Російські автори також розглядають цю функцію як основну внутрішню функцію держави, зокрема, “охорона прав і свобод громадян”; “функція захисту прав, свобод і законних інтересів громадян” та ін. У деяких випадках функцію захисту прав і свобод людини і громадянина розглядають у соціальній функції держави. “Соціальна функція держави покликана забезпечити соціальний захист особи, нормальні умови життя для всіх членів суспільства без врахування їх безпосередньої участі у виробництві благ” – вважає В.Н. Хропанюк. Водночас автор не вирізняє функцію захисту прав і свобод людини і громадянина як окрему функцію соціальної, правової держави. Також Л. Воєводін вважає, що “дотримуватися і захищати права і свободи людини і громадянина – одна із основних функцій, тобто, головна мета і провідний напрям діяльності держави”.
Функція охорони прав і свобод людини і громадянина нині проголошена пріоритетною в діяльності української держави, особливо після прийняття в 1996 р. демократичної Конституції України, вступу до Ради Європи (1995 р.) і визнання пріоритетним завдання інтеграції України в Європейський Союз, світовий економічний, політичний та правовий простір.
Конституція України закріпила широкий перелік основних прав і свобод людини і громадянина.Ці прававизнаються як невід’ємні та невідчужувані від людини, приналежні їй від народження.
Проаналізувавши основні внутрішні функції радянської і сучасної держави Україна, ми переконались у тому, що між ними є спільні та відмінні риси: а) в демократичній, соціальній, правовій державі відсутній методологічний догматизм, що пов’язує діяльність держави тільки з установками комуністичної ідеології; б) простежується певна наступність у діяльності радянської держави і сучасної української держави; в) функції радянської держави зорієнтовані на плановий, централізований характер діяльності держави, а функції демократичної, соціальної, правової держави на ринкові умови, демократію, конкурентні умови діяльності; г) зміст внутрішніх функцій української держави зорієнтований на децентралізацію влади, коли на зміну монополії центру приходить принцип договірних відносин між державою та самоврядуванням – двома формами організації суспільства, що виступає в Україні не просто певною альтернативою демократичному інституту поділу влад, а доповнює його.
Окресливши основні теоретичні та методичні умови діяльності української держави, компетенцію та змістовний потенціал її внутрішніх функцій, ми переходимо до конкретного аналізу правових і організаційних форм і методів реалізації функцій української демократичної, соціальної, правової держави.
Література
1. Алтухов С.А. Преступления сотрудников милиции (понятие, види и особенности профилактики). – С.Пб., 2001. – 271 с.
2. Андреев В.С. Конституционные основы советского права социального обеспечения // Вопр. теории и практики социального обеспечения. – М., 1978. – С. 7-8.
3. Бабкін В.Д. Соціальна держава та захист прав людини // Правова держава. – 1998. – Вип. 9. – С. 3-11.
4. Баймуратов М.А., Григорьев В.А. Муниципальная власть: актуальные проблемы становлення и развития в Украине: Монография. – О.: Юрид. літ., 2003. – 231 с.
5. Колодій А.М., Олійник А.Ю. Права людини і громадянина в Україні. – К., 2003.
6. Коломієць Т. До питання співвідношення державно-правового примусу і суміжних понять // Право України. – 2005. – № 1. – С. 91-93.
7. Комаров С.А. Общая теория государства и права: Учебник. – 4-е изд., перераб. – М., 1998.
8. Коментар до Конституції України. – К.: Ін-т законодавства Верховної Ради України; АТ “Книга”, 1996. – 377 с.
9. Гусарєв С.Д. Нормативні принципи юридичної практичної діяльності // Право України. – 2005. – № 9. – С. 22-24.
10. Гусарєв С.Д., КалюжнийР.А., Тихомиров О.Д. Українська та російська традиції державорозуміння // Наук. вісн. Нац. акад. внутр. справ України. – 2005. – № 5. – С. 3-9.
11. Дарендорф Р. От цивилизованного государства к цивилизованному сообществу // Полис. – 1993. – № 5. – С. 32.
12. Декларація про державний суверенітет України від 11 листопада 1997 № 55-XII // Відомості Верховної Ради. – 1990. – № 31. – Ст. 429.