Вітчизняні та іноземні вчені одностайні у висновках щодо виключної компетенції держави у визначенні суб’єктів, які діють в сфері внутрішніх справ. Кожен із суб’єктів, як системний елемент механізму держави, органічно пов’язаний із всіма іншими його елементами. Ця динамічна система базується на державній формі власності й покликана забезпечити реальне виконання функцій держави» [4, с. 100].
У звязку з цим виникає проблема щодо меж втручання держави в життя суспільства. Проведені дослідження дають можливість стверджувати, що в ізраїльському суспільстві домінує думка про необхідність жорсткого контролю громадськості щодо розширення впливу держави, її правоохоронної системи на суспільне життя. Цей вплив не повинен провокувати бажання будь-кого поставити інтереси держави над громадянськими правами і свободами. Держава діє лише у тих сферах суспільного життя і в тих обсягах, що не можуть бути вирішеними громадянським суспільством самостійно для забезпечення своєї життєдіяльності, еволюційного розвитку та безпеки.
Питання щодо обсягів втручання держави в суспільне життя є не менш актуальною і для України. Так, Х.П. Ярмакі акцентує увагу, що «побудова в Україні правової держави, перехід на ринкові відносини, прагнення України до вступу в Євросоюз вимагає скорочення державного втручання у діяльність організацій, у життя громадян, і за цих умов обсяг нагляду має постійно розширюватися за рахунок звуження обсягу контролю» [3, с. 18].
Нами підтримується думка про надмірне втручання держави в особисте життя громадян, що підтверджується результатами опитування працівників органів внутрішніх справ.
Так, 62 % опитаних вважають, що існує необхідність обмежити втручання правоохоронних органів в суспільне життя і лише 37 % - що воно є недостатнім (1 % опитаних не змогли відповісти на це запитання).
В правовій науці є аксіомою поділ державної влади на законодавчу, виконавчу та судову. До механізму держави належать відповідні органи законодавчої, виконавчої і судової влади.
Регулювання та діяльність у сфері внутрішніх справ як в Україні, так і в Ізраїлі, здійснюють усі частини механізму держави, що буде досліджено у подальшому. Право відіграє визначальну роль, оскільки виступає «регулятором відповідних відносин, закріплює певну систему цих відносин, регулює основні управлінські відносини» [9, с. 33].
Адміністративне право врегульовує суспільні відносини у сфері державного управління і виступає «як галузь, що визначає юридичний статус і форми існування усіх державних (публічних) органів» [6, с. 544-545].
Правова система Ізраїлю має змішаний характер. У ній «перехрещуються риси романо-германського, загального і релігійних систем – іудейського, мусульманського і канонічного права». Особливістю сучасного функціонування правової системи, в якій діє Національна поліція Ізраїлю, є «експансія загального права і права справедливості» [3, с. 219], довголітнє панування англосаксонської правової сім’ї, яка характеризується «розмитістю поняття галузі права».
М.В. Кравчук зазначає, що право англосаксонської (англо-американської) правової сім’ї (що здійснило визначальний вплив на правову систему Ізраїлю), порівняно з правом країн романо-германської правової сім’ї, чітко «не диференціюється на цивільне й адміністративне, кримінальне і торгове» [3, с. 149-150].
Зазначені обставини слід враховувати при аналізі правового регулювання суспільних відносин у сфері внутрішніх справ та організаційно-правових засад діяльності Національної поліції Ізраїлю.
На даний час джерелами ізраїльського права є закони, підзаконні акти, судові прецеденти і правові звичаї. Специфікою правової системи сучасного права Ізраїлю можна вважати відсутність конституції як єдиного політико-правового акта, якому притаманна вища юридична сила в системі джерел права. В Ізраїлі її замінюють, з деякими застереженнями, конституційні (основні) закони [7, с. 220].
Принцип розподілу влади закріплений у конституційних (основних) законах (Basic Law), відповідно яких законодавча, виконавча і судова влада реалізується різними державними органами, які стимулюють і врівноважують одна одну в процесі виконання своїх функцій.
Завдання і функції держави у сфері внутрішніх справ реалізуються через діяльність державних органів, серед яких необхідно назвати такі:
- орган законодавчої влади – парламент Ізраїлю – Кнесет, діяльність якого регламентується Основним законом: «Парламент» (Basic Law: The Parliament);
- глава держави – Президент Ізраїлю, повноваження якого визначені Основним законом: «Президент Держави» (Basic Law: The President of the State);
- органи виконавчої влади – Кабінет Міністрів (уряд), міністерства та відомства, що діють на підставі Основного закону: «Уряд» (Basic Law: The Government);
- органи судової влади: Верховний Суд, мирові та окружні, загальні та спеціалізовані суди, діяльність яких регулюється Основним законом: «Судоустрій», Законом про судову систему (Basic Law: The Judiciary; The Court Law);
- контрольно-наглядові органи - державна прокуратура, яку очолює Генеральний атторней (за сумісництвом - юридичний радник уряду) та підлеглі йому державні прокурори, що діють на основі Закону про кримінальний процес (The criminal Procedure Law);
- державний контролер, повноваження якого визначені Основним законом: «Державний контролер» (BasicLaw: StateControllerLaw);
- органи місцевого самоврядування, діяльність яких побудована на підставі Орданансу про місцеве самоврядування (Municipal Corporations Ordinance) [2, с. 45].
