Смекни!
smekni.com

Суб’єктивна сторона порушення прав на об’єкт права інтелектуальної власності (стр. 3 из 3)

Дискусійність цього питання пов’язана з сутністю юридичної особи як правової фікції, що виявляється, зокрема, у відсутності в неї волі та психічного ставлення до вчиненого протиправного діяння.

Тлумачення юридичної особи в адміністративному праві ще не вироблено, тому для з’ясування цього терміна необхідно звернутися до цивільного законодавства (ст. 80 ЦК України), яким визначено, що юридична особа, в першу чергу, – це організація, створена та зареєстрована у встановленому законом порядку [3].

У законодавстві не розкривається сутність поняття «організація». У науці адміністративного права організацію розуміють якколектив людей в організаційній єдності, юридично оформлений і призначений для виконання відповідних завдань соціально-культурного, господарського або іншого характеру. Кожна організація має свою структуру з органом або системою органів управління. Тим часом не кожна така організація вважається юридичною особою. Для того, щоб організація могла набути статусу юридичної особи, необхідна наявність таких рис:

– мати відокремлене майно;

– нести самостійну відповідальність за своїми зобов’язаннями власним майном;

– виступати в цивільному обігу й суді від власного імені;

– мати самостійний баланс і кошторис [11, с. 176].

Відповідно до Господарського кодексу України, юридична особа вважається створеною (правоздатною) з моменту її державної реєстрації [2].

Названа ознака має важливе значення для визначення юридичної особи як суб’єкта адміністративної відповідальності, оскільки до державної реєстрації організація не є юридичною особою і, природно, не може розглядатися як суб’єкт адміністративної відповідальності.

Крім того, для притягнення юридичної особи до адміністративної відповідальності необхідною умовою є факт адміністративного правопорушення. За загальним правилом, суб’єкт правопорушення і суб’єкт відповідальності збігається, тобто є однією й тією ж особою. Постає питання: чи в змозі юридична особа як організація, колектив людей, нерідко численний, вчинити таке правопорушення? Однозначної відповіді в науковій літературі не існує.

Адміністративна відповідальність юридичної особи буде мати місце тільки в тому випадку, коли правопорушення має під собою вину, що тягне за собою державний осуд правопорушника.

У нашому випадку протиправні діяння дестабілізують наявні суспільні відносини у сфері інтелектуальної власності, вони порушують суб’єктивні права правовласників та завдають їм збитків, саме тому вони є суспільно небезпечними.

Встановлення такої ознаки адміністративного проступку, як винність, викликає певні сумніви та дискусії в юридичній літературі. Проблемі визначення вини юридичної особи присвячено багато праць сучасних адміністративістів [6]. Наприклад, В.О. Продаєвич зазначає, що винність як ознака адміністративного проступку притаманна і протиправним діянням юридичної особи, але зі своїм специфічним змістом [3, с. 100]. Аналізу поглядів винності юридичної особи буде присвячено наступний пункт дисертаційного дослідження, саме тому, не розглядаючи цього питання, зазначимо, що повністю погоджуємося з думкою Д.М. Лук’янця, який пише: «стосовно аргументу відсутності вини юридичних осіб існують достатньо переконливі доводи. Виходячи з поняття юридичної особи, запропонованого в Цивільному кодексі України, для розв’язання питання про те, чи є дії юридичної особи винними, необхідно встановити: вони є наслідком дії чи бездіяльності фізичних осіб, які входять до складу юридичної особи. Протиправні дії юридичної особи можна вважати винними, якщо вони є наслідком дій чи бездіяльності фізичних осіб, що входять до складу юридичної особи. Дії людей усередині юридичної особи, не будучи протиправними, можуть спричиняти протиправні діяння юридичної особи. З іншого боку, протиправні дії фізичних осіб, які стали передумовою протиправних дій юридичної особи, в більшості випадків є самостійними правопорушеннями і тягнуть відповідальність саме цих осіб (ст. 166–1 КУпАП)» [4, с. 9].

Слід зауважити, що, аналізуючи характер правопорушення, передбаченого ст. 51–2 КУпАП, вчиненого фізичною особою юридичної особи, можна стверджувати, що воно є матеріальним, тобто цим проступком завдається шкода інтелектуальним правам із метою отримання матеріальної вигоди для юридичної особи.

Отримання матеріальної вигоди юридичною особою від вчиненого адміністративного правопорушення її працівником є, на наш погляд, однією з найважливіших підстав для визнання юридичної особи суб’єктом адміністративної відповідальності.

Розглянемо ще один приклад на користь визнання адміністративної відповідальності юридичної особи за порушення прав на об’єкт права інтелектуальної власності. Так, покарання лише виконавців не завжди досягає результату, оскільки накладений штраф відшкодовується нерідко з коштів юридичної особи. Розміри штрафів, які накладаються за порушення прав на об’єкт права інтелектуальної власності на фізичних осіб юридичної особи, не надто значні (від десяти до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян), і відшкодувати їх із коштів організації легше, оскільки передбачувана вигода, наприклад, від незаконного використання знака для товарів та послуг, нерідко в багато разів перевищує накладений штраф.

