д) розшукові дії – усні опитування, наведення довідок, вивчення технічної документації, використання даних криміналістичних обліків, допомоги громадськості, різноманітні пошукові дії на місцевості або у приміщенні тощо.
Однак, не зважаючи на те, що зазначені перевірочні дії закріплені у КПК, деякі науковці, зокрема, В. Я. Чорний і О. В. Чорна, вважають, що перевірочні дії – одержання пояснень від окремих громадян або вимагання необхідних документів процесуально не регламентовані і в законодавчому порядку не передбачені. З метою усунення такого недоліку ці автори пропонують законодавчо врегулювати питання щодо обов’язковості дачі пояснень очевидцями злочинів та їх відповідальності за завідомо неправдиві пояснення, а також визнання пояснень джерелами доказів, коли вони повні, чіткі й не мають суперечностей. Адже дуже часто зміст пояснень і наступних показань як свідків одних і тих же осіб співпадає. Крім того, нерідкісні випадки, коли у поясненнях опитаних осіб зафіксовано більше відомостей про факти, ніж у протоколі їх наступного допиту. В таких випадках можна було б економити сили і час на розслідування кримінальних справ і зайвий раз не викликати осіб, які уже давали пояснення органам дізнання чи слідства, а викликати їх лише за необхідності проведення з ними інших слідчих дій, або безпосередньо до суду. Стосовно потерпілих, підозрюваних і обвинувачених потрібно, вважають В. Я. Чорний і О. В. Чорна, зберегти існуючу процесуальну форму отримання від них показань, зважаючи на їх зацікавленість у справі та відстоювання своїх інтересів. Також пропонується імперативне закріплення положення про обов’язковість видачі документів до порушення кримінальної справи, оскільки в даний час термін «вимагання» дає можливість юридичним і фізичним особам тільки показати документи, але не видавати їх при проведенні органами внутрішніх справ перевірочних дій [5, с. 90].
Спробуємо прокоментувати зазначену точку зору. Дійсно, у кримінально-процесуальному законі закріплено право осіб, уповноважених розглянути заяву чи повідомлення про злочин, відбирати пояснення від окремих громадян чи посадових осіб, але, як недолік слід зазначити, що законодавець, застосувавши термін «пояснення», не розкрив його сутності. Причому, це не було зроблено ні в цій, ні в інших статтях КПК України, зокрема, частині третій статті 106, частині другій статті 1281, пункті четвертому частини першої статті 197, частині другій статті 202 та інших статтях КПК України. При відібранні пояснення отримується інформація, яка або причино пов’язана з подією злочину, або допомагає відтворити його механізм з метою встановлення ознак злочину і вирішення питання про порушення кримінальної справи. Таке процесуальне рішення базується на сукупності зафіксованих у поясненнях відомостей про факти, які використовуються як докази на стадії порушення кримінальної справи.
Щодо витребування необхідних документів як другої передбаченої частиною четвертою статті 97 КПК України перевірочної дії, вбачається, що відбулася етимологічна помилка. В. Я. Чорний і О. В. Чорна зазначають про вимагання різноманітних довідок та інших документів на стадії порушення кримінальної справи. Дійсно, вимога щодо видачі документів ще не означає саму його видачу, оскільки дане питання вирішуватимуть окремі громадяни або посадові особи. Разом з тим, у законі застосовується словосполучення «витребування необхідних документів». На наш погляд, він є досить імперативним щодо необхідності виконання вимоги працівників органів внутрішніх справ тими громадянами і посадовими особами, яким вони адресовані для виконання, а відповідно до ст. 22 КПК України вимоги слідчого, прокурора і суду є обов’язковими для виконання. Тож відібрання пояснень від громадян чи посадових осіб і витребування необхідних документів є діями процесуальними, передбаченими частиною четвертою статті 97 КПК України, але детально не регламентованими. Що слід визнати прогалиною у законодавстві.
На думку В. І. Зажицького ознаки злочину до порушення кримінальної справи встановлюються у ході розшукової діяльності. До розшукових, на думку цього автора, слід віднести такі способи перевірки заяв і повідомлень про злочини, як витребування необхідних матеріалів і отримання пояснень [7, с. 102]. Позиція В. І. Зажицького повинна бути уточнена. На наш погляд, перевірочні дії, вказані науковцем, є процесуальними за правовою регламентацією і розшуковими за сутністю.
Найбільш переконливо щодо правового режиму перевірочних дій висловився А. Я. Дубинський. Він зазначав, що такі дії є самостійними процесуальними діями. Чинний кримінально-процесуальний закон дозволяє проводити їх в стадії порушення кримінальної справи, коли проведення слідчих дій, за загальним правилом, заборонене [6, с. 94]. На основі отриманих при їх проведенні результатів орган дізнання чи слідчий приймають важливі процесуальні рішення, передбачені частиною другою статті 97 КПК України. На те, що рішення, пов’язані з вирішенням питання про порушення кримінальної справи, є процесуальними, вказують й інші автори [4, с. 80].
Вважаємо, що такий погляд на сутність перевірочних дій є вірним.
Але, як недолік слід зазначити, що використання передбачених чинним КПК способів, не дає можливість практичним працівникам провести повну і всебічну перевірку заяв і повідомлень, а також встановити обставин, необхідні для прийняття законного рішення.
