Смекни!
smekni.com

Законність проведення слідчих дій – гарантія прав і свобод учасників кримінального процесу (стр. 1 из 6)

Законність проведення слідчих дій – гарантія прав і свобод учасників кримінального процесу


Процесуальні гарантії прав та свобод особи тісно пов’язані з поняттям законності. Принцип законності є загально правовим, що безпосередньо стосується кримінального процесу. Як зазначається в літературі, засада законності у кримінальному процесі – це вимога нормативного характеру, яка зобов'язує суд, суддю, прокурора, слідчого, орган дізнання, особу, яка проводить дізнання, а також усіх осіб, які беруть участь у справі, точно і неухильно виконувати норми Конституції України, кримінального та кримінально-процесуального законодавства. При цьому підкреслюється, що у сфері кримінального судочинства діє не принцип «дозволено все, що не заборонено», а протилежна засада – «дозволено лише те, що передбачено законом», інакше неодмінно запанує свавілля владних державних органів і посадових осіб, які ведуть процес [3, с. 33].

Законність виступає визначальним принципом кримінального процесу, оскільки обумовлює сутність діяльності усіх учасників кримінального процесу, порядок та умови розслідування та вирішення кримінальних справ.

Законність як засада кримінального судочинства виявляється у точному та неухильному дотриманні вимог закону, в тому числі і норм, що гарантують права та свободи особи, залученої до сфери кримінального судочинства, органами, що ведуть кримінальний процес, а також у забезпеченні точного та неухильного виконання законів та прав громадян на всіх стадіях кримінального процесу [7, с. 66]. В. Т. Мяляренко вважає, що під засадою законності слід розуміти «діяльність органів, що здійснюють той чи інший вид державних функцій, та окремих громадян, які втягнуті в цю діяльність, у суворій відповідності з законом, що відображає інтереси суспільства і прийнятий демократично, з яким кожний громадянин має можливість вільно ознайомитись» [9, с. 45-46 ].

Проте не всі вчені визнають основоположне значення законності як засади кримінального судочинства. Так, зокрема В. Гончаренко, вважає, що у процесі реформування кримінально-процесуального законодавства України необхідно відмовитись від «політичного камуфляжу у вигляді проголошення принципом судочинства (як і всього іншого) законності, яка є апріорною категорією, що характеризує режим функціонування суспільства і держави, ступінь їх цивілізованості» [2, с. 699]. На його думку, судочинство як функція держави може бути лише законним, а проведення якихось непередбачених законом процедур не є судочинством. Ми вважаємо, що така позиція містить у собі певний раціональний зміст, проте за такого розуміння законність має дещо звужене тлумачення, розглядається лише щодо осіб, які ведуть процес. Подібне бачення поняття «законності» прослідковується у роботах М. С. Строговича, який вважає, що законність у правосудді виявляється: в організації суду на основі закону і відповідності у виборах суддів закону; у належній організації роботи суду; в розгляді судом справ у межах законної компетенції та в точній відповідності з процесуальними законами; у правильному застосуванні судом у судових рішеннях закону, на основі якого вирішується справа [1, с. 27]. Ми дотримуємося позиції, що складовими цієї засади є не лише закони та органи, що здійснюють той чи інший вид державної діяльності, а й окремі громадяни, які залучені до цієї діяльності, та вимога суворого додержання і виконання закону всіма зазначеними суб'єктами.

Тому можемо стверджувати, що законність посідає провідне місце серед інших засад кримінального процесу, які розкривають і конкретизують її, становлять її зміст. Законність – загальна, універсальна засада, яка виявляється у всіх принципах і нормах кримінально-процесуального права, всебічно характеризує кримінальне судочинство. Вона стосується усіх стадій та інститутів кримінального процесу, всіх його суб'єктів, поширюється на всі дії і процесуальні рішення, характеризує всі грані процесуальної діяльності і процесуальних відносин.

Інститут слідчих дій також не є винятком. На цьому наголошує і Пленум Верховного Суду України, який у постановах постійно звертає увагу судів на неприпустимість обґрунтовувати висновки суду доказами, які одержані з порушенням вимог закону. Зокрема, у п. 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 2 від 11.02.2005 р. «Про практику застосування судами України законодавства, що регулює повернення кримінальних справ на додаткове розслідування» [10] зазначається, що висновки суду не можуть ґрунтуватися на доказах, отриманих з порушенням процесуального порядку збирання останніх, а також на матеріалах досудового слідства, які не перевірені в судовому засіданні. У п. 19 Постанови № 9 від 01.11.1996 р. «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» [11] вказується, що докази слід вважати одержаними незаконним шляхом, коли їх збирання і закріплення здійснено з порушенням гарантованих Конституцією України прав людини і громадянина, порядку, встановленого кримінально-процесуальним законодавством, або не уповноваженою на це особою чи органом, або за допомогою дій, не передбачених процесуальними нормами.