Таким чином, адміністративна відповідальність юридичної особи за порушення прав на об’єкт права інтелектуальної власності, передусім, обумовлена так званими об’єктивними умовами: відсутністю можливості обрати інші шляхи (засоби) впливу на фізичних осіб, щоб перешкоджати вчиненню ними адміністративних правопорушень у сфері діяльності юридичної особи.

Між іншим, притягнення юридичних осіб до адміністративної відповідальності в деяких випадках негативно впливає на матеріальні інтереси колективу організації. Це один із негативних наслідків притягнення до адміністративної відповідальності юридичних осіб.

У науковій літературі з адміністративно-деліктного права, а також серед практичних працівників існує думка про можливість (припустимість) притягнення юридичної особи до адміністративної відповідальності навіть за відсутності адміністративного правопорушення, а в разі наявності лише факту протиправності за так званим об’єктивним поставленням [5, с. 52]. Вважаємо, що така думка є помилковою та не відповідає принципам юридичної відповідальності (у тому числі адміністративної) її завданням та меті. Такий підхід може призвести до свавілля в галузі адміністративної відповідальності, грубого порушення прав і законних інтересів юридичних осіб.


Література

протиправність правопорушення адміністративний відповідальність

1. Адміністративна відповідальність: [зб. законодавства України про адм. відповідальність] / [упоряд.: Е.Ф. Демський, В.І. Махно]. – К.: Магістр, 2005. – 400 с.

2. Овчарова Е.В. Административная ответственность юридических лиц: автореф. дис. на соискание науч. степени кандид. юрид. наук: спец. 12.00.14 «Административное право, финансовое право, информационное право» / Е.В. Овчарова. – М., 2001. – 19 с.

3. Біpюков І. А. Цивільне пpавоУкpаїни: загальна частина: [навч. посіб. для студентів спец. вузів] / І. А. Біpюков, Ю.О. Заіка, В.М. Співак. – К.: Hаук. думка, 2000. – 304 с.

4. Коваленко Д. Правовая природа института административной ответственности юридических лиц / Д. Коваленко, М. Марушко // Юстыцыя Беларусі. – 2005. – №9. – С. 58–61.

5. Шестобитов А. Юридическое лицо как субъект административной ответственности / А. Шестобитов // Юрист. – 2001. – №2. – С. 101–104.

6. Овчаров В.Е. Материально-правовые проблемы административной ответственности юридических лиц / В.Е. Овчаров // Государство и право. – 1998. – №7. – С. 14–19.

7. Трунцевский Ю., Морозов А. Уголовно-правовая характеристика лиц, нарушающих авторские и смежные права / Ю. Трунцевский, А. Морозов // Интеллектуальная собственность. Авторское право и смежные права. – 2005. – №10. – С. 30–39.

8. Колпаков В.К. Адміністративне право України: [підручник] / В.К. Колпаков, О.В. Кузьменко. – К.: Юрінком Інтер, 2003. – 544 с.

9. Салищева Н.Г. Гражданин и административная юрисдикция в СССР / Н.Г. Салищева. – М.: Наука, 1970. – 164 с.

10. Васильев А.С. Административное право Украины: Общая часть: [учебное пособие] / А.С. Васильев. – Х.: Одиссей, 2001. – 288 с.

11. Кримінально-процесуальний кодекс України: чинне законодавство зі змінами та допов. станом на 15 квітня 2008 року: [відповідає офіц. текстові]. – К.: Вид. ПАЛИВОДА А.В., 2008. – 200 с.

12. Про міліцію: Закон України від 20 грудня 1990 року №565 // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – №4. – Ст. 20.

13. Застосування судами законодавства у справах про адміністративні правопорушення у сфері інтелектуальної власності (статті 512, 1649КпАП): узагальнення судової практики // Вісник Верховного суду України. – 2006. – №4 (68). – С. 24–32.

14. Бельский К.С. К вопросу об определении понятия административной ответственности / К.С. Бельский // Административное право и административный процесс: актуальные проблемы: сборник статей. – М.: Юристъ, 2004. – С. 180–183.

15. БахрахД. Н. Административная ответственность по российскому законодательству: [краткий учебный курс] / Д.Н. Бахрах, Э.Н. Ренов – М.: Норма, 2004. – 304 с.

16. Зайцева И.Л. Возбуждение дела об административном нарушении авторских и смежных прав / И.Л. Зайцева // Административное право и процесс. – 2005. – №2. – С. 21–23.

17. Шилов Ю.А. Административная ответственность юридических лиц (процессуальный аспект):автореф. дис. на соискание научной степени канд. юрид. наук: 12.00.14 «Административное право, финансовое право, информационное право» / Ю.А. Шилов. – М., 2002. – 29 с.

18. Телегин А.С. Производство об административным правонарушениях в органах внутренних дел / А.С. Телегин. – М.: ВЮЗШ, 1991. – 53 с.

19. Решетняк Ю. Вопросы правового обеспечения административного задержания лиц, занимающихся распространением контрафактной продукции / Ю. Решетняк // Интеллектуальная собственность. Авторское право и смежные права. – 2006. – №12. – С. 37–41.