У прокуратурі не застосовуються трудові контракти, Законами України “Про державну службу” та “Про прокуратуру” не передбачена можливість прийняття на посаду прокурора або слідчого за контрактом. Контрактна форма допустима лише при прийнятті до апарату органів прокуратури працівників при потребі виконання разових робіт (підготовка проектів нормативних актів, консультування, проведення експертизи тощо), однак, дія Закону України “Про державну службу” наданих осіб не поширюватиметься [9, с. 105].
У ст. 46 Закону України “Пропрокуратуру” [3] встановлено основні вимоги, що висуваються до осіб, які призначаються на посади прокурорів і слідчих, встановлено також, що не можуть бути прийняті на посаду прокурора або слідчого прокуратури особи, які були засуджені за вчинення злочину, за винятком реабілітованих. Військовими прокурорами та слідчими призначаються громадяни України - офіцери Збройних Сил України, які проходять військову службу або перебувають у запасі і відповідають вимогам щодо осіб, які призначаються на посади прокурорів. Військовослужбовці військових прокуратур перебувають на військовій службі, на них поширюються військові статути і положення щодо про ходження військової служби в частині, що не суперечать вимогам незалежності прокурора.
Особи, вперше призначені на посади помічників прокурорів, прокурорів управлінь, відділів, слідчих прокуратури, приймають "Присягу працівника прокуратури" [3]. При прийнятті на роботу до органів прокуратури прокурори та слідчі підписують текст Присяги, який зберігається в особистій справі прокурора або слідчого за місцем роботи. Про складення Присяги робиться запис у трудовій книжці.
Текст присяги має затверджуватися Верховною Радою України, однак такого затвердження він не отримав, хоч Президія Верховної Ради України і постановила передати на розгляд до Верховної ради України текст присяги працівника прокуратури, поданий генеральним прокурором України. Процедура прийняття присяги працівника прокуратури визначається Генеральним прокурором України.
Є необхідність також окремого визначення поняття працівника органу прокуратури. Засади статусу працівників прокуратури, які не визнаються “кадрами прокуратури”, але підпадають під визначення патронатного державного службовця або військовослужбовця, врегульовано законами України “Про державну службу”, “Про загальний військо вий обов’язок і військову службу”, рядом відомчих наказів Генерального прокурора України, однак, не достатньо. Укази ж Президента України та постанови Кабінету МіністрівУкраїни врегульовують переважно питання статусу патронатних державних службовців органів виконавчої влади та місцевого само врядування, а наказиГоловдержслужби є відомчими і не зареєстрованими у Мін’юсті, тому для працівників прокуратури, хоч і не наділених статусом “прокурора”, не є обов’язковими, а лише рекомендативними. Отже, існує в даній галузі правового регулювання явна прогалина. Також необхідно враховувати, що не всі прокурорські працівники патронатної служби можуть бути державними службовцями.
До стажу державної служби зараховується лише служба:
1) на посадах керівних працівників і спеціалістів в апараті органів прокуратури;
2) на посадах слідчих, прокурорів, інших службових осіб, яким присвоєно персональні звання; на посадах визначених переліком посад наукових працівників державних наукових установ, організацій та посад науково-педагогічних працівників Інституту Генеральної прокуратури України підвищення кваліфікації прокурорсько-слідчих кадрів і науково-практичних розробок з питань організації роботи на основних напрямках прокурорської діяльності.
Прокурорам і слідчим органів прокуратури, науково-педагогічним працівникам прокуратури присвоюються класні чини – спеціальні персональні звання прокурорського працівника як державного службовця. Класні чини присвоюється з урахуванням посади, яку він обіймає, стажу, знань та досвіду, а також за конкретними результатами його роботи. Порядок присвоєння та позбавлення класних чинів визначено Положенням про класні чини керівників прокуратури України від 6 листопада 1991 року, затвердженим Верховною Радою України.
Працівникам органів прокуратури встановлено 10 класних чинів: державний радник юстиції України, державний радник юстиції 1-го класу, державний радник юстиції 2-го класу, державний радник юстиції 3-го класу, старший радник юстиції, радник юстиції, молодший радник юстиції, юрист 1-го класу, юрист 2-го класу, юрист 3-го класу. Класні чини державного радника юстиції України, державного радника юстиції 1, 2 і 3-го класів присвоює Президент України, інші класні чини - Генеральний прокурор України.
Порядок присвоєння і позбавлення клас них чинів визначається Положенням про класні чини працівників прокуратури України, яке затверджується Верховною Радою України [3]. Діюче положеннязатверджене Верховною Радою України 6 листопада 1991 р. Працівникам прокуратуривстановлюється 10 класних чинів. Класні чини держав ного радника юстиціїУкраїни, державного радника юстиції 1, 2 і 3 класів присвоюються ПрезидентомУкраїни, інші класні чини при освоюються Генеральним прокурором України [3]. Відповідно до Положення про класні чини працівників органів прокуратури України [11], вперше класний чин (юриста 3 класу) присвоюється працівникам, які працюють в органах прокуратури не менше 6 місяців, а молодим спеціалістам – після закінчення строку стажування і призначення на посаду. У порядку заохочення класні чини можуть присвоюватись достроково, як правило, після закінчення не менше як половини встановленого строку вислуги у попередньому класному чині [5].