Вищим законодавчим органом Держави Ізраїль є однопалатний парламент, Кнесет (The Parliament – Knesset; «Кнесет»), діяльність якого регламентується Основним законом: «Кнесет» від 12 лютого 1958 року. Він складається із 120 депутатів, які обираються за виборчими списками від політичних партій, строком на чотири роки, «прямим таємним пропорційним голосуванням» [8, с. 1-3]. Право голосу мають громадяни, які досягли 18-річного віку, водночас правом бути обраним у Кнесет користуються громадяни у віці понад 21 рік, якщо вони у судовому порядку не були позбавлені правоздатності або дієздатності [9]. Парламент має повноваження позбавляти парламентарів недоторканності, виводити зі свого складу осіб, які підозрюються у порушенні закону.
У сфері внутрішніх справ парламент здійснює регуляцію суспільних відносин через прийняття відповідних законів, що регламентують діяльність Національної поліції Ізраїлю (наприклад, Закон про поліцію) та забезпечують реалізацію завдань держави щодо захисту прав і свобод громадян, боротьби з правопорушеннями, охорони громадського порядку та громадської безпеки. Прийняті парламентом закони підлягають безумовному виконанню.
Законодавча ініціатива найчастіше виходить не від депутатів парламенту, а від уряду Ізраїлю. Найактивніше законотворча діяльність у сфері внутрішніх справ здійснюється Міністерством внутрішньої безпеки (складовою частиною якого є Національна поліція), Міністерством внутрішніх справ та Міністерством юстиції Ізраїлю.
У сфері внутрішніх справ Кнесет виконує також установчу функцію, яка полягає в затвердженні на посадах керівників правоохоронних органів, та контрольну функцію - шляхом здійснення парламентського контролю за діяльністю правоохоронних органів.
Особливе місце в системі органів державної влади належить інституту глави держави, діяльність якого визначається Основним законом: «Президент держави» від 25 червня 1964 року. Президент обирається парламентом на п’ять років. Раніше він мав повноваження щодо призначення прем’єр-міністра та міністрів, які нині є виключною прерогативою народу та парламенту [4, с. 1-3].
У політичній практиці Ізраїлю президент (The President of the State; «насіа-Медіна») – це офіційна особа, яка здійснює представництво держави у внутрішньополітичному житті та міжнародних відносинах. Він є гарантом суверенітету та територіальної цілісності держави і користується великою повагою в суспільстві, хоча виконує, в основному, представницькі функції..
В обов’язки президента входить: скріплення підписом законодавчих актів парламенту, призначення голови Верховного Суду Ізраїлю, суддів релігійних єврейських судів - «даянів», суддів мусульманських та друзьких релігійних судів - «каді», підписання вірчих грамот ізраїльських дипломатів та прийом вірчих грамот зарубіжних послів [1, с. 9-11].
У сфері внутрішніх справ глава держави координує діяльність правоохоронних органів, в тому числі за участю Національної поліції Ізраїлю. Він має право оголошувати амністію обвинувачених та засуджених, розглядає клопотання про помилування, зупиняє та закриває кримінальні справи на будь-якій стадії процесу [4, с. 2].
Вищим виконавчим органом Держави Ізраїль є уряд – Кабінет Міністрів(The Government; «а-меншала»), який є реальною владою в країні. Діяльність уряду, а також міністерств та інших центральних органів виконавчої влади регламентується Основним Законом: «Уряд» від 7 березня 2001 року [2, с. 1-11].
Уряд формується лідером парламентської фракції, що здобула на виборах найбільше місць у парламенті. Уряд очолює прем’єр-міністр (Prime Minister; «роша-мемшала»), який, починаючи з 1996 року, обирається прямим всенародним голосуванням одночасно з виборами до Кнесету. Відставка керівника уряду тягне відставку всього Кабінету.
Кабінет Міністрів має визначальні повноваження щодо забезпечення державного суверенітету, політичної та економічної самостійності Ізраїлю. Він здійснює внутрішню і зовнішню політику держави. Уряд самостійно визначає свою структуру. Чинне законодавство не регламентує ні кількісний склад уряду, ні кількість міністерств, а лише регламентує діяльність та повноваження деяких міністерств.
Міністерство (Ministry; «місрад») (від лат. ministro, що означає - керую, служу) є центральним органом виконавчої влади, який здійснює державне управління у певній галузі чи сфері життя [4, с. 191]. Міністерство очолює посадова особа - міністр (Minister; «сар»). Міністри входять до складу Кабінету Міністрів і визначають політику діяльності своїх міністерств. Особливістю ізраїльської політичної системи (на відміну від української) є те, що прем’єр-міністр і міністри є членами парламенту [4, с. 317], в зв’язку з чим вони мають права та обов’язки представників законодавчої і виконавчої влади [3, с. 50].