин, складали 44,1%. Найімовірніше, така ситуація пояснюється тим, що зросла соціальна активність жінок.
Самостійне місце у злочинності жінок посідає шахрайство, хоч за кількісними показниками воно не так помітно. Але ці злочини відрізняються складністю своєї фабули, хитромудрістю і вигадливістю, що притаманні злочинцям, серійністю шахрайських діянь, розміром нанесених збитків. Жінки, що вчиняють шахрайські діяння, як правило, є жінками неабиякого розуму і сильної волі, - вони мають талант імпровізації, відмінні фізіономісти і психологи. Усі якості вони використовують виключно з метою наживи шляхом обману і зловживання довір'ям. Спектр їх кваліфікації досить широкий. Серед них традиційно жіночими вважаються: «міняльниці», «кукольниці», «ворожки», «наречені», торговки фальшивими коштовностями і антикваріатом, «представниці державних установ або громадських організацій».
Ми вже згадували про вчинення жінками деяких видів злочинів у групах, але, на наш погляд, на цьому питанні слід зупинитися більш докладно, тому що групова злочинність жінок існує і тепер, і збитки, що вона наносить, чималі.
За даними дослідження, проведеного В.Н. Зиряновим , питома вага жінок, що вчинили злочини у групі - приблизно 17% від загальної їх чисельності. Якщо врахувати, що за даними інших вчених, які вивчали групові злочини загалом (без врахування статі) вони складають 30%, то можна дійти висновку, що для жінок групові форми вчинення злочинів менш притаманні, ніж для чоловіків, однак слід мати на увазі, що групові злочини жінок досить поширені і мають свою специфіку.
Як засвідчило дослідження, проведене В.Н. Зиряновим, кожна четверта жінка з притягнутих до кримінальної відповідальності, вчинила злочин у складі групи. Але цей показник не однаковий для різних видів злочинів. Так, за даними дослідження, такі злочини, як розбій, придбання або збут майна, завідомо здобутого злочинним шляхом, втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність, згвалтування жінки вчиняють виключно у складі груп. Практично у складі груп жінки вчиняють грабежі та розбійні напади з метою привласнення індивідуального майна громадян, зловживають владою або посадовим становищем, виготовляють і збувають підроблені документи - 8 - 9 жінок з кожних десяти притягнуто до кримінальної відповідальності за ці злочини. У загальній кількості жінок, притягнутих до кримінальної відповідальності за розкрадання державного і колективного майна, халатність, посадовий підлог, завідомо неправдиве показання питома вага тих, що вчинили ці злочини у групі, складає 40 - 70%. Серед жінок, засуджених за умисні вбивства (ст. 94), незаконне проведення аборту, крадіжки індивідуального майна громадян, викрадення та пошкодження документів, - їх питома вага складала 30 - 40%.
В абсолютній більшості злочинні групи (82%) мали спрямованість на вчинення корисливих та корисно насильницьких злочинів.
Привертають увагу відомості про наявність серед засуджених за злочини жінок хворих на алкоголізм, та осіб, які вчинили злочини у стані алкогольного сп'яніння. За даними проведеного В.А. Серебряковою дослідження, в 1971р. 26,6% жінок вчинили злочини у нетверезому стані. Найбільш характерні злочини для них - вбивство, нанесення тілесних ушкоджень, хуліганство та інші.
Стосовно жінок, хворих на алкоголізм, то за даними проведеного Т.М. Явчуновською дослідження в 1975р. їх відсоток серед всіх жінок, що вчинили злочини, дорівнював 17,9%, а в 1978р. - 17,3% . Слід зазначити, що відсоток жінок, хворих на алкоголізм більший, ніж відсоток хворих чоловіків: в 1975р. частка алкоголіків у групі чоловіків-злочинців складала 10%, а в 1978р. - 7% /85, С. 64/. У США в 1970р. серед загальної кількості жінок, що вчинили злочини, хворі на алкоголізм складали 2,5% .
Характеризуючи види злочинної поведінки жінок, хворих на алкоголізм, можна помітити, що агресивна злочинність для них не характерна. Переважаючою формою злочинного проявлення у цієї категорії осіб є діяння, спрямовані на протиправне заволодіння державним і колективним або індивідуальним майном. В групі жінок, хворих на алкоголізм, ці діяння в 1975р. складали 40%, в 1976р. - 75%, в 1977р. - 100% і в 1978р. - 60% . До другої значної групи належать хуліганські діяння. Частка хуліганських проявів, що характеризуються за своїм змістом надзвичайним цинізмом, серед жінок, хворих на алкоголізм, складала в 1975р. - 60% і в 1976р. - 25% .