Прокурорсько-слідчим працівникам відповідно до Закону України “Про загальний військовий обов’язок і військову службу” [3] присвоюються військові звання, до військових звань офіцерського складу прокуратур додаються слова "юстиції". Присвоєння військових звань військовослужбовцям військових прокуратур здійснюється у порядку, встановленому Законом України "Про загальний військовий обов’язок і військову службу" за поданнями відповідно військових прокурорів регіонів та Головного військового прокурора. Військові звання вищого офіцерського складу військовослужбовцям військових прокуратур присвоюються Президентом України за поданням Генерального прокурора України.
Працівники органів прокуратури, яким присвоєно класні чини, перебувають у них довічно; позбавлення класного чину може мати місце при звільненні працівника з органів прокуратури за проступки, що порочать його. У разі грубих порушень службового обов’язку працівником прокуратури чи негідної поведінки його може бути понижено в чині.
Підвищення кваліфікації кадрів як форма післядипломної освіти важливий об’єкт правового регулювання праці в органах прокуратури. В умовах реформування законодавства, яке регулює діяльність органів прокуратури, сучасної практики розвитку, європейських інтеграційних процесів, зміни та омолодження кадрового складу органів прокуратури триває пошук нових форм та методів підвищення професійної майстерності, що актуалізує вказаний напрям організаційної роботи.
Відповідно до вимог наказу Генерального прокурора України від 20 січня 2006 р № 2гн "Про організацію роботи з кадрами в органах прокуратури України" підвищення кваліфікації є службовим обов’язком прокурорів та слідчих [8]. Єдина система підвищення кваліфікації прокурорсько-слідчих працівників поєднує різноманітні форми навчання, метою яких є оновлення та розвиток умінь і знань, необхідних для ефективного вирішення завдань професійної діяльності, вивчення позитивного досвіду [15].
Основними складовими цієї системи є:
- самостійне навчання;
- виконання індивідуальних завдань;
- стажування;
- навчально-методичні семінари;
- науково-практичні конференції;
- навчання за окремими планами резервістів на заміщення керівних посад;
- навчання в Інституті підвищення кваліфікації кадрів Національної академії прокуратури України.
Окремі вчені розширюють наведений перелік елементів системи підвищеннякваліфікаціїпрокурорсько-слідчихпрацівниківта пропонують інші форми підвищення кваліфікації. Так, М.К. Якимчук серед інших виділяє наставництво, що має подібні до стажування ознаки, однак по суті являє собою більш самостійну форму [17, с. 359–360]. На думку В.П. Рябцева, значну розповсюдженості набула така форма підвищення кваліфікації, як консультація [12, с. 36-37].
Характеризуючи ознаки кожної із зазначених форм підвищення кваліфікації прокурорсько-слідчих працівників, зазначимо, що самостійне навчання – це систематичне індивідуальне вивчення працівником прокуратури нових законодавчих актів, правових та організаційних аспектів прокурорської діяльності. Воно має сприяти виконанню ними своїх службових обов’язків на високому професійному рівні. Самостійне підвищення кваліфікації поєднується з наданням працівнику організаційної та консультативної допомоги керівниками прокуратур, їх структурних підрозділів, а також науково-педагогічними працівниками Національної академії прокуратури України.
Самоосвіта є ефективною формою професійного навчання слідчо-прокурорських працівників. Самостійне навчання здійснюється з метою безперервного, систематичного поповнення і поглиблення знань, умінь і навичок, набутих слідчими у навчальних закладах і за місцем роботи, під час підвищення кваліфікації, перепідготовки, стажування тощо.
Професійне навчання шляхом самостійного освоєння нормативного та наукового матеріалу охоплює всі категорії прокурорсько-слідчих працівників незалежно від займаних посад та стажу роботи в органах прокуратури. Воно здійснюється за індивідуальними квартальними планами, які складаються працівником прокуратури і затверджуються його безпосереднім керівником. За необхідності у плани вносяться зміни та доповнення. Так, індивідуальними планами навчання передбачається: вивчення законодавчих актів, інших нормативних матеріалів, керівних роз’яснень Верховного Суду України та Вищого господарського суду України, рішень Конституційного Суду України; вивчення наказів, розпоряджень, вказівок Генерального прокурора України, рішень колегії Генеральної прокуратури України, узагальнень, інформаційних листів та інших організаційно-методичних матеріалів, позитивного досвіду роботи органів прокуратури, наукової юридичної літератури