На нашу думку, перелік перевірочних дій, передбачених ст. 97 КПК України слід доповнити правом прокурора, слідчого та органу дізнання приймати від громадян, посадових осіб установ, підприємств, організацій предмети й документи, які, на їхню думку, можуть мати значення для вирішення заяв і повідомлень про злочин. Так, на практиці доволі часті випадки, коли особа, яка звернулася до правоохоронного органу з заявою або повідомленням про злочин, до заяви додає певні предмети або документи, які, як правило, допомагають уповноваженим органам вирішувати вказане питання по суті. Прийняття зазначених матеріалів допоможе практичним працівникам найбільш швидко і якісно вирішити отримані заяви, і у випадках, коли є підстави для порушення кримінальної справи, зменшити час від вчинення злочину до можливості почати розслідування у справі.
Окрім цього, необхідно передбачити право осіб, уповноважених розглядати заяви та повідомлення про злочин, витребувати не лише необхідні документи, а й предмети. Про доцільність такого доповнення говорить й сама практика. Але більш докладно про переваги застосування зазначених процесуальних дій для збирання доказів, їх сутність, порядок проведення та правила процесуального оформлення буде висвітлено у наступних розділах роботи.
Література
1. Акинча Н. А. Подозреваемый и обвиняемый на предварительном следствии / Н. А. Акинча. – Саратов : Приволж. кн. изд-во, 1964. – 165 с.
2. Аксенков С. Представление доказательств в уголовном процессе/ С. Аксенков, В. Пономарев // Законность. – 1997. – № 3. – С. 54 – 55.
3. Алейніков Г. Принцип змагальності сторін та діяльність адвоката-захисника щодо збирання доказів у досудовому слідстві / Г. Алейніков // Підприємництво, господарство і право. – 2002. – № 1. – С. 100 – 105.
4. Алейников Г. И. Теоретические и практические вопросы деятельности защитника по собиранию доказательств в стадии досудебного следствия по законодательству Украины и России: дис. … кандидата юрид. наук : 12.00.09 / Г. И. Алейников. – М., 2004. – 196 с.
5. Александрова З. Е. Словарь синонимов русского языка / З. Е. Александрова. – М. : Рус. яз., 1975. – 600 с.
6. Алексеев Н. С. Доказывание и его предмет в советском уголовном процессе / Н. С. Алексеев // Актуальные проблемы Советского государства и права в период строительства коммунизма. – Л. : Изд-во Ленингр. ун-та., 1967. – С. 428 – 429.
7. Алексеев Н. С. Очерк развития науки советского уголовного процесса / Н. С. Алексеев, Л. Д. Кокорев, В. Г. Даев. – Воронеж : Изд-во Воронеж. ун-та, 1980. – 160 с.
8. Алексеев С. С. Право : азбука – теорія – философия : Опыт комплексного исследования / С. С. Алексеев. – М. : Статут, 1999. – 470 с.
9. Алексеев С. С. Проблемы теории права. Т.2 / С. С. Алексеев. – Свердловск : Изд-во Свердл. юрид. ин-та, 1973. – 359 с.
10. Арсеньев Б. Д. Вопросы общей теории судебных доказательств / Б. Д. Арсеньев. – М. : Юрид. лит., 1964. – 279 с.
11. Арсеньев В. Д. Доказывание фактических обстоятельств дела в советском уголовном процессе / В. Д. Арсеньев // Труды Иркутского университета. Серия юрид. – Иркутск, 1969. – Т. 45, вып. 8, ч. 4. – С. 7 – 27.
12. Астапенко О. В. Використання результатів оперативно-розшукової діяльності у процесі кримінально-процесуального доказування: проблеми теорії і практики / О. В. Астапенко // Матеріали всеукр. наук.-практ. конф. [«Актуальні проблеми взаємодії оперативних та слідчих підрозділів у протидії організованій злочинній діяльності»], Одеса, 18 квітня 2008 р. – Одеса, 2008. С. 210 – 214.
13. Астапенко О. В. Процесуальна форма витребування предметів і документів у порядку ч. 1 ст. 66 КПК України / О. В. Астапенко // Право України. – 2008. – № 1 – С. 92 – 96.
14. Астапенко О. В. Процесуальний порядок і правова регламентація подання доказів в порядку ч. 2 ст. 66 КПК України / О. В. Астапенко // Підприємництво, господарство і право. – 2006. – № 12. – С. 148 – 152.
15. Барщевский М. Ю. Организация и деятельность адвокатуры в России : науч. – практ. пособие / М. Ю. Барщевский. – М. : Юристъ, 1997. – 320 с.
16. Бахин В. П. Критерии и способы оценки криминалистических средств и методов, внедряемых в практику / В. П. Бахин // Теория и практика собирания доказательственной информации техническими средствами на предварительном следствии. – К. : КВШ МВД СССР, 1980. – С. 93 – 97.
17. Бацько І. М. Процесуальні правила, що регулюють джерела доказів, слід удосконалити / І. М. Бацько // Науковий вісник Української академії внутрішніх справ. – К., 1997. – № 1. – С. 112 – 117.
18. Баштега Р. Охорона таємниці сповіді у кримінальному судочинстві / Р. Баштега // Право України. – 2004. – № 6. – С. 86 – 88.
19. Бедняков Д. И. Непроцессуальная информация и расследование преступлений / Д. И. Бедняков – М. : Юрид. лит., 1991. – 205 с.
20. Бедняков Д. И. О принятии предметов и документов, представленных в порядке ч. 2 ст. 70 УПК РСФСР / Д. И. Бедняков // Процессуальные вопросы предварительного расследования на современном этапе. – Волгоград : Волгоград. высш. следств. школа, 1988. – С. 37 – 44.