Дія економічних ринкових законів обумовлює потребу різних організаційних і правових засобів, спрямованих на забезпечення необхідних умов відповідного формування ринкових відносин, пропорційного розвитку всіх регіонів країни. У вирішенні цих завдань велика роль належить обґрунтованому законодавчому регулюванню економіки, створенню рівних правових умов для всіх суб'єктів ринкових відносин. Останні нормативні акти свідчать про тенденції зменшення податкового тягаря на суб'єктів економічної діяльності. Досвід формування ринкових відносин показує, що роль права у становленні і розвитку ринкової економіки буде незмінно зростати. [10,35-40]
Підвищення ролі права у розв'язанні економічних завдань пов'язане також зі значним збільшенням кількості суб'єктів економічних відносин, зростанням числа проблем, що потребують правової підтримки, необхідністю вдосконалення всього ринкового механізму.
В сучасних умовах право покликане активно сприяти вдосконаленню інститутів демократії як головного напряму розвитку правової державності. Дійсний процес демократизації державного і громадського життя органічно пов'язаний з правом, що закріплює основні інститути демократії, які забезпечують їх юридичні гарантії. Право і демократія нерозривно пов'язані між собою. Право є гарантом реалізації демократії. Практично вся процедурна сторона здійснення демократичних перетворень (інститутів прав і свобод громадян) забезпечується відповідними правовими формами.
Цим, зокрема, пояснюється необхідність активної законодавчої роботи, спрямованої на вдосконалення діяльності органів влади, виборчої системи; на зміцнення гарантій правового становища особи. Зрозуміло, що право регулює не всю систему політичних і демократичних взаємовідносин, а лише її частину, що підлягає регулюванню (наприклад, відносини з представництва різних партій, рухів у вищих органах державної влади тощо).
Призначення права регулювати політичні відносини у правовій державі необхідно розглядати стосовно суб'єктів політичної системи, яким властивий різний політичний характер, оскільки серед них є суб'єкти суто політичні - партії, держави, а також відносно політичні організації, пов'язані з політикою опосередковано. Звідси випливає неоднакове призначення права для регулювання відносин різних суб'єктів політичного життя.
Соціальне призначення права можна розглядати і у вужчому значенні, маючи на увазі вирішення засобами права власне соціальних завдань: вплив
на розвиток науки, культури, охорони здоров'я, пенсійного забезпечення, соціального страхування тощо.
Демократична правова держава повинна бути державою соціальною, що передбачає широкий обсяг правового регулювання соціальної сфери, зміцнення гарантій прав особи стосовно одержання різних соціальних послуг.
Соціальна функція права, як і соціальна функція держави, визначається соціально-економічними умовами розвитку суспільних відносин.
Соціальне призначення права знаходить прояв також у активному формуванні комплексу правових заходів, спрямованих на охорону природи. У наш час це спрямування має чітке, велике юридичне значення. Природоохоронні норми є практично в усіх галузях права. Враховуючи тенденції розвитку природоохоронного законодавства, зростаючої цінності природи для людини, важливості раціонального використання суспільством природних ресурсів, можна припустити подальший розвиток даного спрямування впливу права і активне здійснення правом природоохоронної (екологічної) функції як однієї з форм реалізації його соціального призначення. [10,40-42]
Проте потрібно зазначити, що не слід перебільшувати можливості права у вирішенні соціальних завдань. Дана проблема безпосередньо стикується з ширшою проблемою наукового керівництва суспільством, де право використовується як один з важливих інструментів соціального контролю.
Отже, сучасне право набуває ряд нових рис, що відображають особливості будівництва демократичної, правової держави, безумовно, зберігає найбільш стійкі ознаки, властиві йому як особливому регулбтору суспільних відносин. [10,42]
Отже з даної роботи можна зробити певні висновки щодо даної теми, що кожне суспільство потребує не лише системи підкорення, але й упорядкована системних відносин, тобто соціального регулювання.
Воно здійснюється за допомогою соціальних норм - правил поведінки загального характеру, що регулюють різні сфери суспільних відносин, мають певний зміст і забезпечуються різними засобами соціального впливу.
За змістом розрізняють політичні, організаційні, культурні, естутичні, технічні та інші норми.
Політичні норми регулюють відносини між класами, націями, народностями їх участь в органах державної влади і організації держави, відносин держави з іншими елементами політичної системи суспільства.
Організаційні норми закріплюють структуру, порядок створення і діяльності державних органів і об"єднань громадян.
Норми культури - це правила культурної поведінки людей. В них відображується духовний розвиток народу.
Естетичні норми встановлюють правила поведінки людей в зв'язку з уявленнями про красоту людських вчинків (норм етикету).
Технічні норми – правиланеобхідного, доцільного поводження людей зпредметами природи, знаряддями праці та іншими технічними засобами. До них належать інструкції про користування електропобутовими приладами, правила виконання певних будівельних робіт, норми витрачення сировини, топлива та інші нормативи.
Норми права - норми, які встановлюються і охороняються державою.
Норми моралі - це норми, принципи, правила поведінки, які склались в суспільстві під впливом громадської думки і у відповідності з обумовленими економічним базисом уявленнями людей про добре, зле, обов"язок справедливість, честь тощо, і забезпечуються в результаті внутрішнього переконання та засобами громадського впливу.
Звичаї - це норми, які склались історично, закріпились у суспільній практиці в результаті багаторазового застосування певного роду відносин і ввійшли в звичку дій людини, колективу людей.
Дуже близькі до звичаїв традиції - способи поведінки людей, соціальних груп, які склались в суспільстві і передаються з покоління в покоління.
Норми громадських організацій - це норми, які встановлюються і охороняються громадськими організаціями. Деяким з них держава надає обов"язковість.
Релігійні норми - норми, що регулюють поведінку і специфічні культові дії, які засновані на вірі в існування бога (богів). Вони відображені в Статутах, священних книжках, інших релігійних документах. Існують такі ознаки, як право є виміром свободи, нормативність права, системністьь права, вольовий характер права, формальна визначеність права, державність права.
Також правова держава у пануванні права в суспільному і політичному житті, наявності суверенної правової влади.
1. Скакун О.Ф. "Теорія держави та права" Харків: 2009 р.
2. Олійник А. Ю.; Гусерев С. Д.; Слюсаренко О.Л. "Теорія держави та права" Київ: 2008 р.
3. Колодій А. М.; Олійник А.Ю. "Основи держави та права" Київ: 2010 р.
4. Котюк Б.О. "Основи держави та права" Київ: 2009 р.
5. Копейчиков В.В. "Загальна теорія держави та права" Київ: 2010 р.
6. Ведельніков Ю.А. "Теорія держави та права" Київ: 2009 р.
7. Безродний Є. Ф.; Ковальчук Г.К. "Світова класична думка про державу та право" Киїк: 2008
8. Жеругов Р.Т. "Теория государства и права" Москва: 2010 р.
9. Ткаченко В. Д.; Петришенко О.В. "Загальна теорія держави та права" Харків: 2008 р.
10. Кравчук М.В. "Теорія держави та права" Київ: 2010 р.
11. Волинка К.Г. "Теорія держави та права" Київ: 2010 р.
12. Копейчиков В.В. "Теорія держави та права" Київ: 2009 р.