Однак, як свідчить практика, органами дізнання та досудового слідства допускається чимало порушень закону при проведенні обшуку, виїмки, пред’явленні осіб і предметів для впізнання, відтворення обстановки і обставин події, очної ставки, огляду, а також при складанні протоколів зазначених слідчих дій. З цього приводу судами виноситься майже кожна десята окрема ухвала (постанова) [2, с. 16].

Дослідження, проведене Л. В. Черечукіною, дало можливість встановити, що порушення законності найчастіше допускаються при проведенні таких слідчих дій як допит та очна ставка. Опитування слідчих та адвокатів показало, що вони полягають у психічному чи фізичному впливі на особу, яку допитують, та невідповідності показань протоколу слідчої дії. Також досить часто має місце порушення законності при проведенні обшуку та виїмки [3, с. 69-75].

Враховуючи викладене, можемо стверджувати, що забезпечення законності проведення слідчої дії є найважливішою гарантією прав і свобод її учасників. Лише при неухильному дотриманні вимог закону створюються умови для реалізації усієї системи процесуальних гарантій прав і свобод особи.

Загальновизнаними елементами, що становлять належний процесуальний порядок провадження слідчих дій, є: наявність порушеної кримінальної справи, наявність спеціальних підстав, протоколювання, провадження належної слідчої дії уповноваженим суб’єктом [14, с. 10]. Існує думка, відповідно до якої умовами належного процесуального порядку проведення слідчої дії, крім вищенаведених, є передбачені законом час та місце, проведення слідчої дії за участю передбачених законом осіб, відповідність виду слідчої дії вимогам закону, заходи забезпечення охорони прав та законних інтересів осіб, від яких отримують доказову інформацію, заходи запобігання й усунення спроб будь-яких осіб завадити нормальному ходу чи змінити результати слідчої дії [13, с. 44].

На нашу думку, умовами законності провадження слідчих дій є:

– наявність у органу чи особи повноважень провадити відповідну процесуальну дію щодо певної особи та в конкретний момент;

– дотримання встановленого законом порядку прийняття рішення про проведення певної слідчої дії;

– наявність фактичних підстав для прийняття цього рішення;

– забезпечення порядку провадження слідчих дій, визначеного КПК України;

– належна процесуальна фіксація ходу та результатів слідчої дії.

Водночас, неможна забувати, що кримінальний процес – динамічна система, в якій «глибина» пізнання обставин вчиненого злочину не є постійною величиною. Кримінально-правова і кримінально-процесуальна оцінка теж може змінюватися в залежності від надходження або не підтвердження доказової інформації [15, с. 47]. Ця обставина може об’єктивно впливати на встановлення законності чи незаконності процесуальних дій та рішень.

Виходячи з цього, законність можна оцінювати на момент прийняття рішення або проведення дії, при виявленні нових обставин, при розслідуванні чи судовому розгляді кримінальної справи і прийняття рішення по суті справи. При цьому слід враховувати, що постановлення виправдувального вироку анулює попереднє провадження у кримінальній справі і свідчить про незаконність та необґрунтованість процесуальних дій та рішень [6]. Крім того, відповідно до Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» від 01.12.1994 р. право на відшкодування шкоди виникає також у випадках встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду (крім ухвали чи постанови суду про повернення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд) факту незаконного притягнення як обвинуваченого, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході розслідування чи судового розгляду кримінальної справи обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів та закриття кримінальної справи за відсутністю події злочину, відсутністю у діянні складу злочину або недоведеністю участі обвинуваченого у вчиненні злочину, відмови в порушенні кримінальної справи або закриття кримінальної справи з підстав, зазначених вище [7].

Отже, зрозуміло, що ми встановлюємо критерії законності слідчих дій саме на момент прийняття рішення про їх проведення та самого провадження.

Зазначимо, що наявність в органу чи особи повноважень провадити відповідну процесуальну дію щодо певної особи та в конкретний момент, дотримання встановленого законом порядку прийняття рішення про проведення певної слідчої дії та наявність фактичних підстав для прийняття цього рішення у своїй сукупності визначають обґрунтованість слідчої дії. Тому ми вважаємо за доцільне розглянути їх у наступному підрозділі.