Для жіночої злочинності також, як і для чоловічої, залишається характерним той факт, що злочинність у місті більша, ніж у селі. Наприклад, із загальної кількості засуджених за крадіжку індивідуального майна жінок в місті в 4 рази більше, ніж у селі.
Для сільських жінок мало характерні і такі злочини, як бродяжництво, жебрацтво, хуліганство. Але у злочинах, вчинення яких пов'язане з виконанням посадових обов'язків, злочинність жінок у селі, залишаючись меншою, наближається до злочинності у місті.
У злочинах, які пов'язані з родинно-побутовими стосунками, особливої різниці між міською і сільською злочинністю нема. Так, у злочинах проти особи ми спостерігаємо рівну участь жінок як у місті, так і у селі. При цьому, на думку В.А. Серебрякової , прослідковується помітна залежність активності злочинниць від впливу безпосереднього оточення.
На підставі аналізу структури жіночої злочинності за період, що нами розглядається (1960 - 1990рр.), можна дійти деяких висновків. По-перше, жінки вчиняють набагато менше злочинів, ніж чоловіки, проте їх питома вага у загальній злочинності має тенденцію до підвищення. По-друге, усі вчиненні жінками злочини можна розподілити на 2 групи. Першу групу складають переважно корисливі злочини, а другу - насильницькі. По-третє, рівень корисливої злочинності жінок загалом визначається ступенем доступності для них тих чи інших матеріальних благ. І у четвертих, спостерігається підвищення насильницької злочинності жінок, прояв агресивності і жорстокості у їх поведінці, вони частіше почали вчиняти такі злочини, як грабежі і розбійні напади.
При розгляді жіночої злочинності як кримінологічної та суспільної проблеми у різні періоди часу ми вивчили статистичні дані по багатьох країнах, в тому числі і по зарубіжних, і дійшли висновку, що жіночій злочинності притаманні єдині закономірності, які проявляються в усіх країнах, проте в кожній країні - свої особливості їх прояву. Ці особливості в першу чергу пов'язані зі звичаями і нравами різних країн, з соціальним становищем жінок, з їх зайнятістю у суспільному та політичному житті та з багатьма іншими факторами. Але безперечним залишається факт, що рівень жіночої злочинності в будь-якій країні набагато нижчий, ніж чоловічої.
проблема особливість жінка злочинність
ЛІТЕРАТУРА
1. Арсеньева М.И., Серебрякова В.А. Особенности формирования противоправного поведения женщин и некоторые аспекты его предупреждения // Вопросы борьбы с преступностью. - М.: Юрид. лит. - 1982. - Вып. 36. - С. 15 - 36.
2. Шляпочников А.С. Значение категории интереса в криминологии // Советское государство и право. - 1972. - №10 - С. 7 - 12.
3. Дубинин Н.П., Карпец И.И., Кудрявцев В.Н. Генетика, поведение, ответственность. - М.: Политиздат, 1989. - 351 с.
4. Трофимов С.В. Криминологическая характеристика лиц, совершивших преступления против личности на почве семейно-бытовых отношений // Проблемы изучения личности правонарушителя. - М.:. - 1984. - С. 79 - 88.
5. Криминология: Учебник / Под ред. акад. В.Н. Кудравцева, проф.В.Е. Эминова. - М.: Юристъ, 1997. - 512 с.
6. Иванов В.Г. Причинность и детерминизм. - Л.: Наука, 1974. - 144 с.
7. Курс марксистской философии. - М.: Наука, 1966. - 243 с.
8. Кудрявцев В.Н. Причинность в криминологии (о структуре индивидуального преступного поведения ). - М.: Юрид. лит., 1968. - 174 с.
9. Вопросы изучения преступности и борьбы с нею: Сборник материалов ІІІ Всесоюзн. научн. семинара по проблеме криминологии. - М.: Всесоюзн. ин-т по изучению причин и разработке мер предупреждения преступности, 1975.
10. Долгова А.И. Взаимодействие и причинность в системе научно-детерминестического подхода к изучению преступности // Вопросы борьбы с преступностью. - М.: Юрид. лит. - 1981. - Вып. 35. - С. 8 - 17.
11. Шаргородский М.Д. Преступность, ее причины и условия в социалистическом обществе // Преступность и ее предупреждение. - Л.: Лениздат. - 1966. - С. 18 - 24.